СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2021 р.                                                                       Справа № 905/2881/17  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Ільїн О.В. , суддя  Россолов В.В.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників учасників справи:

позивача – Пхайко Ю.Л.

1-го відповідача – не з`явився

2-го відповідача – Калініна О.О.

розглянувши апеляційну скаргу АТ “Українська залізниця”, м. Київ (вх.№1298Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2021 у справі № 905/2881/17, повний текст якого складено та підписано 22.03.2021 колегією суддів у складі: головуючий суддя Чернова О.В., суддя Демідова П.В., суддя Паляниця Ю.О., у приміщенні господарського суду Донецької області

за позовом ПрАТ “Лізингова компанія     “Укртранслізинг”,  м. Київ

до: 1) ДП “Донецька залізниця”, м. Донецьк,

         2) АТ “Українська залізниця”, м. Київ,

про стягнення заборгованості за договорами фінансового сублізингу у розмірі 1 215   688 214,39 грн., з яких 681 459 717,33 грн. – основана сума боргу, 145 048 234,08 грн. – пеня, 67 774 356,20 грн. – 3% річних та 321 405 906,79 грн. – інфляційні втрати

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство “Лізингова компанія “Укртранслізинг”, м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовною завою до Державного підприємства “Донецька залізниця”, м. Донецьк про стягнення заборгованості за договорами фінансового сублізингу у розмірі 796 666 463,04 грн., з яких 578 465 658,14 грн. – основана сума боргу, 8 552 356,13 грн. – пеня, 25 852 097,18 грн. – 3% річних та 183 796 351,57 грн. – інфляційні витрати.

          В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання  відповідачем 1, правонаступником якого є відповідач 2, грошових зобов`язань за договорами фінансового сублізингу №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №37-Д/Ш-071374/НЮ від 18.06.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №28/Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.07.2007, №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007 та №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007, внаслідок чого виникли підстави для нарахування пені 3% річних та інфляційних витрат.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 5 Закону України “Про фінансовий лізинг”, ст.ст. 193, 219, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 530, 546, 549, 551, 610, 612, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 13, 15, 54-57 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній до 15.12.2017).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.12.2017 залучено до участі у справі №905/2881/17 іншого відповідача - Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” та зупинено провадження у справі №905/2881/17 до заміни державного підприємства  “Донецька залізниця” його правонаступником – Публічним акціонерним товариством “Укрзалізниця”.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 (яка оприлюднена 01.07.2020) касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Донбасенерго” задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2017р. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019р. у справі №910/5953/17 скасовано; справу №910/5953/17 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Так, у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила: “Відповідно до частини п`ятнадцятої   статті 37 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”   (в редакції, що діяла станом на 21 жовтня 2015 року - дату реєстрації АТ “Укрзалізниця”) злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.      

Законом про особливості утворення Укрзалізниці, постановою КМУ № 200 передбачено наступні етапи проведення реорганізації: 1) інвентаризація майна юридичних осіб, які підлягають злиттю, та складення передавального акта, 2) затвердження статуту нової юридичної особи (АТ “Укрзалізниця”), 3) державна реєстрація АТ “Укрзалізниця”; 4) припинення державних підприємств залізничного транспорту.

Передавальний акт складено 05 серпня 2015 року, державну реєстрацію АТ “Укрзалізниця” здійснено 21 жовтня 2015 року, однак припинення ДП “Донецька залізниця” не зареєстровано.

Враховуючи, що відповідно до частини шостої статті 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому статтею 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до АТ “Укрзалізниця”, датою виникнення універсального правонаступництва АТ “Укрзалізниця” щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21 жовтня 2015 року, з якої воно є правонаступником ДП “Донецька залізниця”.

Такий висновок підтверджується і змістом статті 3 3акону про особливості утворення Укрзалізниці, яким установлено обмеження в діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту, що реорганізовуються. Закон передбачає, що з дня прийняття рішення КМУ про утворення АТ “Укрзалізниця” і до його державної реєстрації Державна адміністрація залізничного транспорту України,підприємства залізничного транспорту, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких належать державі та вносяться до статутного капіталу Товариства,   не мають права без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту: вчиняти правочини, які можуть призвести до відчуження майна, вартість якого становить більше 5 відсотків балансової вартості активів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на день затвердження останнього балансового звіту; скорочувати чисельність працівників; здійснювати випуск цінних паперів, надавати позики; передавати нерухоме майно в оренду; передавати майно в заставу або безоплатне користування; придбавати акції (частки, паї) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств. Ураховуючи, що такі обмеження встановлені саме до дати державної реєстрації АТ “Укрзалізниця”, можна дійти висновку, що з дати державної реєстрації саме АТ “Укрзалізниця” має право на здійснення господарської діяльності та укладення відповідних правочинів, а не державні підприємства, які припиняються.

Стаття 5 Закону про особливості утворення Укрзалізниці передбачає, що АТ “Укрзалізниця” провадить діяльність, у тому числі пов`язану з державною таємницею, до отримання необхідних ліцензій та інших документів дозвільного характеру на основі відповідних документів, отриманих підприємствами залізничного транспорту, у межах строку їх дії. Отже, уже з дня державної реєстрації АТ “Укрзалізниця” мало право здійснювати будь-які види господарської діяльності, які потребували ліцензій чи дозволів, на підставі ліцензій та інших дозвільних документів, отриманих підприємствами залізничної галузі, які знаходилися в процедурі припинення, включаючи ДП “Донецька залізниця”.

З огляду на викладене вище висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність в ЄДР запису про припинення ДП “Донецька залізниця” свідчить про те, що правонаступництво не відбулося, є помилковими.

Державна реєстрація рішення про припинення ДП “Донецька залізниця” була здійснена 25 листопада 2014 року. Таким чином, на момент звернення до суду ДП “Донецька залізниця” знаходилася в процедурі припинення більш як два роки, а на момент розгляду цієї справи судом касаційної інстанції - більше п`яти років. Якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до новоствореної юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями.

Крім того, пунктами 51, 52розділу ІІІ “Перехідні та прикінцеві положення” Закону про особливості утворення Укрзалізниці зі змінами, внесеними згідно із             Законами №1787-VIIIвід 20 грудня 2016 року “Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції”   та № 2604-VIII від 18 жовтня 2018 року “Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції”, встановлено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5-1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Ці норми також свідчать про перехід майна (прав та обов`язків) підприємств залізничного транспорту, розміщених на території проведення антитерористичної операції, до АТ “Укрзалізниця. Якщо вважати, що обов`язки таких підприємств не перейшли до АТ “Укрзалізниця”, то введення мораторію позбавлене юридичного змісту.

Враховуючи вищевикладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що АТ “Укрзалізниця” є правонаступником ДП “Донецька залізниця” з дати державної реєстрації АТ “Укрзалізниця”.

Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного суду у постанові від 16.06.2020 по справі №910/5953/17, Акціонерне товариство “Українська залізниця” є правонаступником Державного підприємства “Донецька залізниця” з 21.10.2015.

Разом з цим, відповідно до Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”, господарський процесуальний кодекс викладено в новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017.

В п. 9 ч.1 Розділ XI перехідних положень встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.07.2020 поновлено провадження у справі 905/2881/17, вирішено розглядати справу зі стадії підготовчого провадження.

23 вересня 2020 року на адресу господарського суду Донецької області від позивача надійшла заява №УТЛ-314/09/20  від 23.09.2020 про уточнення позовних вимог, в якій  останній просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами фінансового сублізингу у розмірі 1 215   688 214,39 грн., з яких 681  459 717,33 грн. – основана сума боргу, 145  048 234,08 грн. – пеня, 67  774 356,20 грн. – 3% річних та 321  405 906,79 грн. – інфляційні витрати.

Судом першої інстанції вірно зазначено про те, що , що за своїм змістом заява №УТЛ-314/09/20  від 23.09.2020 про уточнення позовних вимог є збільшенням позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що заява про збільшення позовних вимог №УТЛ-314/09/20 від 23.09.2020 подана до закінчення підготовчого засідання, суд першої інстанції розглядав справу з урахуванням збільшення позовних вимог.

25 листопада 2020 року через канцелярію господарського суду Донецької області від відповідача 2 надійшла заява про застосування строку позовної давності щодо вимог позивача в частині стягнення лізингових платежів та 3% річних до 11.12.2014 року, а також в частині стягнення пені у розмірі 143  630 758,41 грн., нарахованої до 11.12.2016, враховуючи звернення позивачем до суду 11.12.2017.  

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.03.2021 у справі № 905/2881/17 позовні вимоги приватного акціонерного товариства “Лізингова компанія    “Укртранслізинг”,    м. Київ до акціонерного товариства “Українська залізниця”, м. Київ про стягнення заборгованості за договорами фінансового сублізингу – задоволено частково.

Стягнуто з акціонерного товариства “Українська залізниця” (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь приватного акціонерного товариства “Лізингова компанія        “Укртранслізинг” (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 32-Г, офіс 8; код ЄДРПОУ 30674235) заборгованість за договорами фінансового сублізингу у розмірі 749 234 073,53 грн., з яких 681 459 717,33 грн. – основана сума боргу та 67 774 356,20 грн. – 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 147912,00 грн.                                               

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Акціонерне товариство “Українська залізниця” із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою, скасувати рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2021 у справі № 905/2881/17 в частині задоволення позовних вимог приватного акціонерного товариства “Лізингова компанія “Укртранслізинг” та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Так, апелянт зазначає, що розрахунок суми заборгованості за лізинговими платежами із застосуванням коефіцієнту коригування до всіх складових лізингового платежу, що суперечить умовам п.1.7. спірних договорів, оскільки коефіцієнт коригування застосовується лише до вартості предмету лізингу. Також, апелянт зазначив про те, що наданні позивачем акти звіряння в підтвердження визнання відповідачем 1 суми боргу підписані невстановленою особою, при цьому, надані ним виписки по рахунку не відповідають вимогам ЗУ “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, тобто не є первинними документами. Крім того, листи ПАТ “Укрзалізниця” №ЦФ-16/20 від 22.01.2016 та №Ц-з-3/6244-16 від 15.11.2016 не свідчать про визнання боргу, оскільки останні не містять конкретних сум боргу за кожним спірним договором.

Крім того, апелянт зазначає про те. Що зобов`язання по нарахуванню та сплаті коефіцієнту корегування за договорами фінансового сублізингу на момент звернення до суду та прийняття оскаржуваного парення по справі не було простроченим, а отже відсутнє право на нарахування 3% річних на такі суми.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.04.2021 у даній справі, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 20.05.2021.

20.05.2021 від апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/5719/21.

В обґрунтування зазначеного клопотання апелянт посилається на те, що у зв`язку з тим, що у ПрАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» та АТ «Укрзалізниця» виникли розбіжності у тлумаченні умов договорів фінансового сублізингу, відповідач 2 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про тлумачення умов спірних договорів. Як зазначає апелянт, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не досліджені доводи відповідача 2 щодо різного тлумачення сторонами по справі умов наведених договорів, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення у справі. Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.04.2021 відкрито провадження по справі №910/5719/21 за позовом АТ «Укрзалізниця» до ПрАТ «Укртранслізинг» про тлумачення умов договорів.

Розглянувши заявлене клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зазначена норма визначає сукупність обставин, за наявністю яких суддя зобов`язаний зупинити провадження у справі. Так, за змістом вказаної правової норми для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку з`ясовує як саме пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом і чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

При цьому пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Також вищевказана процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду

У даній господарській справі очевидно, що неможливість вирішення даного спору відсутня.

Крім того, колегія суддів враховує, що ДП «Донецька залізниця» самостійно сплачувала лізингові платежі, трактуючи п.1.7. договору так само як позивач, на підтвердження цього позивачем надавалися в матеріали справи копії виписок з рахунку (з  яких вбачається яке призначення платежу вказувалося ДП «Донецька Залізниця», а саме в призначенні платежу вказано , що сплачується відсотки з врахуванням коефіцієнта коригування) ПрАТ «Укртранслізинг» та копії актів звіряння взаєморозрахунків підписаних між ДП «Донецька залізниця» та ПрАТ «Укртранслізинг» (які також відображають розмір сплаченого коефіцієнта нарахованого на відсотки).

Також, такий порядок застосування коефіцієнта коригування підтверджується численними судовими рішеннями, які винесені в справах про стягнення заборгованості за аналогічними договорами фінансового сублізингу, що укладалися позивачем з іншими залізницями України, а також судовими рішеннями про стягнення заборгованості по даним договорам фінансового сублізінгу, які відповідач 2 намагається розтлумачити в даній позовній заяві, а саме:

Рішення господарського суду Донецької області у справах:

№37/42 від 19.04.2010 за договором №Д/П-071744/НЮ

№ 37/40 від 19.04.2010 за  договором № 36-Д/п-071368/НЮ

№ 37/39 від 19.04.2010 за договором № 37/Д/Ш-071374/НЮ

№37/38 від 19.04.2010 за договором № Д/Т-071759/НЮ

№37/37 від 19.04.2010 за договором № 40-/Д/П-071370/НЮ

№37/36 від 19.04.2010 за договором № Д/Т-072406/НЮ

№37/35 від 19.04.2010 за договором № Д/П-071739/НЮ

№37/34 від 19.04.2010 за договором № Д/П071743/НЮ

№16/44 від 08.04.2010 за договором № Д/П-071740/НЮ

№16/42 від 08.04.2010 за договором № Д/П-071737/НЮ

№16/41 від 08.04.2010 за договором № 85-Д/Л-071413/НЮ

№16/40 від 08.04.2010 за договором № 24-Д/П-071367/НЮ

№16/39 від 08.04.2010 за договором №59-Д/Т-071376/НЮ

№16/38 від 08.04.2010 за договором №Д/П-07І736/НЮ

№16/37 від 08.04.2010 за договором №Д/П-071742/НЮ

№16/36 від 08.04.2010 за договором №Д/П-071738/НЮ

№16/35 від 08.04.2010 за договором №Д/П-071741/НЮ

№16/34 від 08.04.2010 за договором №38-Д/П-071369/НЮ,

№ 37/77 від 15.03.2011 за всіма договорами фінансового лізингу, по яких виникла заборгованість, але за інший період ніж попередні судові рішення.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів не вбачає будь-яких перешкод, а тим більше неможливості у самостійному встановленні суттєвих для даного спору обставин, оскільки обставини даного спору, на думку колегії суддів, дозволяють об`єктивно і справедливо вирішити спір, не очікуючи відповідних висновків у справі № 910/5719/21.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні клопотання апелянта про зупинення провадження у справі N 905/2881/17.

30.06.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 оголошено про перерву у розгляді справи до 15.06.2021.

В судовому засідання 15.06.2021 колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 25.06.2021.

23.06.2021 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі в обґрунтування своїх заперечень.

24.06.2021 від представника апелянта  надійшли додаткові пояснення у справі в обґрунтування своїх апеляційних вимог.

24.06.2021 від представника апелянта надійшло клопотання про призначення судової експертизи у даній справі, в якому просить призначити судову експертизу по справі №905/2881/17, проведення експертизи доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерту поставити наступне запитання:

- чи правомірно ПрАТ  «Лізингова компанія «Укртранслізинг», у розрахунках заборгованості за договорами фінансового сублізингу, застосовано коефіцієнт коригування, визначений п.п. 1.7., 1.8. договорів фінансового сублізингу, до таких складових лізингового платежу як винагорода Сублізингодавця, відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податки, сплачувані відносно предмета лізингу Сублізингодавцев, інші витрати тощо?

- чи правильно ПрАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» здійснено розрахунки заборгованості за лізинговими платежами, надані до матеріалів справи N 905/2881/17, з урахуванням положенням п.п. 1.7., 1.8. договорів фінансового сублізингу?

- яка сума заборгованості у розрізі кожної складової лізингового платежу, за договорами фінансового сублізингу, має обліковується за ДП «Донецька залізниця» перед          ПрАТ «Лізингова компанія «Укртранслізинг» враховуючи черговість зарахування платежів та вимог п.п. 1.7., 1.8 договорів фінансового сублізингу?

Колегія суддів розглянувши вищезазначене клопотання, вирішила відмовити в його задоволенні, оскільки, по-перше, відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Фактично висновок експерта буде новим доказом, в свою чергу, апелянтом не подано до суду апеляційної інстанції доказів наявності об`єктивних причин неможливості звернення з даним клопотання до суду першої інстанції.

По-друге, відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас і згідно з п. 1 ч. 1 ст. 99 ГПК суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов, зокрема, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

На підставі наведеного колегія суддів, зазначає, що питання  запропоновані апелянтом, а саме, щодо застосування коефіцієнту коригування, щодо вірності здійснення розрахунків, черговості зарахувань платежів входять до кола правових та для вирішення яких не потрібні спеціальні знання, оскільки закон відносить відповіді на ці запитання безпосередньо до компетенції суду.

24.06.2021 від представника апелянта надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК.

В обґрунтування зазначеного клопотання апелянт посилається на те, що позивачем до матеріалів справи надані розрахунки заборгованості за 18 договорами сублізингу, які, на думку апелянта, свідчать про те, що розрахунок суми заборгованості за лізинговими платежами було здійснено із застосуванням коефіцієнту корегування до всіх складових лізингового платежу, що є передчасними та суперечать положенням п. 1.7. договорів. Враховуючи наведене та положення ст. 251, 252, 530, 629 ЦК України та ст. 180 ГК України апелянт вважає, що строк виконання зобов`язання зі сплати коефіцієнту корегування ще не настав, а тому між сторонами по даній справі з- цього питання відсутній предмет спору.

Колегія суддів розглянувши вищезазначене клопотання, вирішила відмовити в його задоволенні, оскільки питання правомірності нарахованих позивачем сум і є предметом даного спору.

В судовому засідання 25.06.2021 колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 29.06.2021.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.06.2021 оголошено про перерву у розгляді справи до  15.07.2021.

13.07.2021 від представника апелянта надійшли додаткові пояснення по справі.

14.07.2021 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2021 оголошено про перерву у розгляді справи до  22.07.2021.

В судове засідання, 22.07.2021, з`явились представник позивача та відповідача 2.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між  відкритим акціонерним товариством – лізингова компанія “Укртранслізинг” (Сублізингодавець) та Державним підприємством “Донецька залізниця” (Сублізингоодержувач) укладено договори фінансового сублізингу№37-Д/Ш-071374/НЮ від 18.06.2007,  №№24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №28/Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.07.2007, №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007 та №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007 (далі – Договори), за умовами п.2.1. яких Сублізингодавець передає Сублізингоодержувачу в тимчасове платне володіння і користування на умовах, передбачених цими Договорами, Предмети лізингу, отримані раніше від Лізингодавця за договорами фінансового лізингу, що відповідають встановленим Сублізингоодержувачем технічним вимогам, визначеним у Додатках №2 до цих Договорів.

У пункті 3.2. Договорів встановлений обов`язок Сублізингоодержувача виплачувати Сублізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів. Графік нарахування платежів розраховується, виходячи з винагороди Сублізингодавця, визначеного сторонами у розмірі 17% річних та сплати Сублізингоодержувачем авансового платежу у розмірі 20% від вартості предмета лізингу.

Величина лізингових платежів, що підлягають оплаті, зафіксована в Графіку до цих Договорів і розраховується згідно з п.1.7., 1.8 цих договорів.

Разом з цим, п.1.7. та п.1.8. Договорів сторони погодили, що “Лізинговий платіж” – сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню Сублізингодавцю в день розрахунку, відповідно до Графіку нарахування платежів. В лізинговий платіж входять суми, скореговані на Коефіцієнт коригування (К) і еквівалентні відшкодуванню вартості Предмета лізингу, а також винагороди Сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання Предмета лізингу, податків, сплачувані відносно Предмета лізингу Сублізингодавцем, інші витрати тощо.

“Коефіцієнт коригування” – розрахункова величина, одержувана з відношення:

 К=“Курс2”/“Курс1”, де

“Курс1” - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату підписання договорів.

          “Курс2” - курс, встановлений НБУ для одного долара США на день, коли фактично здійснюється Лізинговий платіж (п.1.8. Договорів).

Згідно положення п.3.3. цих Договорів лізингові платежі за користування Предметом лізингу по кожному Графіку здійснюються Сублізингоодержувачем до закінчення Лізингового періоду не пізніше 10 числа поточного місяця, відповідно до графіка і мають бути скорегованими на коефіцієнт коригування (К) сумами Лізингових платежів.

Відповідно до п.3.5. Договорів Лізингові платежі, що надійшли від Сублізингодержувача зараховуються Сублізингодавцем в наступному порядку: 1) в рахунок сплати прострочених Лізингових платежів; 2) в рахунок поточних Лізингових платежів.

Пунктом 4.1. строк лізингового користування майном визначений проміжком часу у 84 місяці з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмету лізингу, та за змістом п. 3.10. договору їх здійснення не залежить від фактичного користування предметом лізингу.

Розділом 5 Договорів встановлені умови передачі Предмета лізингу Сублізингоодержувачу.

За приписами п.9.2. Договорів якщо Сублізингоодержувач порушує передбачені цими договорами терміни перерахування Лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов цього Договору, то на суму простроченої заборгованості Сублізингодавець має право нарахувати пеню починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов`язань, встановленого цими Договорами, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов`язань за кожний день прострочення виконання зобов`язань.

Пунктом 12.1. узгоджено, що ці Договори набувають чинності з моменту його підписання Сторонами і діють до виконання Сторонами всіх зобов`язань, передбачених даними договорами.

Термін сублізингу за цими договорами може бути продовжений за погодженням Сторонами умов, на яких продовжується термін лізингу за Договорами фінансового лізингу (п.12.2. Договорів).            

Дані Договори підписані Сторонами у встановленому законодавством порядку.

Разом з цим, між Сторонами узгоджені базові Графіки сплати лізингових платежів, а також графіки передачі Предметів лізингу, що є додатками до спірних договорів.  

В матеріалах справи наявні Акти приймання – передачі майна в сублізинг до спірних договорів, що підтверджують факт передачі Предметів лізингу у користування Сублізингоодержувача (том ІІ,ІІІ, ІV, ХІІ).

Актами звіряння взаємних розрахунків, підписаними між позивачем та відповідачем 1 станом на 4 квартал 2014 року сторони визначили наявність заборгованості Сублізиноодежувача за лізинговими платежами (том ХІV).

В підтвердження наявності спірної суми основного боргу у загальному розмірі 681  459 717,33 грн., позивачем надано Звіти про результати фінансово – господарської діяльності ПАТ “Укртаранслізинг” за 2014, за 2015, за 2016, за 2017, за 2018.  

Також в підтвердження наявності боргу, в матеріалах справи містяться звіт незалежного аудитора №29-АВ від 31.03.2014, Акт Головного управління ДФС у м. Києві про результати документальної планової виїзної перевірки позивача за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 (а.с.17-51 том ХІ).

Разом з цим, в матеріалах справи наявні виписки з рахунку позивача, які відображають наявність заборгованості за лізинговими платежами у загальному розмірі 681 459   717,33 грн.  

Так, згідно наданого позивачем розрахунку суми основного боргу вбачається, що:

за договором №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 316 418,12 грн.;

за договором №37-Д/Ш-071374/НЮ від 18.06.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 24  800 190,66 грн.;

за договором №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 17  758 061,49 грн.;

за договором №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 33  455 416,91 грн.;

за договором №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає  320   626 529,45 грн.;

за договором №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає  142  055 150,40 грн.;

за договором №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 16 330   098,14 грн.;

за договором №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 7  932 377,42 грн.;

за договором №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 6  338 765,22 грн.;

за договором №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 10  962 668,88 грн.;

за договором №Д/П-071741/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 17  636 705,11 грн.;

за договором №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 11  130 904,68 грн.;

за договором №Д/П-072406/НЮ від 29.12.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 31 453   533,87 грн.;

за договором №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 12  153 913,13 грн.;

за договором №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 534 162,63 грн.;

за договором №36-Д/П-071368 від 19.06.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 333  791,58 грн.;

за договором №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 30  231 816,73 грн.;

за договором Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007 заборгованість за лізинговими платежами складає 15 167    274,40 грн.

Посилаючись на несвоєчасне виконання  відповідачем 1, правонаступником якого є відповідач 2, грошових зобов`язань за договорами фінансового сублізингу №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №37-Д/Ш-071374/НЮ від 18.06.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071741/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.07.2007, №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007 та №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007, внаслідок чого позивачем нараховані пеня, 3% річних та інфляційні витрати, останній звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідачів до сплати заборгованості з лізингових платежів, пені, 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих за прострочення грошових зобов`язань за договорами фінансового сублізингу.

Згідно ст.ст. 11,   509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України “Про фінансовий лізинг”   відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями           Цивільного кодексу України   про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 1 ст.5 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що сублізинг - це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг", ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1   ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"           встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Отже, укладені між позивачем та відповідачем 1 договори фінансового сублізингу №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №37-Д/Ш-071374/НЮ від 18.06.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №28/Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.07.2007, №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007 та №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007 є належною підставою для виникнення у останнього зобов`язань, визначених його умовами, з оплати лізингових платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та   ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи зі змісту наданих до матеріалів справи актів прийому – передачі майна в сублізинг, які підтверджують факт надання об`єкту фінансового сублізингу лізингоодержувачу,   позивач свої зобов`язання за спірними договорами виконав належним чином.

Таким чином, Відповідач 1 не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов`язку зі сплати лізингових платежів відповідно до умов Графіків Платежів до спірних договорів.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України   та   ст. 525 Цивільного кодексу України   встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами   ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, і Відповідачем 1, всупереч ст.ст.           13, 74 Господарського процесуального кодексу України належних у розумінні           ч.1 ст. 76 цього Кодексу   належних доказів іншого до матеріалів справи не надано, відповідачем 1 сплата лізингових платежів здійснювалась з порушенням, встановлених Графіками платежів, строку.

Таке невиконання грошових зобов`язань кваліфікується судом як порушення згідно  ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги, що АТ “Укрзалізниця” є правонаступником ДП “Донецька залізниця” з дати державної реєстрації АТ “Укрзалізниця”, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимов позивача в частині стягнення суми основного боргу у загальному розмірі 681 459 717,33 грн., з огляду на що, позовні вимоги в цій частині підлягають стягненню з відповідача 2 повністю, а в частині позовних вимог до відповідача 1 слід відмовити.    

Згідно із   ст.611 Цивільного кодексу України  у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі - сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст.550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов`язань є належною підставою у розумінні  ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Враховуючи, що домовленість сторін про застосування пені у разі прострочення сплати лізингових платежів встановлено п.14.10. Загальних Умов, що є невід`ємною частиною  спірного договору, вимоги   ст. 547 Цивільного кодексу України           стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання, видом якого у розумінні ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Відповідно до вимог, передбачених ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено колегією суддів, п.9.2. Договорів якщо Сублізингоодержувач порушує передбачені цими договорами терміни перерахування Лізингових платежів та інших сум, що підлягають сплаті згідно умов цього Договору, то на суму простроченої заборгованості Сублізингодавець має право нарахувати пеню, починаючи з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов`язань, встановленого цими Договорами, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов`язань за кожний день прострочення виконання зобов`язань.

Враховуючи, що домовленість сторін про застосування пені за порушення строку сплати лізингових платежів визначено у п.9.2. спірних договорів, вимоги        ст.547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання, видом якого у розумінні ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Водночас, згідно положень ст.258 зазначеного Кодексу до вимог про стягнення неустойки, зокрема, пені застосовується спеціальна (скорочена) позовна давність тривалістю в 1 рік, який згідно ст.261 Цивільного кодексу України розпочинає свій перебіг з першого дня прострочення здійснення відповідного платежу.

Згідно ч. 3 та 4   ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          При цьому, згідно з ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Як встановлено колегією суддів, умов щодо збільшення позовної давності спірні договори сублізингу не містять.

Таким чином, враховуючи дату уточнення позовних вимог в частині стягнення пені та надання відповідної заяви до суду – 23.09.2020, а також заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені згідно з п.9.2., річний строк позовної давності сплинув відносно вимог про стягнення пені, нарахованої за період до 23.09.2019.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені за спірними договорами, періодом нарахування є з 20.09.2019 по 21.09.2020 року, при цьому нарахування пені здійснюється на загальні суми боргу за кожним договором.

Проте, за висновками колегії суддів, належними періодами нарахування пені, згідно з п.9.2, є шість місяців від дати сплати лізингових платежів, визначених Графіками нарахування та сплати лізингових платежів, за кожним платежем окремо, як це визначено ч.6 ст.232 ГК України, оскільки іншого періоду нарахування пені умовами спірних договорів сторонами не визначено.  

Тобто за умовами, зокрема, договору фінансового сублізингу №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007 (з урахуванням змін внесених додатковою угодою №5 від 30.09.2014) останній лізинговий платіж мав бути сплачений 10.09.2018, тому належним періодом нарахування пені, згідно п.9.2. спірного договору, є період з 11.09.2018 по 11.03.2019, що відповідало б приписам ч.6 ст.232 ГК України, тоді як позивачем нарахована пеня за вказаним договором за період з 20.09.2019 по 21.09.2020, з огляду на що розрахунок позивача є необґрунтованим та безпідставним.

У зв`язку з чим, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за договорами фінансового сублізингу №24-Д/П-071367/НЮ від 19.06.2007, №37-Д/Ш-071374/НЮ від 18.06.2007, №38-Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №40-Д/П-071370/НЮ від 19.06.2007, №59-Д/Т-071376/НЮ від 19.06.2007, №85-Д/Л-071413/НЮ від 25.06.2007, №Д/П-071737/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071738/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071739/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-071740/НЮ від 21.08.2007, №28/Д/П-071369/НЮ від 19.06.2007, №Д/П-071743/НЮ від 21.08.2007, №Д/П-072406/НЮ від 29.12.2007, №Д/Т-071759/НЮ від 29.08.2007, №Д/П-071736/НЮ від 21.08.2007, №36-Д/П-071368 від 19.07.2007, №Д/П-071742/НЮ від 21.08.2007 та №Д/П-071744/НЮ від 21.08.2007 у загальному розмірі 145  048  234,08 грн. слід відмовити.

При цьому колегія суддів зазначає, що положення ст. 2 ЗУ “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, згідно якої на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, на застосуванні якої наполягає відповідач 2, оскільки спірні правовідносини виникли за договорами фінансового сублізингу, а не кредитними договорами чи договорами позики.

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням 3% річних і інфляційної індексації за весь період прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, отже, проценти річних входять до складу грошового зобов`язання.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних за спірними договорами за періоди 11.04.2014 по 21.09.2020 (за формулою 3% річних=Сх3хД:365:100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення), колегія суддів дійшла висновку, що їх розмір є вірним, з огляду на що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню повністю у розмірі 67 774           356,20  грн.

Щодо вимог позивача в частині стягнення інфляційних втрат за спірними договорами у загальному розмірі 321  405 906,79 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Як вже зазначалось, за приписами ч.2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"           сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

При цьому стаття Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов`язані з виконанням певного договору.                      

Зазначені положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"           стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою   статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 533 ЦК України     передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором     або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Як вбачається з умов п.3.2. спірних договорів, сторони погодили, що величина лізингових платежів, що підлягають оплаті, зафіксована в Графіку до цих Договорів і розраховується згідно з п.1.7., 1.8 цих договорів.

У свою чергу, п.1.7. та п.1.8. договорів сторони погодили, що в лізинговий платіж входять суми, скореговані на Коефіцієнт коригування (К) і еквівалентні відшкодуванню вартості Предмета лізингу, а також винагороди Сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання Предмета лізингу, податків, сплачувані відносно Предмета лізингу Сублізингодавцем, інші витрати тощо.

При цьому, “Коефіцієнт коригування” – розрахункова величина, одержувана з відношення: К=“Курс2”/“Курс1”, де: “Курс1” - курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату підписання договорів; “Курс2” - курс, встановлений НБУ для одного долара США на день, коли фактично здійснюється Лізинговий платіж (п.1.8. Договорів).       

Отже, сторони фактично узгодили, що сплата лізингових платежів здійснюється у гривні з коригуванням курсу валют за формулою, встановленою пунктом 1.7., у зв`язку з чим, сторони тим самим відповідно до вимог частини другої   статті 533 ЦК України  встановили у зобов`язанні (сплаті лізингових платежів) грошовий еквівалент у іноземній валюті.

Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020у справі №910/10191/17.

Разом з цим, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Таки правовий висновок закріплений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Таким чином, враховуючи умови п.1.7. щодо сплати лізингових платежів у гривні з коригуванням курсу валют за визначеною цим пунктом формулою, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 321  405 906,79 грн. – відсутні, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Посилання відповідача 2 про сплив строку позовної давності відносно суми основного боргу колегією суддів не приймається до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні акти звіряння взаємних розрахунків за 4 квартал 2014 року, які підписані між позивачем та відповідачем 1 та скріплені печатками підприємств.

Посилання представника відповідача 2 на підписання актів невстановленою особою є безпідставними, оскільки колегією суддів під час розгляду справи встановлено підписання зазначених актів представником відповідача 1 - Подлуцьким В.О. який діяв на підставі довіреності №Н-01/160 від 28.01.2009., яким також підписані додаткові угоди до спірних договорів щодо внесення змін до графіків сплати лізингових платежів. При цьому, відповідачами належним чином не доведено відсутності у Подлуцького В.О. повноважень на момент підписання вказаних актів звіряння.   

Посилання відповідача на втрату повноважень особою, яка підписала довіреність на ім`я Подлуцького В.О., не ґрунтується на законі, оскільки така втрата не впливає на чинність і легітимність довіреності, виданої під час наявності у представника довірителя відповідних повноважень.

Що стосується посилань представника відповідача 2 на відсутність дати підписання актів звіряння взаємних розрахунків за 4 квартал 2014 року, колегія суддів зазначає, що останні складені не раніше 31.12.2014, оскільки вказані акти підтверджують остаточні розрахунки сторін  протягом всього 4 кварталу, тобто з 01.10.2014 по 31.12.2014 року включно.

Отже враховуючи вищезазначені положення ст. 264 ЦК України, в даному випадку мало місце переривання строку позовної давності.

Крім того, колегією суддів враховується лист позивача №12/01/16 від 19.01.2016 щодо наявності заборгованості за договорами фінансового сублізингу у загальному розмірі 404,9 млн.грн., а також лист-відповідь відповідача №ЦФ-16/50 від 22.01.2016 щодо зазначення початку процесу погашення простроченої та поточної заборгованості з січня 2018 року (а.с.213,214 том XIV).  

Таким чином, на момент подання позову в даній справі (12.12.2017 згідно штампу вхідної кореспонденції господарського суду Донецької області а.с.3 том І) строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача заборгованості не сплив.

Не спростовує вимог позивача й наданий відповідачем 2 контррозрахунок суми заборгованості, оскільки останній здійсненний без застосування коефіцієнту коригування, що не відповідає умовами укладених з позивачем договорів фінансового сублізингу.

При цьому, колегія суддів зазначає, що “коефіцієнт коригування” застосовується до таких складових лізингового платежу: як винагорода Сублізингодавця, відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання Предмета лізингу, податки, сплачувані відносно Предмета лізингу Сублізингодавцев, інших витрат тощо, що прямо узгоджено у п.1.8. договорів фінансового сублізингу, отже зауваження відповідача 2 щодо неправомірності такого застосування є необґрунтованими.

Колегією суддів відхиляються посилання відповідача 2 на неправильне зарахування позивачем здійснених лізингових платежів з порушенням черговості згідно призначення платежу, оскільки порядок зарахування лізингових платежів безпосередньо узгоджено сторонами у п.3.5. спірних договорів, згідно якого лізингові платежі, що надійшли від Сублізингодержувача зараховуються Сублізингодавцем в наступному порядку: в рахунок сплати прострочених Лізингових платежів; в рахунок поточних Лізингових платежів.           

На думку відповідача ПрАТ «Укртранслізинг» з 2007 року невірно трактує пункт договорів фінансового сублізингу, а саме з конструкції речення абз. 2 п.1.7. договорів відповідач 2 вбачає, що коефіцієнт коригування застосовується тільки відносно сум, що еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу і не повинен застосовуватись до інших складових Лізингового платежу, а саме сум, що еквівалентні винагороді Сублізингодавця.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що дане ствердження відповідача 2 є помилковим і таким, що не відображає того, що зафіксовано в договорі. А саме, абз. 2 п.1.7. договорів передбачає, що в лізинговий платіж входять суми, які по-перше скориговані на Коефіцієнт коригування (к) і при цьому данні суми еквівалентні у одному випадку відшкодуванню вартості Предмета лізингу, а в іншому випадку вищевказані суми еквівалентні розміру винагороди Сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання Предмета лізингу, податків, сплачувані відносно Предмета лізингу Сублізингодавцем, а в третьому випадку вищевказані суми що еквівалентні іншим витратам, тощо.

Про помилковість тверджень відповідача 2 свідчить і той факт, що ДП «Донецька залізниця» сплачувала самостійно лізингові платежі, трактуючи п.1.7. Договору як позивач, на підтвердження цього позивачем надавалися до суду першої інстанції копії виписок з рахунку ПрАТ «Укртранслізинг» та копії актів звіряння взаєморозрахунків підписаних між ДП «Донецька залізниця» та ПрАТ «Укртранслізинг».

Крім того, такий порядок застосування коефіцієнта коригування підтверджується численними судовими рішеннями, які винесені в аналогічних справах про стягнення заборгованості за аналогічними договорами фінансового сублізингу, що укладалися з іншими залізницями України, а також судовими рішеннями про стягнення заборгованості по даними договорам фінансового сублізингу, а саме, позови до ДП «Донецька залізниця», за даними договорами фінансового сублізингу, тлумачення яких є предметом даного позову, перелік, яких наведено у відзиві на апеляційну скаргу.

Таким чином, відповідач 2 на даний час намагається надати тлумачення умовам Договорів фінансового сублізингу, за якими господарський суд Донецької області неодноразово (2010 рік, 2011 рік, справи Рішення господарського суду Одеської області №4/76-10-2265 від 18.06.2010 за договорами 45/ОД/Ш-07834/НЮ;50/ОД/ЮЦ-07835/НЮ;54/ОД/П-07-836/НЮ; 51/ОД/П-07-837/НЮ; 53/ОД/П-07-838/НЮ; 52/ОД/П-07-839/НЮ;           41/ОД/П-07- 40/НЮ; 46/ОД/Т-07-842/НЮ; 27/ОД/Т-07-843/НЮ; 88ЮД/Л-07-972/НЮ;ОД/ІСЦ-07-1152/НЮ; ОД/Т- 07-1168/НЮ;ОД/Е-07-1221 /НЮ ;ОД/П-07-13 09/НЮ;ОД/П-07-1319/НЮ ;ОД/П-071357/НЮ; ОД/П-07-1338/НЮ; ОД/П-07-1339/НЮ; ОД/П-07-1424/НЮ; ОД/П-07-1425/НЮ, рішення господарського суду Дніпропетровської області №32/491 від 12.10.2010 за договорами 25/ПрЛОЦ-071600/НЮ;74/Пр/П-071605/НЮ; 64/Пр/П- 071603/НЮ; 69/Пр/П-071607/НЮ; 68/Пр/П-071608/НЮ; 75/Пр/П-071606/НЮ;78/Пр/Ш-- 71602/НЮ; 79/Пр/П-071604/НЮ; 82/Пр/П-072029/НЮ; 86/Пр/Л-071985/НЮ; ПР/ІОЦ- 072283/НЮ; Пр/П-072635/НЮ; Пр/П-072636/НЮ; Пр/П-072643/НЮ; Пр/П-072759/НЮ; Пр/П-072763/НЮ; Пр/П-073011/НЮ; Пр/П-073258/НЮ; Пр/П-073259/НЮ) приймав рішення щодо стягнення заборгованості з ДП «Донецька залізниця» та АТ «Укрзалізниця», в тому числі і заборгованість зі сплати коефіцієнта коригування нарахованого на винагороду Сублізингодавця.

Щодо посилань відповідача 2 про передчасність стягнення заборгованості з врахуванням коефіцієнта коригування та нарахування та стягнення 3 % річних, колегія суддів зазначає, що вони є необгрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, виходячи з наступного.

По-перше, з даної тези з апеляційної скарги відповідача 2 незрозуміло, що саме порушено при винесенні рішення судом першої інстанції, а саме відповідно до поданих відзивів на позовну заяву, численних пояснень і уточнень, відповідач 2 жодного разу не звертав уваги та не надавав правової оцінки передчасності стягнення коефіцієнта коригування.

По-друге, відповідно до наведеної в апеляційній скарзі постанови Вищого господарського суду України по справі № 910/20322/15, вона стосується сплати коефіцієнта коригування не на конкретну дату, а на момент коли відповідач 2 сплатить суму заборгованості, на противагу цьому в даній справі відповідач взагалі не виконує грошового зобов`язання, в силу чого коефіцієнт коригування правомірно нарахований на дату виникнення грошового зобов`язання.  

ПрАТ «Укртранслізинг» надало розрахунки на конкретну дату, зафіксувало дату виконання зобов`язання і просило стягнути грошові кошти скореговані на коефіцієнт коригування на певну дату яка вже настала.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу АТ “Українська залізниця” на рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2021 у справі № 905/2881/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2021 у справі № 905/2881/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 30.07.2021.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя                                                                    М.М. Слободін

Суддя                                                                                           О.В. Ільїн  

Суддя                                                                                           В.В. Россолов