ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №635/739/18                                                 Головуючий 1-ої інстанції: Пілюгіна О.М.

Провадження №11-кп/818/2629/21                                         Доповідач: Савенко М.Є.

Категорія:п. 12 ч.2 ст. 115 КК України

УХВАЛА

Іменем України

20 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:

головуючого                        - Савенка М.Є.,

суддів                                - Кружиліної О.А., Курила О.М.,

при секретарі                        - Статівка О.О.,

захисника                        - Строгова С.Л.,

обвинуваченого                - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Харкова кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Строгова С.Л. на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05.07.2021 стосовно ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою, окрім іншого, відмовлено в задоволенні клопотання адвоката Строгова С.Л. про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на домашній арешт в період часу з 22:00 до 06:00 із застосуванням електронного пристрою контролю та покладенням обов`язків передбачених п. п. 1, 2, 3, 4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КК України відмовити.

Обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк тримання під вартою, який не може перевищувати шістдесяти днів, тобто до 02 вересня 2021 року (включно).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав на те, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ст.177 КПК України, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися та продовжують існувати.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Строгов С.Л. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 з тримання під вартою на запобіжний захід не пов`язаний з тримання під вартою.

Прокурор, в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи вимоги ст. 422-1 КПК України, колегія суддів ухвалила продовжити розгляд справи за відсутності прокурора, який був належним чином повідомлений, оскільки його відсутність не є перешкодою для розгляду кримінального провадження, а клопотання про розгляд справи за його обов`язковою участю до суду не надходило.

Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши думку захисника та обвинуваченого, які просили задовольнити апеляційну скаргу сторони захисту, вивчивши доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.

Як слідує з матеріалів провадження, під час розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12017220480004018 від 14.08.2017, окрім іншого, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Вказані вимоги закону судом першої інстанції були дотримані.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 була заслухана думка прокурора, захисника та надані пояснення обвинуваченого для з`ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій враховуючи його попередній кримінальний досвід.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого групою осіб, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі, не має законних джерел існування, крім того він неодноразово вчиняв злочини різного ступеню тяжкості, був засуджений, відбував покарання в місцях позбавлення волі, загальний строк якого складає понад 26 років і знову обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину групою осіб, в період відбування покарання у виправному центрі відкритого типу, йому відомі адреси проживання свідків і вказані обставини, на думку колегії суддів, у їх сукупності дають підстави вважати про неможливість запобігання ризикам, зазначеним у пунктах 1, 3, 5 частини 1 ст. 177 КПК України, оскільки останній може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а також те, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення проти життя та здоров`я особи, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, колегія суддів приходить до висновку, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків. За таких обставин колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами обвинуваченого щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченого.

Керуючись ст. 177, ст. 178, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05.07.2021 стосовно ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді