ПОСТАНОВА

Іменем України

21 липня 2021 року                                                                м. Кропивницький

справа № 405/11641/13-ц

провадження № 22-ц/4809/864/21

       Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючий - Дьомич Л.М. (суддя - доповідач),

судді – Карпенко О.Л., Письменний О.А.,

за участю секретаря судового засідання Сорокіної Н.В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ;

боржники - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

орган державної виконавчої служби - Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2021 року (суддя Шевченко І.М.) у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст скарги на рішення державного виконавця

Погасій Ігор Петрович звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда зі скаргою у порядку розділу VII ЦПК України, відповідно до якої просив (мовою оригіналу):

- визнати неправомірними відсутність з 17 квітня 2019 року реальних дій примусового виконання виконавчого листа №405/11641/13-ц, виданого 20 липня 2015 року, порушення розумних строків виконавчого провадження, ст.ст. 1, 2, 9 Закону України «Про виконавче провадження», ігнорування зобов`язальних вимог ухвали суду 4-с/405/70/16 від 06 вересня 2017 року;

- зобов`язати посадових осіб Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Подільський ВДВС) усунути порушення, припинити бездіяльність, перевірити не вирішене питання виконання внесення боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за виконавчим провадженням до загального реєстру боржників та вжити заходи негайного усунення існуючого недоліку, відображення інформацій в системі загального реєстру боржників наведених осіб боржників;

- зобов`язати суб`єктів оскарження припинити зволікання з організації примусу, негайно провести знесення наслідків самочинного будівництва за виконавчим листом №405/11641/13-ц при наявності здійсненого стягувачем авансування витрат, виконавця робіт з наданим кошторисом;

- зобов`язати в розумні строки виконати вимоги ст. ст. 129-1 Конституції України, п. 7 ч. 3 ст. 2, ст. 18 ЦПК України, ст.ст.1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», здійснити своєчасні, повні та необхідні дії по примусовому виконанню судового рішення № 405/11641/13-ц від 25 червня 2015 року.

В обґрунтування скарги заявник вказує на те, що 24 липня 2015 року Ленінським ВДВС Кіровоградського МУЮ були відкриті виконавчі провадження ВП №48198821 та ВП №48198757 з примусового виконання виконавчих листів, виданих Ленінським районним судом м. Кіровограда у справі № 405/11641/13-ц про:

- зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_5 в користуванні східцями до квартири АДРЕСА_1 ;

- зобов`язання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відновити східці до квартири АДРЕСА_2 та привести у первинний, придатний до використання стан; демонтувати східці до квартири АДРЕСА_3 ; демонтувати двері з квартири АДРЕСА_3 та встановити вікно.

01 березня 2016 року виконавчі провадження ВП № 48198821 та ВП № 48198757 були прийняті до виконання державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (ВПВР УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області).

06 вересня 2017 року Ленінським районним судом м. Кіровограда було визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо порушення встановлених строків здійснення виконавчого провадження (ВП №48198821, ВП №48198757), не виконання заявлених стягувачем за виконавчими провадженнями вимог Закону України «Про виконавче провадження»; визнано неправомірними та скасовано постанови від 04 жовтня 2016 року про закінчення виконавчих проваджень ВП №48198821, ВП №48198757; зобов`язано УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження»  заходів щодо примусового виконання судового рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 25 червня 2015 року у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчими листами №405/11641/13-ц, 2/405/2227/13, виданими 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м.Кіровограда, забезпечити участь стягувача у вчиненні виконавчих дій, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії щодо виконання виконавчих листів №405/11641/13-ц, 2/405/2227/13, виданих 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.

17 квітня 2019 року виконавчі провадження ВП № 48198821 та ВП № 48198757 були передані до Подільського ВДВС та 22 квітня 2019 року прийняті до примусового виконання державним виконавцем Волоховою М.В.

Однак, як стверджує заявник, з цього часу примусові заходи визначені в ухвалі суду від 06 вересня 2017 року не вчинені, розумні строки примусового виконання, визначені ст. 6 Конвенції Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та відповідною практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), ст. ст. 2,13 ЗУ «Про виконавче провадження», порушені, рішення суду залишається невиконаним. Оскільки керівництвом органу державної виконавчої служби та державним виконавцем не вживаються передбачені законодавством заходи з примусового виконання рішення суду, а навпаки створюється хаос та безвідповідальна тяганина, вказував на ілюзорність виконавчих проваджень.

22 лютого 2021 року заявником подано до суду письмові уточнення до скарги, за якими її прохальна частина викладена у наступній редакції (мовою оригіналу):

- визнати неправомірними відсутність з 17 квітня 2019 року реальних дій примусового виконання виконавчого листа №405/11641/13-ц, виданого 20 серпня 2015року, порушення розумних строків виконавчого провадження, ст. ст. 1, 2, 9 Закону України «Про виконавче провадження», ігнорування зобов`язальних вимог ухвали суду 4-с/405/70/16 від 06 вересня 2017 року;

- зобов`язати посадових осіб Подільського ВДВС усунути порушення ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», припинити бездіяльність, перевірити невирішене питання виконання внесення боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за виконавчими провадженнями до загального реєстру боржників та вжити заходи негайного усунення існуючого недоліку, відображення інформацій в системі загального реєстру боржників наведених осіб боржників;

- зобов`язати посадових осіб Подільського ВДВС виконати вимоги ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», звернути стягнення на майно, майнові права, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб, заборонити на умовах визначених державним виконавцем розпоряджатися, або користуватися боржникам майном, вчинити інші заходи примусового характеру, передбачені законом.

- зобов`язати суб`єкта оскарження припинити порушення вимог ст.4 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», зволікання з організації примусу, негайно провести знесення наслідків самочинного будівництва за виконавчим листом №405/11641/13-ц при наявності здійсненого стягувачем авансування витрат, виконавця робіт з наданим кошторисом;

- зобов`язати в розумні строки виконати вимоги ст. 129-1 Конституції України, п. 7 ч. 3 ст. 2, ст. 18 ЦПК України, ст.ст. 1, 2 ЗУ «Про виконавче провадження», здійснити своєчасні, повні та необхідні дії по примусовому виконанню судового рішення № 405/11641/13ц від 25 червня 2015 року, а саме відновлення входу до офісу стягувача, проведення робіт з приведення до попереднього стану (а.с. 61-67).

Наводячи додаткові пояснення щодо обставин оскарження бездіяльності посадових осіб органу державної виконавчої служби та нормативно – правове обґрунтування поданої скарги, заявник вказує на те, що про бездіяльність свідчать численні звернення, заяви та скарги стягувача, спрямовані на вчинення державним виконавцем дій примусового характеру задля виконання судового рішення, зокрема, внесення боржників до реєстру боржників. До того ж стягувачем було самостійно знайдено будівельного спеціаліста для примусового знесення самочинного будівництва, яким розроблено кошторис відповідних робіт. Ще влітку 2020 року стягувачем здійснено авансування витрат. Однак, станом на лютий-березень 2021 року питання організації примусових заходів не вирішено,будівельні роботи по знесенню самочинного будівництва не розпочато і не проведено. За доводами заявника, у судовому засіданні 09 лютого 2021 року державний виконавець підтвердила свою триваючу бездіяльність, вказавши, що питання перерахування коштів будівельному спеціалісту на підставі наданого ним кошторису не проведено, його до предметного виконання судового рішення не залучено, час проведення робіт не призначено, в матеріалах виконавчого провадження наявні невиконані боржниками вимоги державного виконавця по знесенню наслідків незаконного будівництва та сплату штрафів, питання відшкодування сплаченого стягувачем авансового внеску не вирішувалось, майнова вимога до боржників не пред`являлась. Також відсутні записи про внесення до реєстру боржників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Ігноруючи численні звернення стягувача, державний виконавець не обмежила права користування боржників квартирою АДРЕСА_4 , яка, всупереч законодавчим вимогам, використовується як офісне приміщення комерційної спрямованості.

На переконання заявника, тривала несплата боржниками накладених постановами державного виконавця штрафів за невиконання рішення суду, винесення та направлення до відділу поліції подання про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за фактом умисного невиконання та перешкоджання виконанню рішення суду відносно боржників, свідчать про те, що виконавче провадження вже не має немайнового характеру, а тому державним виконавцем мають вчинятись заходи примусового виконання рішень, визначені ст.ст.10, 56 Закону України «Про виконавчу службу».

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2021 року скаргу ОСОБА_1 , подану у порядку розділу VII ЦПК України, задоволено частково; визнано неправомірними дії та порушення розумних строків посадових осіб Подільського ВДВС з примусового виконання виконавчого листа № 405/11641/13-ц, виданого 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда; зобов`язано посадових осіб Подільського ВДВС усунути порушення, припинити зволікання з організації примусового виконання в розумні строки відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», здійснити своєчасні, необхідні та повні дії по примусовому виконанню виконавчого листа № 405/11641/13-ц, виданого 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда; іншу частину вимог скарги залишено без задоволення.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції погодився з доводами заявника щодо тривалого невиконання судового рішення та порушення строків примусового виконання судового рішення.

Разом з тим, судом взято до уваги письмові пояснення старшого державного виконавця Подільського ВДВС (а.с. 11-12), за якими 05 вересня 2019 року державним виконавцем в межах виконавчих проваджень винесено повідомлення про внесення відомостей про боржників до Єдиного реєстру боржників, а також 04 листопада 2020 року направлено на адресу начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) службову записку та проект договору про надання послуг (будівельних робіт) для підписання та перерахування коштів, авансованих стягувачем.

На переконання суду першої інстанції, зазначені обставини свідчать про відсутність бездіяльності державного виконавця.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 , вказавши, що не підлягають задоволенню вимоги заявника щодо зобов`язання посадових осіб Подільського ВДВС усунути порушення, припинити бездіяльність, перевірити невирішене питання виконання внесення боржників за виконавчими провадженнями до загального реєстру боржників та вжити заходи негайного усунення існуючого недоліку шляхом внесення інформації про боржників до загального реєстру боржників.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням у частині відмови у задоволенні вимог скарги, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить суд апеляційної інстанції (мовою оригіналу):

- скасувати судове рішення від 04 березня 2021 року у проваджені 4-с/405/8/20 в частині відмови задоволення інших заявлених стягувачем вимог, направлених на забезпечення державою повної сукупності примусових заходів виконавчого провадження. За результатом івторитетного апеляційного контролю змінити судове рішення від 04 березня 2021 року №4-с/405/8/20 справа 405/11641/13ц;

- зобов`язати посадових осіб Подільського ВДВС усунути порушення ст. 9 ст.1, п. 2 ч.1 ст. 2, п. 5 ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», припинити бездіяльність, виконати ст. 1, п.2 ч.1 ст.2, п.5 ч.1 ст.10, ч.1ст.ст. 13,18 Закону України «Про виконавче провадження», перевірити невирішене питання виконання внесення боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за виконавчими провадженнями до загального реєстру боржників та вжити заходи негайного усунення існуючого недоліку, відображення інформацій в системі загального реєстру боржників наведених осіб боржників;

- зобов`язати посадових осіб Подільського ВДВС виконати вимоги ст.ст. 10, 56 ЗУ «Про зиконавче провадження», звернути стягнення на майно, майнові права, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб, заборонити на умовах визначених державним виконавцем розпоряджатися або користуватися боржникам майном, вчинити інші заходи примусового характеру, передбачені законом відносно арештованої 24 липня 2015 року квартири АДРЕСА_4 (рішення про реєстрацію 23190235 від 28 липня 2015 року);

- зобов`язати суб`єкта оскарження негайно провести знесення наслідків самочинного будівництва за виконавчим листом №405/11641/13-ц, вчинити компенсування стягувачу авансованих витрат на примусові заходи знесення;

- зобов`язати в розумні строки виконати вимоги ст. ст.129-1 Конституції України, п. 7 ч. 3 ст. 2, ст. 18 ЦПК України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», здійснити своєчасні, повні та необхідні дії по примусовому виконанню судового рішення № 405/11641/13-ц від 25 червня 2015 року, а саме відновлення входу до офісу стягувача, проведення робіт з приведення до попереднього стану.

- покласти обов`язок виконати умови ст. 453 ЦПК України, повідомити в 10-денний строк суд і заявника про виконання ухвали за результатом розгляду оскарження.

Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги письмові пояснення заявника – уточнення оскарження, не надав їм належну оцінку, не зробив відповідних правових висновків. Саме в зазначених письмових поясненнях заявник, з посиланням на норми Конституції України та Конвенції, вказував на випадки бездіяльності державного виконавця, інших посадових осіб державної виконавчої служби, а також наводив підстави заявлених у скарзі вимог. Тому місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні вимог заявника щодо усунення порушень ст. 9, п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 1, 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», припинення бездіяльності, перевірки невирішеного питання виконання внесення боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за виконавчими провадженнями до загального реєстру боржників та вжитття заходів негайного усунення існуючого недоліку, відображення інформацій в системі загального реєстру боржників наведених осіб боржників; щодо виконання вимог ст.ст. 10, 56 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно, майнові права, у тому числі вчинення інших заходів примусового характеру, передбачених законом відносно квартири АДРЕСА_3 ; щодо негайного проведення знесення наслідків самочинного будівництва за виконавчим листом №405/11641/13-ц, вчинення компенсування стягувачу авансових витрат на примусові заходи знесення та щодо негайного відновлення входу до офісу стягувача, проведення робіт знесення самобуду, приведення до попереднього стану.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду у складі судді-доповідача Єгорової С.М. від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2021 року залишено без руху; запропоновано скаржнику протягом п`яти календарних днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, надавши до Кропивницького апеляційного суду оригінал квитанції про сплату судового збору в сумі 454,00 грн., а також нову апеляційну скаргу з її копіями відповідно до кількості учасників справи.

09 квітня 2021 року  ОСОБА_1  до апеляційного суду  подано заяву про відвід судді Єгорової С.М. від розгляду його апеляційної скарги на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2021 року у даній справі.

Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 12 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Єгорової С. М. у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2021 року задоволено; відведено суддю-доповідача Єгорову С.М. від участі у розгляді Кропивницьким апеляційним судом  цивільної справи ЄУН 405/11641/13-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2021року; передано цивільну справу ЄУН 405/11641/13-ц для здійснення повторного автоматизованого розподілу.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату апеляційного суду від 13 квітня 2021 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями Кропивницького апеляційного суду, за результатами якого головуючим суддею (суддею-доповідачем) у даній справі визначено суддю Дьомич Л.М.

За ухвалою від 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

05 травня 2021 року закінчено підготовчі дії, справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 призначено  до розгляду в апеляційному суді на 03 червня 2021 року, про що постановлено відповідну ухвалу.

30 квітня 2021 року на електронну, а 07 травня 2021 року на поштову адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу старшого державного виконавця Подільського ВДВС Стороженко Л.І., на виконанні у якої з 03 березня 2021 року перебувають виконавчі провадження АСВП №48198821 та №48198757 (а.с. 170-172,176-177). Посадова особа органу державної виконавчої служби зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить у її задоволенні відмовити та визнати дії державного виконавця, вчинені в процесі виконання судових рішень у справі, такими, що відповідають вимогам закону. Стверджуючи про відсутність факту бездіяльності державного виконавця та наголошуючи, що певні дії потребують погодження, вказує на те, що 05 вересня 2019 року державним виконавцем у межах виконавчих проваджень було винесено повідомлення про внесення відомостей про боржників до Єдиного реєстру боржників, однак відповідно до ч. 8 Розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, система обліковує виконавчі документи за категорією стягнення (характером зобов`язання), суб`єктом стягувача та боржника, суб`єктом видачі виконавчого документа. Дані виконавчі провадження в системі мають категорію стягнення - «зобов`язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення», тип стягнення - «не майнове». Частиною 5 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 4 розділу X Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження передбачено, що відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім того, постанови про відкриття вказаних виконавчих проваджень винесені в системі «Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», яка не передбачала внесення відомостей щодо боржників до Єдиного реєстру боржників.

Також звертає увагу, що державним виконавцем 04 листопада 2020 року на адресу начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) направлено службову записку та проект договору про надання послуг (будівельних робіт) для підписання та перерахування коштів, авансованих стягувачем. Через відсутність відповіді протягом тривалого часу 31 березня 2021 року державним виконавцем направлено запит про результати розгляду листа від 04 листопада 2020 року, однак станом на день подання до суду цього відзиву відповіді не отримано.

У ході апеляційного розгляду справи заявником були подані до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, що містять посилання на вимоги чинного законодавства України та положення Конвенції, рішення ЄСПЛ та Верховного Суду, та які на думку скаржника, підлягають врахуванню та застосуванню апеляційним судом (а.с. 181-182, 186-196).

Так, відповідно до письмових пояснень від 07 червня 2021 року скаржник просив застосувати до обставин оскарження практику ЄСПЛ, норми п.1 ст.6, ст. 8 Конвенції, ст.1 Першого протоколу до Конвенції; звернути увагу, що з метою повного, всебічного і ефективного виконавчого провадження виконавець повинен (мовою оригіналу): внести в загальний реєстр боржників і пересвідчитися у достовірному відображенні осіб як боржників; вчинити дії примусового характеру виконання; накласти арешти в межах сум штрафів, авансового внеску стягувача не тільки на квартиру АДРЕСА_4 , але і на житлове приміщення як об`єкт самочинного будівництва, яке було відчужене, що є підставою реагування виконавця за ч. 4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» та виключення з реєстрів нерухомого майна; звернутися до суду на підставі ч.4 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», п. 6) ч. 1 ст.3,ст.ст. 13,203, 215, 216, 228 ЦК України з позовом про недійсність відчуження обтяженого самочинно побудованого нежитлового приміщення, яке є предметом примусу і досі не повернуто до первинного житлового стану, анулювання в реєстрах нерухомого майна; негайно провести знесення наслідків самочинного будівництва за виконавчим листом № 405/11641/13-ц, компенсувати стягувачу понесені авансові витрати на примусові заходи знесення; здійснити заходи відновлення входу до квартири – офісу № 17 стягувача, проведення будівельних робіт з приведення до попереднього стану.

У поданому до суду апеляційної інстанції клопотанні від 06 липня 2021 року старший державний виконавець Подільського ВДВС повідомляє, що 01 та 02 липня 2021 року державним виконавцем проведені виконавчі дії з примусового виконання виконавчих листів № 405/11641/13-ц; 2/4052227/13 від 20 липня року, виданих Ленінським районним судом м. Кіровограда. Згідно актів державного виконавця від 01 липня 2021 року та від 02 липня 2021 року рішення суду виконано у повному обсязі. На підставі викладеного просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та визнати дії державного виконавця, вчинені в процесі виконання судових рішень такими, що відповідають вимогам закону (а.с. 201).

У засіданні апеляційного суду 03 червня 2021 року оголошувалась перерва до 07 липня 2021 року, у судовому засіданні 07 липня 2021 року – до 21 липня 2021 року.

У встановленому процесуальним законом порядку сторони та державний виконавець Подільського ВДВС повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 185, 207-211), матеріали справи про належне повідомлення боржників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заявника та державного виконавця, дослідивши матеріали справи, перевіривши оскаржувану ухвалу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступного.

Обставини справи, встановлені судами

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконними дій із самочинного будівництва, а саме: зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні сходами до квартири до квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відновити сходи до зазначеної квартири та привести їх у первинний, придатний до використання стан; зобов`язано відповідачів демонтувати сходи до квартири АДРЕСА_3 , демонтувати двері з квартири АДРЕСА_3 та встановити вікно.

24 липня 2015 року Ленінським ВДВС Кіровоградського МУЮ були відкриті виконавчі провадження ВП №48198821 та ВП №48198757 з примусового виконання виконавчих листів, виданих Ленінським районним судом м. Кіровограда у справі № 405/11641/13-ц, а також накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 . 27 липня 2015 року запис про арешт нерухомого майна внесено в реєстр обтяжень нерухомого майна.

Як вбачається зі змісту судових рішень у даній справі, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, 19 лютого 2016 року зазначені виконавчі провадження передані до УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, а 01 березня 2016 року виконавчі провадження ВП № 48198821 та ВП № 48198757 були прийняті до виконання державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.

01 березня 2016 року та 05 серпня 2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області були направлені на адресу боржників вимоги, якими їх зобов`язано виконати рішення суду та надати докази такого виконання.

14 вересня 2016 року державним виконавцем винесено постанови про накладення на боржників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 штрафу у розмірі 340,00 грн за невиконання рішення суду, а 29 вересня 2016 року - винесено постанови про накладення штрафу у подвійному розмірі в сумі 680,00 грн.

04 жовтня 2016 року начальником Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області направлено до Кіровоградського відділу поліції ГУНП в Кіровоградській області подання про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом умисного невиконання та перешкоджання виконанню рішення суду відносно боржників.

Також 04 жовтня 2016 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області були винесені постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 48198821 та ВП № 48198757 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження». За змістом зазначених постанов підставою для їх винесення стало те, що жодних дій з боку боржників вчинено не було.

У вересні 2016 року стягувач звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда зі скаргою, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо невжиття заходів з примусового виконання судового рішення та щодо не вирішення заявлених ним клопотань.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року,  скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб (державного виконавця Ріга М. М.) УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо порушення встановлених строків здійснення виконавчого провадження, щодо не виконання заявлених стягувачем за виконавчими провадженнями вимог ст.ст. 1, 11, 12, 30, 36, ч.ч. 1, 2 ст. 75, ст.ст. 83, 90 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» у заявах від 22 березня 2016 року, 29 березня 2016 року, 14 вересня 2016 року при примусовому виконанні виконавчих листів № 405/11641/13-ц, виданих 20 липня 2015 року Ленінським районним судом міста Кіровограда; визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Ріга М.М. про закінчення виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року (ВП №48198821, виконавчий лист № 405/11641/13-ц); визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Ріга М.М. про закінчення виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року (ВП №48198757, виконавчий лист № 405/11641/13-ц); зобов`язано Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області вжити передбачених Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання судового рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 червня 2015 року у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчими листами № 405/11641/13-ц, виданими 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда та Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі п. 3 ч. 2 ст.18, п.п. 10, 19 ч. 3 ст. 18, ст.ст. 31, 63 Закону, забезпечити участь стягувача за виконавчим провадженням у вчиненні виконавчих дій, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії щодо виконання виконавчих листів № 405/11641/13-ц.

Відповідно до ухвали від 31 липня 2018 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою УДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року, зазначивши, що скарга є необґрунтованою, розгляд скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

17 квітня 2019 року виконавчі провадження ВП № 48198821 та ВП № 48198757 були передані до Подільського ВДВС та 23 квітня 2019 року прийняті до примусового виконання старшим державним виконавцем Волоховою М.В. (а.с. 46-47).

Однак, за твердженням заявника, з цього часу рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року боржниками не виконане, примусові заходи, визначені в ухвалі Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 вересня 2017 року, не вчинені, а розумні строки примусового виконання судового рішення, визначені ст. 6 Конвенції, практикою ЄСПЛ, ст.ст. 2, 13 ЗУ «Про виконавче провадження» порушені.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, стягувач неодноразово звертався до посадових осіб органу державної виконавчої служби із письмовими заявами та скаргами, а також усно, в яких, зокрема, просив: перевірити невирішене питання виконання внесення боржників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за виконавчими провадженнями до загального реєстру боржників та вжити заходи негайного усунення існуючого недоліку, перевірити законність і повноту розгляду державними виконавцями його звернень та усунути недоліки, накласти арешт на нежитлове приміщення з ганком та сходами площею 41,8 кв.м. по АДРЕСА_5 , вилучити квартиру АДРЕСА_4 за вказаною адресою як майно боржників, що знаходиться у інших осіб; обмежити право користування зазначеним нерухомим майном, здійснити опечатування до повного виконання судового рішення у даній справі, організувати виконання вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» та примусового знесення наслідків самочинного будівництва, інформувати стягувача про всі заплановані заходи виконання рішення (а.с. 16-21, 55-56, 58, 73-82).

Листом від 24 травня 2019 року Подільським ВДВС було повідомлено стягувача про відсутність технічної можливості внесення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Єдиного реєстру боржників. Також зазначено, що вказане у заяві стягувача нежитлове приміщення площею 41,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_5 за інформацією з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржникам не належить, тому у державного виконавця відсутні підстави для накладення на дане майно арешту (а.с. 48-49).

Відповідно до акту державного виконавця від 25 червня 2019 року, складеного у присутності стягувача, виходом за адресою АДРЕСА_6 встановлено, що рішення суду боржниками не виконано. За даною адресою знаходиться туристичне агентство « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке зі слів його керівника, розміщене за вказаною адресою на підставі попереднього договору купівлі-продажу з громадянином ОСОБА_6 (а.с. 50).

У зв`язку з несплатою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 штрафів за невиконання рішення суду та витрат виконавчого провадження, з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань, постановами державного виконавця від 26 червня 2019 року у виконавчих провадженнях ВП № 48198821, ВП № 48198757 накладено арешт на все майно, що належить боржникам (а.с. 51-52).

05 вересня 2019 року державним виконавцем в межах виконавчих проваджень ВП № 48198821, ВП № 48198757 винесено повідомлення про внесення відомостей про ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Єдиного реєстру боржників (а.с. 13-14).

11 грудня 2019 року начальником Подільського ВДВС направлено стягувану пропозицію про авансування витрат на проведення виконавчих дій, у зв`язку з тим, що боржниками рішення суду не виконано, а в процесі його подальшого виконання виникає необхідність у додаткових витратах для залучення суб`єкта господарювання з метою виконання будівельних робіт (а.с. 54).

Як стверджує заявник в обґрунтування доводів поданої скарги, жодних дій, спрямованих на залучення до участі у виконавчих провадженнях суб`єкта господарювання для проведення демонтажних та будівельних робіт, державним виконавцем вчинено не було. Зазначене змусило стягувача знайти таку особу самостійно, а також внести на рахунок Подільського ВДВС авансовий внесок для фінансування демонтажних та будівельних робіт відповідно до складеного суб`єктом господарювання розрахунку вартості робіт в сумі 40248,00 грн.

Однак, станом на березень місяць 2021 року будівельні роботи по знесенню самочинного будівництва на виконання рішення суду у даній справі не розпочато і не проведено. Лише 04 листопада 2020 року Подільським ВДВС направлено начальнику Південно-Східного регіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) для підписання договір про надання послуг з проханням перерахувати виконавцю робіт кошти, сплачені стягувачем як авансування витрат (а.с. 15).

Крім того, стягувачем було з`ясовано, що всупереч повідомленій йому державним виконавцем інформації, відомості про ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в Єдиному реєстрі боржників відсутні (а.с. 22-23, 37-38).

Оскільки рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року не виконане, враховуючи тривале та безпідставне зволікання посадових осіб Подільського ВДВС у вчиненні визначених законом дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду у даній справі, заявник просить задовольнити вимоги скарги з урахуванням поданих ним уточнень.

У ході апеляційного розгляду справи старшим державним виконавцем Подільського ВДВС подано до суду акти державного виконавця від 01 липня 2021 року та від 02 липня 2021 року, що засвідчують вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення суду за адресою: АДРЕСА_5 , за результатами яких зазначено про виконання у повному обсязі рішення суду у даній справі (а.с. 202-203). Крім того, до апеляційного суду надано копії платіжних доручень від 15 липня 2021 року про сплату накладених на боржників за невиконання судового рішення штрафів (215-217).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Стягувачем реалізоване гарантоване процесуальним законом право шляхом подання до суду відповідної скарги, вимоги якої були уточнені заявником у поданих до суду першої інстанції письмових поясненнях.

Як зазначив скаржник колегії суддів апеляційного суду, остаточні вимоги скарги викладені ним саме в письмових поясненнях від 22 лютого 2021 року, а саме:

- визнати неправомірними відсутність з 17 квітня 2019 року реальних дій примусового виконання виконавчого листа №405/11641/13-ц, виданого 20 серпня 2015року, порушення розумних строків виконавчого провадження, ст. ст. 1, 2, 9 Закону України «Про виконавче провадження», ігнорування зобов`язальних вимог ухвали суду 4-с/405/70/16 від 06 вересня 2017 року;

- зобов`язати посадових осіб Подільського ВДВС усунути порушення ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», припинити бездіяльність, перевірити невирішене питання виконання внесення боржників ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за виконавчими провадженнями до загального реєстру боржників та вжити заходи негайного усунення існуючого недоліку, відображення інформацій в системі загального реєстру боржників наведених осіб боржників;

- зобов`язати посадових осіб Подільського ВДВС виконати вимоги ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», звернути стягнення на майно, майнові права, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб, заборонити на умовах визначених державним виконавцем розпоряджатися, або користуватися боржникам майном, вчинити інші заходи примусового характеру, передбачені законом.

- зобов`язати суб`єкта оскарження припинити порушення вимог ст.4 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», зволікання з організації примусу, негайно провести знесення наслідків самочинного будівництва за виконавчим листом №405/11641/13-ц при наявності здійсненого стягувачем авансування витрат, виконавця робіт з наданим кошторисом;

- зобов`язати в розумні строки виконати вимоги ст. 129-1 Конституції України, п. 7 ч. 3 ст. 2, ст. 18 ЦПК України, ст.ст. 1, 2 ЗУ «Про виконавче провадження», здійснити своєчасні, повні та необхідні дії по примусовому виконанню судового рішення № 405/11641/13ц від 25 червня 2015 року, а саме відновлення входу до офісу стягувача, проведення робіт з приведення до попереднього стану (а.с. 61-67).

Статтею 367 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч.ч. 1, 6 зазначеної процесуальної норми суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Частково задовольняючи вимоги заявника, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі визнав неправомірними дії та порушення розумних строків посадових осіб Подільського ВДВС з примусового виконання виконавчого листа № 405/11641/13-ц, виданого 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда; зобов`язав посадових осіб Подільського ВДВС усунути порушення, припинити зволікання з організації примусового виконання в розумні строки відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», здійснити своєчасні, необхідні та повні дії по примусовому виконанню виконавчого листа № 405/11641/13-ц, виданого 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м. Кіровограда.

У зазначеній частині ухвала суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається, оскільки оскаржена заявником у частині вирішення вимог скарги, у задоволенні яких судом відмовлено.

Водночас, у апеляційній скарзі скаржник зазначає про оскарження ним ухвали суду першої інстанції, зокрема, в частині відмови у задоволенні вимоги щодо компенсування стягувачу авансових витрат на примусові заходи знесення.

Щодо викладеного, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що вимога про компенсацію авансових витрат стягувача у виконавчих провадженнях не була заявлена ОСОБА_1 ані у скарзі, ані у письмових уточненнях її вимог. Оскільки зазначена вимога не була предметом розгляду суду першої інстанції, вона не може бути розглянута в апеляційному порядку в силу наведених вище вимог процесуального закону.

З наведених підстав апеляційним судом також не вирішуються питання, порушені скаржником у поданих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях від 07 червня 2021 року (а.с. 186-188) у тій їх частині, що не відповідає (змінює, доповнює) вимогам скарги та апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд враховує наступне.

Статтями 129, 129-1 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Вказані конституційні положення знайшли своє відображення у ЦПК України, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, ч.ч. 1, 2 ст.18 ЦПК України та ч.ч. 2, 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відтак, забезпечення виконання судових рішень покладається, у тому числі, на суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

На важливість належного виконання судових рішень неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Так, за позицією Конституційного Суду України, висловленою у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ст. 55 Конституції України (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини рішення від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абз. 8 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018).

Отже, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Конституційний Суд України також дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що визначене ст. 6 Конвенції  право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00; п. 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява № 6318/03; п. 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява № 30779/04; п.п. 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04), а також вказував на те, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29 червня 2004 року заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», далі - Закон).

Як визначено у ст. 2 Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст. 18 Закону).

Відмовляючи у задоволенні вимог скарги у частині вимог скарги щодо припинення бездіяльності, перевірки невирішеного питання виконання внесення боржників  ОСОБА_4 ,  ОСОБА_3 за виконавчими провадженнями до загального реєстру боржників та вжиття заходів негайного усунення існуючого недоліку, відображення відповідної інформації щодо осіб боржників в реєстрі боржників, місцевий суд врахував доводи державного виконавця про технічну неможливість внесення боржників у виконавчих провадженнях ВП № 48198821, ВП № 48198757 до Єдиного реєстру боржників, у зв`язку з немайновим характером судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. Так, відповідно до ч. 8 Розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, система обліковує виконавчі документи за категорією стягнення (характером зобов`язання), суб`єктом стягувача та боржника, суб`єктом видачі виконавчого документа. Дані виконавчі провадження в системі мають категорію стягнення - «зобов`язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення», тип стягнення - «не майнове». Частиною 5 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 4 розділу X Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження передбачено, що відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. Враховано також, що постанови про відкриття вказаних виконавчих проваджень були винесені в системі «Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», яка не передбачала внесення відомостей щодо боржників до Єдиного реєстру боржників.

До того ж, 05 вересня 2019 року державним виконавцем у межах виконавчих проваджень було винесено повідомлення про внесення відомостей про боржників до Єдиного реєстру боржників.

Водночас, скаржник наполягає на тому, що через значну тривалість виконавчого провадження, несплату боржниками штрафів за невиконання рішення суду, виконавче провадження немайнового характеру вже не має.

Відповідно до розділу І Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5 (далі – Положення), автоматизована система виконавчого провадження (далі - Система) - комп`ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу; Єдиний реєстр боржників - систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Система обліковує виконавчі документи за категорією стягнення (характером зобов`язання), суб`єктом стягувача та боржника, суб`єктом видачі виконавчого документа. Зокрема,за першим критерієм передбачає такі категорії: стягнення коштів; звернення стягнення на майно; стягнення аліментів; стягнення періодичних платежів (крім аліментів); стягнення заборгованості із заробітної плати та інших платежів, пов`язаних з трудовими відносинами; стягнення соціальних виплат; стягнення заборгованості з оплати комунальних послуг; стягнення штрафів у справах про адміністративні правопорушення; стягнення штрафів у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху; забезпечення позову; зобов`язання вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення; поновлення на роботі; вселення стягувача; виселення; відібрання дитини; заборона вчиняти певні дії; конфіскація майна; конфіскація майна, вилученого митними органами; конфіскація майна засуджених; конфіскація коштів та майна за вчинення корупційного та пов`язаного з корупцією правопорушення; спеціальна конфіскація; стягнення активів в дохід держави в кримінальному провадженні; оплатне вилучення; передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі; стягнення коштів на користь держави; рішення Європейського суду з прав людини; стягнення виконавчого збору; стягнення витрат виконавчого провадження; стягнення штрафів, накладених державним, приватним  виконавцем; стягнення основної винагороди приватного виконавця; усунення перешкод у побаченні з дитиною, встановлення побачення з дитиною;

В Єдиному реєстрі боржників міститься інформація щодо боржників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці. Не підлягають внесенню до Єдиного реєстру боржників відомості про боржників: які є державними органами, органами місцевого самоврядування; які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців; за рішенням немайнового характеру (крім рішень про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, під час виконання яких винесено постанову про накладення штрафу на боржника).

У розділі ХІІ Положення зазначається, що незавершені виконавчі провадження, відомості про які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, підлягають перенесенню до Системи. Відомості про перенесення виконавчого провадження фіксуються Системою із зазначенням дати, часу та підстави перенесення, назви органу державної виконавчої служби та прізвища, ім`я та по батькові державного виконавця, який здійснив перенесення. Номер виконавчого провадження, за яким виконавче провадження обліковувалось у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, зберігається при перенесенні виконавчого провадження до Системи.

Однак, суд першої інстанції необґрунтовано надав перевагу доводам державного виконавця, безпідставно не врахував можливості перенесення інформації про виконавчі провадження з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень до автоматизованої системи виконавчого провадження,не дослідив можливості обліку у Системі виконавчих проваджень ВП № 48198821, ВП № 48198757 за майновою категорією «стягнення штрафів, накладених державним, приватним  виконавцем», у зв`язку з несплатою штрафів боржниками, не врахував, що державним виконавцем не спростовано доводи заявника щодо фактичної відсутності інформації про боржників у Єдиному реєстрі боржників. Викладене свідчить про порушення судом першої інстанції принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Разом з тим, як визначено у п. 5 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2021 року № 512/5, при виконанні рішення немайнового характеру у разі, якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на нього штрафи, у передбачених Законом випадках виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати виконавчого провадження та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п. 1, 2, 4, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 Закону), 11 ч. 1 ст. 39 Закону, якщо штрафи, накладені на боржника, не стягнуто, постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом. Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

З аналізу наведених положень вбачається, що реєстрація в автоматизованій системі виконавчих проваджень про стягнення з боржників штрафів за невиконання рішення суду у даній справі, їх виконанню в порядку, передбаченому Законом та відповідно внесення інформації щодо боржників до Єдиного реєстру боржників, передує, зокрема, винесення державним виконавцем з наведених вище підстав постанови про повернення виконавчого документа стягувачу або постанови про закінчення виконавчого провадження.

Оскільки таких обставин у даній справі не встановлено, вимога про внесення інформації про ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до Єдиного реєстру боржників заявлена передчасно та з цих підстав задоволенню не підлягає.

При цьому, колегією суддів не беруться до уваги докази, надані державним виконавцем в ході апеляційного розгляду справи щодо виконання судового рішення та сплати боржниками штрафів, оскільки докази, якими виконавець обґрунтовує свої заперечення, повинні існувати на момент винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, і, виходячи з принципу змагальності сторін, повинні бути подані саме в суді першої інстанції.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 908/1908/19.

Щодо решти вимог апеляційної скарги заявника, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене ст. 6 Конвенції було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. В контексті тлумачення ст.6 Конвенції ЄСПЛ також неодноразово вказував на те, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Такий стан речей, коли боржник безпідставно ухиляється від виконання або зловживає своїми процесуальними правами, в той час, як виконавча служба не завжди здатна забезпечити належне примусове виконання цих рішень, значно знижує авторитетність судів у суспільстві і перетворює їх на недієвий інститут. Адже будь-який судовий процес повинен завершуватися реалізацією прийнятого рішення.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Крім того, у висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, зазначено, що ст. 6 Конвенції, зокрема передбачає, що судове рішення повинно бути таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

В контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, поняття «майно» охоплює, як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які, заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 Рішення ЄСПЛ від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»).

Таким чином, ст. 1 вказаного Першого протоколу повинна бути застосована судом для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

В своїх рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ, є достатні законні підстави.

За практикою ЄСПЛ відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням п. 1 ст. 1 Першого Протоколу Конвенції (зокрема, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п.  40, ЄСПЛ  2002-III; "Ясіуніне проти Литви" (Jasiыnienл v. Lithuania), заява № 41510/98, п. 45, від 06 березня 2003 року, і "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пп. 53-55, від 29  червня 2004 року).

Колегія суддів не знаходить жодних підстав відступати від цієї практики за встановлених обставин у цій справі.

При цьому, апеляційним судом враховано, що принцип обов`язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов`язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов`язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню.

Необхідно зауважити на тому, що виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника (ч. 2 ст. 15 Закону ).

Відтак, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення.

Надаючи перевагу доводам державного виконавця, судом першої інстанції зазначеного безпідставно враховано не було.

Отже, судами у цій справі не встановлено обставин та матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що державним виконавцем було вжито усіх можливих заходів щодо ефективного та своєчасного виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області.

Надаючи до суду акти про примусове виконання судового рішення, проведене без участі боржників, державний виконавець тим самим підтвердила, що саме бездіяльність посадових осіб органу державної виконавчої служби порушує право заявника на справедливий судовий захист, невід`ємною складовою якого є право на виконання судового рішення, та призводила до безпідставного невиконання судового рішення протягом тривалого часу.

Статтею 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).  

Встановлені у справі фактичні обставини, які беззаперечно свідчать про тривале, необґрунтоване зволікання посадових осіб державної виконавчої служби у вчиненні дій з примусового виконання рішення суду у даній справі, а також системний аналіз наведених норм матеріального і процесуального права, дає колегії суддів  підстави для висновку про необхідність задоволення вимог ОСОБА_1  в частинівизнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Подільського ВДВС у ході примусового виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м. Кіровограда № 405/11641/13-ц від 20 липня 2015 року.

Оскільки апеляційним судом визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця, наявні підстави для зобов`язання державного виконавця усунути порушення прав стягувача у виконавчих провадженнях шляхом вчинення визначених Законом України «Про виконавче провадження» дій примусового характеру відносно майна боржників та знесення наслідків самочинного будівництва, відновлення входу до офісу стягувача, проведення робіт з приведення його до попереднього стану.

Таким чином, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено заявнику у задоволенні зазначених вимог скарги.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Апеляційним судом враховано також позицію ЄСПЛ, за якою п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). При цьому суд виходить з усталеної практики ЄСПЛ, який відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За вимогами ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

У зв`язку з тим, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції в оскаржувані частині не у повній мірі відповідає критеріям законності, обґрунтованості та справедливості, відповідно до приписів ст. 376 ЦПК України, вона підлягає скасуванню у відповідній частині з ухваленням судового нового рішення про часткове задоволення вимог заявника.

Керуючись ст.ст. 353, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

                                       П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 2021 року у оскаржуваній частині скасувати, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у відповідній частині задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у ході примусового виконання виконавчого листа Ленінського районного суду м. Кіровограда № 405/11641/13-ц від 20 липня 2015 року.

Зобов`язати державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) усунути порушення законодавства шляхом вчинення визначених Законом України «Про виконавче провадження» дій примусового характеру відносно майна боржників - квартири за  АДРЕСА_4 .

Зобов`язати державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) усунути порушення законодавства шляхом знесення наслідків самочинного будівництва, відновлення входу до офісу стягувача, проведення робіт з приведення до попереднього стану.

У задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 про компенсацію стягувачу авансових витрат відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 29 липня 2021 року.

Головуючий суддя                                                        Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Карпенко

О. А. Письменний