ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

29.07.2021                                                                       Справа № 917/565/21

Суддя Ціленко В.А., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Полтавської окружної прокуратури Полтавської області,                       вул. В.Козака, 1, м. Полтава, 36020 в інтересах держави в особі:

1. Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради,                                пров. Чайковського, 5, м. Полтава, 36002

2. Полтавської міської ради, вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оллан", вул. Ватутіна, 9/68,                           м. Полтава, 36039

про стягнення 102 541,68 грн.

Представники сторін:

від прокуратури: Нечволод П.В.

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

                                                                 ВСТАНОВИВ:

Клопотання Полтавської окружної прокуратури Полтавської області про закриття провадження у справі у зв`язку із сплатою Товариством з обмеженою відповідальністю "Оллан" добровільно суми боргу, та відсутністю предмета спору судом відхиляється.

Виконання договірних зобов`язань однією із сторін стосується предмету спору заявлених позовних вимог і закриття провадження у справі з цих підстав буде слугувати визнанням правомірності заявленого позову прокурором в інтересах держави, в особі компетентного органу, при тому, що за приписами діючого законодавства позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її.

Керівник Полтавської окружної прокуратури Полтавської області, м. Полтава в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Комунального підприємства “Полтава-сервіс” Полтавської міської ради, м. Полтава (далі – Позивач 1) та Полтавської міської ради, м. Полтава (далі – Позивач 2) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Оллан”, м. Полтава (далі - Відповідач) з вимогами про стягнення 102 541,68 грн. заборгованості за користування місцями розташування рекламних засобів протягом 01.01.2020р. – 31.01.2021р., відповідно до Договору № Д335 від 23.05.2013

Відповідач зауважує, що стягнення безпідставно збережених коштів на користь саме Комунального підприємства “Полтава-сервіс” за користування місцями розміщення реклами, а не на користь Полтавської міської ради, свідчить про те, що саме прокурором визначено порушення прав комунального підприємства, а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування;

Комунальне підприємство “Полтава-сервіс” Полтавської міської ради є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, зокрема, у випадку порушення інтересів при виконанні договору оренди, або використанні майна підприємства іншою юридичною особою без достатніх на те повноважень, а отже наділено правом звернення до суду за захистом свого порушеного права. При цьому, Комунальне підприємство “Полтава-сервіс” не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, а отже звернення прокурора в його інтересах до суду суперечить приписам ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”;

Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя. При цьому, враховуючи, що стягувана заборгованість виникла за період з 01.01.2020 до 31.01.2021, строк протягом якого Комунальне підприємство “Полтава-сервіс” має можливість звернутись до суду за захистом порушеного права у межах позовної давності становить більше двох років, що надає останньому можливість захистити свої права та охоронювані законом інтереси самостійно.

При ухваленні рішення судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

Своєю чергою, згідно з п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відтак, беручи до уваги статус суб`єкту, який ініціював розгляд означеної спору, в процесуальному аспекті положень ч.2 ст.19 Конституції України предметом судової оцінки в розглядуваній справі, враховуючи зміст ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України “Про прокуратуру” та ч.5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, є: порушення чи загроза порушення інтересів держави (кореспондується із передбаченою ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України умовою звернення до суду); нездійснення або неналежне здійснення захисту таких інтересів компетентним державним органом або відсутність такого органу/відсутність у нього повноважень відносно звернення до суду з позовною заявою.

Положення ч.ч. 3, 4 Закону України “Про прокуратуру” та правова позиція Конституційного Суду України, викладена в рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р., передбачає право прокурора самостійно формулювати сутність захищуваного заявленим позовом інтересу держави та характеру його порушення (загрози порушення), який (інтерес) за змістом ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України має кореспондуватися із здійснюваною функцією держави відповідним її органом, що визначається у якості позивача.

Великою Палатою Верховного Суду у п.п. 37-43 постанови від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, якою уточнено правові висновки Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019р. у справі №903/129/18, а також постановах Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №927/246/18, від 16.04.2019р. у справі №910/3486/18, від 16.04.2019р. у справі №925/650/18, від 17.04.2019р. у справі №923/560/18, від 18.04.2019р. у справі №913/299/18, від 13.05.2019р. у справі №915/242/18 та від 10.10.2019р. у справі №0440/6738/18, а також відступлено від правових висновків Верховного Суду у постановах від 17.04.2019р. у справі №923/560/18, від 10.04.2019р. у справі №909/569/18, від 07.12.2018р. у справі №924/1256/17 та від 16.04.2019р. у справі №925/650/18, було зазначено:

“37. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

38. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

39. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

40. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

41. Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017р. у справі №п/800/490/15 (провадження №21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

42. Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст.23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

43. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.”

Виходячи з положень п.3.1 Статуту підприємства (встановлює способом забезпечення цілей діяльності підприємства отримання прибутку), а також розділу 4-6 Статуту, останнє є суб`єктом господарювання у розумінні ст.55 Господарського кодексу України. Своєю чергою, в силу приписів ч.1 ст.8 Господарського кодексу України суб`єкти господарської діяльності взагалі не можуть бути органами державної влади або місцевого самоврядування.

Прокурор в силу ч.2 ст.19 Конституції України може здійснювати свої повноваження тільки на підставі, в межах та у спосіб, встановлений законом, тоді як ані Господарський процесуальний кодекс України, ані Закон України “Про прокуратуру” не передбачають подачу прокурором позову в інтересах суб`єкту господарювання як державної, так і комунальної форми власності. Своєю чергою, наявність у Комунального підприємства “Полтава-сервіс” права на отримання плати за фактичне користування місцями розміщення рекламних конструкцій не є підставою для ототожнення його в спірних правовідносинах з суб`єктом владних повноважень, тоді як Відповідач не перебуває в стані підпорядкування Комунальному підприємству “Полтава-сервіс” Полтавської міської ради, а спірні правовідносини, виходячи з викладеної в позовній заяві їх матеріально-правової кваліфікації в межах ст.ст.1212-1214 Цивільного кодексу України, в силу ст.1 цього Кодексу, не сумісні зі здійсненням функцій/відносин владних повноважень – підпорядкування.

Заявлені позовні вимоги про стягнення з Відповідача 102 541,68 грн. заборгованості на користь Комунального підприємства “Полтава-сервіс” не містять жодних безпосередніх вимог на користь Полтавської міської ради, що в силу визначення ч.2 ст.45 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює його перебування в статусі Позивача, адже за змістом ч. 7 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України ухвалення рішення на користь кількох позивачів вимагає визначеності щодо вимог, які стосуються кожного з них.

Судом встановлено, що Полтавська міська рада не є стороною спірних правовідносин. Позовних вимог на користь Полтавської міської ради прокурором у позові не заявлено, тому посилання прокурора на те, що Полтавська міська рада є засновником Комунального підприємства "Полтава-сервіс" судом до уваги не береться.

Враховуючи викладене, судом встановлено відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Згідно п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

З урахуванням викладеного, позовна заява В. о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області до господарського суду в інтересах держави в особі органів уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради, Полтавської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оллан" про стягнення 102 541,68 грн. заборгованості підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Суд, вирішуючи питання про повернення судового збору з бюджету, виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Таким чином, сплачений Полтавською обласною прокуратурою згідно  платіжного доручення № 208 від 09.02.2021 р. судовий збір в сумі 2270,00 грн. підлягає поверненню з державного бюджету у разі надходження до суду відповідного клопотання.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 226, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

           1. Залишити позов без розгляду.

           2. Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення (у разі неявки всіх учасників справи з моменту її підписання суддею (суддями) та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту оголошення (підписання) (ч. 3 ст. 226, ст. 235, 255 ГПК України). Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

          Суддя                                                                                             Ціленко В. А.