Справа №22-6384/2009     Головуючий у І інстанції - Остапенко О.М.

Доповідач - Качан В.Я.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого:     Качана В.Я.

суддів:     Остапчука Д.О., Барановської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2009року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

встановила:

В квітні 2009 року ОСОБА_2 (надалі позивач) звернулася до ОСОБА_3 (надалі відповідач) з позовом про визнання права власності.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 16 січня 2001 року між нею - ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого позивач позичила відповідачці гроші у розмірі 1086680,00 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок), що за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення Договору, складало 200000,00 (двісті тисяч) доларів США. Позивач вказує, що позика була надана відповідачці строком до 31.12.2003 року і мала бути використана останньою для придбання нерухомості. За наявною у позивача інформацією за позичені у неї за вказаним договором позики гроші відповідачка придбала нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1; дві земельні ділянки, розташованих на території смт. Козин вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс № 50, розташований за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежиле приміщення № 57, шо розташоване за адресою м. Київ, вул.Воровського, 36; квартиру АДРЕСА_2. Крім того, позивач зазначає, що вже після настання строку повернення позики за договором у 2004-2007 роках відповідачка, не повернувши борг, також придбала нерухоме майно, щодо якого у позивача є всі підстави вважати, що воно придбане також за її кошти, а саме: нежилий будинок, розташований за адресою м. Київ, вул. Ушинського, 4, літера «І»; квартира АДРЕСА_3. За твердженнями позивача, у цей період відповідач також з використанням позичених, коштів здійснювала будівництво будинку по вул. Солов'яненка у смт. Козин Обухівського р-ну Київської області.

Позивач зазначає, що станом на дату подання позову відповідач так і не виконала свого обов'язку щодо повернення, позичених, коштів, чим порушила умови договору, та, крім того, позивач вважає, що навіть за умови задоволення позову, відповідач ухилятиметься від виконання свого обов'язку щодо повернення, позичених за договором грошей.

Посилаючись на ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України, позивач просив суд: в рахунок стягнення боргу за договором позики від 16.01.2001 року укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнати за ОСОБА_2 право власності на нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; у випадку якщо ринкова вартість цього нежилого приміщення нижча, за суму позичених за вказаним договором коштів, визнати за ОСОБА_2 право власності на будь-яке з нижчевказаного нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1; дві земельні ділянки, розташованих на території смт. Козин вул Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс № 50, розташований за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; квартиру АДРЕСА_2; нежилий будинок, розташованим за адресою м. Київ, вул. Ушинського, 4, літера «І»; квартиру № 73 у будинку № 4 по вулиці М.Амосова у місті Києві; будинку по вул. Солов'яненка у смт. Козин Обухівського району Київської області; покласти на відповідачку відшкодування судових витрат у справі.

Представник відповідача звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності.

Свої вимоги обґрунтовував тим що, дійсно 16 січня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно умов якого позивач за зустрічним позовом отримала від відповідача за зустрічним позовом грошову позику у розмірі 1086680,00 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок), що за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення Договору, складало 200000,00 (двісті тисяч) доларів США. Позику було надано строком до 31.12.2003 року та було використано ОСОБА_3 для придбання нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1; земельної ділянки площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельної ділянки площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельної ділянки площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельної ділянки площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс № 50, розташований за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежилого приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; квартири АДРЕСА_2. ОСОБА_3 зазначає, що в результаті укладення вищеперерахованих договорів купівлі-продажу земельних ділянок та укладення договору дарування № 2703 від 18.06.2002 року  вона  набула право  власності  на  земельну  ділянку розміром 1,07 га, розташовану в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області і на вказаній земельній ділянці з використанням позичених за договором коштів згодом збудувала жилий будинок.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що оспорювання ОСОБА_4 права власності позивача за зустрічним позовом на нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36, з посиланням на укладений договір позики та начебто неповернення позичених за вказаним договором грошей та намагання визнати за ОСОБА_5 права власності на вказане нежиле приміщення, а також практично на все придбане ОСОБА_3 майно не лише у період дії договору позики, але й після закінчення строку його дії, є нічим іншим, ніж невизнанням за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на вищеперераховане майно. Позивачка за зустрічним позовом також вказує, що нежилий будинок, розташований за адресою м. Київ, вул. Ушинського, 4, літера «І», та квартира АДРЕСА_3, на яке ОСОБА_2 намагається визнати право власності в рамках первісного позову, придбане ОСОБА_3 за її особисті кошти, які були позичені в іншої особи.

ОСОБА_3 просить суд: визнати за нею право особистої приватної власності на: квартиру АДРЕСА_1; земельну ділянку розміром 1,07 га, розташовану в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс № 50, розташований за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; квартиру АДРЕСА_2; будинок АДРЕСА_7; нежилий будинок, розташованій за адресою м Київ, вул. Ушинського, 4, літера «І»; квартиру АДРЕСА_3; покласти на ОСОБА_2 відшкодування судових витрат у справі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2009 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на: квартиру АДРЕСА_4; земельну ділянку розміром 1,07 га, розташовану в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського району Київської області; гаражний бокс № 50, розташований за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; квартиру АДРЕСА_5; будинок № 197 по вул. Солов'яненка в смт. Козин Обухівського району Київської області; нежилий будинок, розташований за адресою м. Київ, вул. Ушинського, 4, літера «І»; квартира АДРЕСА_6.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1700 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн.

В апеляційній скарзі скаржник ОСОБА_6 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2009 раку та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь головуючого, думку осіб що з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 16 січня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого позивач позичила відповідачці гроші у розмірі 1086680,00 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок), що за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення Договору, складало 200000,00 (двісті тисяч) доларів США ( а.с. 7).

Також, встановлено, що вказана позика була надана відповідачці за первісним позовом у приватну власність строком до 31.12.2003 року і мала бути використана останньою для придбання нерухомості.

Суд першої інстанції правильно вважав доведеним той факт, що вказані кошти були надані ОСОБА_2 у приватну власність ОСОБА_3 та після укладення договору позики стали особистими коштами відповідача за первісним позовом. Наведені обставини не заперечуються ні позивачем, ні відповідачем за первісним позовом.

Наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що позичені за вказаним договором кошти, які стали особистою приватною власністю ОСОБА_3, були використані останньою за цільовим призначенням, а саме для придбання нерухомого майна.

Судом встановлено, що за зазначені позичені у ОСОБА_2 кошти ОСОБА_3 придбала: квартиру АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельну ділянку площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельну ділянку площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; земельну ділянку площею 1500 (одна тисяча п'ятсот) метрів квадратних, що знаходиться в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс № 50, розташований за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; квартиру АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо доведення також того  факту,  що в результаті укладення вищеперерахованих договорів купівлі-продажу земельних ділянок та укладення договору дарування № 2703 від 18.06.2002 року позивач за зустрічним позовом набула право власності на земельну ділянку розміром 1,07 га, розташовану в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області (а.с.31), на які з використанням позичених коштів здійснювала будівництва будинку по вул. Солов'яненка у смт. Козин Обухівського р-ну Київської області.

Також встановлено на підставі наявної у матеріалах справи розписки від 30.12.2003 року, наданої ОСОБА_2 ОСОБА_3, що 30.12.2003 року позивачка за первісним позовом отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 1086680,00 грн. (один мільйон вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок) в рахунок повернення боргу за договором позики від 16 січня 2001 року. У зазначеній розписці, написаній власноручно позивачем за первісним позовом, що не заперечувалося у судовому засіданні її представником, вказано, що зазначена розписка свідчить про виконання ОСОБА_3 своїх договірних зобов'язань у повному обсязі та повернення всієї суми позики ( а.с. 53).

Отже, наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що свої зобов'язання перед ОСОБА_2 щодо повернення позичених коштів ОСОБА_3 виконала у повному обсязі ще 30.12.2003 року.

За приписами п. 4 Перехідних положень нині діючого ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки договір позики укладено 16.01.2001 року і виконано 30.12.2003 року, тобто до набрання чинності ЦК України, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що до спірних правовідносин сторін, опосередкованих вказаним договором, підлягає застосуванню ЦК УРСР, оскільки на момент як укладення, так і виконання зазначеного договору саме він був чинним.

Згідно ст. 151 ЦК УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 161 ЦК УРСР зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, шо звичайно ставляться.

На підставі вищезазначеного та наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що свої зобов'язання перед ОСОБА_2 щодо повернення позичених коштів ОСОБА_3 виконала, у повному обсязі 30.12.2003 року, тобто належним чином та у встановлений договором строк.

За таких підстав суд першої інстанції правильно вважав заявлені позовні вимоги за первісним позовом необгрунтованими та не доведеними належними у справі доказами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_7 було укладено договір позики від 05 грудня 2006 року, за яким ОСОБА_3 позичила у ОСОБА_7 2272500,00 грн. (два мільйони двісті сімдесят дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок), що за офіційним курсом долара США, встановленим Національним банком України на дату укладення цього договору, складало 450000,00 (чотириста п'ятдесят тисяч доларів США 00 центів).

Суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що зазначена сума коштів також була передана у приватну власність ОСОБА_3 та після укладення відповідного договору позичені за цим договором кошти стали її особистими.

Матеріалами справи доводиться і жодним з учасників процесу не заперечується, що вказані кошти позивачка за зустрічним позовом використала для придбання нежилого будинку, розташованого за адресою м. Київ, вул. Ушинського, 4, літера «І», та квартири АДРЕСА_3.

Отже, суд першої інстанції правильно вважав про доведення факту придбання нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1; земельної ділянки розміром 1,07 га, розташованої в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражного боксу № 50, розташованого за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежилого приміщення № 57, що розташованого за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; квартири АДРЕСА_2; АДРЕСА_7; нежилого будинку, розташованого за адресою м. Київ, вул. Ушинського, 4, літера «І»; квартири АДРЕСА_3 за особисті кошти ОСОБА_3

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружиш та чоловікові на праві спільної сумісної власності, та вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте відповідно до п.3 ч. 1 ст. 57 СК України майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Судом встановлено, що 28.09.1990 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу відділу реєстрації актів про укладення шлюбу відділу ЗАГС Московського РВК м. Києва зроблено актовий запис за № 1468. Від шлюбно-сімейних відносин подружжя має двох дітей - доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8, помер, що підтверджується актовим записом № 11198 від 06.06.2007року в книзі реєстрації смертей відділу реєстрації смерті у м. Києві.

Наявні у матеріалах справи докази дають підстави для висновку, що між позивачем за зустрічним позовом та її чоловіком ще за його життя була досягнута домовленість щодо майна, нажитого ними у період шлюбу. За домовленістю між ними все майно, набуте у період шлюбу позивачкою за її особисті кошти та оформлене на її ім'я, набувається нею у особисту приватну власність. Наведені обставини підтверджуються поясненнями позивачки за зустрічним позовом та поясненнями відповідачки за зустрічним позовом, які були подані нею суду.

Крім того, враховуючи той факт, що все зазначене вище нерухоме майно, щодо якого ОСОБА_2 має претензії до ОСОБА_3, придбавалися останньою за її особисті кошти, та з урахуванням положень ст. 57 СК України, суд приходить до висновку про доведеність того факту, що нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1; земельна ділянка розміром 1,07 га, розташована в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс № 50, розташований за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; квартира АДРЕСА_2; будинок АДРЕСА_7; нежилий будинок, розташований за адресою м. Київ, вул. Ушинського, 4, літера «1»; квартира АДРЕСА_3, є особистою приватною власністю ОСОБА_3

При цьому суд першої інстанції правильно вважав, що позивачка за основним позовом не має правових підстав для визнання за нею права власності на зазначене майно в рахунок погашення боргу за позикою від 16.01.2001 року, оскільки умови зазначеного договору виконані ОСОБА_3 належним чином, що доводиться наявними у матеріалах справи доказами.

Проте посягання ОСОБА_2 на право особистої приватної власності ОСОБА_3 на вказане майно, оспорювання її права власності з посиланням на укладений 16.01.2001 року договір позики та намагання визнати ОСОБА_2 за собою право власності на вказане нерухоме майно дає підстави ОСОБА_3 для судового захисту свого права власності.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Таким чином, суд першої інстанції вірно вважав доведеними позовні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1; земельну ділянку розміром 1,07 га, розташовану в смт. Козин по вул. Солов'яненка, ж/м «Рудики», Обухівського р-ну Київської області; гаражний бокс № 50, розташований за адресою м. Київ, вул. Уманська, 12-А; нежиле приміщення № 57, що розташоване за адресою м. Київ, вул. Воровського, 36; квартиру АДРЕСА_2; будинок АДРЕСА_7; нежилий будинок, розташований за адресою м. Київ, вул. Ушинського, 4, літера «І»; квартиру АДРЕСА_3, оскільки у судовому засіданні доведено факт придбання ОСОБА_3 вказаного майна за її особисті кошти та доведено відсутність у ОСОБА_2 правових підстав її позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивачем ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів заявлених нею позовних вимог.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Отже, для обґрунтування свого права на звернення до суду з позовом про визнання права власності на належне ОСОБА_3 нерухоме майно позивач має довести наявність порушеного, невизнаного або оспорюваного його права, за захистом якого він звернувся до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.

Суд першої інстанції правильно дійшов до висновку щодо не погодження з доводами позивачки за первісним позовом про порушення ОСОБА_3 її прав як сторони за договором позики.

Таким чином, суд першої інстанції, оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, правильно відмовив у задоволені основного позову, а зустрічну позовну заяву задовольнив повністю, оскільки такі вимоги обґрунтовані та доведені.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення с уду першої інстанції постановлено на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

З огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.