Номер провадження: 11-кп/813/1675/21

Номер справи місцевого суду: 522/8270/19

Головуючий у першій інстанції Коваленко В.М.

Доповідач Котелевський Р. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий – суддя Котелевський Р.І.,

судді: Копіца О.В., Артеменко І.А.,

розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою захисника Романюка В.І. в інтересах обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2021 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у кримінальному провадженні №12018161500002762 від 29.09.2018 року, щодо:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Великоплоське Великомихайлівського району Одеської області, громадянина України, українця, маючого середню освіту, неодруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

уродженця с. Майорське Фрунзівського району Одеської області, громадянина України, молдаванина, маючого неповну середню освіту, одруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця смт. Велика Михайлівка Одеської області, громадянина України, українця, маючого середню освіту, неодруженого, офіційно не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, -

встановив:

З представлених апеляційному суду матеріалів убачається, що в Приморському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2021 року, порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу кожному обвинуваченому у виді тримання під вартою без визначення застави, строком до 29.08.2021 року.

Мотивуючи прийняте рішення про продовження строку тримання під вартою, районний суд, врахувавши дані про особи обвинувачених, які обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину та ризики, передбачені ст.177 КПК України, що були враховані при обранні запобіжного заходу, які не перестали існувати, та дійшов висновку, що обвинуваченим слід продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на шістдесят діб, оскільки жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки останніх.

Не погоджуючись з рішенням суду, захисник Романюк В.І. в інтересах обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу та змінити кожному із обвинувачених запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, з покладанням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

В апеляційній скарзі захисник посилається на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухвали районного суду, стверджує про недоведеність ризиків, які обумовлюють необхідність продовження строку тримання обвинувачених під вартою, не врахування судом особи обвинувачених та тривалий час знаходження обвинувачених під вартою.

Учасники судового провадження клопотань про розгляд справи за їх участю суду не заявляли.

У відповідності до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.1 ст.406, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд проведено в письмовому провадженні за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 331 КПК до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 районний суд виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою обвинувачених.

З наданих апеляційному суду матеріалів убачається, що на стадії розгляду судом питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останні обвинувачуються у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.187 КК України.

Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що останні, перебуваючи на свободі, можуть переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих у кримінальному провадженні чи вчинити інші кримінальні правопорушення. Крім того, при прийнятті рішення суд врахував особи обвинувачених, зокрема те, що обвинувачений ОСОБА_1 не одружений, офіційно не працевлаштований, не має на утриманні дітей, що свідчить про відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні двох епізодів тяжкого злочину, не одружений, офіційно не працевлаштований, дітей на утримані не має, що свідчить на відсутність у останнього міцних соціальних зв`язків. Обвинувачений ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, законних джерел доходу не має, обвинувачується у вчиненні двох епізодів тяжкого злочину. Суд врахував, що наявність у ОСОБА_2 семи неповнолітніх дітей не зменшує встановлені судом ризики.

Апеляційний суд погоджується із висновками районного суду щодо не визначення обвинуваченим у відповідності до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави, з урахуванням обвинувачення у вчиненні злочину із застосуванням насильства відносно потерпілих.

Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред`явленого на даній стадії судового розгляду обвинувачення ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також існування ризиків переховування обвинувачених від суду, вчинення інших кримінальних правопорушень,  виправдовують продовження найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинувачених та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_3 ,  ОСОБА_2  та ОСОБА_1 більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачені не можуть не розуміти тяжкість вчиненого злочину, в результаті яких є можливість призначення їм покарання у виді позбавлення волі до десяти років із конфіскацією майна, у разі доведеності їх вини за результатами розгляду кримінального провадження.

Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинувачених  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_2  та ОСОБА_1 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Таким чином, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особи обвинувачених, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які на теперішній час обвинувачуються у скоєні тяжкого злочину, будучи обізнаними  та розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке їм загрожує у разі доведеності їх вини за результатами розгляду кримінального провадження, можуть здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

Враховуючи обставини інкримінованого обвинуваченим злочину, дані про особи обвинувачених, які офіційно не працевлаштовані, законних джерел доходу не мають, апеляційний суд також вважає, що існує ризик того, що обвинувачені можуть продовжити вчинення протиправних незаконних дій, зокрема вчинити інші кримінальні правопорушення, про що вірно зазначено в оскарженій ухвалі.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК.

Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

Доводи захисника щодо можливості застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, апеляційний суд визнає непереконливими, оскільки захисником не доведено, що його застосування забезпечить виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов`язків по кримінальному провадженню.

Апеляційним судом враховуються доводи захисника Романюка В.І. стосовно наявності у обвинувачених місця реєстрації та місця проживання, того, що обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є раніше не судимими, обвинувачений ОСОБА_2 в силу ст. 89 КК України вважається не судимим.

Разом з тим, на противагу наведеним доводам сторони захисту, апеляційний суд вважає, що на даний час, вказані обставини не можливо віднести до тих достатніх стримуючих чинників, які у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченими дій, спрямованих на переховування від суду або скоєння інших кримінальних правопорушень, тобто визнати ці обставини такими, що можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. 

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком районного суду про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останнім  злочину, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченим на більш м`які, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ними інших кримінальних  правопорушень та переховування обвинувачених від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як районним судом, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинувачених під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинувачених під вартою.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає непереконливими доводи захисника про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження строку тримання обвинувачених під вартою, оскільки характер, спосіб і тяжкість пред`явленого обвинувачення, вчинення декілька епізодів тяжкого злочину, із застосуванням насильства відносно потерпілих, дані про особи обвинувачених, а також існування ризиків, на які послався районний суд, виправдовують продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому колегія суддів погоджується з оскарженою ухвалою.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування оскарженої ухвали.

Апеляційний суд враховує той факт, що обвинувачені тривалий час перебувають під вартою, в апеляційній скарзі захисник вказує, що судовий розгляд в районному суді на теперішній час перебуває на стадії судових дебатів, у зв`язку з чим слід дійти висновку, що судовий розгляд перебуває на стадії завершення і, через невеликий проміжок часу буте прийнято рішення за результатами розгляду кримінального провадження, в якому має бути вирішено питання щодо винуватості, або невинуватості обвинувачених, а відповідно і щодо запобіжного заходу, а тому забезпечення можливості завершення судового розгляду обвинувального акту виправдовує подальше тримання обвинувачених під вартою.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що те, що обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1  тривалий час перебувають під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , свідчить про те, що кримінальне провадження, навіть враховуючи його складність, перебуває на розгляді суду першої інстанції протягом тривалого часу. Протягом цього часу обвинувачені тримаються під вартою та судом неодноразово продовжувався строк дії запобіжних заходів, але судовий розгляд ще не звершений.

Апеляційний суд вважає таку тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу захисника Романюка В.І. – залишити без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 30.06.2021 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою кожному з обвинувачених ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у кримінальному провадженні №12018161500002762 від 29.09.2018 року – залишити без змін.

Звернути увагу районного суду на необхідність дотримання вимог ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо розумності строку розгляду кримінального провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

Р.І. Котелевський О.В. Копіца І.А. Артеменко