Справа № 22-ц-1390 Головуючий 1 інст. – Клименко О.М.
Категорія: встановлення факту Доповідач – Кірсанова Л.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого – судді: Пилипчук Н.П.,
суддів: Кірсанової Л.І., Трішкової І.Ю.
при секретарі Козир Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу „Харківський інститут економіки ринкових відносин та менеджменту” про встановлення факту неправомірного надання інформації та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2009 року позивач в особі свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд встановити факт неправомірного ненадання ПВНЗ ХІНЕМ ОСОБА_1 інформації згідно його заяви від 24 січня 2009 року і відповіді на це звернення та наявності вини в цій бездіяльності. Також просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у зв’язку з ненаданням інформації згідно з цією заявою у розмірі 35500,00 грн.
17 липня 2009 року представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд встановити факт неправомірного ненадання ПВНЗ ХІНЕМ ОСОБА_1 інформації про його заробітну плату та іншої інформації, пов’язаної з його роботою, починаючи з січня 2006 року, за 31 травня 2009 року та 24 січня 2009 року, та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну ненаданням інформації у розмірі 95500,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 два місяці працював у ПВНЗ ХІНЕМ (грудень 2005 року та січень 2006 року) та був звільнений за власним бажанням.. Позивач стверджує, що при кінцевому розрахунку йому було не доплачено певну суму заробітної плати, однак на даний час він не може визначити точну суму недоплати у зв’язку з відсутністю інформації про нараховану та виплачену заробітну плату. ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача письмово з проханням надати інформацію. В лютому 2007 року він просив надати інформацію про структуру нарахованої йому заробітної плати за січень 2006 року, а також розмір грошових сум, виплачених у вересні 2006 року. У відповідь ОСОБА_1 надійшов лист від 12.03.2007 року №101, який не містить інформації, про яку просив позивач. 24 січня 2009 року ОСОБА_1 знов звернувся до відповідача письмово для одержання інформації, пов’язаної з його роботою в цій установі. Зокрема, просив надати інформацію стосовно нарахування та виплати йому заробітної плати, а також копії приписів відповідного державного органу стосовно порушень відповідачем трудового законодавства відносно позивача. Відповіді на дане звернення він не отримав. 31 травня 2009 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача з аналогічною заявою. У відповідь на вказану заяву він отримав лист та довідку про заробітну плату, але також вважає, що вказаний лист та довідка не є належною відповіддю на його запит. Вони складені з порушеннями, крім того направлені з запізненням, лише 10 липня 2009 року.
Крім того, представник позивача зазначав, що починаючи з січня 2006 року, тобто на протязі трьох з половиною років ОСОБА_1 не має можливості одержати інформацію і як наслідок, встановити точну суму недоплаченої заробітної плати при виконанні остаточного розрахунку. Відповідно, він не може стягнути зазначену суму в судовому порядку та використати її на власний розсуд.
Вважає, що ненадання йому інформації є неправомірним, та цими діями йому заподіяно моральну шкоду, яку позивач оцінив у 95500 (дев’яносто п’ять тисяч п’ятсот гривень). В обґрунтування розміру моральної шкоди посилається на практику Європейського суду з прав людини посилаючись на «прецедент» у справі «Романов проти України».
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала та вказала, що дійсно позивач з 30.11.2005 р. по 31.01.2006 р. працював на посаді доцента кафедри та виконував обов’язки завідуючого кафедрою , звільнений за власним бажанням).
Після звільнення ОСОБА_1, вважаючи, що йому було неповністю виплачено заробітну плату при остаточному розрахунку, звертався до прокуратури та суду з різними вимогами до відповідача. Рішенням Ленінського райсуду м. Харкова від 16.11.2007 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21.01.2008 року. Рішенням Московського райсуду м. Харкова від 15.11.2007 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним звільнення та відшкодування моральної шкоди. Це рішення також залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23.01.2008 року. Рішенням Ленінського райсуду м. Харкова від 02.07.2009 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати. Зазначене рішення також залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12.08.2009 року. На цей час, у провадженні Ленінського райсуду м. Харкова розглядається ще нова цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до відповідача про стягнення заробітної плати.
По суті позовних вимог зазначав, що на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_1 від 09.02.2007 року, на яку відповідачем надало відповідь листом №101 від 12.03.2007 року. У відповіді було зазначено, що всі вимоги ОСОБА_1 до підприємства було розглянуто та перевірено за його заявами Територіальною державною інспекцією праці у Харківській області. Приписи інспекції було повністю виконано Інститутом та заборгованостей перед позивачем відповідач не має. З квітня по вересень 2006 року за заявою ОСОБА_1 Територіальною державною інспекцією праці у Харківській області неодноразово проводились перевірки відповідача. Відповідачу відомо, що листом №01-19-1976 від 11.04.2006 року Територіальною державною інспекцією праці у Харківській області ОСОБА_1 було повідомлено про результати розгляду його первинної скарги.
Щодо листа від 24.01.2009 року представник позивача пояснила, що Відповідач не отримував від позивача цього листа. У конверті, який надійшов на адресу відповідача 28.01.2009 року знаходилась позовна заява ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати. Можливо позивач дійсно збирався направити відповідачеві лист, але направив вказану позовну заяву..
Заява про надання письмової інформації від 31.05.2009 року дійсно надійшла до відповідача. 10.07.2009 року позивачу було направлено відповідь, яку він отримав 21.07.2009 року. До цієї відповіді додано довідку про заробітну плату.
Крім того, представник відповідача зазначала, що твердження позивача стосовно того, що він не має можливості одержати інформацію і як наслідок, встановити точну суму недоплаченої заробітної плати при виконанні остаточного розрахунку є необґрунтованими . Інформацію щодо нарахування та виплат ОСОБА_1 заробітної плати ПВНЗ ХІНЕМ за період його роботи, а також належним чином засвідчені копії документів, що стосуються його роботи у ПВНЗ ХІНЕМ (у тому числі наказів, актів та приписів ТДІП у Харківській області) було неодноразово надано до державної інспекції праці у Харківській області та прокуратури при проведенні перевірок за заявами ОСОБА_1 Крім того вказані документи надавалися до судових органів при розгляді заявлених позивачем позовних вимог . Таким чином, як сторона по цивільний справі (позивач) ОСОБА_1 вже мав доступ до усієї інформації.
Тому представник відповідача вважає, що ніякої моральної шкоди позивачеві діями відповідача нанесено не було і розмір моральної шкоди, вказаний у позовній заяві, є необґрунтованим.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Встановлено факт неправомірного ненадання ПВНЗ ХІНЕМ ОСОБА_1 за його заявою від 09.02.2007 року інформацію про структуру нарахованої йому заробітної плати за січень 2006 року, а також розмір грошових сум, виплачених у вересні 2006 року. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про повне задоволення вимог позивача. При цьому посилається на ті ж доводи, що і у суді першої інстанції.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що 09 лютого 2007 року ОСОБА_1 звернувся до ПВНЗ ХІНЕМ та просив надати інформацію про структуру нарахованої йому заробітної плати за січень 2006 року, а також розмір грошових сум, виплачених у вересні 2006 року. Відповідач направив відповідь ОСОБА_1 лист від 12.03.2007 року №101, який не містить інформації про структуру нарахованої йому заробітної плати за січень 2006 року, а також розмір грошових сум, виплачених у вересні 2006 року яку просив позивач. Таким чином, судом було встановлено, що ПВНЗ ХІНЕМ не надало належної відповіді на лист позивача від 09 лютого 2007 року, що є порушенням з боку відповідача ст.19 Закону України «Про звернення громадян».
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд виходив з того, що інша інформація стосовно заробітної плати позивача, копії наказів, актів перевірок та приписів Територіальної державної інспекції праці у Харківської області, були надані ОСОБА_1 відповідачем. Крім того, стороною позивача ніяким чином не доведений розмір спричинення йому діями (бездіяльністю) відповідача моральної шкоди, як і сам факт спричинення такої шкоди.
До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі наявних у матеріалах справи доказів, яким дана належна оцінка в сукупності з усіма обставинами справи.
Доказів, які б підтверджували неотримання від позивача належної інформації щодо звернень від 24 .01.2009 р. та 31 травня 2009 року, а також свідчили б про заподіяння ОСОБА_1 з боку відповідача будь-якої моральної шкоди, стороною відповідача не надано ані в судовому засіданні суду першої інстанції, ані до апеляційного суду.
Натомість, судом було вірно встановлено, що ОСОБА_1 отримав від ПВНЗ ХІНЕМ довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №448 від 21.01.2006 року. Крім того, при розгляді справи судами, а саме Ленінським райсудом м. Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про стягнення заробітної плати (справа № 2-2128/07), Московським райсудом м. Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про визнання незаконним звільнення та відшкодування моральної шкоди (справа №2-9180/06 (2-8771/07)), Ленінським райсудом м. Харкова при розгляді справи за позовом до ПВНЗ ХІНЕМ про стягнення заробітної плати (справа № 2-2306/09), відповідачем неодноразово надавались довідки які містять інформацію про заробітну плату позивача, копії наказів, що стосуються позивача, копії актів перевірок та приписів ТДІП у Харківській області за заявами ОСОБА_1.
Таким чином, як сторона по справі ОСОБА_1 мав інформацію про заробітну плату та іншу інформацію стосовно своєї роботи. Наведені факти підтверджуються матеріалами справи - копіями рішень судів, копіями довідок про заробітну плату ОСОБА_1, наданими представниками сторін.
Не знайшли свого підтвердження доводи позивача та його представника стосовно заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди ненаданням належної інформації, через що позивач не мав можливості стягнути з відповідача суму недоплаченої заробітної плати, оскільки судами неодноразово розглядалися позови ОСОБА_1, в тому числі стосовно заробітної плати, у задоволенні яких йому було відмовлено за їх необґрунтованістю.
Інші ж доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи сторони позивача, заявлені в суді першої інстанції, та не спростовують висновків рішення суду, яке, на думку судової колегії, ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його зміни або скасування судова колегія не вбачає.
Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України в 2-місячний термін з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді