справа № 399/589/20

провадження № 2/399/16/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2021 року смт Онуфріївка

Онуфріївський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого судді Шульженко В.В.,

при секретарі судового засідання Аксьонової К.С.,

за участі представника позивача, адвоката Горобець О.Л.,

представника відповідача, адвоката Супруна Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Онуфріївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Славута», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Онуфріївська районна державна адміністрація Служба у справах дітей правонаступником якої є Служба у справах дітей Олександрійської районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним (справа № 399/589/20),-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом обґрунтовуючи позовні вимоги наступним. 24.02.2012 року позивач набув право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3524681900:02:000:0812 загальною площею 4,07 га, яка розташована на території Зибківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія та номер 244, виданого 24.02.2012 року Онуфріївською державною нотаріальною конторою Кіровоградської області. Зазначає, що на момент отримання спадщини позивачу було 14 років.

15.01.2015 року між ФГ «Славута» та ОСОБА_1 був підписаний договір оренди землі кадастровий номер 3524681900:02:000:0812, площею 4.07 га, номер запису про інше речове право в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 8744883 від 13.02.2015 року. Зазначає, що на дату підписання даного договору оренди Позивачу виповнилося 16 років.

Зазначає, що хоча в договорі оренди як Орендодавець зазначений ОСОБА_1 , позивач його не підписував і про його підписання не знав. Договір оренди підписав його батько ОСОБА_2 . З моменту укладення договору оренди землі і на день подання позову до суду, позивач орендної плати за договором оренди не отримував, хоча з 2016 року він є повнолітньою особою з повною дієздатністю. У наданих відповідачем копіях платіжної відомості з орендної плати за 2018 рік підпис в отриманні коштів відповідачу не належить. Орендна плата за 2019 рік не виплачувалась.

Враховуючи зазначене, позивач вважає, що укладення договору оренди землі від 15.01.2015 року, номер запису в реєстрі 8744883 від 13.02.2015 року порушує його законні права як власника земельної ділянки та є підставою для визнання такого правочину недійсним з огляду на те, що відповідно до ч.2 ст. 117 Сімейного кодексу України неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років. Відповідно до ч.2 ст. 32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників і дозвіл органу опіки та піклування. Неповнолітня особа має право особисто вчинити правочин щодо нерухомого майна, але у такому випадку обов`язково повинна бути нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачі) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Позивач зазначає, що як вбачається з Договору оренди землі його підписано не особисто позивачем, а його батьком, який у даному випадку повинен був не укладати правочин від імені неповнолітнього сина, а повинен був надати нотаріально посвідчену згоду позивачу на укладення ним правочину. Така нотаріально посвідчена згода не надавалась.

Посилаючись на ч.1-4 ст. 203, ч.ч.1, 2 ст. 215 ЦК України зазначає, що оскільки договір оренди було укладено ОСОБА_2 , а не особисто позивачем, то при його укладенні не було дотримано форму встановлену законом, отже зазначена обставина є підставою для його недійсності.

Також позивачем зазначається, що на укладення договору оренди землі із ФГ «Славута» не був отриманий дозвіл органу опіки та піклування. Посилаючись на ч.1, 2, 3 ст. 177 СК України вважає, що договір оренди землі був укладений з порушенням норм ч.2 ст. 32 ЦК України.

Зазначає, що на момент укладення договору оренди землі позивач був неповнолітньою особою, отже він був позбавлений можливості в силу свого віку усвідомлювати чи відповідають умови договору оренди його інтересам, тому законодавцем покладено контроль за укладенням договорів з неповнолітнім на орган опіки та піклування. Відповідачу було відомо, що позивач є неповнолітньою особою, разом з тим, під час укладення договору з неповнолітньою він не звернувся до органу опіки та піклування.

Також зазначає, що договір оренди землі не відповідає інтересам позивача ще й з огляду на те, що договором оренди встановлений низький розмір орендної плати - 5% від НГО та великий термін його дії - 7 років, і такий термін, на думку позивача, позбавляє його права розпоряджатися власністю.

Посилаючись на ч.3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також просить суд скасувати державну реєстрацію речового права оренди.

Ухвалою суду від 14.08.2020 року позовну заяву залишено без руху (а.с.51-54 т.1).

Ухвалою суду від 04.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с.77-78 т.1).

15.09.2020 року від третьої особи служби у справах дітей Онуфріївської РДА Кіровоградської області надійшла інформація по цивільній справі 399/589/20 (а.с.85 т.1).

01.10.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.104-117, 150 т.1).

19.10.2020 року від представника відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 165-169 т.1).

Ухвалою суду від 20.10.2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

21.10.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.194-198 т.1).

18.11.2020 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення (а.с. 235-236 т.1).

Ухвалою суду від 26.11.2020 року виключено з числа доказів, які обґрунтовують заперечення ФГ «Славута» щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , ряд письмових доказів (а.с.17-19 т.2).

Ухвалою суду від 26.11.2020 року відмовлено в клопотанні про витребування доказів (уточнене клопотання про витребування ) та у задоволенні про витребування у ФГ «Славута» оригіналів документів.

04.12.2020 року від представника позивача надійшло заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (а.с.42-46 т.2).

Ухвалою суду від 04.12.2020 року в уточненому клопотанні про призначення судової почеркознавчої експертизи,відмовлено.

Ухвалою суду від 02.02.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 21.04.2021 року залучено до участі у справі службу у справах дітей Олександрійської районної державної адміністрації як правонаступника реорганізованої (ліквідованої) служби у справах дітей Онуфріївської районної державної адміністрації (а.с.185-189 т.2).

В судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, заяв, клопотань не надіслав, проте направив свого представника.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Горобець О.Л., позовні вимоги підтримала повністю з підстав викладених у позовній заяві просила їх задовольнити, подала до матеріалів справи вступне слово. Зокрема зазначила, що підставою позовних вимог є ч.2 ст. 32 ЦК України. 15.01.2015 року між ФГ «Славута» та ОСОБА_1 був підписаний договір оренди земельної ділянки, належної позивачу, та зареєстроване право оренди. На дату підписання даного договору оренди позивачу виповнилося 16 років, він був неповнолітньою особою. В договорі оренди як орендодавець зазначений ОСОБА_1 , однак позивач його не підписував і про його підписання не знав. Договір оренди землі підписав його батько ОСОБА_2 . Відповідачу було відомо про те, що орендодавець є неповнолітньою особою проте відповідач не звернувся до органу опіки та піклування за дозволом та не отримав такого дозволу від батьків. Відповідач не заперечує, що дозволу органу опіки та піклування не було. Представник позивача зазначила, що позивач заперечує факт виконання договору, копії платіжних відомостей, які додані відповідачем до відзиву, позивач їх не підписував. У клопотанні про призначення почеркознавчої експертизи йому було відмовлено, а відповідач таке клопотання не заявляв, хоча і мав таке право. Представник позивача зазначила, що спірний договір оренди землі позивач не підписував, істотні умови не погоджував та не виконував договір. Також зазначила, що спірний договір укладено на невигідних для позивача умовах.

Представник третьої особи служби у справах дітей Олександрійської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги позивача підтримують в повному обсязі. Відповідно до інформації по цивільній справі 399/589/20 наданої начальником служби у справах дітей Онуфріївської РДА (а.с.85 т.1), служба повідомила, що органом опіки та піклування Онуфріївської районної державної адміністрації не надавалися дозвола на вчинення правочину щодо нерухомого майна ОСОБА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, подала клопотання про розгляд справи 15.07.2021 року без її участі. 18.11.2020 року подала письмові пояснення (а.с. 235-236 т.1) відповідно до яких просила розгляд справи проводити за її відсутності. З приводу обставин справи повідомила, що вона не надавала письмової нотаріальної згоди на укладення договорів оренди землі від 15.01.2015 року між ФГ «Славута» та її сином ОСОБА_1 . Питаннями пов`язані із земельною ділянкою, що успадкував ОСОБА_1 , займався її чоловік. На момент отримання ділянки у спадок її сину - ОСОБА_1 було усього 13 років та зазначає, що у силу свого віку він не розумів ані правових, ані матеріальних наслідків отримання у власність земельної ділянки, і взагалі усі ці роки він не усвідомлював, що він є власником земельної ділянки, а тим паче йому не було відомо про будь-які договори оренди укладені від його імені, орендної плати він не отримував. Цікавитися даним питанням він почав лише на початку цього року, після того, як даним питанням почав цікавитися його старший брат - ОСОБА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи призначену на 15.07.2021 року без його участі. В судовому засіданні 13.05.2021 року пояснив, що він підписав договір оренди землі від 15.01.2015 року укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Славута». Пояснив, що відповідач за службу у справах дітей нічого не говорив. Він займався вихованням дітей та їх навчанням, діти вчилися, і він усе робив.

Представник відповідача голова ФГ «Славута» в судове засідання не з`явився, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, заяв, клопотань не надіслав, проте направив свого представника.

Представник відповідача, адвокат Супрун Л.В., в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, вважав, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Зазначив, що бланки договорів було надано батькові позивача для підписання усіма членами сім`ї ОСОБА_5 . На наступний день ОСОБА_2 повернув примірники договорів зі словами, що всі підписали. Зазначив, що позивачем не надано доказів того, що договір підписано не ОСОБА_1 . Представник відповідача зазначив, що дійсно необхідно було отримати нотаріально посвідчену згоду батьків та дозвіл органу опіки та піклування, проте з посиланням на ст.ст. 221-222 ЦК України зазначив, що батькам позивача було відомо про укладення договору оренди землі від 15.01.2015 року їхнім неповнолітнім сином, але протягом 1 місяця вони не заявили претензій другій стороні. Також представник відповідача зазначив, що договір виконувався сторонами в тому числі і після повноліття позивача. З посиланням на ч.4 ст. 261 ЦК України зазначає, що у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. З моменту коли позивач став повнолітнім, то він знав і розумів наслідки, але не оскаржував договір. Позовну заяву подав до суду лише у 2020 році, тобто після спливу строку позовної давності. Зазначив, що представником відповідача була подана заява про застосування наслідків спливу позовної давності, яка повністю підтримана в судовому засіданні представником відповідача.

Заслухавши в судовому засіданні представників сторін, усні та письмові пояснення третіх осіб, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, врахувавши, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить наступного висновку.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих сторонами. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3524681900:02:000:0812, площею 4,07 га, яка розташована на території Зибківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.02.2012 року, посвідченим державним нотаріусом Онуфріївської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Оніщенко А.А. та зареєстрованим в реєстрі за №32/2012 (а.с. 63 т.1).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер 30466832 від 04.12.2014 року, видно, що за ОСОБА_1 зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 3524681900:02:000:0812, площею 4,07 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Зибківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області (а.с.64 т.1).

Із копії договору оренди землі від 15.01.2015 року вбачається, що зазначений договір укладено між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Славута», в особі керівника ФГ «Славута» Полового І.О., що діє на підставі Статуту. Предметом договору є надання в строкове платне користування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Зибківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області. Об`єктом оренди є земельна ділянка площею 4,07 га, кадастровий номер земельної ділянки 3524681900:02:000:0812, у тому числі ріллі 4,07 га. Договір укладено на 7 (сім) років. Щорічна орендна плата вноситься у формі та розмірі 5 (п`ять) % від грошової оцінки земельної ділянки, що становить 5923,50 грн. до 31 грудня щорічно. Земельна ділянка передана для сільськогосподарського використання. Цільове призначення земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва. Відповідно до п.20 договору оренди землі передача земельної ділянки здійснюється з моменту державної реєстрації права оренди. У розділі договору "Реквізити сторін" зазначено про: Орендодавця - ОСОБА_1 свідоцтво про народження: НОМЕР_1 від 23.11.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Онуфріївського управління юстиції у Кіровоградської області, зазначено місце проживання фізичної особи с. Зибкове, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та в рядку орендодавець наявний підпис; Орендаря - ФГ "Славута" в особі керівника ОСОБА_6 , адреса АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 (а.с.65-67 т.1).

Відповідно до акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 на території Зибківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області без дати видно, що визначення меж земельної ділянки здійснено на підставі замовлення голови ФГ "Славута" Полового І.О. Акт складений про те, що сертифікованим інженером - землевпорядником ОСОБА_7 в присутності орендаря земельної ділянки голови ФГ "Славута" ОСОБА_6 визначено склад земельних угідь, межі та розміри земельної ділянки № НОМЕР_4 за кадастровим номером 3524681900:02:000:0812 площею 4,0685 га згідно кадастрового плану та схеми розміщення. Вказаний акт підписано сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_7 , власником земельної ділянки ОСОБА_1 та орендарем земельної ділянки ОСОБА_6 (а.с.68 т.1).

Відповідно до акта про передачу та прийом земельної ділянки, яка надається в оренду без дати, встановлено, що передачу та прийом земельної ділянки, яка передається в оренду ОСОБА_1 - власником земельної ділянки орендарю - голові ФГ «Славута» ОСОБА_6 - здійснено на підставі договору оренди земельної ділянки від 15.01.2015 року б/н. Акт складено про те, що орендодавець передав земельну ділянку № НОМЕР_4 площею 4,0685 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення Зибківської сільської ради в користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орендарю. Акт підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . У вказаному акті наявний запис про те, що підпис ОСОБА_1 засвідчує представник с/ради Л.Чепурна (а.с.69 т.1).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права номер 33691147 від 16.02.2015 року видно що за номером 8744883 від 13.02.2015 року зареєстровано речове право - право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі б/н від 15.01.2015 року видавник ФГ «Славута» та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки загальною площею 4,07 га, кадастровий номер 3524681900:02:000:0812 (а.с.70 т.1).

Відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_5 виданого Онуфріївським РС УДМС України в Кіровоградській області від 17.12.2014 року на ім`я ОСОБА_1 видно, що останній народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Зибкове Онуфріївського району Кіровоградської області (а.с.73 т.1).

Відповідно до картки фізичної особи - платника податків видно, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 одержав ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с.73 т.1, на звороті).

Як уже зазначено вище, відповідно до ухвали суду від 26.11.2020 року виключено з числа доказів, які обґрунтовують заперечення ФГ «Славута» щодо задоволення позовної заяви ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним, наступні письмові докази:

1.копію наказу ФГ «Славута» №6/1 від 10.11.2016 року (а.с.135, т.1);

2. копію розрахунку орендної плати за 2016 рік (а.с.136, т.1);

3. копію платіжної відомості №10 для виплати орендної плати за 2016 рік (а.с.137, т.1);

4. копію наказу ФГ «Славута» №2/1 від 06.03.2015 року (а.с.138, т.1);

5. копію розрахунку орендної плати в 2015 році за 2016 рік (а.с.139 т.1);

6. копію платіжної відомості №2 орендна плата за 2016-2017 роки (а.с.140, т.1);

7. копію платіжної відомості №3 за 2015 рік (а.с.141, т.1), а тому вказані письмові докази в судовому засіданні не досліджувалися.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статей 16, 18 та 19 вказаного Закону договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації у порядку, встановленому законом. Строк дії договору оренди визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до ст.ст. 78, 152 та 153 Земельного кодексу України, ст. 319 ЦК України власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки та право користування земельною ділянкою виникають тільки після державної реєстрації цих прав.

За ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч.2 ст. 32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 08.10.98 р. № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань.

Позивачем не надано суду жодного належного, достовірного та достатнього доказу на підтвердження його твердження про те, що спірний договір оренди землі він не підписував і про його підписання не знав, та не надано доказів того, що договір оренди землі підписав його батько ОСОБА_2 .

Клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи щодо належності підпису у спірному договорі, в ході розгляду справи сторонами заявлено не було.

Твердження у позовній заяві та в судовому засіданні про те, що спірний договір позивач не підписував, а підписав договір його батько, як зазначено вище, не підтверджено жодними доказами, а пояснення надані в судовому засіданні третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 , в частині того, що спірний договір підписано ним, суд не приймає до уваги з огляду на те, що пояснення третьої особи в розумінні ст. 76 ЦПК України не можуть бути судом прийняті та оцінені як докази у справі.

При цьому, суд приймає до уваги запис в акті про передачу та прийом земельної ділянки, яка надається в оренду без дати, про передачу та прийом земельної ділянки, яка передається в оренду ОСОБА_1 - власником земельної ділянки орендарю - голові ФГ «Славута» Половому Івану Олександровичу - здійснено на підставі договору оренди земельної ділянки від 15.01.2015 року б/н, який підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та у вказаному акті наявний запис про те, що підпис ОСОБА_1 засвідчує представник с/ради Л.Чепурна (а.с.69 т.1).

Вказаний факт в судовому засіданні стороною позивача не спростовано. При дослідженні судом зазначеного документу представниками сторін жодних заперечень не висловлено, заяв, клопотань не подано.

Судом зазначається, що за положеннями ч.2 ст. 32 ЦК України неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування; та за положеннями ч.3 ст. 177 СК України батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування, а ч.2 ст. 177 СК України передбачені наступні правочини: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Судом встановлено, що на дату підписання спірного договору оренди позивачу виповнилось 16 років.

З аналізу зазначених норм цивільного та сімейного законодавства вбачається, що на вчинення неповнолітньою особою, тобто особою у віці з 14 до 18 років, правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна, у тому числі договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Тобто, законодавець дозволяє неповнолітній особі вчинити визначені законом правочини за умови надання батьками письмової нотаріально посвідчнної згоди та дозволу органу опіки та піклування. З викладеного слідує, що стороною договору повинна бути саме неповнолітня дитина, як власник майна, яка укладає договір та скріплює його своїм підписом лише за наявності зазначених вище дозволу та згоди.

Проте, як уже зазначено вище, під час судового розгляду, позивачем не доведено його твердження про те, що спірний договір оренди землі він не підписував і про його підписання не знав, та не надано доказів того, що спірний договір оренди землі підписав його батько ОСОБА_2 .

За змістом статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з ч. 2 ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

- видавати письмові зобов`язання від імені дитини;

- відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно ч. 3 ст. 177 СК України батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини за змістом ч. 6 ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчинений неповнолітньою дитиною або батьками (усиновлювачами) суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваний.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Такого правового висновку дійшов Верховний суд України у справі 6-2940ц15 від 20.01.2016 р.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому ст. 221 цього Кодексу.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 6 СК України). Неповнолітні особи мають неповну цивільну дієздатність. Це означає, що не всі правочини вони вчиняють самі, а визначені законом правочини вони вчиняють за згодою своїх батьків, усиновлювачів або піклувальників і дозволу органу опіки та піклування (ст. 32 ЦК України).

Сама по собі відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників на вчинення правочину ще не робить його недійсним. Причому допускається як надання прямої згоди (у письмовій формі, якщо це вимагається законом) так і схвалення правочину шляхом непред`явлення батьками (усиновлювачами) або піклувальниками неповнолітнього претензій другій стороні протягом одного місяця з моменту, коли ці особи дізналися про вчинення неповнолітнім правочину (ст. 221 ЦК України).

Відповідно до матеріалів справи видно, що спірний договір оренди землі між позивачем та відповідачем був укладений 15 січня 2015 року. Судом встановлено, що дозвіл органу опіки та піклування на вчинення позивачем вказаного правочину не надавався та відсутня нотаріально посвідчена письмова згода батьків, але при цьому судом також встановлено, що батьки позивача не пред`явили претензій другій стороні спірного договору, а значить батьками був схвалений вказаний правочин. Також матеріали справи не свідчать про те, що земельна ділянка, яка є предметом спірного договору, вибула з володіння позивача, не зазначає про це і сам позивач. Доказів зворотнього суду не надано.

Отже норма ч. 1 ст. 221 ЦК України передбачає можливість «легалізації» такого правочину шляхом схвалення його батьками (усиновлюючами).

Лише у разі відсутності схвалення правочину батьками (усиновлюючами) або опікунами у вищезазначеному порядку він вважається нікчемним. Однак у цьому випадку допускається можливість визнання такого правочину дійсним, якщо він був вчинений на користь неповнолітньої особи.

У п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зокрема зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Тому оплата за договором оренди землі відноситься до стадії виконання договору, а предметом позову у даній справі є визнання договору оренди землі недійсним.

Отже, якщо вчинений неповнолітнім правочин хоча і схвалений його батьками або піклувальниками, але не зачіпає інтересів неповнолітнього, суд має право відмовити у визнанні такого правочину недійсним.

Суд критично ставиться до твердження представника позивача про те, що саме на відповідача у справі, як орендаря у спірному договорі був покладений обов`язок щодо отримання дозволу органу опіки та піклування та від батьків на укладення неповнолітньою особою договору оренди землі. Та зазначає, що відповідно до п.67 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з`ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

За змістом статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування, та установлюючи контроль батьків за вчиненням неповнолітніми дітьми правочинів.

Отже, з аналізу вищезазначених правових норм видно, що обов`язок щодо отримання дозволу органу опіки та піклування для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини покладається саме на батьків малолітньої чи неповнолітьої дитини, а не на другу сторону того чи іншого правочину. А надання нотаріально посвідченої згоди батьків для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини також є обов`язком батьків та проявом їхньої належної правової поведінки та проявом того, що батьки дитини виконуючи свій обов`язок дбають про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, зокрема, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує.

Як встановлено в судовому засіданні позивач у справі досяг повноліття у 2016 році, 29 жовтня. Договір оренди землі між позивачем та відповідачем укладено 15.01.2015 року. Відповідно до п.36 спірного договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку (а.с.66).

Враховуючи зазначене, судом зазначається, що в разі незгоди з тими чи іншими умовами договору позивач мав право та міг ініціювати перед відповідачем зміни до договору шляхом укладення додаткової угоди до договору. Проте до моменту звернення до суду з даним позовом позивачем жодні дії щодо внесення змін до договору не вчинялися.

Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13 зробив правовий висновок, відповідно до якого однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Тобто обов`язком позивача при здійсненні провадження у справі за позовом про визнання правочину недійсним є доведення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладеним правочином, а не формальне посилання на порушення закону, у тому числі того, що не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, вирішуючи позовні вимоги у відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що укладений позивачем договір оренди землі від 15 січня 2015 року не порушує жодні його законні права як власника земельної ділянки та приходить висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його необгруновністю.

Верховний Суд в постанові від 15.04.2020 по справі № 753/19886/16-ц зробив наступний висновок. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с.165-169, т.1), враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності, оскільки відмовляє в задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язаніз розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачем не було подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд прийшов висновку про покладення на позивача у повному обсязі витрат понесених відповідачем на оплату правничої допомоги.

Керуючись ст. ст. 263-265, 352-354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Славута» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 (сім) тисяч гирвень.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса:

АДРЕСА_2 .

Відповідач: Фермерське господарство «Славута», ЄДРПОУ 31790762, адреса місцезнаходження: 28131, Кіровоградська область, Онуфріївський район, с. Зибкове, вул. Комсомольська, 7.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Службу у справах дітей Олександрійської районної державної адміністрації адреса вул. Шевченка, 132 м. Олександрія, Кіровоградської області, 28000.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається в порядку визначеному пп.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 23.07.2021 року.

Суддя Онуфріївського районного суду

Кіровоградської області В.В.Шульженко