Справа № 431/3967/20

Провадження № 22-ц/810/513/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року  м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого  Кострицького В.В.,

суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.

за участю секретаря судового засідання Погребної Л.М.

учасники справи:

позивачі  ОСОБА_1 , ОСОБА_2

відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 19 квітня 2021 року, ухвалене у складі судді Ткач О.В. в м. Старобільськ, Луганської області, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

Позивачі, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказали, що вони є власниками з правом спільної часткової власності земельної ділянки кадастровий номер 4425110100:02:002:0301, площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташована садиба. Земельна ділянка позивачів межує з земельною ділянкою та садибою відповідачів, що проживають по АДРЕСА_2 . На відстані 2 метрів від житлового будинку позивачів, відповідачі побудували сарай й утримують там 4 свиней. Ці обставини підтверджуються актами комісійного обстеження ділянки садиби АДРЕСА_1 , яка належить позивачам. Оскільки таке розташування сараю з тваринами протиричить державним будівельним нормам, спричиняє незручності позивачам, що проявляється у сморіді, розпліднені комах у літку, то позивачі просять усунути їм перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою, зобов`язавши відповідачів за власний рахунок перемістити будівлю сараю на належній їм ділянці на дозволену будівельними нормами відстань - не ближче 15 метрів від житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 19 квітня 2021 року позов задоволено в повному обсязі. Усунуто перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – житловим будинком та садибою за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за власний рахунок перенести господарську будівлю (сарай літери «Б» та «б») на відстань не ближче 15 м від житлового будинку АДРЕСА_1 .

Мотивуюче таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що сараї, розміщені на ділянці «Б» та «б» садиби АДРЕСА_2 самочинно побудовані у 1981 році та не були введені в експлуатацію, побудовані з порушенням п. 6.1.41 ДБН Б.2.2 -12: 2019, істотно порушують права інших осіб, що доказано в судовому засіданні актами комісії (а.с. 11,13), показами свідків, то суд вважає за необхідно зобов`язати відповідачів перенести сараї «Б» та «б» на допустиму відстань від житлового будинку АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися з апеляційною скаргою в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ...

Апеляційна скарга мотивована тим, що Відповідно до ч.І ст.376 ЦК об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. При цьому, за положеннями ч.4 цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. За змістом ч.7 ст.376 ЦК, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Крім того, відповідно до положень ст.38 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду в разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою. Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці, але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. З урахуванням змісту зазначеної норми в поєднанні з положеннями стст.16, 386, 391 ЦК позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. За змістом ст.376 ЦК, вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до ст.376 ЦК є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В частині першій статті 81 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Частиною шостою цієї ж статті передбачено що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд першої інстанцій не врахував, що спірний сарай збудовано на належній нам земельній ділянці з цільовим призначенням — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Також судом залишено поза увагою, що вказаний сарай належить нам на праві власності, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Поза увагою суду залишився і той факт що відповідно до технічного паспорту, самочинно збудованим нерухомим майном за нашою адресою є лише літня кухня - Літера «В» розміром 8,45 м. х 7,65 м. і згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно площа самочинно збудованого нерухомого майна складає 64,6 кв.м. що і є площею літньої кухні Літера «В». Отже, спірний сарай не можна вважати самочинним будівництвом у розумінні ст.376 ЦК. Доказів істотного відхилення від проекту, що порушує права позивачів, чи відмови відповідача у проведенні перебудови позивачі не надали і порушення своїх прав не довели. Аналогічного правового висновку дійшов ВС КЦС у постанові від 16.01.2019 по справі № 458/1173/14-ц. Норми Б. 2.2-12:2019, які почали діяти у 2019 році, не можуть мати зворотної сили. Які саме права позивачів порушено вони не вказали, доказів порушення своїх прав не надали, які саме негативні наслідки було спричинено позивачам і докази такого спричинення до суду не надано. Суд першої інстанції не врахував зазначених обставин та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для знесення належного нам на праві власності сараю. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. У відповідності до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не заважає розгляду справи (на підставі ст.360 ЦПК України).

Щодо явки сторін.

Сторони та їх представники належним чином були завчасно повідомлені про час і місце судового засідання. В судове засідання зявився апелянт Григор`єв

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, виступи представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України  судове рішення  повинно ґрунтуватися на засадах  верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегією суддів вивчивши матеріали цивільної справи, встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3ст. 12 ЦПК України).

В силу ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 13ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимогі на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі й відповідачі є сусідами й власниками земельних ділянок, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) й Горького 207 ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), що підтверджується сторонами та матеріалами (на а.с. 3-5, інвентарними справами №№ 282, 285).

Як вбачається з даних інвентарної справи № 282 по садибі АДРЕСА_2 ; сараї «Б» та «б» побудовані самовільно у 1981 році, після чого частка садиби подарована ОСОБА_3 , а Ѕ частка успадкована ОСОБА_4 . Згідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно сарай «Б» та «б» виготовлені із шлаку й шлаколиті.

Згідно до акту від 03.07.2020 року (а.с. 11) встановлено, що по АДРЕСА_2 на відстані 1 м від паркану ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в господарській будівлі (сараї) тримають 4 свиней відстань від будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 до місця утримання тварин (сараю) складає 2 м. Комісія рекомендувала перенести тримання свиней на допустиму відстань від житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 11).

Згідно акту від 18.09.20 р. відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не виконані рекомендації комісії Старобільської міськради від 03.07.20 р. стосовно перенесення будівлі (сараю) для тримання свиней на допустиму відстань від житлового будинку АДРЕСА_1 згідно до ДБН України (а.с. 13).

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , кожний окремо,б суду пояснили, що дійсно були членами комісії Старобільської міськради, які виходили за адресою: АДРЕСА_1 , за заявами ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Заявники скаржилися на сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які тримають свиней поблизу житлового будинку заявників. Вони виміряли відстань від сараю сусідів до будинку заявників ОСОБА_9 та встановили, що сарай побудований на відстані одного метра від спільної між сусідамти огорожі й двох метрів від житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_10 . Вимірювання робили з садиби ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Сусіди - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були вдома, на території садиби АДРЕСА_2 й не заперечували, що тримають свиней у сараї.

Згідно до таблиці 6.7 п. 6.1.41 Державних будівельних норм України Б. 22-12: 2019 господарські будівлі (сараї) для худоби, інших тварин та птахів площею до 50 м2 повинні розміщуватися на відстані 15 м від житлових будинків та літньої кухні.

Згідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушую права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

За змістом ст. 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявити за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Про це свідчить постанова Верховного суду від 06.09.2017 року в справі 6-1721цс16, від 16.01.2019 у справі 458/1173/14-ц.

За ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.

       Доводи апелянта про те, що суд першої інстанцій не врахував, що спірний сарай збудовано на належній їм земельній ділянці з цільовим призначенням — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Також судом залишено поза увагою, що вказаний сарай належить нам на праві власності, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначені доводи не відповідають тексту оскаржуваного рішення (а.с.66 зв. абз. 3-4).

       Доводи апелянта в частині того, що поза увагою суду залишився той факт що відповідно до технічного паспорту, самочинно збудованим нерухомим майном за їх адресою є літня кухня - Літера «В» розміром 8,45 м. х 7,65 м. і згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно площа самочинно збудованого нерухомого майна складає 64,6 кв.м. що і є площею літньої кухні Літера «В», не є предметом усунення перешкод у користуванні власністю а тому не відноситься до предмету доказування у цій категорії справ.

       Доводи апелянта в частині того, що доказів істотного відхилення від проекту, чи відмови відповідача у проведенні перебудови позивачі не надали і порушення своїх прав не довели, не є предметом усунення перешкод у користуванні власністю а тому не відноситься до предмету доказування у цій категорії справ.

       Судова колегія не погоджується з доводами апелянта стосовно того, що позивачі не зазначили які саме права їх порушуються, доказів порушення своїх прав не надали, які саме негативні наслідки було спричинено позивачам і докази такого спричинення до суду не надано. Так судова колегія зазначає, що зазаначені доводи спростовуються матеріалами позову якими зазначено (а.с.1 зв.) "що тримання сусідами свиней дуже близько до будинку позивачів спричиняє низку незручностей, особливо в літній період" що підтверджується актом обстеження присадибної ділянки відповідачів (а.с.11,13 ).

Виходячи з того, що сараї, розміщені на ділянці «Б» та «б» садиби АДРЕСА_2 самочинно побудовані у 1981 році та не були введені в експлуатацію, побудовані з порушенням п. 6.1.41 ДБН Б.2.2 -12: 2019, істотно порушують права інших осіб, що доказано в судовому засіданні актами комісії (а.с. 11,13), показами свідків, то суд вважає за необхідно зобов`язати відповідачів перенести сараї «Б» та «б» на допустиму відстань від житлового будинку АДРЕСА_1 .

Суд не може прийняти до уваги доводи відповідачів про те, що вони на час розгляду справи в суді не утримують тварин, оскільки це не доказано відповідачами, а також про те, що будівельні норми не порушені. Оскільки предметом спору є будівлі сараїв, а не сам факт тримання чи не тримання в них тварин постійно чи тимчасово, то суд вважає своє рішення єдиним законним варіантом, що буде сприяти вирішенню спору.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Судова колегія не може погодитись з висновком суду першої інстанції викледеному в передостаньому абзаці мотивувальної частини оскаржуваного рішення , а саме "предметом спору є будівлі сараїв а не сам факт тримання чи не тримання в них тварин" так як на думку колегії предмет дослідження у цій категорії справ є будь - які перешкоди які заважають власнику належним чином користуватися земельною ділянкою . Так статтею 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки та встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь- яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення.

Враховуючи зазначене судова колегія вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини постанови посилання суду "предметом спору є будівлі сараїв а не сам факт тримання чи не тримання в них тварин" так як самє тримання свиней на відстані 2 метрів від житлового будинку позивачів спричиняло перешкоди які заважають власнику належним чином користуватися земельною ділянкою для проживання .

Відповідно до ч.4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції  може змінити  судове рішення в мотивувальній частині. Виключення з мотивувальної частини рішення не вплинуло на законність рішення тому судова колегія вважає за необхідне в іншій частині рішення залишити без змін.

          Керуючись ст. ст.259,367,374,376,382,384 ЦПК України, апеляційний суд-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 19 квітня 2021 року змінити виклавши в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Дата складання повного тексту постанови –  29 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: