Справах» 22 - 1773 2009 р. Категорія: 41
Головуючий у суді першої інстанції Прокопчук А.В. Суддя - доповідач Вавшко В.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 серпня 2009 року м. Вінниця
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду
Вінницької області в складі:
головуючого судді Вавшка B.C.,
суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.,
при секретарі: Новотарській В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовами:
ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_6, Виконавчого комітету Вінницької міської ради про поділ
жилого приміщення, зміну договору найму жилого приміщення, укладення
окремого договору найму жилого приміщення, вселення;
ОСОБА_6 до ОСОБА_2,
ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача Виконавчий
комітет Вінницької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право
користування жилим приміщенням;
за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення
Замостянського районного суду м. Вінниці від 4 червня 2009 року,
установила:
У лютому 2006 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що у 1991 році їм на склад сім'ї, яка на той час складалася з трьох осіб, була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, який на даний час перебуває на балансі міського комунального підприємства ЖЕК-15 м. Вінниці. Після вселення в квартиру у подружжя ОСОБА_3 народився другий син - ОСОБА_3 Всі члени сім'ї зареєстровані у квартирі, яка не приватизована. 23 вересня 2005 року шлюб між нею та ОСОБА_6 розірвано. В кінці вересня 2005 року відповідач примусово вигнав позивачку разом з дітьми із квартири^ яка неодноразово намагалась повернутись у своє житло, але відповідач поміняв замки.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили розділити квартиру АДРЕСА_1 та виділити їм у користування окрему ізольовану кімнату № 6 площею 14, 1 кв.м., а відповідачу у користування кімнату № 5, площею 11, 7 кв.м. Передати у загальне користування кухню № 3, площею 7, 1 кв.м., санвузол № 4, площею 3, 3 кв.м., коридор № 1, площею 6, 9 кв.м. Зобов'язати ТОВ "Житлосервіс" змінити договір найму на вказану квартиру та укласти окремий договір найму на житлову кімнату № 6 площею 14, 1 кв.м у цій квартирі. Вселити їх з неповнолітнім ОСОБА_3 у спірну квартиру.
У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, вказував, що у 1991 році йому на склад сім'ї, яка складалася з трьох осіб: його, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була надана на підставі договору найму жилого приміщення, двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Після вселення у квартиру у них народився другий син - ОСОБА_3 Згідно рішення Вінницької міської ради від 16 травня 2005 року № 942 вказана квартира передана на баланс міського комунального підприємства "ЖЕК-15". В травні 2005 року відповідачка разом з дітьми забрала свої речі і пішла жити до іншого чоловіка. 23 вересня 2005 року шлюб між ними був розірваний. З травня 2005 року ОСОБА_2 ні разу в квартиру не приходила, не цікавилася нею та не вселялася. Замки від вхідних дверей у квартиру він не міняв і ніяким чином не перешкоджав ОСОБА_2 та її дітям проживати у квартирі. ОСОБА_2 створила іншу сім'ю та проживала зі своїм другим чоловіком у орендованій квартирі.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у спірній квартирі, оскільки вони не проживають понад шість місяців у цій квартирі.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 4 червня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3 особами, що втратили право користування АДРЕСА_1
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та особами, які беруть участь у справі не оспорюється, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1, який на даний час перебуває на балансі міського комунального підприємства ЖЕК-15 у м. Вінниці, має житлову площу 25, 8 кв.м. В цій квартирі зареєстровано 4 особи: ОСОБА_6 - квартиронаймач, ОСОБА_2 - колишня дружина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 - син, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, - син.
З травня 2005 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітній син ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживають, комунальних платежів не здійснюють, в підтриманні цієї ж квартири у належному стані участі не приймають, їх речей у квартирі не має. У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 визнала, що вона з травня 2005 року дійсно зі своїми дітьми не проживає у спірній квартирі, комунальних платежів не сплачує, у підтриманні цієї квартири ні вона, ні її син участі не приймають, їх речей у квартирі немає.
Суд прийшов до висновку, що позивачі-відповідачі більше шести місяців не проживають у АДРЕСА_1, що підтверджується актом міського-комунального підприємства "ЖЕК-15" від 14 грудня 2006 року.
Суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 не довела того, що в кінці вересня 2005 року ОСОБА_6 примусово вигнав її разом із дітьми з квартири і з цієї причини вона була вимушена з двома синами мешкати в іншому місці, те, що вона неодноразово намагалась повернутись у своє житло, але ОСОБА_8 поміняв замки.
Таким чином, суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 на підставі ст. ст. 71, 104, 107 ЖК України.
Однак з таким висновком суду повністю не можна погодитись з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї понад шість місяців у випадку призову на строкову військову службу - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби.
В своєму позові ОСОБА_6, як підставою втрати права на користування житловим приміщенням відповідачів зазначив ту обставину, що останні не проживають у спірному помешканні понад шість місяців, що підтверджено актом міського-комунального підприємства "ЖЕК-15" від 14 грудня 2006 року.
Однак суд першої інстанції не звернув увагу на довідку військової частини А0704 від 04.10.2005 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 проходить військову службу з 12.09.2005 року по 12.09.2006 року, а тому за ним зберігається право на користування жилим приміщенням на весь час проходження військової служби та на шість місяців після закінчення цього строку (ч.б ст.71 ЖК Української РСР).
Колегією суддів встановлено, що відповідач-позивач чинив перешкоди ОСОБА_7 у користуванні спірною квартирою, що підтверджено її зверненням до керівництва УМВС України у Вінницькій області.
За цих обставин колегія суддів приходить до висновку, що передбачені ст.71 ЖК Української РСР підстави для визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_7 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням відсутні, а тому позов ОСОБА_6 є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в силу ст.64 ЖК Української РСР мають рівні права з наймачем у користуванні житлом, їх позов про вселення підлягає задоволенню.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов ОСОБА_6, безпідставно послався в рішенні на ст.107 ЖУ Української РСР, оскільки позивач вказану підставу позову не зазначав.
Разом з тим, колегія погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою та зміну умов договору найму квартири, позаяк запропоновані варіанти встановлення порядку користування квартирою суперечать вимогам ст.48, ч.ч. 1 - 3 ст.50 та ст.64 ЖК Української РСР.
За викладених вище обставин та у відповідності зі ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
На підставі викладеного керуючись ст.ст.48, 50, 63, 64 71, 107 ЖК Української РСР та ст.ст. 10, 60, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 4 червня 2009 року змінити.
В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання їх такими, що втратили право користування АДРЕСА_1 - відмовити.
Позов ОСОБА_7, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_3, ОСОБА_7 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_9 у АДРЕСА_1
Зобов'язати ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_7 та ОСОБА_3 перешкод у користуванні АДРЕСА_1
В решті позовних вимог рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України.