Номер провадження: 22-ц/813/1526/21

Номер справи місцевого суду: 522/24415/17

Головуючий у першій інстанції Абухін Р.Д.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря – Сіваченко Д.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду із позовом, по якому просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 грошовий борг у розмірі 3 748 736,25 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 9280 грн.

04 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, по якій просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг за договором позики в розмірі 22 914,76 дол. США та штраф 5% щомісячних від простроченої суми зобов`язання у сумі 54000 дол. США, що еквівалентно становить 1 340 230,8 грн.; три відсотки річних, судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалите нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з урахуванням вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України, умови викладені у вказаному письмовому договорі позики від 23 грудня 2014 року є такими, що свідчать про виникнення домовленості між сторонами договору позики, направленої на виникнення правовідносин позики з чітко визначеними сумою позики, датою передачі коштів, підтвердження позичальника про отримання коштів, строком повернення коштів, наслідків неповернення коштів, строком повернення коштів, наслідків неповернення коштів.

Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції вірно вказав, що єдиний наданий позивачем «доказ» у вигляді «договору займу» не містить будь-яких свідчень щодо того, що позивачем та відповідачем досягнуто згоди щодо зазначених істотних умов.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 року (справа №522/19323/14-ц) шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення набрало законної сили.

23 грудня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики за яким позивач передала, а відповідач прийняв у борг грошові кошти в сумі 20 000 дол. США, які зобов`язався повернути до 31 квітня.

У договорі позики зазначено, що у разі невиконання взятого на себе грошового зобов`язання у визначений строк, він бере на себе обов`язок сплатити 5% штрафу за кожен місяць від простроченої суми боргу.

Підставою звернення до суду із даним позовом стали посилання позивача на те, що обов`язок по поверненню грошових коштів відповідачем виконаний не був.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона( позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позичкодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей , визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується борговим документом-розпискою від 23.12.2014р., копія якої наявна в матеріалах справи (а.с.7).

З вищезазначеного боргового документу вбачається, що борг має бути виконаний до 31 квітня, однак не зазначено якого саме року.

Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором . Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В матеріалах справи відсутні підтвердження того, що позивачем направлялась та відповідачем була отримана вимога про повернення грошових коштів, зазначених в розписці. З тексту розписки не вбачається, що на даний час борг мав бути повернутий.

Практика вирішення спорів з договорами позики сформована Верховним Судом України, і відповідно до неї суд має встановити справжню правову природу укладеного між сторонами договору, незважаючи на те, як договір озаглавлений і чи визнають сторони факти одержання коштів за такими договорами. Правова позиція ВСУ у справі № 6-1967цс15 від 11.11.2015 року сформована наступним чином: скасовано рішення судів попередніх інстанцій і відмовлено в стягненні боргу за договором позики з посиланням на те, що з огляду на зміст позикової розписки не вбачається фактичне виникнення позикового боргового зобов`язання.

Постановою Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі 524/4946/16-ц, провадження №61-20376св18 встановлено, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15. Дослідивши укладену між сторонами розписку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з її змісту не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів, враховуючи наведене Верховний Суд також відмовив у задоволенні позову.

Таким чином, сама по собі наявність документу, озаглавленого "Розписка" або "Договір займу", не свідчить про факт виникнення між сторонами позикового зобов`язання. Суд має встановити реальну правову природу зобов`язань, а в даному випадку врахувати, що єдиний письмовий доказ позивача містить вказівку на дату, якої не існує в природі, адресу, якої не існує, містить неправильну вказівку на прізвище сторони і не представлений у вигляді окремого документу, таким чином реальне позикове зобов`язання між сторонами не виникло.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того діями/бездіяльністю відповідача були порушені права позивача.

Представником відповідача було заявлено про застосування позовної давності щодо штрафу.

У ст. 256 ЦК України, позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується лише судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позивач в позову зазначає про те, що борг, на її думку, відповідач мав повернути до 31 квітня 2015 року, а із позовом до суду вона звернулась 26.12.2017 року.

Суд звертає увагу на те, що квітень місяця має 30 днів, а не – 31, тому не зрозуміло також до якого саме 31 квітня відповідач мав повернути позичені грошові кошти.

На підставі сукупності зібраних по справі доказів, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку із їх безпідставністю.

З наведеного вище, суд першої інстанції вважав позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Однак судова колегія повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору позики повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору займу від 23.12.2014р. ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали вказаний договір про наступне: ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 20 000 доларів США і зобов`язується повернути вказану суму ОСОБА_4 до 31 квітня (а.с. 7).

Оригінал договору займу наданий до суду апеляційної інстанції та оглянутий колегією суддів у судовому засіданні 21 липня 2021 року, відповідач ОСОБА_2 підписав вказаний договір займу про отримання грошових коштів, оригінал якого знаходиться у позивача. Факт того, що вказана розписка виконана ним особисто відповідач не заперечував.

Розписка містить, зокрема, дату її складання, місце її складання (місце проживання позивача), отримання грошових коштів в конкретно визначеній сумі та зобов`язання щодо їх повернення, строк повернення.

Судова колегія відхиляє доводи сторони відповідача щодо неправильного зазначення адреси місця складення договору займу, оскільки вказане не впливає на зміст зобов`язання як позикового, оскільки борговий документ містить суму позики, розмір процентів.

На розписці відсутні будь-які ознаки, які б давали підстави для висновку, що її намагалися яким-небудь чином знищити, як помилкову чи таку, що містить неточності (вона не є пом`ятою, розірваною, не містить викреслень тощо).

Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).

Дослідивши спірний договір займу, оцінивши його зміст, установивши, що оригінал знаходиться в позивача, а доказів неправомірного володіння нею договором відповідач суду не надав, тому колегія суддів вважає, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору займу (позики).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 545 ЦК прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки в кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Щодо строку повернення коштів, то судова колегія зазначає, що дійсно дати 31 квітня не існує, оскільки місяць квітень має 30 календарних днів, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що договір займу є таким, що не містить строку повернення коштів, а тому до вказаних правовідносин необхідно застосувати абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, відповідно до якого якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Апеляційний суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №753/2362/17 вказано, що колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги проте, що станом на день ухвалення судом першої інстанції рішення позивачем не було пред`явлено вимоги про повернення суми боргу. У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що «оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту».

Отже, у постанові Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №753/2362/17 була вказана позиція, згідно якої касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо можливості пред`явлення позикодавцем вимоги до позичальника про повернення суми позики саме шляхом подання до суду відповідного позову.

Таким чином, датою пред`явлення ОСОБА_1 вимоги до ОСОБА_2 про повернення позики за договором від 23.12.2014р., є дата її звернення до суду шляхом подання позову, а саме: 21 грудня 2017 року.

Отже, колегією суддів встановлено, що на час розгляду справи грошові кошти за договором займу від 23.12.2014р. року позивачу не повернуті, що свідчить про невиконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов`язань, а тому суд першої інстанції в цій частині дійшов помилкових висновків, а позов у частині стягнення основного боргового зобов`язання у розмірі 20 000 доларів США підлягає стягненню.

Щодо стягнення неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 прострочив виконання зобов`язання у розмірі 20 000 доларів США. Штраф за прострочення зобов`язання позивач нарахував у розмірі 54 000 доларів, що еквівалентно 1 340 230,80 гривень, що більше, ніж удвічі, перевищує суму простроченого зобов`язання.

Представником відповідача у суді першої інстанції було заявлено про застосування позовної давності щодо штрафу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З матеріалів справи вбачається, що договір займу датований 23 грудня 2014 року, а позивач звернулась до Приморського районного суду м. Одеси 26 грудня 2017 року, тобто період, за який необхідно стягнути неустойку з врахуванням позовної давності, становить з 26 грудня 2016 і до 26 грудня 2017 року.

За змістом частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц (провадження № 14-442цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Стягнення неустойки у розмірі зазначеному в уточненому позові не можна вважати таким, що відповідало б завданню цивільного судочинства – справедливому розгляду і вирішенню справи, а тому колегія суддів дійшла до висновку про стягнення штрафу (пені) у розмірі 2000 доларів США, що на день розгляду справи у суді апеляційної інстанції еквівалентно 54 440 гривень.

Щодо трьох відсотків річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не виконував цивільні зобов`язання належним чином, а тому до останнього застосовуються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц викладено висновок, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Отже, виходячи з вказаного розрахунку, колегія суддів дійшла до висновку, що необхідно стягнути 3% річних у розмірі 1800 доларів США.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2020 року скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ):

- борг у розмірі 20 000 доларів США;

- три відсотки річних у розмірі 1800 доларів США;

- пеню (штраф) за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 54 440 гривень;

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 липня 2021 року.

Головуючий                                                        Р.Д. Громік

Судді:                                                        М.М. Драгомерецький

                                                                       А.І. Дришлюк