ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Харків

справа № 642/3930/20

провадження № 22-ц/818/3835/21

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря – Гармаш К.В.

учасники справи:

позивач : ОСОБА_1 ,

відповідач: Харківська міська рада

третя особа: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 березня 2021 року, постановлене в складі судді Гримайло А.М.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2020  ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, третя особа:  ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю, в якому просила визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку набувальної давності.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилалась на те, що її чоловіком ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі договору купівлі-продажу № 2-3273 від 13.08.1971 року було набуто право власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яку вона успадкувала 22.05.2020 року. Інші частини зареєстровані наступним чином: 1/3 частина за ОСОБА_2 , 1/3 частина за ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті останньої спадкоємців не залишилося, вони з чоловіком доглядали за життя ОСОБА_3 та після її смерті стали користуватися її частиною домоволодіння, неодноразово робили ремонт, у зв`язку з чим вважали, що добросовісно заволоділи чужим майном, відкрито та безперервно володіють ним з 1978 року, а тому є підстави для звернення до суду з вищезазначеним позовом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 березня 2021 року задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права. Зазначає, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння. Таким чином, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Вказує, що такі висновки стосовно сукупності умов та критерієв, що впливають на набуття права власності за набувальною давністю, містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18. Вважає, що всі умови та критерії, визначені судами вищої ланки в своїх постановах як основні чинники, необхідні для набуття права власності за набувальною давністю, нею та її сім`єю додержані в повному обсязі і вони мають цілком законне і обгрунтоване право на набуття права власності на 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , що залишилася у володінні і користуванні її сім`ї після смерті ОСОБА_3 . Оскільки апелянт та її сім`я володіли цим майном добросовісно, безперервно понад 40 років, вільно, відкрито та безтитульно, що є також важливою вимогою для набуття права власності за набувальною давністю, ніколи ні з ким ніяких угод на володіння і користування цією частиною спірного домоволодіння не укладали, ніхто ніколи ніяких прав за 40 років на це майно не пред`являв, тому вважає, що має законне право на набуття права власності на це майно в порядку набувальної давності.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки наявна реєстрація права власності на спірну частину домоволодіння за державою, позивач обізнана про те, що вона володіє чужим майном, яке їй не належить, то суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем в судовому порядку права власності на зазначену частину домоволодіння на підставі вимог статті 344 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.05.2020 року, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою, № 4-148 ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/3 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , після смерті чоловіка ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , які належали останньому на підставі договору купівлі-продажу № 2-3273 від 13.08.1971 року, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічним паспортом на житловой будинок індивідуального житлового фонду КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації від 06.01.1994 року. (а. с. 8-30, 43).

Згідно відповіді Другої Харківської державної нотаріальної контори від 25.09.2020 року після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа не заводилась, заяви про прийняття або про відмову від прийняття спадщини не подавалися. (а. с. 77-81).

Відповідно до запису акту про смерть № 7478 від 11.08.1978 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 83).

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.10.1979 року, виданого Другою Харківською державною нотаріальною конторою вбачається, що спадкоємцем 2/6 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , є держава в особі фінвідділу Ленінського району м. Харкова (а. с. 98).

Рішенням Виконавчого комітету Ленінського районної ради народних депутатів від 19.07.1983 року № 105/42 «Про взяття на баланс ЖЕО 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1 » анульовано правову реєстрацію 2/6 частин домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , взято на баланс ЖЕО району та зареєстровано в міськБТІ. (а. с. 99).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на ст. 344 ЦК України та просила визнати право власності за набувальною давністю на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно положень статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

За змістом пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При цьому, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності – добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалась на те, що 1/3 частина спірного нерухомого майна була зареєстрована за ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті останньої спадкоємців не залишилося, та позивач з чоловіком після її смерті стали користуватися її частиною домоволодіння, неодноразово робили ремонт, у зв`язку з чим вважали, що добросовісно заволоділи чужим майном, відкрито та безперервно володіють ним з 1978 року.

Між тим, тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання 1/3 частини спірного нерухомого майна, яке було зареєстровано за ОСОБА_3 не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Позивач та її чоловік знали та розуміли, що спірне нерухоме майно їм не належить, отже їх володіння цим майном неможна вважати добросовісним.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий –                                                                     Н.П. Пилипчук

Судді –                                                                        О.Ю. Тичкова

                                                                               О.В. Маміна