справа № 22ц-4056 /2009.
Головуючий у першій інстанції: Решетнік М. О.
категорія: 27
Суддя-доповідач: Віхров В. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2009 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:
Головуючого - Віхрова В. В.,
Суддів: Гайдук В. І., Красвітної Т. П.,
з секретарем Білоус А. М. ,
за участі представника відповідача Ковалевської Ю. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про дострокове розірвання банківського вкладу з відшкодуванням моральної шкоди за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2009 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_4 пред'явив у квітні 2009 року через суд позов до ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за місцезнаходженням його філії Дніпропетровського регіонального управління, посилаючись на укладення у червні 2008 року реального договору банківсього вкладу (депозиту) у національній валюті на суму 101 000 гривень строком до 02.07.2009 під проценти, але через скрутне майнове становище вимушений був звернутися у січні 2009 року з вимогою про дострокове розірвання цього договору з виплатою належних йому сум, у відповідь на що отримав відмову, яку вважає порушенням своїх прав вкладника за ст. 1060 ЦК України, що спричинило йому душевних страждань за злиденне буття, у зв'язку з чим просив розірвати договір достроково та відшкодувати йому моральну шкоду.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволений частково і договір банківського вкладу від 27.062008 № ДП00-21749 на суму 101 000 гривень між ОСОБА_4 і ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розірваний, а в іншій частині вимог відмовлено; питання про судові витрати вирішено.
В апеляційній скарзі ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі заступника керуючого філією посилається на неправильне застосування ст. ст. 66, 67 Закону України «Про банки банківську діяльність» щодо встановленого Національним банком України і обов'язковим для відповідача мораторію на дострокове виконання своїх зобов'язань, у зв'язку з чим порушує питання про закриття справи провадженням.
Суд заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, яка підтримала скаргу, надавши в копії видатковий одер на підтвердження виплати суми вкладу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що листи та постанови Правління НБУ, не будучи зареєстрованими у Мін'юсті, не відносяться до актів цивільного законодавства, через що відмова банку достроково розірвати договір з вкладником буде протиправною, і порушені нею права вкладника за ч. 2 ст. 1060 ЦК України підлягають захисту, а відшкодування моральної шкоди на цей випадок ні договором, ні Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачене як спосіб захисту порушених прав.
Судом першої інстанції з наведенням відповідних мотивів з оцінки доказів встановлено, що 27.06.2008 на суму 52 000 гривні позивачем і відповідачем укладений строковий договір банківського вкладу на визначних ним умовах і, серед іншого, зі сплатою на користь позивача процентів за ставкою 17, 5 % річних та поверненням суми вкладу з нарахованими процентами 02.07.2009, а також з умовою перерахунку суми процентів, що підлягають сплаті позивачу, за ставкою 3 % річних на випадок пред'явлення позивачем вимоги про дострокове повернення вкладу і розірвання цього договору, та з внесенням 24.07.2008 додатково 49 000 гривень сторони змінили умови договору про предмет зобов'язання. Ці факти, як і факт звернення позивача з заявою 23.01.2009 про дострокове розірвання цього договору, на яку відповідач 29.01.2009 відповів відмовою з посиланням на лист НБУ від 06.12.2008 за № 22-310/946-17250, апелятор не заперечує, не оскаржуючи рішення суду в цій частині.
Водночас, з долучених до справи в копіях заяви позивача, довідки лікаря та трудової книжки позивача і його дружини (а.а 12, 15-21) вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою дострокового розірвання договору не через втрату економічного чи будь-якого подібного інтересу, а через потребу в лікуванні наслідків отриманої ним травми правого плеча за відсутності інших джерел майнового забезпечення своєї сім'ї внаслідок його звільнення з роботи, звільнення дружини для догляду за дитиною до досягнення нею 14 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України банк (боржник у зобов'язанні) зобов'язаний на першу вимогу вкладника (кредитора) видати вклад, хоч би він визначався як строковий, що, окрім зміни умов про строк виконання зобов'язання на передбачені ч.3 ст. 530 ЦК України, тягне також згідно з ч.3 ст. 1060 ЦК України зміну умов договору про зустрічне задоволення, що надається банком вкладнику за користування його грошима, будучи за визначенням ч. 1 ст. 653 ЦК України правом кредитора на зміну договору згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України в односторонньому порядку. Тож праву кредитора на односторонню зміну договору кореспондує обов'язок боржника провести виконання згідно з ст. 526 ЦК України відповідно до нових умов, з фактом якого ст. 599 ЦК України пов'язується припинення зобов'язання, через що встановлення державною владою юридичних перепон боржнику виконати свій цивільній обов'язок, включаючи примусово, через встановлення заборони виконання (мораторію) є втручанням у право кредитора на повагу його власності за ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у формі контролю за використанням такої власності.
Листом від 06.12.2008 за № 22-310/946-17250 НБУ довів до відома комерційних банків, що банкам заборонено робити дострокове повернення депозитів відповідно до абзацу 5 пункту 2 постанови Правління НБУ № 3 від 04.12.2008, яка прийнята у зв'язку з продовженням відпливу коштів з банківської системи та скороченням коштів фізичних осіб у національній валюті з початку листопада майже на 5 % (у жовтні -10 %) задля упередження кризових явищ у банківській системі зі зменшенням темпів щоденного відпливу коштів з банків і забезпечення платоспроможності та своєчасності розрахунків банківської системи в цілому, що суд у цій справі має визнати необхідними заходами. Такі дії НБУ ґрунтуються на його повноваженнях індикативного регулювання банківської діяльності за ч. 2 ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та переслідують досягнення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, впровадження ефективної грошово-кредитної політики, які забезпечують загальні інтереси суспільства в економічній сфері розвитку, відповідаючи визначеній ст. ст. 1, 7, 55 Закону України «Про Національний банк України» легітимній меті втручання.
Звідси, встановлення Правлінням НБУ тимчасово мораторію на дострокове виконання банками зобов'язань, запобігаючи паніці на кредитно-фінансовому ринку і забезпечуючи стабілізацію розрахунків, на переконання колегії суддів, відповідало вимогам пропорційності втручання у права вкладників за ч. 2 ст. 1 Першого Протоколу до зазначеної Конвенції.
Разом з цим, позивач звернувся до суду, оскільки він з відповідачем не досяг згоди про розірвання договору через виникнення нових обставин, поява яких на час укладання договору не передбачалася, і від волі позивача не залежала, а подальше виконання договору за таких обставин стало б невиправдано обтяжливими для позивача, що за ч.ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України кваліфікується істотною зміною обставин, на підставі чого допускається розірвання договору за рішенням суду з припиненням відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України зобов'язання позики.
За таких обставин, колегія суддів має відзначити, що хоч суд першої інстанції помилкою визнав порушеними права позивача за ч. 2 ст. 1060 ЦК України, яка у цій справі застосуванню не підлягає, але фактично правильно дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору за вимогою позивача, що передбачені ст. 652 ЦК України, яка підлягає застуванню у цій справі, чим при всій хибності мотивів місцевого суду щодо оцінки відмови відповідача на правомірність засвідчується неухильне додержання судом положень закону про захист оспорюваних інтересів позивача встановленим п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом, а жодна з передбачених ст. 205 ЦПК України підстав у цій справі не встановлена.
З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що наведені в апеляційній скарзі доводи, будучи неспроможними, повністю спростовані наведеними в рішенні висновками місцевого суду, що ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а з матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення суду першої інстанції правильне по суті та справедливе і згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань помилки у наведенні судом мотивів з питань правової кваліфікації.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 291, 308, 313-315, 317 ЦПК України, судова палата, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги, а так само на неї може бути внесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.