справа №22ц-3330/2009                 Головуючий у першій інстанції: Самоткан Н.Г.

категорія: 26     Суддя-доповідач: Віхров В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11   червня  2009  року  Судова  палата у  цивільних  справах  апеляційного  суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:

Головуючого -     Віхрова В. В.,

Суддів:     Дерев'янка О. Г., Красвітної Т. П.,

з секретарем     Лещинською О. В.,

за участі    

представника відповідача     Чернова Є.О.,

позивача     ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді про стягнення страхової виплати за моральну шкоду за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2009 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач пред'явив у лютому 2009 року через суд позов до ВВД Фонду ССНВВПЗУ в м. Павлограді, посилаючись на отримання потягом роботи на станції технічного обслуговування у м. Павлограді за трудовим договором з Дніпропетровським міжобласним центром «АвтоВАЗтехобслуживание» у січні 1985 року травми на виробництві, через що йому у вересні 2005 року первинно встановлено втрату професійної працездатності на 15 %, а він пережив душевних страждань через втрачене здоров'я, у зв'язку з чим просив виплатити йому страхову виплату за моральну шкоду в сумі 105 000 гривень.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2009 року позов задоволений частково, і на користь ОСОБА_4 стягнуто з ВВД Фонду ССНВВПЗУ України в м. Павлограді 12 000 гривень; вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ВВД Фонду ССНВВПЗУ в м. Павлограді вказує на те, що наявність протипоказань щодо певних видів робіт не позбавляють особу здатності вести звичайний спосіб життя, і довідка МСЕК про ступень втрати працездатності підтверджують пов'язаність стійкої втрати працездатності з травмою на виробництві, але не підтверджує факт завдання моральної шкоди, на підтвердження якого позивач доказів не надав, а також на неправильне застосування норм матеріального права, оскільки з 21.03.2007 втратили чинність положення абзацу четвертого ст. 1, пп. «е» ст. 28, ч.3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», дію яких з 01.01.2006 було призупинено, у зв'язку з чим порушує питання про скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення у справі про відмову в позові.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який виклав доводи оскарження, наполягаючи на відсутності підстав для задоволення позову, позивача, який, покладаючись на розсуд суду, розцінив ці доводи надуманими і наполягав на дійсності його вимог, вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обгрунтованість судового рішення, дійшов висновку про необхідність його перегляду, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зазнав трудового каліцтва, через що 27.09.2005 настав страховий випадок, і відповідно до ст.ст. 22, 58 Конституції України та рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» до спірних правовідносин застосовуються відповідні положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції Закону від 16.06.2005, і норми законів України про затвердження державного бюджету на 2006, 2007 pp., як і норми розділу І Закону України від 23.02.2007 № 717-V, застосуванню не підлягають, а тому з урахуванням встановлених душевних страждань на засадах цивільного законодавства розмір страхової виплати за моральну шкоду має скласти в сумі 12 000 гривень.

Судом першої інстанції з наведенням відповідних мотивів щодо оцінки доказів встановлено, що позивач працював газоелектрозварювальником на умовах трудового договору з Дніпропетровським міжобласним центром «АвтоВАЗтехобслуживание», де 17.01.1985 позивач отримав виробничу травму, про що  22.01.1985  складений  акт за формою Н-1,  внаслідок чого рішенням  МСЕК 27.09.2005  позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності на 15 %, що апелятор не оскаржує.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач з огляду на характер трудового каліцтва відчуває наслідки такого постійно, пережив хвилювання через сильний головний біль, фізичний біль в очах та втрату зору, що зазнав у зв'язку з каліцтвом, та через наступну за цим втрату професійної працездатності, відчуває великі незручності в побуті під час роботи з дріб'язком, неповноцінність. Ці обставини місцевим судом встановлені за наслідками дослідженая в судовому засіданні та оцінки пояснень позивача у зв'язку з об'єктивними фактичними даними стану здоров'я з огляду на законодавчу презумпцію за ст.ст. 12, 23 ЦК України, мотиви з приводу чого судом першої інстанції в рішенні наведені, на спростування яких відповідач жодних доказів суду апеляційної інстанції не надав.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував встановлені події як страховий випадок за ст. 13 зазначеного Закону, що тягне виникнення у позивача права, а у відповідача обов'язку за п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 цього Закону в редакції Закону від 16.06.2005 з виплати грошової суми за моральну шкоду в світлі тлумачення наданого рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 за № 1-рп/2004 у справі про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування.

Проте, суд першої інстанції, не врахувавши повною мірою вимоги ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», присудив суму відшкодування не стільки як спосіб захисту прав позивача, скільки як кару, що не властиво відносинам соціального забезпечення, через що така сума відшкодування не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності через явне її завищення. З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання про наявність підстав за ст. 309 ЦПК України для ухвалення рішення про зміну рішення суду першої інстанції зі зменшенням суми відшкодування моральної шкоди, яка має бути визначена відповідно до ст. 23 ЦК України, виходячи з тривалості душевних страждань, їх глибини та суті, з тим, що б позивач мав можливість відчути допомогу адекватну немайновим втратам, понесеним у зв'язку з плідною і сумлінною працею впродовж декількох років, що відіграла відому роль у самоствердженні його особистості та в усвідомленні свого місця в суспільстві, що в цій справі має істотне значення, а так само з огляду на тяжкість вимушених змін у життєвих, виробничих і побутових стосунках позивача. На переконання колегії суддів, належить визнати доведеним відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 гривень, яке справедливе настільки, наскільки досягається рівновага інтересів позивача та відповідача.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 291, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, судова палата, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2009 року змінити, зменшивши суму присудженого відшкодування, у зв'язку з чим стягнути на користь ОСОБА_4 з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді 5 000 (п'ять тисяч) гривень.

В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2009 року залишити без змін

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги, а так само на нього може бути внесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.