АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-1174/ 2010 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: № 57 Середа Л.В.
Доповідач в апеляційній
Інстанції Василенко Л.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2010 р. колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Бородійчука В.Г.
суддів Василенко Л.І., Демченка В.А.
при секретарі Бурдуковій О.В.
з участю прокурора
адвокатів
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі на постанову Золотоніського міськрайонного суду від 8 лютого 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі про визнання неправомірними дій суб’єкта владних повноважень та стягнення щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни»,
в с т а н о в и л а :
В грудні 2009 р. ОСОБА_6 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі про визнання неправомірними дій суб’єкта владних повноважень та стягнення щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни».
В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказувала, що вона відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни.
Згідно ст. 6 Закону має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але відповідачем вимоги даного закону ігноруються і підвищення до пенсії їй, як дитині війни, протягом 2007 року не нараховувалося та не виплачувалося, а протягом 2008 року нараховувалося та виплачувалося в меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством.
Тому позивачка просить суд визнати дії відповідача неправомірними, поновити пропущений строк для звернення до суду та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу за 2007-2008 роки в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, що становить 2653,70 грн.
Постановою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 8 лютого 2010 року позов задоволено частково.
Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі щодо відмови у виплаті ОСОБА_6 щомісячної державної соціальної допомоги «дітям війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 16.12.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. включно – неправомірними.
Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі провести перерахунок пенсії ОСОБА_6 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 16.12.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. включно з урахуванням проведених за цей період виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі просить постанову суду, як незаконну і необґрунтовану, що ухвалена з порушенням норм матеріального права – скасувати та ухвалити по справі нову постанову, якою відмовити позивачці в задоволенні позовних вимог.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її частково задовольнити.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо відмови у виплаті соціальної допомоги до пенсії, як дитині війни є незаконними, тому в цій частині заявлені вимоги підлягають до задоволення. Позивачкою без поважних причин був пропущений строк звернення до суду, й оскільки відповідач, у поданих до суду запереченнях, наполягав на його застосуванні, суд дійшов висновку, що він має бути застосований і права позивачки підлягають захисту з 16.12.2008 р.
На ряду з викладеним, суд вважав доцільним, виходячи з положень ч. 2 ст. 11 КАС, вийти за межі позовних вимог в частині визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання провести перерахунок пенсії позивачці і провести відповідну виплату за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. у розмірі, встановленому Законом "Про соціальний захист дітей війни" .
Однак повністю погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки дійшовши висновку, в частині виходу за межі позовних вимог, суд не правильно застосував норми процесуального і матеріального права.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в цій частині змінює із наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком та відносяться до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 N 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 N 107-IV, щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у редакції 2004 року, поновили свою дію у 2008 році - з 22.05.2008, отже, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом України "Про соціальний захист дітей війни", мають діти війни за 2008 рік - з 22.05.2008 до 31.12.2008.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка звернулась до суду з позовом 16.12.2009 р.
При цьому просила суд поновити її порушене право за період з 2007 року по 2008 рік.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 99 КАС України, за правилами якого суд розглядав справу, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Частиною 1 ст. 100 КАС України визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представник Управління ПФУ у Золотоніському районі у своєму письмовому запереченні наполягав на застосуванні відносно вимог позивачки річного строку звернення до суду та наслідків пропущення цього строку, встановлених ст. ст. 99, 100 КАСУ.
Тому суд на законних підставах частково задовольнив вимоги позивачки та зобов'язав відповідача нарахувати їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 16.12.2008 р. по 31.12.2008 р. за виключенням 10% мінімальної пенсії за віком, що виплачувались позивачу у 2008 р., тобто в межах річного строку з часу звернення до суду з позовом.
Вирішуючи спір і задовольняючи позов частково, суд правомірно виходив з того, що Управління Пенсійного фонду як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-1У і здійснити позивачу відповідні нарахування, але у порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило противоправну бездіяльність.
Не можна взяти до уваги посилання в апеляційній скарзі на інші нормативно-правові акти. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 2195-1У державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.
Проблеми надання бюджетних коштів управлінню пенсійного фонду для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходить за межі заявлених вимог і судом не розглядалося.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України оскільки, суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
На ряду з викладеним судова колегія вважає, що не підлягають до задоволення вимоги про визнання дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачці щомісячної державної соціальної допомоги неправомірними та зобов'язання провести перерахунок та здійснити їх за період 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р., виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, в порядку якого заявлявся позов та розглядався спір, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Отже закон визначає, що предметом спору можуть бути існуючі рішення, вчинені дії чи бездіяльність, а не ті які, за певних обставин можуть бути вчинені в майбутньому, відновленню підлягає вже порушене право, а не те яке може бути порушене в майбутньому. Таким чином, якщо право позивачів буде порушено, чи з боку відповідача матиме місце бездіяльність і відмова у здійсненні виплат вони матимуть право на відповідне звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Частиною 2 ст. 11 даного Кодексу, яка регламентує змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі та якою керувався суд, виходячи за межі позовних вимог, визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Викладене свідчить про те, що суд повинен вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), суд не може ініціювати провадження, бо це суперечило б засадам здійснення правосуддя.
Суд зобов'язаний вийти за межі вимог у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів.
Позивачкою був вибраний спосіб захисту порушеного права та строк на протязі якого вона вважала, що підлягає захисту її порушене право.
Проте суд, частково захистивши її порушене право, у спосіб про який вона просили, необґрунтовано вважав, що він підлягає захисту і за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.
При таких обставинах постанова суду першої інстанції підлягає до зміни із виключенням вказівки про визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі щодо відмови у виплаті та зобов'язання провести перерахунок позивачці щомісячної державної соціальної допомоги "дітям війни" у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком і проведення відповідних виплат за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. включно.
Судова колегія вважає, що інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області задовольнити частково.
Постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 8 лютого 2010 року змінити.
Виключити з постанови Золотоніського міськрайонного суду від 8 лютого 2010 року вказівки про визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі щодо відмови у виплаті та зобов'язання провести перерахунок ОСОБА_6 щомісячної державної соціальної допомоги "дітям війни" у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком і проведення відповідних виплат за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р. включно.
В іншій частині постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 8 лютого 2010 року залишити без змін.
Рішення набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом
Суддя Л.І. Василенко