Справа № 462/629/20                        Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 22-ц/811/1720/21                Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року м.Львів

Справа №462/629/20

Провадження № 22ц/811/1720/21

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув апеляційну скаргу  Залізничного відділу державної  виконавчої служби  у місті  Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на ухвалу Сихівського районного суду м.Львова, постановлену у м. Львові 22 грудня 2020 року у складі судді Борачка М.В., у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та зобов`язання до вчинення дій, -    

встановив:

3 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся з цією скаргою. Просить визнати неправомірними дії начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добоша Ю.О. та його підлеглих у Залізничному відділі Державної виконавчої служби міста Львів щодо невиконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2012 року та закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325 без виконання рішення суду; скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №36443325; зобов`язати начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Добоша Ю.О. та його підлеглих у Залізничному відділі Державної виконавчої служби міста Львів усунути порушення (поновити порушене право заявника) та зобов`язати вжити всі заходи для виконання рішення суду; здійснити судовий контроль за виконанням даного рішення суду, зобов`язати суб`єктів оскарження повідомити суд і заявника не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня одержання ухвали; винести окрему ухвалу за фактом виявлення умисного невиконання судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню посадовими особами суб`єктів оскарження, яка надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи до порушників законодавства. В обґрунтування скарги посилається на те, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2012 року стягнуто з Державного авіапідприємства «Львівські авіалінії» на його ( ОСОБА_1 ) користь доплату до середнього заробітку за період з 7 листопада 2007 року по 5 травня 2008 року в розмірі 13 250, 56 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 29 січня 2013 року Сихівським районним судом м.Львова видано виконавчий лист, який пред`явлений до примусового виконання у Залізничний ВДВС ЛМУЮ. 27 лютого 2013 року державним виконавцем Залізничного ВДВС ЛМУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП №36443325) у зв`язку з тим, що 3 листопада 2011 року Міністерством інфраструктури України прийнято рішення про припинення Державного підприємства «Львівські авіалінії» шляхом ліквідації. Ліквідатором ДАП «Львівські авіалінії» призначено Кальмука Н.Б. Відповідно до п. 7 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи. Виконавчий лист надсилається до ліквідаційної комісії (або ліквідатору). Вказує, що ця постанова ним оскаржувалася. Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 26 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2013 року, відмовлено в задоволенні його скарги на рішення та бездіяльність державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ. Зазначає, що 16 січня 2020 року у відповіді начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.О. знову зазначає про «ліквідатора», посилається на хибні та протиправні висновки судів щодо «ліквідації боржника», вважає дії державних виконавців по закінченню виконавчого провадження без виконання правильними. Відмовився вживати заходів для примусового виконання судового рішення. Посилається на постанову Верховного Суду від 27 березня 2019 року, у якій зазначено, що виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи. Згідно п.7 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом. Виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи. Стверджує, що боржник не визнаний банкрутом, ліквідатор не призначався, підприємство не знято з державної реєстрації. Вважає, що суб`єкти оскарження не бажають виконувати рішення суду, що набрало законної сили, по даний час від посадових осіб управління юстиції, державної виконавчої служби та боржника не поступало жодних повідомлень щодо виконання судового рішення. За фактом багаторічного невиконання рішення суду жодних заходів до посадових осіб боржника не вживалося, штрафи не накладалися, не вживаються заходи для встановлення викраденого майна, активів та коштів боржника. Просить скаргу задовольнити.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2020 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Гудковської Н.С. щодо винесення постанови від 27 лютого 2013 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325. Скасовано постанову Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 27 лютого 2013 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325. Зобов`язано посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом вжиття заходів для виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 грудня 2012 року з урахуванням положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». У задоволенні решти скарги відмовлено.

Ухвалу суду оскаржує Залізничний ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм процесуального права. Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні скарги. Зазначає, що у Залізничному ВДВС Львівського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження АСВП №36443325 з примусового виконання виконавчого листа № 2-34/11 від 29 січня 2013 року, виданого Сихівським районним судом м. Львова, про стягнення з ДАП «Львівські авіалінії» на користь ОСОБА_1 доплати до середнього заробітку в сумі 13 250,56 грн. та моральної шкоди в розмірі 5000 грн. 15 лютого 2012 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яку скеровано стягувачу для відома, а боржнику - для виконання у добровільному порядку з наданням терміну до 22 лютого 2012 року. 27 лютого 2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.7 ч. 1 ст. 49, ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України «Про виконавче провадження», чинній на час винесення оскаржуваної постанови). Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2013 року,  у задоволенні скарги ОСОБА_1  на постанову державного виконавця про закінчення ВП №36443325 від 27 лютого 2013 року та визнання бездіяльності державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ неправомірною, зобов`язання державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ відкрити виконавче провадження та виконати рішення суду - відмовлено. Ухвала Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2013 року у касаційному порядку не оскаржувалась. Стверджує, що з моменту винесення ухвали Апеляційного суду Львівської області скаржником не вчинялось жодних дій, спрямованих на оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб Залізничного відділу державної виконавчої служби, а також скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, а повторно подано скаргу до суду 3 лютого 2020 року. Зазначає, що ОСОБА_1 було відомо про закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325, оскільки така ним оскаржувалась у 2013 році та жодних обставин, що могли б перешкоджати скаржнику у подальшому повторному оскарженні ОСОБА_1 не наведено.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована наступним.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Статтею 6 Конвенції передбачено право на справедливий суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на час винесення оскаржуваної постанови) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ст. 447 ЦПК України передбачене право на звернення із скаргою до суду сторони виконавчого провадження, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк подання скарги може бути поновлений судом.

Згідно із ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Судом встановлено, що 29 січня 2013 року Сихівським районним судом м.Львова видано виконавчий лист про стягнення із ДАП «Львівські авіалінії на користь ОСОБА_1 13 250,56 грн. доплати до середнього заробітку та 5 000 грн. моральної шкоди.

Виконавчий лист знаходився на виконанні у Залізничному ВДВС ЛМУЮ (ВП №36443325). Рішення суду не виконано.

27 лютого 2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №36443325.

Постанова обґрунтована тим, що 3 листопада 2011 року Міністерством інфраструктури України прийнято рішення про припинення шляхом ліквідації ДП «Львівські авіалінії» (наказ № 496 від 3 листопада 2011 року). Ліквідатором ДАП «Львівські авіалінії» призначено Кальмука Н.Б. Зазначає, що відповідно до п.7 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника-юридичної особи. На підставі цього, виконавчий документ слід скерувати голові ліквідаційної комісії ДАП «Львівські авіалінії» ЄДРПОУ 01130644 за адресою: м.Львів, Аеропорт ЦА.

Сміщук С.Л. зазначає, що у державного виконавця не було підстав для винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з передачею виконавчого документа до ліквідаційної комісії ДАП «Львівські авіалінії» у разі ліквідації боржника, оскільки зазначене підприємство не ліквідоване, не визнане банкрутом, а тому підстав для закінчення виконавчого провадження, передбачених п.7 ч.1 ст.49, п.2 ст.67, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній на час прийняття оскаржуваної постанови редакції) не було.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 26 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 травня 2013 року, відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення та бездіяльність державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ Гудковської Н.С.

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Національного антикорупційного бюро України з приводу порушення його права щодо невиконання рішень судів про стягнення заборгованості та закінчення виконавчого провадження.

Листом начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 16 січня 2020 року ОСОБА_1 проінформовано про хід виконання та надано відповідь з приводу звернення.

3 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою, у якій зазначає, що начальник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Добош Ю.В. та його підлеглі не вживають заходів для виконання рішення суду та закінчення виконавчого провадження ВП № 36443325.

На підставі аналізу наявних у справі доказів суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про порушення прав ОСОБА_1 , оскільки рішення суду, яке набрало законної сили, залишається невиконаним.

Згідно із п. 7 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Виконавче провадження підлягає закінченню при визнанні боржника банкрутом, а не здійснення процедури ліквідації юридичної особи.

При виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних підприємств гарантом виконання таких рішень виступає держава Україна. Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» регулює ті випадки, коли здійснюється стягнення з державних органів, установ та підприємств, а тому є спеціальним і його норми мають пріоритет у випадку не врегулювання будь-яких питань з виконання таких судових рішень.

Згідно із ч.1-3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Основними умовами для застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є відкрите виконавче провадження та невиконання судового рішення протягом шести місяців (стаття 4 цього Закону).

Порушення прав заявника є триваючим. Відтак, належить зробити висновок, що зі скаргою він звернувся з дотриманням строків, передбачених процесуальним законом.

Колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване рішення про обґрунтованість скарги прийнято судом з дотримання норм матеріального і процесуального права, відповідає встановленим у справі обставинам.

З висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги, належить погодитися. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Залізничного відділу державної  виконавчої служби  у місті  Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення.

Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 27 липня 2021 року.

Головуючий

Судді