УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 760/19623/17

провадження № К/9901/27501/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А.,

суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021 у справі № 760/19623/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно Постанови КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16-163 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та визнати мотиви відмови у призначенні спірної соціальної виплати Міністерства оборони України, що викладені у вих. від 17.11.2015 №248/3/6/3383, протиправними;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, відповідно Постанови КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16-163 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з врахуванням висновків суду.

27.09.2017 ухвалою суду позов було повернуто позивачу, у зв`язку з тим, що вказана категорія справ місцевим загальним судам як адміністративним судам не підсудна, позов підлягає розгляду в Окружному адміністративному суді міста Києва.

21.12.2017 постановою Київського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 27.09.2017 без змін.

19.09.2018 Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 27.09.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30.12.2020, яке було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021, позовні вимоги задоволено частково, внаслідок чого:

- визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

- зобов`язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з такими судовими рішеннями, Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши зміст касаційної скарги Міністерства оборони України, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити з огляду на таке.

Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з п.п. 3, 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом дослідження, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені в справі незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до ч. 3 ст. 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень ч. 5 ст. 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

За правилами п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у п. 7 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 13 КАС України, а також ч. 1 ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення пп. "а" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених пп. "а" - "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у вказаній справі, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

Посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, вказані у постановах від 26 червня 2018 року у справі №750/5074/17, від 31 липня 2018 року у справі №363/1076/16, від 30 січня 2019 року у справі №678/370/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18, колегією суддів відхиляються, оскільки спірні правовідносини у справі № 760/19623/17 стосуються зобов`язання Міністерства оборони України розглянути по суті заяву про виплату одноразової грошової допомоги та прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви, що не є подібними до тих правовідносин, що виникли у вищезазначених справах, що унеможливлює використання таких висновків Верховного Суду у цій справі.

Отже, касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню в розумінні ст. 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч. "с" ст. 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до ст. 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а передбачені ст. 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи у касаційній скарзі відсутні, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись приписами статей 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2021 у справі № 760/19623/17.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя І.В. Желєзний