Справа № 22-ц-4258/2010 Головуючий в 1 інстанції Соболєва І.П.
Категорія 6 Доповідач Будулуца М.С.
Р І Ш Е НН Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 червня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого - судді Курило В.П.,
суддів: Будулуци М.С., Санікової О.С.,
при секретарі: Сироті Д.Є.,
розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Авдіївської міської ради на рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 26 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Авдіївської міської ради про визнання права власності на приміщення магазину, -
ВСТАНОВИВ:
В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом до Виконавчого комітету Авдіївської міської ради, мотивуючи вимоги тим, що за власні кошти вона переобладнала під приміщення магазину непридатну для проживання двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 43,8 кв. м, яка належить їй на праві власності за договором купівлі - продажу від 9 жовтня 2007 року. Дозвіл на переведення квартири із житлового фонду в нежиле приміщення та використання його під магазин, виконком Авдіївської міської ради не надав. Втім, за висновком будівельно - технічної експертизи проектно – виробничого підприємства «Донбасреконструкція», реконструкція цього приміщення повністю відповідає вимогам будівельних норм і правил та може використовуватись під магазин.
З посиланням на ст.ст. 317, 319 - 321, ч.2 ст.383, 392 ЦК України і ст. ст.7, 8 ЖК України, просила визнати за нею право власності на приміщення магазину, що розташоване в АДРЕСА_1, загальною площею 43,8 кв. м.
Рішенням Авдіївського міського суду Донецької області від 26 лютого 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
За ОСОБА_1 визнано право власності на приміщення магазину загальною площею 43,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1., колишня квартира 36.
Зі вказаним рішенням суду не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги він зазначив, що суд не врахував того, що реконструкцію приміщення позивачкою здійснено без належно затвердженого проекту та дозвіл на виконання будівельних робіт їй не надавався. Рішенням виконкому Авдіївської міської ради квартира позивачки визнана придатною для проживання та, відповідно до ст.383 ЦК України, власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, членів його сім’ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва. Суд не врахував, що технічний висновок, на який посилалась позивачка, не є юридичною підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і має рекомендаційний характер. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 9 квітня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконкому Авдіївської міської ради про визнання приміщення нежилим та визнання права власності на нежиле приміщення було вже відмовлено ( а. с. 27 – 29).
Представник відповідача - виконкому Авдіївської міської ради ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_3 в засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважали їх безпідставними та просили відмовити в задоволенні скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, позивачки, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову за таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підставами для скасування рішення суду першої інстаціїї і ухвалення нового рішення або зміни рішення, відповідно до вимог п.3 і 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, згідно з наявним технічним висновком, стан переобладнаного спірного об’єкта нерухомості визнаний задовільним з можливою подальшою експлуатацією. У позивачки виникло право власності на самочинне будівництво, оскільки, здійснене нею перепланування та переобладнання квартири не порушує санітарно – технічних вимог та правил експлуатації будинку, не порушує права та законні інтереси інших осіб.
У вирішенні справи суд посилався на ч. 2 ст.331 ЦК України, яка передбачає, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, яке вже закінчене та ч.2 ст.383 ЦК України, щодо права власника квартири здійснювати ремонт і зміни у квартирі за умови відсутності порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, санітарно – технічних вимог і правил експлуатації будинку; на ст. 319 ЦК України, що передбачає можливість власника володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.
Але з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись.
За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2 ст.376 ЦК України).
Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту , або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Крім того, здійснення будівельних робіт без дозволу на виконання будівельних робіт, виданого інспекціями державного архітектурного будівельного контролю, відповідно до ст. 29 Закону України „Про планування і забудову територій ” від 20 квітня 2000 року або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт, вважається самовільним будівництвом, і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст.30-1 Закону України «Про планування і забудову територій», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів здійснюється приймальними комісіями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, як визначено частиною другою пункту першого Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1234, полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об’єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно - технічного оснащення відповідно до затвердженої у встановленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Згідно з пунктом 29 зазначеного Порядку, датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об’єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування.
Частина третя статті 18 Закону України «Про основи містобудування» забороняє експлуатацію цього об’єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Враховуючи, що будівля або споруда являє собою нерухоме майно, пов’язане фундаментом із землею і створене з відповідних будівельних матеріалів, поєднаних між собою в певній технологічній послідовності, визначеній проектною документацією, державними будівельними стандартами, нормами і правилами, приймальна комісія несе відповідальність за:
- правильне інженерно-конструктивне поєднання між собою будівельних матеріалів і конструкцій, відповідно до технологічних процесів, результатом яких є створення нерухомого майна;
- те, що створена будівля, споруда відповідає державним будівельним стандартам, нормам і правилам;
- відповідність матеріалів, виробів і конструкцій, які використані при будівництві нерухомого майна, державним стандартам, технічним умовам та технологічним регламентам;
- забезпечення у створеній будівлі, споруди необхідної міцності, стійкості та експлуатаційної надійності.
Тобто, це ті питання, які засвідчуються підписами членів державної приймальної комісії в акті про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об’єкта.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», державний архітектурно - будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює державна архітектурно – будівельна інспекція та її територіальні органи.
Окрім цього, відповідно до вимог ч. 1 ст. 8 ЖК України, переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі, може здійснюватись за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів. Позивачка не надала суду доказів того, що її квартира переведена із житлового фонду в нежитлове приміщення, за рішенням відповідного виконавчого комітету обласної, міської Ради та що їй був наданий дозвіл на реконструкцію приміщення під магазин .
Суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст.201 – 213 ЦПК України, на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернув.
Позивачка стверджувала, що реконструкцію приміщення під магазин, з організацією окремого входу, нею здійснено без затвердженого проекту, в оформленні та реєстрації права власності на яке, їй відмовлено з мотивів відсутності належних документів.
Доказів про зворотне позивачка суду не надала.
За таких обставин, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.376 ЦК України, не мав підстав визнавати за позивачкою право власності на самочинне будівництво, а тому в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Оскільки, при вирішенні справи суд допустив невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, згідно з вимогами ст.309 ч.1 п.3 і п.4 ЦПК України, рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на приміщення магазину, задовольнивши апеляційну скаргу виконкому Авдіївської міської ради.
Керуючись ст. ст.303, 309, 314 -316 ЦПК України , апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Авдіївської міської ради задовольнити.
Рішення Авдіївського міського суду Донецької області від 26 лютого 2010 року скасувати.
Відмовити в позові ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Авдіївської міської ради про визнання права власності на приміщення магазину загальною площею 43,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення набирає чинності негайно і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуюча: Судді: