Справа № 167/60/21 Головуючий у 1 інстанції: Шептицька Н. В.

Провадження № 22-ц/802/1024/21 Категорія: 39 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2021 року                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача – Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 17 травня 2021 року,   

                                         В С Т А Н О В И В :

26 січня 2021 року засобами поштового зв`язку Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що 17.12.2008 між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів банку, які йому надані у письмовій формі. За умовами вищевказаного договору позичальник отримав на платіжну картку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту.

Відповідач погодився, що підписана заява разом із Умовами та Правилами банківських послуг, Тарифами Банку складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Позичальник взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 11.01.2021 утворилася заборгованість у розмірі 40408,97 грн., з яких: 28484,71 грн. – заборгованість за кредитом та 11924,26 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом, яку позивач просив стягнути з відповідача та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 17 травня 2021 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати з таких підстав.

Відмовляючи у позові повністю, суд першої інстанції  дійшов висновку, що позивачем не  надано належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження існування між банком та відповідачем кредитних правовідносин на умовах і в обсязі, що зазначені у позові та наявності заборгованості за цим договором.

Проте, до такого висновку суд дійшов помилково, без урахування та дослідження наданих сторонами доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Із матеріалів справи вбачається, що 22 січня 2009 року банком та ОСОБА_1 підписано заяву, у якій зазначено про ознайомлення та погодження відповідача із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифів банку та виявлено бажання відповідача оформити на своє ім`я кредитку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» з кредитним лімітом 250 грн., із видачею кредитної картки № НОМЕР_1 . Також відповідачем 22 січня 2009 року підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», якою визначено процентну ставку, види пені, комісій та штрафи (а.с.103-105).

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що наданий банком витяг з Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем не підписаний. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами заяви діяли Умови і Правила надання банківських послуг саме в такій редакції, а тому не можна вважати їх складовою частиною укладеного між сторонами договору.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Разом із тим, із наданої позивачем копії виписки по рахунку (а.с.34-41) вбачається, що відповідач фактично отримав у банку кредитні кошти, якими активно користувався. Неодноразово кошти погашалися ним особисто готівкою у терміналах самообслуговування відділень банку, а також через додаток Приват24. Жодних заперечень до банку щодо не укладення кредитного договору чи невірного розміру заборгованості за тілом кредиту відповідач не подавав.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість по процентах нарахована по 11.01.2021 включно (а.с.4-12).

Згідно довідки банку відповідачу за укладеним кредитним договором видавалися кредитні картки, з терміном дії останньої – 05/19, тобто термін дії кредитного договору закінчився 31 травня 2019 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, право позивача нараховувати проценти за користування кредитом припинилося із закінченням строку кредитування – 31 травня 2019 року, у зв`язку з чим, починаючи із 01.06.2019 банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом.

Крім того, із розрахунку банку вбачається, що за період дії кредитного договору банк змінював процентну ставку в бік збільшення, але доказів повідомлення відповідача про таку зміну – суду не надав, чим не підтвердив підстав для стягнення процентів за користування кредитом у заявленому розмірі, у зв`язку із чим позов у цій частині не підлягає до задоволення.

Із розрахунку заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що станом на 31.05.2019 заборгованість за користування кредитом становить 25397,83 грн.

Разом із тим, після закінчення строку кредитування відбувалося внесення коштів на погашення кредиту, загальний розмір яких становить 4155,83 грн. (а.с.34).

З урахуванням наведеного, вимоги банку про стягнення заборгованості по тілу кредиту підлягають до часткового задоволення, а саме – у розмірі 21242 грн. (25397,83 – 4155,83).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову у позові зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.

У зв`язку із частковим задоволенням як позову, так і апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених вимог, а саме – 52,56% як за подання позовної заяви, так і за подання апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст.ст.268 ч.ч.4, 5, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд        

                                             П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача – Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 17 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 21242 (двадцять одну тисячу двісті сорок дві) грн. заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором б/н від 22.01.2009 та 1193 (одну тисячу сто дев`яносто три) грн. 11 коп. судового збору.

У решті позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 1789 (одну тисячу сімсот вісімдесят дев`ять) грн. 66 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді