Судове рішення 426/20946/18 від 30.07.2021

Особи

Учасники процесу:

позивач: Міхєєва Наталія Миколаївна
Представник позивача: Голоп'ят Олександр Вікторович
відповідач: Міхєєв Сергій Миколайович
Представник позивача: Мартинов Олександр Миколайович

Показати/приховати управління відображенням осіб

Ім`я	Замінене і`мя	Особа

Судове рішення #95707626

У х в а л а

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 426/20946/18

провадження № 61-11258ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним вище позовом.

Заочним рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 25 січня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони з 16 лютого 1991 року перебувають у шлюбі, який зареєстрований Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції, актовий запис № 80. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки сторони у цій припинили шлюбно-сімейні відносини, між подружжям втрачено взаєморозуміння та почуття любові і поваги, сторони не створили міцної, дружньої сім`ї. Ураховуючи викладені обставини, суд вважав встановленим, що подальше спільне проживання подружжя, збереження їх шлюбу неможливе та суперечило б інтересам кожного з них.

Постановою Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Сватівського районного суду Луганської області від 25 січня 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким провадження у цій справі закрито.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявник просить оскаржуване судове рішення скасувати й передати справу для розгляду до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Пунктом 4 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про розірвання шлюбу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Предметом позову у цій справі є розірвання шлюбу, тому ця справа на підставі вимог закону відноситься до малозначних й окремого визнання її такою не потребує.

Касаційна скарга разом з доданими до неї матеріалами не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Указані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання цієї справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню; справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення цього спору; не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

Показати/Приховати судові провадження

Судове провадження 2/426/119/19