Справа № 168/232/21

Провадження № 2/168/116/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       28 липня 2021 року                                         смт. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Малюти А.В.,

секретаря судового засідання – Сулеви Н.С.,

за участю :

       позивача ОСОБА_1 та його представника- адвоката Ковальчука В.С.,

       представника відповідача Смідинської сільської ради – Піцик О.І.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Смідинської сільської ради Старовижівського району Волинської області,третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання права на земельну частку (пай),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Смідинської сільської ради Старовижівського району Волинської області про визнання права на земельну частку (пай).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 05 квітня 1995 року по 01 березня 2001 року працював в колективному сільськогосподарському підприємстві «Іскра», ( далі - КСП «Іскра», СВК «Іскра») с.Паридуби Старовижівського району Волинської області та був членом колгоспу. 09 лютого 1997 року на підставі рішення Смідинської сільської ради Старовижівського району Волинської області від 27 грудня 1993 року № 3/5 було видано Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Іскра», до якого додано списки колгоспників, які мають право на земельну частку (пай). Проте його необґрунтовано не було включено до даного списку. Чим позбавлений передбаченого законом права на земельну частку (пай). Тому просить суд визнати за ним право на земельну частку (пай) із земель, які перебували в колективній власності КСП «Іскра» с.Паридуби Старовижівського району Волинської області у розмірі, який підлягав до паювання особам, включеним до списку колгоспників СВК «Іскра», які мають право на земельну частку (пай), затвердженого на зборах членів КСП «Іскра» 09 лютого 1997 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали з наведених підстав. Пояснили, що позивач після закінчення навчання у Луківському ПТУ у 1995 році пішов працювати у КСП «Іскра»( СВК «Іскра») с.Паридуби Старовижівського району Волинської області і був 05 квітня 1995 року прийнятий у члени цього ж колгоспу. У члени колгоспу був прийнятий, коли головою був (чи виконував його обов`язки) ОСОБА_3 . З невідомих йому причин у списки осіб, що додавався до державного акта на право колективної власності на землю він включений не був. Хоча на цей момент був членом КСП «Іскра» (СВК «Іскра) і працював у ньому. Для включення в списки колгоспників до сільської ради та комісії не звертався, оскільки переніс до 20 операцій, що вважає більш важливим, ніж вирішення питання щодо землі. Це не позбавляє його права вирішити дане питання в судовому порядку. Просить суд позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути понесені ним судові витрати з відповідача, пов`язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 10 000,00 грн. Про що надав Договір про надання правової допомоги №6/2021-к від 03 березня 2021 року, Акт прийому-передачі виконаних робіт від 27 липня 2021 року (про надання професійної правничої допомоги) у справі № 168/232/21 згідно Договору про надання правової допомоги №6/2021-Л від 03 березня 2021 року та квитанцію від 27 липня 2021 року про сплату за послуги за правову допомогу. Заперечення у відзиві на позовну заяву представника відповідача (голови Смідинської сільської ради Піцик О.І.) не визнає.

Представник відповідача, голова Смідинської сільської ради Піцик О.І. надала відзив на позовну заяву. Заперечила щодо обґрунтування про визнання права власності на земельну частку (пай) позивача. Просила суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Смідинської сільської ради Старовижівського району Волинської області про визнання права на земельну частку (пай). А судові витрати стягнути відповідно до порядку статті 141 ЦПК України. В судовому засіданні пояснила, що наданий позивачем список колгоспників СВК «Іскра», які мають право на земельну частку (пай) на 7 (семи) аркушах містить неточності. На час його складання головою правління зборів колгоспників був батько позивача – ОСОБА_4 . І під час звільнення з членів колгоспу за власним бажанням ОСОБА_1 мав би отримати Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. Однак із заявою про внесення його до списків колгоспників,які мають право на земельну частку (пай) він не звертався. В подальшому (після з`ясування обставин справи та перевірці їх доказами) представником відповідача ОСОБА_5 питання розходження у списку колгоспників СВК «Іскра», які мають право на земельну частку (пай), було знято. Заперечила про стягнення з відповідача – Смідинської сільської ради судових витрат (судового збору та витрат на правову допомогу адвоката). Однак доказів неспівмірності витрат суду не надала.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області у судове засідання не з"явилася. Подала пояснення шляхом надання копії списків колгоспників СВК «Іскра» с.Паридуби Старовижівського району Волинської області, які є невід`ємною частиною Державного акта на право колективної власності від 09 лютого 1997 року. Не заперечила щодо розгляду справи без участі її представника. Не заперечила та не підтримала заявлені позовні вимоги (а.с.49-51).

       Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив. Він спочатку працював у колгоспі бригадиром. Коли був відсутній голова правління, то в силу своїх функціональних обов"язків виконував повноваження голови правління. Згодом сам став головою правління КСП «Іскра»( СВК «Іскра») с.Паридуби Старовижівського району Волинської області. Рішенням зборів колгоспу у списки осіб, які мають право на земельну частку (пай), включали залежно від величини майнового паю. Якщо майновий пай становив менше 200 гривень, то таких осіб у списки не включали. Відповідно, майновий пай нараховувався від тривалості перебування у членах колгоспу. Керувалися не законом, а принципом соціальної справедливості. Позивача ОСОБА_1 він приймав у члени колгоспу, виконуючи повноваження голови правління. З 05 квітня 1995 року по 01 березня 2001 року ОСОБА_1 працював у колективному сільськогосподарському підприємстві «Іскра», ( КСП «Іскра», СВК «Іскра») с.Паридуби Старовижівського району Волинської області. На момент передачі державного акта про право колективної власності на землю колективному сільськогосподарському підприємству «Іскра» позивач був членом колгоспу. Однак через невеликий період роботи в колгоспі не був включений у списки осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідка, суд прийшов до такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 05 квітня 1995 року прийнятий в члени колгоспу «Іскра» Старовижівського району Волинської області. 01 березня 2001 року звільнений з членів колгоспу за власним бажанням. Що підтверджується копією трудової книжки колгоспника від 05 квітня 1995 року (а.с.7).

З архівної довідки Об`єднаного трудового архіву сіл, селища Старовижівської селищної ради Волинської області від 23 лютого 2021 року № Р-44/01.15 вбачається, що позивач ОСОБА_1 прийнятий в члени колгоспу з 05 квітня 1995 року (а.с.8).

З архівної довідки Об`єднаного трудового архіву сіл, селища Старовижівської селищної ради Волинської області від 23 лютого 2021 року № Р-454/01.15 вбачається, що згідно списку колгоспників і колгоспних пенсіонерів, які мають майновий пай значиться під № 161 позивач ОСОБА_1 з розміром майнового паю 56 грн. (а.с.9).

Державний акт на право колективної власності на землю видано колективному сільськогосподарському підприємству «Іскра» на території Смідинської сільської ради 09 лютого 1997 року. Землю (1389,7 га) передано у колективну власність сільськогосподарського використання відповідно до рішення Смідинської сільської Ради народних депутатів від 27 грудня 1993 року № 3/5. (а.с.10-13).

Таким чином, судом встановлено, що позивач на дату видачі державного акта на право колективної власності на землю, тобто 09 лютого 1997 року, являвся членом цього КСП. Однак в список колгоспників СВК «Іскра», які мають право на земельну частку (пай), доданого до Державного акта на право колективної власності на землю включений не був (а.с.14-20).

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.

Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України та частини 2 статті 1 Земельного Кодексу України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Процес приватизації землі розпочався з передачі її у власність колективних сільськогосподарських підприємств (далі – КСП), сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, створеним на базі колишніх колгоспів, радгоспів та інших державних підприємств на підставі державного акта на право приватної власності на землю з доданим до нього списком осіб, які мали право на одержання своєї частки землі.

Частиною 9 статті 5 Земельного кодексу України (1990 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини 1 статті 22 ЗК України (1990 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 вказаного Указу Президента України, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (1990 року, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), та Указу, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до пункту 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 «Про трудові книжки колгоспників» трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.

Згідно пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

       При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

       За положеннями статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також втрати ним документа, який посвідчує право власності.

       Європейський суд з прав людини в своїх рішення, а саме: «Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року, «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року, сформував позицію, про те, що держава під час виконання своїх функцій, щодо захисту права власності має дотримуватись принципу правомірних або законних очікувань громадян, а також утримуватись від необгрунтованого пасивного втручання у разі якщо такі очікування на оформлення права власності за особою підтвердженні будь-якими засобами, передбаченими національним законодавством.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є, поміж іншого, рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Тобто, з урахуванням наведених норм земельного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, з моменту видачі Державного акта на право колективної власності на землю цьому колективному сільськогосподарському підприємству ОСОБА_1 набув право на земельну частку (пай). Оскільки був членом КСП «Іскра». Однак не був включений до списку колгоспників СВК «Іскра», які мають право на земельну частку (пай), доданого до Державного акта на право колективної власності на землю. Тому набув права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, тобто 09 лютого 1997 року, і мав право отримати відповідний сертифікат та звернутися до уповноваженого органу для виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та оформити документ, що посвідчує право власності на неї.

Таке право позивача відповідно до закону припинене не було, ніким не заперечувалось, не оспорювалось і не було обмежене будь-яким строком для його реалізації.

Бо право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів колективного сільськогосподарського підприємства до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі (державної реєстрації) державного акта про право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському підприємству, членом якого є особа. Що узгоджується із правовим висновком Верховного Суду ( постанова Верховного Суду від 05 березня 2021 року, справа № 717/641/18)

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Тому суд відхиляє заперечення представника відповідача ОСОБА_5 на позовну заяву про те, що на час складання списків головою правління зборів колгоспників був батько позивача – ОСОБА_4 , а сам позивач із заявою про внесення його до списків колгоспників, які мають право на земельну частку (пай) не звертався, за безпідставністю.

З урахуванням зазначених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку про наявність у ОСОБА_1 права на земельну частку (пай). Оскільки не внесення особи до списку членів колективного сільськогосподарського підприємства є перешкодою для реалізації особою права на таку частку. Тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.

       Згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує положення статті 141 ЦПК України та керується нею. З чим погоджується і сам відповідач. Згідно пунктів 1,2,6 вказаної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

       Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Позивач ОСОБА_1 є інвалідом I групи і від сплати судового збору звільнений (а.с.5).

       Відповідно до пункту 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (постанова від 17 жовтня 2014 року№10) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

        Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

        Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

       Тому із відповідача – Смідинської сільської ради Волинської області слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 908,00 грн.

       Що стосується стягнення із відповідача витрат на правничу допомогу адвоката, то згідно вимог частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини 12 статті 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Оскільки третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області у судове засідання не з`явилася не заперечила та не підтримала заявлені позовні вимоги, тому витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн. слід стягнути з відповідача – Смідинської сільської ради Волинської області.

Керуючись статтею 392 ЦК України,

статтями 5, 22, 23 ЗК України,

статтями 12, 13, 81, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України,

суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Смідинської сільської ради Старовижівського району Волинської області про визнання права на земельну частку (пай) – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , право на земельну частку (пай) із земель, які перебували в колективній власності КСП «Іскра» с.Паридуби Старовижівського району Волинської області у розмірі, який підлягав до паювання особам, включеним до списку колгоспників СВК «Іскра», які мають право на земельну частку (пай), затвердженого на зборах членів КСП «Іскра» 09 лютого 1997 року.

Стягнути з відповідача Смідинської сільської ради Старовижівського району Волинської області (с.Смідин, вул.Грушевського,9 Ковельського (раніше Старовижівського) району Волинської області, код ЄДРПОУ 04332880) в користь держави судовий збір в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень за такими реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/ м.Київ/ 22030106 код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UА908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Стягнути з відповідача Смідинської сільської ради Старовижівського району Волинської області (с.Смідин, вул.Грушевського,9 Ковельського (раніше Старовижівського) району Волинської області, код ЄДРПОУ 04332880) в користь позивача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Старовижівський районний суд Волинської області в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А.В.Малюта