Справа № 391/267/20

Провадження № 1-кп/390/133/21

УХВАЛА

"28" липня 2021 р. Колегія суддів Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

у складі: головуючої - судді Бойко І.А.,

суддів - Пасічника Д.І., Гершкула І.М.,

при секретарі – Шматковій А.І.,

за участю прокурора – Могильного О.О.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – Гольфіндер Т.О.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_2 – Гольфіндер С.К.,

обвинувачених - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницький кримінальне провадження №12019120180000240 по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вербівка, Новоукраїнського району, Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 05.12.2017 року Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області за ч.2 ст.186 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Гузун, Ниспоренського району, республіка Молдова, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, не одруженого, немаючого утриманців, без постійного місця реєстрації та проживання, раніше судимого:

- 27.08.2018 року Солом`янським районним судом м. Києва за ч.2 ст.186 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Кіровоградського районного суду Кіровоградської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.187 КК України.

В судовому засіданні прокурор подав письмові клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строком на 60 днів, яке обґрунтував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились. Прокурор вважає, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків.

Потерпіла ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлялася у встановленому законом порядку.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник адвокат Гольфіндер С.К. у вирішенні клопотань прокурора поклались на розсуд суду.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечив проти задоволення клопотання прокурора, оскільки він не причетний до вказаного злочину і його перебування під вартою безпідставне.

Захисник обвинуваченого - адвокат Гольфіндер Т.О. підтримала позицію свого підзахисного, заперечила проти задоволення клопотання прокурора та заявила усне клопотання про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу на домашній арешт за фактичним місцем проживання.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, в частині заявлених клопотань, колегія суддів вважає, що клопотання прокурора підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Згідно п.5 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Відповідно ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Під час досудового розслідування обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжувався судом, останній раз ухвалою суду від 02.06.2021 року строк тримання під вартою кожному обвинуваченому продовжено до 31.07.2021 року.

Колегія суддів вважає доведеним існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, так як  ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке є умисним, насильницьким, корисливим. Покарання за вчинення даного кримінального правопорушення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

Матеріали кримінального провадження свідчать, що обвинувачений ОСОБА_2 не має постійного місця проживання, не зареєстрований, до затримання не працював, не одружений, на утриманні осіб не має, отже не має стійких соціальних зв`язків. Зазначені обставини свідчать про асоційованість особи обвинуваченого ОСОБА_2 , небажання стати на шлях виправлення, що становить підвищену небезпеку для суспільства та окремих осіб, тому колегія суддів вважає доведеним існування ризиків, передбачених п.п.3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Вищенаведене свідчить, що вищевказані ризики, які враховувались при застосуванні і продовженні обвинуваченому ОСОБА_2 дії даного виду запобіжного заходу судом, на даний час не знизились та не перестали існувати, а тому підстави для зміни раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу на більш м`який, відсутні, отже дію обраного відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід продовжити на 60 днів.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 та клопотання його захисника, який просив змінити запобіжний захід на більш м`який, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Частиною 1 ст.12 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

За ст.8 КПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року встановлюють, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому суд у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.

Згідно з п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України», Суд визнає, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але ЄСПЛ неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, а у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.

Відповідно до п.37 рішення ЄСПЛ у справі «Волосюк проти України», подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою.

Наряду з наведеним, за п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановлює, що п.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.

Отже, виходячи з наведених принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, судом при вирішенні питання щодо доцільності продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , приймається до уваги тривалість строку перебування останнього під вартою, наявність у нього місця реєстрації та постійного проживання на території України, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на доводи сторін кримінального провадження, з урахуванням особи обвинуваченого, який має соціальні зв`язки, за відсутності поданих суду доказів наявності ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а також доказів недостатності застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання ризиків, зазначених у клопотанні прокурора, колегія суддів не вбачає підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Згідно з ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п. 1 та п.2 ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, а також наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор), але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті (недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів), суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.5, ч.6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Зважаючи тяжкість злочину, у скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_1 , за який передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна, враховуючи, що дане обвинувачення пред`явлено ОСОБА_1 під час іспитового строку, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання захисника – адвоката Гольфіндера Т.О. і обвинуваченому ОСОБА_1 слід змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою його проживання - АДРЕСА_2 , що на переконання колегії суддів, забезпечить його належну процесуальну поведінку та попередить існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Керуючись ст.177, 181, 183, 194, 331, 372, 376 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів з 12.00 год. 28 липня 2021 року по 12.00 год. 25 вересня 2021 року.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Гольфіндер Тетяни Олександрівни - задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, на строк два місця з 12.00 год. 28 липня 2021 до 12.00 год. 25 вересня 2021 року.

Покласти на ОСОБА_1 на строк до 25.09.2021 наступні обов`язки:

1) не залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

2) прибувати до суду за першою вимогою;

3) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;

4) повідомляти суд про зміну місця проживання;

5) утримуватися від спілкування з потерпілою, свідками, експертами у даному кримінальному провадженні;

6) носити електронний засіб контролю;

7) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

8) надавати можливість працівникам органу Національної поліції безперешкодно з`являтися у житло за адресою: АДРЕСА_2 - з метою контролю за його поведінкою.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, в якому він проживає, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Звільнити ОСОБА_1 з-під варти негайно в залі суду.

Контроль за виконанням ОСОБА_1 , покладених на нього обов`язків покласти на сектор поліцейської діяльності № 1 (смт Компаніївка) Кропивницького РУП ГУ НП в Кіровоградській області.

Строк дії ухвали визначити до 25.09.2021.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, захисникам, прокурору та направити начальнику ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор», а також до сектору поліцейської діяльності № 1 (смт Компаніївка) Кропивницького РУП ГУ НП в Кіровоградській області, для виконання.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

В судовому засіданні оголосити перерву до 15.00 год. 27.08.2021.

В судове засідання викликати учасників судового розгляду.

Ухвала може бути оскаржена, в частині продовження троку тримання під вартою, безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її оголошення.

Повний текст ухвали виготовлено 30.07.2021.

Судді:         Бойко І.А.                 Пасічник Д.І.                 Гершкул І.М.