Постанова

Іменем України

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 454/662/19

провадження № 61-479св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , приватне акціонерне товариство «Універсал Банк», державне підприємство «Сетам», приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць Андрій Андрійович, приватний нотаріус Сокальського районного нотаріального округу Львівської області Сироїд Галина Іванівна,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватне акціонерне товариство «Універсал Банк», державне підприємство «Сетам», приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць Андрій Андрійович, приватний нотаріус Сокальського районного нотаріального округу Львівської області Сироїд Галина Іванівна, про витребування майна від добросовісного набувача,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна від добросовісного набувача, посилаючись на те, що йому на праві власності належав комплекс нежитлових приміщень загальною площею 649,1 кв. м та земельна ділянка площею 0,6203 га, кадастровий номер № 4624810100:01:001:0018, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

29 жовтня 2007 року зазначений майновий комплекс разом із земельною ділянкою

він продав ОСОБА_3 . У той же день, 29 жовтня 2007 року, між ОСОБА_3 та приватним акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ПрАТ «Універсал Банк») було укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_3 передав в іпотеку банку майновий комплекс нежитлових приміщень загальною площею 649,1 кв. м та земельну ділянку площею 0,6203 га, кадастровий номер №4624810100:01:001:0018, що розташовані за вищевказаною адресою.

Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року у справі № 454/2228/15-ц визнано недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу, укладений 29 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бойчук Н. І. та зареєстрований у реєстрі за № 6375. Зобов`язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 у власність майновий комплекс нежитлових приміщень загальною площею 649,1 кв. м та земельну ділянкою площею 0,6203 га, кадастровий номер № 4624810100:01:001:0018, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію права власності на це майно.

19 вересня 2018 року йому стало відомо, що спірне нерухоме майно виставлене на продаж з прилюдних торгів. Він повідомив приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. про те, що договори купівлі-продажу майнового комплексу та земельної ділянки, на підставі яких ОСОБА_3 ними володів та передавав їх в іпотеку, були визнані недійсними на підставі рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року. Попри те, що укладені між ним та ОСОБА_3 договори купівлі-продажу майнового комплексу та земельної ділянки, на підставі яких ОСОБА_3 ними володів та передав їх в іпотеку, були визнані недійсними, 20 вересня 2018 року відбулися електронні торги з реалізації іпотечного майна - майнового комплексу нежитлових приміщень загальною площею 649,1 кв. м та земельної ділянки площею 0,6203 га, кадастровий номер № 4624810100:01:001:0018, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем торгів було визнано ОСОБА_2 .

Враховуючи, що первинний правочин, на підставі якого майно вибуло із його володіння (договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2007 року), визнано недійсним відповідно до рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року, його права підлягають захисту шляхом задоволення позову про витребування майна у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_2 .

З урахуванням зазначених обставин позивач ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України просивсуд витребувати від ОСОБА_2 на свою користь майновий комплекс нежитлових приміщень, загальною площею 649,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1708369046248; земельну ділянку для обслуговування виробничого приміщення, загальною площею 0,6203 га, кадастровий № 4624810100:01:001:0018, що розташована за цією ж адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1708305446248.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 23 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлові приміщення комплексу нежитлових виробничих приміщень, загальною площею 649,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1708369046248; земельну ділянку для обслуговування виробничого приміщення, загальною площею 0,6203 га, кадастровий № 4624810100:01:001:0018, що розташована за цією ж адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1708305446248. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що договори купівлі-продажу спірного майна від 29 жовтня 2007 року, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , визнані недійсними, а тому позивач, з власності якого вказане майно вибуло поза його волею, має право витребувати його від добросовісного набувача, яким в цьому випадку є ОСОБА_2 за правилами статті 388 ЦК України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , АТ «Універсал Банк» та приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. задоволені. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 23 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що враховуючи, що електронні торги з приводу реалізації зазначеного майна не були визнані судом недійсними, а виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, то підстав для витребування майна у добросовісного набувача, яким є ОСОБА_2 , у позивача відсутні. Крім того,

рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 квітня 2014 року, у справі № 2-351/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договорів купівлі-продажу комплексу будівель та земельної ділянки для обслуговування виробничого приміщення від 29 жовтня 2007 року, визнання недійсними свідоцтва про право власності та державного акта на право власності на земельну ділянку, встановлено, що ОСОБА_3 виконав всі умови спірних договорів купівлі-продажу від 29 жовтня 2007 року, в тому числі, щодо проведення розрахунку за придбане майно. Тобто вказаними судовими рішення не встановлено, що майно вибуло з володіння позивача проти його волі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги.

06 січня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2021 року справу № 454/662/19 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме: частину другу статті 388 ЦК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 520/15970/16-ц та постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 520/548/18. Зокрема, посилається на те, що враховуючи, що первинні правочини, на підставі яких майно вибуло з володіння позивача поза його волею (договори купівлі-продажу), визнано недійсними, з огляду на положення статті 388 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, визнання недійсним наступного правочину з реалізації майна на електронних торгах не є необхідним, оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є вимога про витребування майна. Суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем майна та до нього повинні застосовуватися положення частини другої статті 388 ЦК України. Ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд дослідив вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в результаті чого вийшов за межі доказування предмету позовних вимог. Крім того, залишив поза увагою встановлені судовим рішенням в справі № 454/2228/15-ц обставини, які стали підставою для ухваленням судом першої інстанції рішення в цій справі.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. подав письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких просив її відхилити, рішення суду апеляційної інстанції - залишити без змін.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бочуляк Ю. Г. подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що вказана справа містить виключну правову проблему та відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування в такому випадку положень статті 388 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договорами купівлі-продажу від 29 жовтня 2007 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 комплекс будівель загальною площею 649,1 кв. м, що складається з трьох будівель: цегляного цеху сухого молока, цегляних гаражів, цегляної трансформаторної та споруди № 1-3, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для обслуговування вказаного виробничого приміщення, що розташована за цією ж адресою.

Відповідно до пункту 8 договору купівлі-продажу комплексу будівель та пункту 7 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 жовтня 2007 року розрахунок за придбану нерухомість мав бути проведений покупцем після укладення ним кредитної угоди з банком.

Таким чином, покупець мав провести розрахунок за придбану нерухомість після укладення кредитної угоди з банком.

У цей же день, 29 жовтня 2007 року, ОСОБА_3 на забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором від 25 жовтня 2007 року, передав ВАТ «Банк Універсальний» в іпотеку вказаний комплекс будівель та земельну ділянку, належні йому на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 29 жовтня 2007 року з ОСОБА_1

16 лютого 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Винярською С. В. видано виконавчий напис про звернення стягнення на спірні нежитлове приміщення та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які були передані ОСОБА_3 в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 26 жовтня 2007 року № 11-1/792к-07 (том 2, а. с. 164-165).

У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договорів купівлі-продажу комплексу будівель та земельної ділянки для обслуговування виробничого приміщення від 29 жовтня 2007 року, визнання недійсними свідоцтва про право власності та державного акта на право власності на земельну ділянку (справа № 2-351/11).

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2011 року, яке набрало законної сили, в справі № 2-351/11 встановлено, що згідно з кредитним договором № 11-1/792-07 ОСОБА_3 у ВАТ «Банк Універсальний» (тепер - ПАТ Універсал Банк») отримав кредит у сумі 300 000,00 доларів США - 26 жовтня 2007 року. Відповідно до заяви про видачу готівки № 1090 ОСОБА_3 у ВАТ «Банк Універсальний» отримав 300 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 515 000,00 грн - 29 жовтня 2007 року, в день укладення спірних договорів купівлі-продажу. У той же час, згідно з оспорюваними договорами купівлі-продажу від 29 жовтня 2007 року загальна вартість відчужуваного майна становить 1 520 050,00 грн (том 2, а. с. 140-161).

З пояснень відповідача, свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (в межах справи № 2-351/11) встановлено, що відповідач ОСОБА_3 в автомобілі ОСОБА_1 біля приміщення банку «Банк Універсальний» у місті Львові 29 жовтня 2007 року (в день укладення спірних договорів) передав ОСОБА_1 300 000,00 доларів США за спірну нерухомість. Після чого ОСОБА_1 , одержавши кошти від ОСОБА_3 , погасив власний кредит в ПАТ «УкрСиббанк», тим самим знявши заборону на спірну нерухомість. Після чого сторони заключили спірні договори у нотаріуса в місті Сокаль Львівської області.

Згідно з витягами з реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 29 жовтня 2007 року о 10.21 год. Заборона (арешт) спірної нерухомості стоїть на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 30), а о 13.09 год. цього ж числа така заборона стоїть вже на ім`я іншого власника - ОСОБА_3 (встановлено судовим рішенням в справі № 2-351/11).

З представленої позивачем розписки від 05 листопада 2007 року вбачається, що ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_1 протягом двох місяців ще 220 000,00 доларів США. Проте судом першої інстанції у справі № 2-353/11 критично оцінено цей доказ, оскільки він не стосується договірних правовідносин між сторонами, а засвідчує боргові зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 , що не є предметом цього судового розгляду.

Таким чином, у межах розгляду справи № 2-351/11 беззаперечно було встановлено, що ОСОБА_3 виконав всі умови спірних договорів купівлі-продажу від 29 жовтня 2007 року, в тому числі, в частині проведення розрахунку за придбане майно, з тих підстав рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2011 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 квітня 2014 року, було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (т. 2 а. с.149-134).

Вироком Галицького районного суду міста Львова від 30 грудня 2013 року (справа № 1-227), яким ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 209 Кримінального кодексу України, встановлено, що ОСОБА_3 , отримавши кредитні кошти без мети їх повернення у ВАТ «Банк Універсальний» згідно з кредитним договором від 26 жовтня 2007 року №11-1/792к-07 у розмірі 300 000,00 доларів США, шляхом шахрайства з метою надання їм правомірного вигляду, використав ці кошти на придбання у ОСОБА_1 виробничого комплексу загальною площею 649,1 кв. м та земельної ділянки площею 0,6203 га, кадастровий номер 4224810100:01:001:0018, на якій розташований зазначений комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , тобто шляхом передачі ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 300 000,00 доларів США в якості розрахунку за придбане майно. Факт проведення розрахунку за придбаний майновий комплекс на суму 300 000,00 доларів США між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в межах кримінального провадження (справа № 1-127) підтвердили свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 (том 1, а. с.181-184).

Таким чином, вищезазначеними судовими рішеннями, які набрали законної сили, підтверджено факт розрахунку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за придбаний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , на суму 300 000,00 доларів США.

Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 20 листопада 2017 року, ухваленим в цивільній справі № 454/2228/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , визнано недійсними договора купівлі-продажу майнового комплексу нежитлових приміщень загальною площею 649, 1 кв. м та земельної ділянки площею 0,6203 га, кадастровий номер 4624810100:01:001:0018, за адресою: АДРЕСА_1 , укладені 29 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Зобов`язано ОСОБА_3 повернути у власність ОСОБА_1 вказані нежитлові приміщення комплексу та земельну ділянку. Скасовано державну реєстрацію права власності на вказане майно та земельну ділянку.

У межах виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 16 лютого 2009 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про іпотеку» та Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2831/5, було описано та передано на реалізацію спірне нерухоме майно та земельну ділянку.

Згідно з протоколом проведення електронних торгів від 20 вересня 2018 року № 358570 комплекс будівель загальною площею 649,1 кв. м та земельна ділянка, на якій розташовані будівлі, площею 0,6203 га, кадастровий номер 4624810100:01:001:0018, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , було реалізовано за 746 060,00 грн. Переможцем торгів став ОСОБА_2 .

Переможцем торгів було сплачено кошти за придбаний лот і останні розподілені в рахунок погашення боргу перед стягувачем ПАТ «Універсал Банк», в рахунок винагороди ДП «Сетам» та приватного виконавця Пиць А. А.

Електронні торги з приводу реалізації зазначеного майна не були визнані судом недійсними, а виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Тобто, розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України. Під час розгляду спорів про витребування майна суди мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК УКраїни, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею.

Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_2 набув право власності на спірне майно на підставі проведених електронних торгів.

Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, зазначене свідчить про оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

З урахуванням правової природи процедури реалізації майна на електронних (прилюдних торгах), презумпції правомірності правочину (оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на електронних торгах) позивач не звертався до суду з позовом про визнання їх результату недійсними, а саме визнання недійсними акта про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Крім того, виконавчий напис нотаріуса, на виконання якого були проведені електронні торги, також не було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Верховний Суд зазначає, що не має значення те, чи вибуло майно з володіння власника внаслідок його продажу в порядку виконання судового рішення, чи таке майно спочатку вибуло поза волею власника та перебувало в чужому незаконному володінні іншої особи.

Позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті електронних (публічних) торгів, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що електронні торги, за результатами яких власником нежитлового приміщення та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , став ОСОБА_2 , не визнані недійсними, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Посилання апеляційного суду на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 16 лютого 2011 року як на підставу для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог, є помилковим, проте це не вплинуло на правильність рішення апеляційного суду, ухваленого за результатами розгляду вказаного спору.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме: частину другу статті 388 ЦК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 520/15970/16-ц та постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 520/548/18, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 520/15970/16-ц Велика Палати Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довів порушеного цивільного права на об`єкт нерухомого майна та жодних висновків щодо застосування положень частини другої статті 388 ЦК України не надавала.

Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 520/548/18 постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Тобто Верховний Суд не зробив у справі правового висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними

є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається (неоднаковий предмет позову та різне матеріально-правове регулювання). Тобто обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на судові рішення в яких послався заявник.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, Верховний Суд як суд права не має повноважень втручатися в оцінку доказів, надану судами першої та апеляційної інстанцій, вдаватися до переоцінки доказів та підміняти собою апеляцію.

Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін з підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Бочуляка Ю. І. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бочуляк Ю. І. подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що вказана справа містить виключну правову проблему та відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування в такому випадку положень статті 388 ЦК України.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявниками аргументи не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на те, що підставою для відмови в задоволенні позові в цій справі є саме недоведення позивачем, що спірне майно вибуло з його володіння не з його волі, тобто не доведено підстав, які є необхідними для застосування судами положень статті 388 ЦК України.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук