Ухвала

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 346/5407/20

провадження № 61-12089ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано - Франківської області від 23 березня 2021 року у складі судді Васильковського В. В. та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів:

Девляшевського В. А. Бойчука І. В., Фединяка В. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «Страхова група «ТАС») про стягнення страхового відшкодування.

Позовні вимоги мотивували посилаючись на те, що 26 липня 2019 о 22 год. 30 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки GEELY НОМЕР_1, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_4 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події. За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 27 липня 2019 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки GEELY НОМЕР_1 на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «Страхова група «ТАС». 26 серпня 2019 року позивачі звернулися до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну водієм автомобіля марки GEELY НОМЕР_1. Загальна сума страхового відшкодування складає

200 000,00 грн в межах встановлених лімітів. 04 вересня 2019 року ПрAT «Страхова група «ТАС» повідомило позивачів, що строк розгляду страхової справи призупинено та рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання страховою компанією відповідного рішення щодо результатів розгляду кримінальної справи за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди.

Посилаючись на неправомірність рішення страхової компанії про призупинення виплати страхового відшкодування, позивачі просили задовольнити їх позовні вимоги.

Короткий зміст ухвалених судових рішень

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано - Франківської області

від 23 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано - Франківського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, позов ОСОБА_4 , ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі - 25 038 грн, пеню у розмірі 2 825,17 грн, три проценти річних у розмірі 755,26 грн, інфляційні втрати у розмірі 629,71 грн.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування у розмірі 174 962 грн, пеню у розмірі 19 741,85 грн, три проценти річних у розмірі 5 277,62 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 400,33 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ПрАТ «Страхова група «ТАС» на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано - Франківської області від 23 березня 2021 року та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення, та направити справу на новий розгляд

до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга містить посилання на те, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню з підстав, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 233 629,90 грн яка станом на 01 січня

2021 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00*250=567 500,00).

Зазначена справа не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Ураховуючи зазначене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Щодо доводів касаційної скарги про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для заявника

Наявність фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики заявник обґрунтовує посиланням на відсутність висновку Верховного Суду, щодо правильно застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, неоднаковим застосуванням судами попередніх інстанцій норм права, що свідчить про наявність виключної правової проблеми.

Наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на наступне.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17, зазначено: «Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Пунктами 1, 3 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність яких пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня

2019 року у справі № 466/4412/15-ц від 15 серпня 2019 року у справі

№ 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц)».

Ураховуючи наведене, посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду, щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження, оскільки у наведених постановах Верховним Судом викладено висновки щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах. Оскаржувані заявником судові рішення ухвалені відповідно до наведених висновків Верховного Суду.

Щодо доводів заявника про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника, Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має, виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для заявника, може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.

Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має, значний суспільний інтерес, що свідчить про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі

№ 127/18513/18 виклала правовий висновок про те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Верховний Суд урахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів наявності виключних підстав, які відповідно до положень ЦПК України є підставою для касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).

Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від

07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано - Франківської області від 23 березня 2021 року та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак