Справа № 729/305/20 Головуючий у І інстанції Булига Н. О.

Провадження № 11-кп/4823/77/21

Категорія - ч. 2 ст. 286 КК Доповідач Оседач М. М.

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:

Головуючого-суддіОседач М. М.

суддів - Короїда Ю.М., Антипець В.М.,

при секретарі - Дудко Т.В.,

З участю учасників судового провадження:

прокурора - Лазоренка Є.Ю.,

потерпілого - ОСОБА_1 ,

захисника-адвоката Котьолкіна Д.С.,

обвинуваченого - ОСОБА_2 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного 23 жовтня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270080000528, за апеляційними скаргами прокурора Бобровицького відділу Ніжинської місцевої прокуратури Бірюка Г.І., потерпілого ОСОБА_1 та захисника-адвоката Котьолкіна Д.С. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2020 року щодо

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Рудьківка, Бобровицького району, Чернігівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, одруженого, працюючого сервісним інженером у ТОВ «Укропак», раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2020 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Відповідно до положень ст.72 КК додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки ухвалено виконувати самостійно.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання у виді 4 років позбавлення волі, з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових інженерно-транспортних експертизи в сумі 6578 гривень.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Приватного Акціонерного товариства Українська страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 18880 гривень 98 копійок.

Стягнуто з Приватного Акціонерного товариства Українська страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 22380 (двадцять дві тисячі триста вісімдесят) гривень 36 копійок та 1119 (одну тисячу сто дев`ятнадцять) гривень 02 копійки в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовлено.

Питання про речові докази вирішено відповідно до статті 100 КПК України.

Не погоджуючись з рішенням суду були подані апеляційні скарги в яких:

- прокурор Бобровицького відділу Ніжинської місцевої прокуратури Бірюк Г.І., не оспорюючи фактичних обставин провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок суду скасувати у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення внаслідок м`якості, та неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки без застосування ст.. 75 КК. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при призначенні покарання не взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим діяння та його наслідків, зокрема те, що вчинений злочин відповідно до ст. 12 КК є тяжким, те, що ОСОБА_3 своєї вини не визнав, не розкаявся, будь-яких коштів на лікування потерпілому ОСОБА_1 не відшкодував та відмовлявся в подальшому надавати будь-яку матеріальну допомогу на лікування; позицію потерпілого, який висловив думку про призначення покарання обвинуваченому в умовах ізоляції від суспільства. Вважає, що оскільки ОСОБА_3 будь-якого жалю та осуду своєї поведінки, що б виражалися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи намаганні відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки скоєного не виявив, тому, підстав застосовувати ст. 75 КК не було. Крім того вказує, що у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений намагався будь-яким чином допомогти потерпілому пройти реабілітацію від пережитого, компенсувати йому перенесені страждання чи полегшити душевний біль, тощо;

- потерпілий ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі та задовольнити цивільний позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вирок суду є занадто м`яким і таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного. Також вказує, що обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_3 в судовому засіданні не встановлено, він не визнав свою вину у скоєному, не сприяв слідству, навпаки, весь час вводив в оману слідство та суд з метою уникнення покарання за вчинений тяжкий злочин, не відшкодував йому завдану шкоду. Вважає, що судом першої інстанції йому було безпідставно відмовлено у задоволенні його позовних вимог, не стягнуто матеріальну та моральну шкоду, спричиненої діями обвинуваченого. Звертає увагу, що він отримав тяжкі тілесні ушкодження, проходив тривалий курс лікування, обстеження, проведення операції. Переніс душевні страждання, фізичний біль, моральні переживання у зв`язку з ушкодженням його здоров`я, страждання у зв`язку з порушенням його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного суспільного життя. Після даної аварії він отримав другу групу інвалідності, потребує повторної операції. Вважає моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. занадто малою і неспіврозмірною з завданою шкодою його здоров`ю;

- захисник-адвокат Котьолкін Д.С. в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 закрити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вирок суду є незаконним у зв`язку з істотнім порушенням вимог кримінального процесуального закону, судовий розгляд був неповним, а також висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав. Вказує, що серед свідків не має жодного очевидця даної дорожньо-транспортної пригоди. Механізм ДТП за версіями потерпілого і обвинуваченого є різним. Захисник також посилається на наявний в матеріалах справи витяг з ЄРДР від 17.03.2020 року, відомості до якого внесено за заявою ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення за ст. 288 КК, якому судом першої інстанції за текстом оскаржуваного вироку не надано оцінки. Апелянт вважає, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про проведення слідчого експерименту, з метою підтвердити свої показання та спростувати докази сторони обвинувачення.

В апеляційній скарзі адвокат також стверджує, що протокол огляду місця ДТП від 22 жовтня 2017 року зі схемою та фото-таблицею до нього є недопустимим доказом, оскільки осип уламків, зафіксований за задньою частиною автомобіля вилучено не було, і саме на підставі відомостей про розташування даного осипу експерт у висновку транспортно-трасологічної експертизи від 16.01.2018 року № 656 зробив висновок про місце контакту автомобіля з велосипедом. На даний час є неможливим встановити або спростувати приналежність автомобілю осипу уламків, тобто, цей осип міг утворитися внаслідок інших подій.

Крім того вважає, що огляд місяця події проведено із грубим порушенням вимог КПК України, оскільки слідчий прийняв рішення про залучення до проведення огляду понятих, одним із яких була особа, яка обіймала посаду водія групи реагування Управління поліції охорони, що є недопустимим на підставі ч. 7 ст. 223 КПК України.

Також, на переконання захисника досліджені судом висновок експерта № 655 за результатами судової інженерно-транспортної експертизи від 16.01.2018 року та висновок експерта № 656 за результатами судової інженерно-транспортної експертизи від 16.01.2018 року проведені з порушенням вимог ч.8 п.7 розділу 1 Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ, оскільки незважаючи на залишення без задоволення клопотання експерта про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних з проведенням експертизи, експерт провів дані експертизи, що ставить під сумнів неупередженість даного експерта.

Вважає, що протокол слідчого експерименту зі схемою до нього від 22.11.2018 року є недопустимим доказом, оскільки слідчим не було перевірено чи ідентична система освітлювання автомобіля який використовувався під час експерименту, - автомобілю «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», яким на момент ДТП керував ОСОБА_3 .. Не перевірено чи відповідає сила і нахил пучка світла фар автомобіля, що був використаний у слідчому експерименті, автомобілю, керованому під час ДТП обвинуваченим. Експеримент на встановлення видимості водію автомобіля (видимість у напрямку руху та конкретної перешкоди) проведено з порушенням методики, оскільки слідчим у протоколі не зазначено чи було під час експерименту увімкнено двигун автомобіля і на яких обертах він працював.

Під час проведення експерименту на видимість велосипедиста, слідчим для визначення швидкості руху велосипедиста використовувався несертифікований пристрій, а саме, мобільний телефон, що ставить під обґрунтований сумнів достовірність отриманих в результаті даної слідчої дії даних. Також вказує, що до протоколу не було долучено фото таблицю, хоча згідно протоколу здійснювалося фотографування і протокол складено друкарським способом, хоча слідча дія проводилася поза службовим приміщенням.

Апелянт також вважає, що подані дані для проведення судової інженерно-транспортної експертизи від 22 грудня 2018 року не містять показань ОСОБА_3 та його версії, що перед ДТП назустріч рухався трактор з причепами і тому, на його думку, поставленні на вирішення експерта питання є однобічними без врахування можливості порушення ПДР іншим водієм.

Як встановлено судом першої інстанції, 22 жовтня 2017 року близько 18 год. 40 хв. ОСОБА_3 , керуючи атомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Торнум», рухаючись по автодорозі «Козелець-Данівка-Бобровиця» в напрямку м.Бобровиця Чернігівської області, у порушення вимог п. 1.5, п. 2.3 б, п.п. 12.2, 12.3 «Правил дорожнього руху України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, які відповідно регламентують:

- п. 1.5 дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

- п. 2.3 б для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

- п. 12.2 у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги;

- п. 12.3 у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну у темну пору доби, не вибрав безпечну швидкість руху та при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки, та біля дорожніх знаків 5.45 «Початок населеного пункту» м. Бобровиця Чернігівської області, 5.46 «Кінець населеного пункту» м. Бобровиця Чернігівської області при виникненні небезпеки скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_1 , що рухався на власному велосипеді «ММВЗ» номер рами НОМЕР_2 по проїзній частині автодороги «Козелець-Данівка-Бобровиця» в напрямку м. Бобровиця Чернігівської області біля її правого краю відносно свого руху.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, травматичного періодонтиту, двобічної приглухуватості, забійних ран та садин на голові, закритої травми живота - травматичного розриву тонкої кишки з ускладненням перитонітом; множинних поверхневих ран та садин на колінних суглобах, садин на грудній клітці, які відносяться до тяжкого ступеню тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в мить спричинення.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав подану прокурором Бобровицького відділу Ніжинської місцевої прокуратури апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника-адвоката Котьолкіна Д.С., котрі заперечували проти апеляційних скарг прокурора та потерпілого і підтримали апеляційну скаргу адвоката, пояснення потерпілого ОСОБА_1 , котрий підтримав подану ним та прокурором апеляційні скарги і заперечував проти апеляційної скарги сторони захисту, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.

Під час апеляційного перегляду матеріалів кримінального провадження, колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При перевірці матеріалів кримінального провадження апеляційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_3 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у вироку відповідно до ст. 374 КПК України наведено докладні мотиви.

За матеріалами провадження місцевим судом ретельно перевірено доводи захисника щодо не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_3 . Зазначені в судовому рішенні мотиви про визнання цих доводів безпідставними, апеляційний суд вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, на яких ґрунтується обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.

Свої висновки про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував, дослідивши і проаналізувавши показання:

- обвинуваченого ОСОБА_3 , який винуватим себе у пред`явленому обвинуваченні не визнав, заявлений до нього потерпілим цивільний позов також не визнав та пояснив, що 22 жовтня 2017 року рухаючись по автодорозі він побачив трактор, який наближався до нього навпроти з включеними фарами і тому з`їхав правіше до обочини дороги. Коли він зрівняв свій автомобіль із трактором, то його засліпило фарами трактора і в цей момент він побачив велосипедиста та відчув удар у праве крило автомобіля;

- потерпілого ОСОБА_1 , який пояснив, що 22 жовтня 2017 року близько 18 год. 40 хв. рухався на власному велосипеді обладнаному світлоповертачами по правому узбіччю проїзної частини автодороги «Козелець-Данівка-Бобровиця» в напрямку м. Бобровиця та почув звук автомобіля, який наближався до нього ззаду. Світло автомобіля добре освітлювало йому дорогу попереду. Будь-які інші транспортні засоби, в тому числі і ті що рухалися в зустрічному йому напрямку, в цей час по дорозі не проїжджали. Коли автомобіль приблизився до нього, то в цей час він відчув удар і впав. Далі нічого не пам`ятає, бо був у шоковому стані;

- свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , брата та відповідно батька обвинуваченого, які надали аналогічні пояснення, що 22 жовтня 2017 року близько 19 год. зателефонував обвинувачений, і пояснив, що він, керуючи автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», потрапив у ДТП та збив людину. Коли вони прибули на місце ДТП, то потерпілого вже забрала швидка допомога;

- свідка ОСОБА_5 , який пояснив, що він є слідчим Бобровицького відділення поліції. 22 жовтня 2017 року він прибув на місце ДТП, де побачив автомобіль «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», який стояв на обочині в напрямку м.Бобровиця, біля якого було виявлено чорні уламки декоративних частин автомобіля та велосипеда. Було видно, що уламки автомобіля і біля передньої, і біля задньої його частин були свіжі і ідентичні. Біля дорожнього знаку лежав велосипед. Під автомобілем лежав світлоповертач від велосипеда. Він почав оформляти ДТП. При цьому відбувалося фотографування місця ДТП, проте у зв`язку з темною порою доби не вдалося зробити якісні фотознімки;

- свідка ОСОБА_6 , який пояснив, що він працює в Управлінні поліції охорони з 07 листопада 2015 року на посаді, яка відноситься до категорії цивільного персоналу та не має спеціального звання в поліції. 22 жовтня 2017 року він, слідчим ОСОБА_5., був залучений у якості понятого при проведенні огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася того дня за участю обвинуваченого. Він підписував протокол огляду і зауважень до нього не мав.

Встановлені судом обставин щодо винуватості обвинуваченого, крім вище наведених показань, також підтверджується даними, що, зокрема, містяться у наступних доказах:

- протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 жовтня 2017 року, схемою до нього та ілюстративною таблицею до протоколу;

- протоколі проведення слідчого експерименту від 22 листопада 2018 року;

- висновку експерта № 665 від 16 січня 2018 року за результатами проведення експертизи технічного стану транспортного засобу, згідно якого на момент проведення огляду система рульового керування автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , гальмівна система автомобіля знаходились у справному стані. В системі головного світла автомобіля несправностей, які б могли виникнути до дорожньо-транспортної пригоди не виявлено;

- висновку експерта від 16 січня 2018 року № 656 відповідно до якого за результатами проведення транспортно-трасологічної експертизи, в момент первинного контакту, який відбувся між передньою частиною автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 та задньою частиною велосипеда «ММВЗ» рама № НОМЕР_2, поздовжня вісь велосипеда була відхилена від повздовжньої вісі автомобіля проти годинникової стрілки на кут 4-5 градусів, а відстань від умовної поздовжньої вісі велосипеда до правої габаритної строни автомобіля становила близько 65 см. Місце первинного контакту автомобіля та велосипеда розташоване перед ділянкою осипу пластикових уламків автомобіля, відносно руху в напрямку від с.Браниця до м.Бобровиця, тобто на проїзній частині автодороги Козелець-Данівка-Бобровиця, у поздовжньому напрямку на відстані не ближче ніж 5,1 м перед дорожнім знаком 5.45 «Бобровиця», а у поперечному напрямку на відстані не ближче ніж приблизно 0,32 м від правого, відносно руху в напрямку від с.Браниця до м.Бобровиця, краю проїзної частини;

- висновку експерта від 08 червня 2018 року № 224, згідно якого за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи, на момент експертного огляду фари головного світла автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 перебувають у справному стані;

- висновку експерта від 22 грудня 2018 року № 527 відповідно до якого за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи, за обставин дорожніх умов, які вказані в постанові про призначення експертизи, з урахуванням видимості елементів дороги в напрямку руху 53,65 м (при включеному ближньому світлі фар) максимально допустима швидкість руху автомобіля не повинна бути більша ніж 73,7 кмгод, а з урахуванням видимості елементів дороги в напрямку руху 104,4 м (при включеному дальньому світлі фар) та вимог п.12.6 г ) максимально допустима швидкість руху автомобіля не повинна бути більша ніж 90 кмгод. За умов дорожньої ситуації, викладеної в постанові про призначення експертизи, водій ОСОБА_3 , який керував автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у вказаній дорожній обстановці повинен був діяти у відповідності до вимог п.п.12.2,12.3 з урахуванням п.1.10,12.6 г Правил дорожнього руху для забезпечення його безпеки. За умов дорожньої ситуації, викладеної в постанові про призначення експертизи, водій ОСОБА_3 , який керував автомобілем «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись з максимальною швидкістю 90 кмгод, яка регламентована вимогами п.12.6 аб.г, мав технічну можливість уникнути зіткнення з велосипедистом ОСОБА_1 , рухаючися як з ввімкненим ближнім так і з ввімкненим дальнім світлом фар керованого ним автомобіля. В умовах дорожньої ситуації, викладеної в постанові про призначення експертизи, дії водія ОСОБА_3 знаходяться у причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою за умови руху керованого ним автомобіля зі швидкістю, яка не перевищує 90 кмгод (регламентовано вимогами п.12.6 абзац г) визначеної під час дослідження попереднього питання;

- висновку судово-медичного експерта № 59 відповідно до якого у ОСОБА_1 мали місце тілесні ушкодження, які виникли одночасно внаслідок дії тупих предметів по механізму удару, в тому числі могли бути заподіяні в строк 22 жовтня 2017 року та за обставин дорожньо-транспортної пригоди, що викладені в описовій частині постанови слідчого. Давність тілесних ушкоджень може відповідати терміну заподіяння 22 жовтня 2017 року і весь описаний комплекс тілесних ушкоджень в сукупності за ознакою небезпеки для життя в мить спричинення відноситься до тяжкого ступеня тілесних ушкоджень;

Місцевий суд з достатньою повнотою перевірив всі доводи сторони захисту в судовому засіданні, виклав критичний аналіз окремих доказів. У своїх висновках суд першої інстанції навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі, були предметом дослідження під час судового розгляду. Суд першої інстанції законно, обґрунтовано та вмотивовано не знайшов підстав для визнання доказів недопустимими та неналежними, чи такими, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, з чим також погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, а відтак, не приймати їх до уваги чи ставити під сумнів, відсутні будь-які підстави.

Також, суд дотримався вимог ст. 10 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання сторін кримінального провадження вирішені судом у відповідності до вимог КПК України.

Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_3 отримано в порядку, визначеному КПК України, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.

Вищенаведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми.

Не можна погодитись із доводом апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо ігнорування місцевим судом клопотань сторони захисту про визнання доказів недопустимими.

Аналіз підстав визнання доказів недопустимими дає змогу виокремити два види.

Перший вид - очевидна недопустимість доказу, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Другий - докази, які суд може визнати недопустимими, це питання є оціночним, суб`єктивним і залишається на розсуд суду , воно вирішується після дослідження доказів у порядку визначеному ч.1ст. 89 КПК України.

Із матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд заслухав та розглянув усі клопотання сторони захисту щодо недопустимості доказів. При цьому, ухвалюючи вирок, відповідно до ст. 89 КПК України вирішив питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті. Оцінка доказів судом проведена з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення обвинувального вироку.

Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою судом першої інстанції показань обвинуваченого в частині того, що під час дорожньо-транспортної пригоди він був засліплений світлом фар трактора, який рухався навпроти його автомобіля, оскільки вони спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами: показами потерпілого, свідків, які узгоджуються із висновками експертиз. Беззаперечних доказів, які б підтверджували показання обвинуваченого щодо засліплення його світлом фар трактора під час зіткнення з велосипедистом в судовому засіданні не здобуто.

Слід зазначити, що п. 19.3. ПДР України передбачено, що у разі погіршення видимості у напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів, водій повинен зменшити швидкість до такої, яка б не перевищувала безпечної за умовами фактичної видимості дороги в напрямку руху, а у разі засліплення - увімкнути аварійну світлову сигналізацію і, не змінюючи смуги руху, зупинитися. Враховуючи, що ОСОБА_3 не вчиняв дій щодо зупинки, або зменшення швидкості, при ймовірному русі зустрічного транспорту з ввімкненим світлом, яке його засліплювало, колегія суддів вважає малоймовірним перебіг подій за викладених обвинуваченим обставин.

Доводи сторони захисту щодо необхідності та важливості проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_3 також були предметом ретельної перевірки в суді першої інстанції і як констатовано місцевим судом, причин і підстав, які б заважали стороні захисту звернутися до слідчого з клопотанням про проведення слідчого експерименту після 22 листопада 2018 року судом не встановлено. Посилання в апеляційній скарзі, що ОСОБА_3 тривалий час перебував у статусі свідка не спростовує такого твердження і дана обставина навпаки свідчить про те, що органом досудового розслідування вживалися заходи на забезпечення повного та неупередженого розслідування даного кримінального правопорушення.

Посилання в апеляційній скарзі захисника на визнання протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди зі схемою до протоколу огляду ДТП від 22 жовтня 2017 року недопустимим доказом з підстави, що вказаний огляд було проведено за участі понятого, який є працівником поліції та що у протоколі невірно зазначені вихідні дані пригоди, колегія суддів також не бере до уваги, оскільки ОСОБА_6 , згідно його пояснень в суді першої інстанції та згідно матеріалів кримінального провадження не є працівником правоохоронного органу і на нього не поширюються заборони бути понятим, а твердження захисника, що останній, крім того, являється зацікавленою особою, з огляду на те, що він погодився підвезти слідчого на місце ДТП є надуманим, враховуючи, що вказаний свідок працює водієм, і його посадові обов`язки передбачають такі поїздки. Також, вказаний протокол був оформлений згідно вимог чинного КПК і захисником не обґрунтовано належними доказами, в чому саме полягає невірне зазначення вихідних даних пригоди та не спростовано в судовому засіданні його як доказ, а наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на його допустимість як доказу.

Посилання захисника, що виявлений на місці ДТП осип уламків міг утворитися внаслідок інших подій, що не мають відношення до даного кримінального провадження, колегія суддів не може визнати обґрунтованими, оскільки на їх підтвердження не надано жодних доказів, а є лише гіпотетичним твердженням.

Твердження адвоката Котьолкіна Д.С. в апеляційній скарзі про сумніви щодо неупередженості експерта ОСОБА_7 з тих підстав, що на його думку досліджені судом висновок експерта № 655 за результатами судової інженерно-транспортної експертизи від 16.01.2018 року та висновок експерта № 656 за результатами судової інженерно-транспортної експертизи від 16.01.2018 року проведені з порушенням вимог ч.8 п.7 розділу 1 Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ, оскільки незважаючи на залишення без задоволення клопотання експерта про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних з проведенням експертизи, експерт провів дані експертизи, колегія суддів не може визнати їх обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.

Як вбачається зі змісту вказаних висновків експерта, хоча в їх описовій частині і зазначено, що не надходила відповідь на заявлене клопотання, однак на час проведення дослідження експерт буз забезпечений об`єктами дослідження про надання яких ним заявлялося клопотання, що прямо спростовує твердження апелянта.

Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого про визнання протоколу проведення слідчого експерименту проведеного за участі потерпілого ОСОБА_1 недопустимим доказом з підстав: не було проведено перевірку чи ідентична система освітлювання використаного автомобіля; проведення його з порушенням методики, без участі обвинуваченого; до нього не додано фототаблиці і протокол надруковано на технічних засобах, а не написано від руки на місці проведення експерименту, були предметом ретельної перевірки ході судового розгляду в суді першої інстанції і колегія суддів погоджується, що слідчий експеримент був проведений слідчим з дотриманням вимог КПК, а захисником не наведено належних доводів того, експеримент був проведений з порушенням вимог будь-яких інших нормативно-правових актів, а також не надано доказів того, що дії слідчого при проведенні експерименту оскаржувалися під час досудового розслідування. Проведення слідчого експерименту з недотриманням методики, про що наголошує сторона захисту, колегія суддів вважає надуманими, оскільки суду не надано на підтвердження наявності у нього наукових, технічних або інших спеціальних знаннь для таких тверджень. Крім того, під час судового розгляду стороною захисту не було надано інших висновків експерта та доказів того, що вони зверталися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи.

Посилання в апеляційній скарзі захисника щодо неврахування при розгляді кримінального провадження тих обставин, що потерпілий рухався у темну пору доби без увімкненого ліхтаря, а ширина проїжджої частини, де трапилася дорожньо-транспортна пригода є меншої ніж передбачено Державними будівельними нормами, не знімає з водія транспортного засобу обов`язку дотримуватися вимог ПДР України, оскільки, ОСОБА_3 був зобов`язаний негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.

На думку колегії суддів, відповідає встановленим обставинам кримінального провадження висновок суду першої інстанції про наявність причинного зв`язку між діянням обвинуваченого - порушенням ним правил безпеки дорожнього руху, та наслідками, що настали, оскільки ним зроблено безпосередній внесок у спричинення злочинного наслідку і відсутні обставини, які б виключали кримінальну відповідальність обвинуваченого, оскільки ПДР ним порушені самостійно, а не у зв`язку з їх недотриманням іншими особами.

За наведених підстав, колегія суддів приходить до безумовного висновку про те, що вина ОСОБА_3 повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду, а його дії, судом першої інстанції, кваліфіковані вірно за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження.

Що стосується доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення про призначення обвинуваченому несправедливого покарання внаслідок його м`якості, то, на думку колегії суддів, вони є обґрунтованими, з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого ст. 75 КК, суд повинен належним чином дослідити та оцінити всі обставини, які мають значення для прийняття рішення, й застосовувати вказаний кримінальний закон лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави, про що в судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог закону, звільнивши ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, не навів переконливих доводів на обґрунтування прийнятого рішення про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Зокрема, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не навів достатніх мотивів звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, а застосувавши зазначену правову норму, допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме - застосував закон, який не підлягав застосуванню, що призвело до безпідставного звільнення обвинуваченого від відбування покарання та призначення покарання, яке є явно несправедливим через м`якість.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК є тяжким злочином, його характер, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та обставин, що його обтяжують, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, працює, позитивно характеризується по місцю роботи та проживання, його ставлення до вчиненого ним діяння, позицію потерпілого, який просив призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, оскільки останній у вчиненому не розкаявся, матеріальної допомоги на лікування не надавав та просив позбавити обвинуваченого права керування транспортними засобами. Взяв до уваги висновок органу з питань пробації, згідно якого виправлення ОСОБА_3 можливе без позбавлення або обмеження його волі на певний строк та не становить певної небезпеки для суспільства, а ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінюється як низький.

Виходячи з таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції його від суспільства, вважаючи таке покарання достатнім для його виправлення та застосував дію статей 75, 76 КК, звільнивши обвинуваченого від відбування основного призначеного покарання з випробуванням.

Відповідно до вимог ст. 65 КК, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Згідно ч. 6 ст. 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Окрім того, відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Натомість, на думку апеляційного суду застосовуючи до ОСОБА_3 положення ст. 75 КК судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Обмежившись перерахуванням обставин, визначених у ст. 65 КК, які враховуються при призначенні покарання, суд у вироку не навів будь-яких мотивів, із яких він дійшов до висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливе без відбування ним призначеного покарання.

Суд першої інстанції залишив поза увагою те, що кримінальне правопорушення було скоєно у жовтні 2017 року, потерпілий ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тяжкі тілесні ушкодження переніс хірургічне втручання, тривалий час лікується та відчуває фізичні болі та наполягає на призначення обвинуваченому міри покарання пов`язану з позбавленням волі.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень і поведінку після скоєння злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Крім того, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 судом першої інстанції не було враховано, що останній належних висновків не зробив, про що свідчить поведінка останнього, який хоча і намагався надіслати потерпілому грошові кошти в рахунок відшкодування завданої шкоди (як в ході досудового розслідування так і під час апеляційного розгляду), однак не висловлював жодного жалю та розкаяння у вчиненому. В судовому засіданні апеляційного суду на питання щодо його можливого примирення з потерпілим повідомив, що не бажає такого, тобто його ставлення до даних обставин, жодним чином не може свідчити про розкаяння та намагання спокутувати вину.

Уникнення особою реального покарання за таких обставин негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_3 інституту звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 75 КК було зроблено без урахування всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду першої інстанції, всупереч вимогам ст. 370 КПК України, не містить переконливого обґрунтування того, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без відбування покарання. Рішення суду про звільнення його від відбування покарання з випробуванням не сприяє меті покарання - виправлення обвинуваченого і попередження вчинення нових злочинів, а тому вирок в цій частині підлягає скасуванню на підставі п.2 ч.1 ст. 413, ст. 414, п.4 ч.1 ст. 409 КПК України з ухваленням в цій частині нового вироку..

Ухвалюючи новий вирок в частині призначеного покарання апеляційний суд враховує наступне.

Колегія суддів зважує на те, що позиція потерпілого щодо покарання підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами, визначеними ст. 65 КК.

Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги ступінь тяжкості скоєного злочину, суспільно-небезпечні наслідки скоєного, перелічені вище відомості про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, позицію потерпілого, апеляційний суд в межах дискреційних повноважень приходить до висновку, що покарання у виді 3 позбавлення волі, тобто у мінімальній межі санкції ч. 2 ст. 286 КК з реальним його відбуванням з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненням ним нових злочинів, а також у повній мірі відповідатиме вимогам ст. 50, 65 КК.

Крім того, доводи потерпілого ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм матеріального законодавства при визначенні розміру стягнутої на його користь моральної та матеріальної шкоди колегія суддів визнає частково обґрунтованими.

Згідно зі ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілим ОСОБА_1 пред`явлено цивільний позов про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 та страхової компанії Приватного Акціонерного товариства Українська страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» матеріальної шкоди в розмірі 32683 гривні та моральної шкоди в розмірі 500 000 гривень. Вироком суду першої інстанції зазначені позовні вимоги частково задоволені.

Згідно зі ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадів, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

При визначенні розміру заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, що підлягає стягненню із ОСОБА_3 , суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення про часткове задоволення вимог, врахував душевні страждання потерпілого та перенесений ним фізичний біль, моральні переживання та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із ОСОБА_3 на користь потерпілого 18880 грн. 98 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів вважає стягнуту із обвинуваченого суму коштів на відшкодування моральних збитків безпідставно малою через неврахування судом першої інстанції ряду суттєвих обставин, що вплинуло на законність ухвалення судового рішення в цій частині.

Так, судом не враховано те, що ОСОБА_1 внаслідок отриманої травми йому було проведено оперативне втручання, він потребує проведення ще однієї операції, не відновлення дотепер його фізичного стану, він постійно відчуває біль внаслідок травми, змушений був тривалий час проходити лікування, отримав другу групу інвалідності.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги розумності, справедливості та співмірності завданої моральної шкоди, вважає, що вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову, а саме про стягнення із ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 моральної шкоди, підлягає зміні, шляхом стягнення із обвинуваченого на користь потерпілого 98 880гривень 98 копійок на відшкодування моральної шкоди. Зважаючи, що прийняте рішення судом першої інстанції про стягнення з Українська страхова Компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди становить 1119 грн. 02 коп., а тому на переконання колегії суддів загальна сума, яка підлягає відшкодуванню в рахунок моральної шкоди, в розмірі 100 000 грн. буде відповідати загальним засадам справедливості та співмірності. При цьому колегія суддів враховує, що здоров`ю ОСОБА_1 було заподіяно значну шкоду, він зазнав фізичного болю та страждань, витратив багато часу і зусиль для відновлення попереднього стану, однак цього досягти не вдалося, переніс сильний емоційний стрес через отримані травми, порушено звичайний ритм його життя, значно погіршився його психологічний та фізичний стан, що додає моральних страждань, переніс оперативне втручання та потребує проведення ще однієї операції.

Задовольняючи цивільний позов суд першої інстанції у вироку належним чином мотивував своє рішення навівши підстави для часткового задоволення вимог потерпілого при стягненні відшкодування матеріальної шкоди, оцінивши надані позивачем докази і зробивши посилання на положення матеріального і процесуального законодавства в обґрунтування цього рішення. З цими висновками повністю погоджується колегія суддів. Апелянт в свою чергу не навів обставин, які спростовували ці висновки, а формально висловив свою незгоду з рішенням суду в цій частині.

За таких обставин, апеляційні скарги потерпілого та прокурора підлягають задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового вироку в частині призначення покарання та в частині вирішення цивільного позову.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги прокурора Бобровицького відділу Ніжинської місцевої прокуратури Бірюка Г.І. та потерпілого ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Котьолкіна Д.С. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2020 року щодо ОСОБА_3 скасувати в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову потерпілого.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 98 880 (дев`яносто вісім тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 98 (дев`яносто вісім) копійок.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту фактичного його затримання.

В решті цей вирок - залишити без змін.

Згідно ч.4 ст.532 КПК України даний вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДІ:

Ю.М. Короїд М.М. Оседач В.М. Антипець