справа №22ц-2562/2009.             Головуючий у першій інстанції: Скрипник К.О.

категорія: 05     Суддя-доповідач:   Віхров В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

23  квітня 2009 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:

Головуючого -     Віхрова В. В.,

Суддів:     Дерев'янка О. Г., Красвітної Т. П.,

за участі     секретаря     Горобець К. В.,

позивача     ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності, де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2009 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 пред'явила у липні 2008 року через суд позов, посилаючись на прийняття спадщини, яка відкрилася у січні 2008 року після ОСОБА_5, яка за життя на земельній ділянці площею 460 м2 у АДРЕСА_1 у 1967 році самочинно збудувала жилий будинок під літ. «А-1», вбиральні під літ. «Б», водоколонки № 1 і паркан № 2, але земельну ділянку не виділяє відповідач в користування без технічного паспорта на домоволодіння, який не складається через відсутність документа про готовність до експлуатації будівель, у видачі якого їй відмовляють через відсутність правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим просила визнати за нею право власності на це домоволодіння.

Рішенням Ленінського районного суду М.Дніпропетровська від 16 березня 2009 року позов ОСОБА_3 залишений без задоволення; питання про судові витрати вирішено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує на залишення судом нерозглянутим її клопотання про інвентаризацію земельної ділянки КП «Земград», з'ясування обставин без витребування технічної документації на домоволодіння, що призвело до неповноти судового розгляду та порушення процесуального закону щодо збирання доказів, у зв'язку з чим порушує питання про направлення справи на новий розгляд.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, позивача, яка виклала доводи оскарження, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що судове рішення скасуванню не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що предмет спору побудований спадкодавцем на земельній ділянці, яка не відводилася йому для цієї мети, а домоволодіння не введене в установленому законом порядку в експлуатацію, у зв'язку з чим таке нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, право власності на яке у спадкодавця не виникало і до складу спадщину, що прийнята позивачем як спадкоємцем за заповітом, не входило.

Судом першої інстанції з наведенням відповідних мотивів з оцінки доказів встановлено, що позивач за складеним 20.01.1985 на її користь заповітом прийняла спадщину, що відкрилася 03.01.2008 після ОСОБА_5, яка за життя без відведення їй в користування для забудови земельної ділянки своєю працею і коштом збудувала у АДРЕСА_1 у складі будинку під літ. «А1», вбиральні під літ. «Б», водоколонки № 1 та огорожі № 2, право власності на яке не було за нею зареєстроване.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач на спростування цих фактів у встановлений нормами ЦПК України строк жодних достатніх і допустимих доказів суду не подала. Доводи ж її апеляції щодо порушення судом принципу змагальності за ст.ст. 10, 137 ЦПК України через відсутність з його боку сприяння у наданні позивачем доказів, щодо отримання яких вона мала труднощі, та через нестворені рівні умови для сторін у подані доказів та доведенні їх переконливості мають значення для визначення меж розгляду справи апеляційним судом відповідно до ст. 303 ЦПК України з прийняттям та дослідженням нових доказів, щодо подання яких позивач апеляційному суду клопотань на заявляла. Крім того, зі змісту клопотань позивача вбачається, що докази, у наданні яких за ствердженням позивача вона мала труднощі, стосуються фактів, які не дають достатніх підстав для сумнівів в істинності встановлених судом першої інстанції обставин, що мають значення для розв'язання пред'явленого позову, а тому доводи апеляції позивача відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України не приймаються до уваги.

За таких обставин, колегія суддів має відзначити, що суд першої інстанції правильно кваліфікував спірне домоволодіння за ст. 105 ЦК УРСР і ст. 376 ЦК України як самочинне будівництво, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ними підстав для визнання права власності за спадкодавцем, наслідком чого є належність до складу спадщини відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України лише права власності на будівельні матеріали, використанні у такому будівництві.

Здійснюючи правосуддя, суд не зв'язаний юридичними доводами осіб, які беруть участь у справі, і правова кваліфікація за ст.ст. 214, 215 ЦПК України віднесена до повноважень суду, а межі судового розгляду за ст. 11 ЦПК України визначаються предметом та підставами позову, до яких у цій справі не відносяться вимоги із захисту невизнаних чи оспорених прав позивача на володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташоване спірне домоволодіння.

З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що наведені в апеляційній скарзі доводи, будучи неспроможними, повністю спростовані наведеними в рішенні висновками місцевого суду, що ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а з матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення суду першої інстанції правильне по суті та справедливе і згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 291, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, судова палата, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги, а так само на неї може бути принесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.