Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 761/25678/17

провадження № 61-5385св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васильєва Наталія Іванівна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталія Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва, у складі судді Арапіної Н. Є., від 01 жовтня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Мережко М. В., від 18 лютого

2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання договорів дарування недійсними.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 .

На земельній ділянці за вказаною адресою, користувачем якої він є, його колишня дружина - ОСОБА_2 самочинно, без його згоди, а також відповідних проєктних документів та дозволів, побудувала житловий будинок та гараж, право власності на які визнано за нею рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року. Вказані житловий будинок та гараж не введено в експлуатацію.

В ході розгляду справи за його позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та приведення її у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованих споруд йому стало відомо,

що 09 грудня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Н. І., як державним реєстратором,

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок літ. «В» та гараж літ. «Г» по АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що вказані дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за

ОСОБА_2 , є протиправними, оскільки останньою не було надано документів на підтвердження прийняття житлового будинку до експлуатації та належності їй земельної ділянки. При цьому нотаріусом не було перевірено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, що призвело до неправомірної реєстрації права власності на житловий будинок й порушення його прав на земельну ділянку, на якій розташований належний йому житловий будинок.

Вважав, що при скасуванні державної реєстрації прав ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно укладені щодо такого майна договори дарування на користь ОСОБА_3 мають бути визнані недійсними.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. щодо прийняття рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32971617 від 16 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, загальною площею 162, 5 кв. м, житловою площею 72, 7 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , протиправним;

- скасувати рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32971617 від 16 грудня 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, загальною площею

162, 5 кв. м, житловою площею 72,7 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати договір дарування 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений

09 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 596, недійсним;

- визнати договір дарування 1/2 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений

23 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 865, недійсним.

Інформація про рух справи в судах

Первісний позов ОСОБА_1 поданий до суду у жовтні 2017 року був пред`явлений до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про визнання дій нотаріуса протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 рокупозов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І.щодо прийняття рішення від 16 грудня 2016 року, індексний номер 32971617, про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, загальною площею 162,5 кв. м, житловою площею 72,2 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 . Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32971617, від 16 грудня 2016 року, про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - вищевказаний житловий будинок. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що приватним нотаріусом, як державним реєстратором, було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 на житловий будинок та гараж на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства та не дають можливості встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Також приватним нотаріусом не було враховано, що за тією самою адресою знаходиться житловий будинок з надвірними будівлями, що належать позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 -

ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд також зазначив, що при вчиненні оспорюваних реєстраційних дій приватним нотаріусом було порушено порядок державної реєстрації прав, визначений статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок і гараж без документів, які підтверджують прийняття їх до експлуатації. При цьому за цією ж адресою знаходиться житловий будинок, що належить позивачу, а ОСОБА_2 не має права користування земельною ділянкою.

Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого

2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції не сприяв учасникам процесу в реалізації ними їх процесуальних прав та не використав усіх наданих суду процесуальних можливостей для вирішення справи відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Верховний Суд вказав, що належним відповідачем у спорах щодо оскарження правомірності проведення державної реєстрації речового права є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений запис у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Після повернення справи на розгляд до суду першої інстанції

ОСОБА_1 остаточно сформулював позовні вимоги пред`явивши їх до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Васильєвої Н. І.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня

2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 18 лютого 2021 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32971617

від 16 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, загальною площею 162, 5 кв. м, житловою площею 72, 7 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 32971617 від 16 грудня 2016 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, загальною площею 162, 5 кв. м, житловою площею 72, 7 кв. м,

який розташований по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , посвідчений 09 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 596.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , посвідчений 23 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 865.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що приватним нотаріусом Васильєвою Н. І., як державним реєстратором, було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на ім`я ОСОБА_2 на житловий будинок та гараж по АДРЕСА_1 на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства та не дають можливості встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, у зв`язку з чим приватним нотаріусом було порушено порядок державної реєстрації прав, встановлений статтею 15 Закону України від 01 липня 2004 року

№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Також приватним нотаріусом не було враховано того, що за тією самою адресою знаходиться належний позивачу житловий будинок з надвірними будівлями, а тому державна реєстрація права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 порушує права позивача на проведення державної реєстрації права власності на належний йому житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці, єдиним користувачем якої є позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 березня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/25678/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження заявник вказує порушення судами норм процесуального права, що виявилось у встановленні обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Твердження ОСОБА_1 про самочинне зведення нею спірних житлового будинку та гаражу не відповідає дійсності та суперечить рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2017 року у справі № 2-1493/1, яке набрало законної сили. При цьому належне їй нерухоме майно не має жодного відношення до будинку, власником якого є ОСОБА_1 .

Вважає, що судами попередніх інстанцій не здійснено належного дослідження доказів, а саме декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року (далі - Декларація), не враховано, що в пункті 13 вказаної декларації не зазначено відомості про документ, що посвідчує право власності на користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне нерухоме майно, в силу вимог статті 34 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI). Відсутність в декларації літерних позначок спірних об`єктів нерухомого майна, як і проведення державної реєстрації за нею права власності на житловий будинок та гараж, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 прав ОСОБА_5 не порушує.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником домоволодіння (житлового будинку з надвірними будівлями), розташованого по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 червня 1974 року - на 1/2 частку у порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 та на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року - на 1/2 частку у порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок літ. В» площею 162, 5 кв. м, та гараж літ. Г, площею 23, 2 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з повідомленням Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

від 30 січня 2015 року земельна ділянка 579,

АДРЕСА_2 обліковується за ОСОБА_7 , земельна ділянка 198,82 кв. м. по АДРЕСА_3 обліковується за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , земельна ділянка 158,

АДРЕСА_4 обліковується за ОСОБА_8 .

З акту обстеження земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_3 , проведеної спеціалістами Департаменту земельних ресурсів 27 жовтня 2016 року, на земельній ділянці. площею 579, 03 кв. м, знаходиться: сарай - літ. Б та гараж - літ. Г, на земельній ділянці, площею 198, 82 кв. м, знаходиться одноповерховий житловий будинок - літ. А та прибудова до двоповерхового житлового будинку літ. В, на земельній ділянці, площею 158, 04 кв. м, знаходиться двоповерховий житловий будинок, позначений літ. В у технічному паспорті від 12 вересня 2008 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 січня

2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, позовні вимоги

ОСОБА_9 до головного територіального управління юстиції у

м. Києві, державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В., третя особа

ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та скасування рішення задоволено. Визнано протиправними дії державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В. щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею

162, 5 кв. м, житлова площа 72, 2 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1 , від 19 вересня 2013 року. Скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві Соколянського Д. В. від 18 вересня 2013 року щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме об`єкт нерухомого майна житловий будинок, загальною площею 162, 5 кв. м, житлова площа, 72, 2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , від 19 вересня

2013 року.

Вказаною постановою Окружного адміністративного суду м. Києва встановлено, що позивач ОСОБА_1 , відповідно до наданих доказів, зокрема копії свідоцтва про право на спадщину, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року у справі № 2-0-5/07 є єдиним користувачем земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 . Об`єкт нерухомого майна, а саме: житловий будинок, загальною площею 162, 5 кв. м, житлова площа 72, 2 кв. м, здано в експлуатацію 18 грудня 2015 року, що підтверджується копією декларації про готовність об`єкту до експлуатації.

ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н. І., як до державного реєстратора, з метою державної реєстрації прав на житловий будинок та гараж, які розташовані по АДРЕСА_1 . Для вчинення відповідної реєстраційної дії ОСОБА_2 було подано нотаріусу наступні документи: копію рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1; копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року; копію технічного паспорту на житловий будинок, виданого 12 серпня 2013 року, видавник: товариство з обмеженою відповідальністю «Проектант»; копію розпорядження Київського міського голови від 19 лютого 2016 року № 125/1 «Про перейменування бульвару, вулиць, площі та провулків у місті Києві, а також копію додатку до цього розпорядження - перелік.

На підставі зазначених документів державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09 грудня 2016 року було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок у АДРЕСА_1 , складовими частинами якого є житловий будинок літ. В та гараж літ. Г.

За змістом декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року, в інформації про об`єкт вказано: реконструкція приміщень житлового будинку та приміщень гаражу:

АДРЕСА_1 (категорія складності II). Декларація не містить зазначень чи позначок літерами «В» та/або «Г» щодо об`єктів нерухомості, наявних за цією адресою.

На підставі договорів дарування від 09 лютого 2018 року і 23 лютого

2018 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , остання є новим власником житлового будинку літ. В та гаражу літ. Г, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ОСОБА_1 , звертаючись із розглядуваним позовом, зазначав, що прямим наслідком прийняття державним реєстратором оскарженого рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок літ. В та гараж літ. Г, за адресою: АДРЕСА_1 , є порушення його прав на земельну ділянку, на якій такі об`єкти нерухомого майна розташовані, яка перебуває в його користуванні та на якій розміщено належний йому житловий будинок.

При цьому, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно

від 03 вересня 2019 року №48489476 відмовлено у державній реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований по

АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за іншою особою.

Разом із тим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва

від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1, яке набрало законної сили, за

ОСОБА_2 було визнано право власності на житловий будинок

літ. В площею 162, 5 кв. м, та гараж літ. Г, площею 23, 2 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 , та саме щодо вказаного майна державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі

№ 2-1493/1, а під час розгляду вказаної справи ним була подана заява про визнання позову ОСОБА_2 .

Відомості про скасування вказаного рішення суду Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року в матеріалах справи відсутні.

Ухвалюючи оскаржені судові рішення, судами попередніх інстанцій не були враховані положення частин першої-другої статті 120 ЗК України відповідно до яких до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 346/5751/16-ц, яка прийнята після подання касаційної скарги у розглядуваній справі та підлягає врахуванню відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України, наголосив на принципі цілісності (єдності юридичної долі) об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Виходячи із вказаних положень частини другої статті 120 ЗК України, принципу цілісності (єдності юридичної долі) об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований та за наявності рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1, яким було визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок та гараж по

АДРЕСА_1 , є безпідставними посилання ОСОБА_1 на те, що він єдиний користувач земельної ділянки за вказаною адресою та, що оспорюваним рішенням державного реєстратора порушені його права землекористувача.

Крім того, ухваливши оскаржені судові рішення про скасування рішення

№ 32971617 від 16 грудня 2016 року, приватного нотаріуса Васильєвої Н. І. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок по АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій не звернули уваги на положення абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV згідно з якими ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Про необхідність врахування положень абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV при вирішенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності вказував і Верховний Суд, зокрема у постанові

від 14 травня 2021 року в справі № 398/3528/16-ц.

При цьому, за змістом положень Закону № 1952-IV державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження

№ 12-234гс18), постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18.

Фактично задоволення позову ОСОБА_1 у розглядуваній справі призвело до нівелювання юридичних наслідків рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1, яке набрало законної сили та яким було визнано за ОСОБА_2 право власності на спірний житловий будинок та гараж.

У разі, якщо ОСОБА_1 був незгоден із визнанням за ОСОБА_2 права власності на спірне майно, він мав можливість у встановленому законом порядку (апеляційному та касаційному) оскаржити рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1, а не намагатися ревізувати юридичні наслідки вказаного рішення шляхом пред`явлення іншого позову.

Саме по собі посилання апеляційного суду на те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 18 грудня 2015 року не містить позначок літерами «В» та/або «Г» щодо об`єктів нерухомості, не свідчить про те, що вказана декларація стосується інших об`єктів, аніж ті, на які рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року у справі № 2-1493/1 було визнано за ОСОБА_2 право власності.

Відомості про те, що по АДРЕСА_1 наявні ще якісь інші житловий будинок площею 162, 5 кв. м, та гараж площею

23, 2 кв. м, аніж ті, про які зазначено в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2007 року в матеріалах справи відсутні.

При цьому, власники двох житлових будинків розташованих по

АДРЕСА_1 , не позбавлені права ініціювати перед уповноваженими органами питання присвоєння цим будинкам окремих адрес, визначення порядку користування земельною ділянкою та оформлення прав на земельну ділянку необхідну для розміщення та обслуговування належних їм житлових будинків.

З урахуванням викладеного висновки судів попередніх інстанцій про порушення приватним нотаріусом, як державним реєстратором, встановленого Законом № 1952-IV порядку державної реєстрації прав є помилковими.

Оскаржене позивачем рішення про державну реєстрацію за

ОСОБА_2 права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 було прийнято з урахуванням рішенням суду, яке набрало законної сили та на підставі документів, які відповідають вимогам закону.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , не підлягають задоволенню і похідні вимоги про визнання недійсними договорів дарування від 09 лютого 2018 року та від 23 лютого 2018 року, укладених між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

За подання ОСОБА_2 двох апеляційних та двох касаційних скарг було сплачено судовий збір у загальному розмірі 10 240 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача.

Оскільки оскаржені судові рішення скасовані,відсутні підстави для зупинення їх дії, про що просила ОСОБА_2 в своєму клопотанні.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого

2021 року скасувати та ухвалити нове рішення у справі.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Наталії Іванівни, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталія Миколаївна, про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, визнання договорів недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг в загальному розмірі 10 240 (десять тисяч двісті сорок) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович