Справа №22ц-5334/10 Головуючий в 1 інстанції Тарасенко С. Б.
Категорія 45 Доповідач Будулуца М. С.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого - судді: Курило В.П.,
суддів: Санікової О.С., Будулуци М.С.,
при секретарі Сироті Д.Є.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 26 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в отриманні державного акту та його реєстрації, визнання переходу права власності на земельну ділянку, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась з зазначеним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на ті обставини, що за договором дарування від 26 липня 2007 року, укладеного з відповідачкою в нотаріальному порядку, вона набула у власність житловий будинок з усіма надвірними побудовами і спорудами АДРЕСА_1 у Центрально – Міському районі міста Горлівка, Донецької області на земельній ділянці площею 931 кв. м, на яку 22 червня 2003 року ОСОБА_2 виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Окремий договір дарування земельної ділянки не укладався, але відповідачка передала їй Державний акт на право власності на земельну ділянку, за яку оплачує земельний податок.
Однак, в 2009 році ОСОБА_2 отримала дублікат Державного акту на право власності на земельну ділянку, чим створила перешкоди в отриманні позивачкою акту на землю та його держреєстрації.
Вважаючи себе власницею земельної ділянки площею 0,0931 га, на якій розташований житловий будинок з усіма надвірними побудовами і спорудами, з посиланням на ч.1 та п.1 ч.2 ст.16, ч.1 ст.377 ЦК України, ч.1 ст.120, п.«в» ч.1 ст.140 ЗК України, позивачка просила визнати за нею перехід права власності на зазначену земельну ділянку та усунути перешкоди в отриманні нею державного акту і його реєстрації.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 26 березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в отриманні державного акта та його реєстрації, визнання переходу права власності на земельну ділянку задоволені частково.
За ОСОБА_1 визнано право власності на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 у м. Горлівка Донецької області, яка зайнята житловим будинком, надвірними спорудами та є необхідною для їх обслуговування. В решті вимог відмовлено.
З рішенням суду не погодилась позивачка ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги до ОСОБА_2
В обґрунтування доводів скарги вказала, що суд не зазначив в рішенні, на яку саме частину земельної ділянки визнано право власності за нею, та яка площа земельної ділянки зайнята будинком і необхідна для його обслуговування з усіма надвірними побудовами і спорудами. На думку апелянта, суд, незважаючи на наявність у справі технічної документації, допустив невідповідність висновків обставинам справи.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1- ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_4 теж вважали рішення суду незаконним і необґрунтованим з тих підстав, що вона подарувала позивачці лише житловий будинок з усіма надвірними побудовами і спорудами, а не земельну ділянку, на яку вона - ОСОБА_2 має Державний акт на право власності.
Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, відповідачки, дослідивши матеріали цивільної справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 303 ч.1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з вимогами ст. 309 ч.1 п.3 і п.4 того ж Кодексу підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з посиланням на ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України (в редакції Закону України № 997 –V від 27 квітня 2007 року), виходив з того, що оскільки в договорі дарування житлового будинку відповідачка ОСОБА_2 не виявила чіткої волі на відчуження разом із житловим будинком і надвірними побудовами всієї земельної ділянки, то до набувача ОСОБА_1 переходить право власності лише на ту частину земельної ділянки, яка є необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно зі ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що випливають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Як зазначено в ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (із змінами, внесеними Законом України від 5 березня 2009 року № 1066-V1).
Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, яка передбачає, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:
а) цивільно - правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
б) свідоцтвом про право на спадщину.
В ст. 116 ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768 - 111 теж зазначено, що набуття права на землю громадянам та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За приписами ч.1 і ч.2 ст.120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) та ч.1 і ч.2 ст.377 ЦК України (в редакції, що діяли до прийняття Закону України № 1702- VI від 05 листопада 2009 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» № 1702- VI від 5 листопада 2009 року, введеного в дію з 10 грудня 2009 року, ст. 377 ЦК України викладена в такій редакції:
Ч.1. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Ч.2. Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об’єкти (крім багатоквартирних будинків).
З пояснень позивачки, відповідачки та матеріалів справи вбачається, що Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,0931 гектарів, розташовану на АДРЕСА_1 в Центрально - Міському районі м. Горлівки Донецької області, виданий 22 травня 2003 року на ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Горлівської міської ради від 19 лютого 2003 року № 163, зареєстрований в Книзі записів реєстрів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 00210. Зазначений акт є дійсним, його реєстрація не скасована та за договором дарування житлового будинку від 6 липня 2007 року був подарований лише житловий будинок з усіма надвірними побудовами і спорудами за АДРЕСА_1.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Питання про припинення права власності на землю за ОСОБА_2 позивачка не порушувала, суд його не вирішував, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1
Зазначених обставин справи і вимог законодавства суд першої інстанції в повній мірі не врахував і дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Оскільки висновки суду щодо задоволення зазначених позовних вимог не відповідають обставинам справи, при ухваленні рішення суд порушив норми матеріального і процесуального права, то відповідно до вимог ст.309 ч.1 п.3 і п.4 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 26 березня 2010 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в отриманні державного акта та його реєстрації, визнання переходу права власності на земельну ділянку відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: