АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2009 року м.Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Доценко Л.І.
суддів –Журавльова О.Г., Мартинової К.П.
за участю секретаря – Білорусової Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання доручення незаконним, визнання незаконним договору дарування, визнання недійсною угоди, зобов’язання укласти угоду, зобов’язання вчинити нотаріальну дію, знесення гаражу, стягнення моральної шкоди , за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 02 вересня 2009 року ,
ВСТАНОВИЛА:
19.12.2006 року ОСОБА_1 зв ернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання доручення, договору дарування, угоди про порядок користування спільним проходом недійсним, стягнення моральної шкоди. В процесі розгляду справи, ОСОБА_1 неодноразово доповнював та уточнював свої позовні вимоги ( а.с. 76, 169, 192, 228).
21.08.2009 року ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги та просив визнати незаконним доручення від 23.11.2000року, договір дарування від 07.02.2001року, визнати недійсною угоду, зобов’язати укласти угоду, зобов’язати нотаріуса вчинити нотаріальну дію, зобов;язати знести гараж, стягнути матеріальну та моральну шкоду ( а.с.233-236), посилаючись на те, що 07.02.2001 року ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_5 за дорученням, посвідченим Карповою Т.А.- заступником голови адміністрації Антроповського сільського територіального округу Чеховського району Московської області 23.11.2000року, подарував ОСОБА_4.( сину ОСОБА_5) 5/6 частин будинку за адресою: АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 407 кв.м., договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу – Юрасовою А.М. Позивач вважає, що ОСОБА_5 був цивільно недієздатною особою, не міг підписати доручення, тому доручення та договір дарування необхідно визнати недійсними. 1\6 частина будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Одеси від 20.06.1995року належала позивачу. Позивач 19.12.2001 року продав дану 1\6 частину будинку ОСОБА_2. Позивач вважає, що нотаріус при укладенні договору купівлі- продажу 1\6 частину будинку не повідомила його про те, що він втрачає право власності на належні, як він вважає йому, 72 кв.м. спільного проходу. Тому ОСОБА_1
Головуючий у першій інстанції – Демченко О.М. Справа № 22ц- 5064\09
Доповідач- Доценко Л.І. Категорія ЦП : 21
ОСОБА_1 просить зобов;язати ОСОБА_2 підписати нотаріальну угоду про спільне користування земельною ділянкою площею 76,3 кв.м., розташовану між будинками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та зобов;язати нотаріуса ОСОБА_3 вчинити нотаріальну дію щодо укладання цієї угоди. Оскільки ОСОБА_2 збудував на даній земельній ділянці гараж, ОСОБА_1 просив зобов;язати його знести даний гараж та стягнути з ОСОБА_2 5000грн. матеріальної шкоди та з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 5000грн.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з;явився, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в телеграмі вказав, що він проходить лікування ( а.с.217). В листі на адресу суду ОСОБА_5 позов не визнав, вказавши, що доручення та договір дарування 5\6 будинку своєму сину ОСОБА_4 не оскаржує.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав з тих підстав, що доручення видане ОСОБА_5 на право відчуження 5\6 частин будинку на користь ОСОБА_4 не зачіпає інтересів позивача. Угода про спільне користування проходом ( двором) між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_9 від 19.12.2001року втратила свою силу після того, як ОСОБА_9 продав ОСОБА_2 1\6 частину будинку. Після відчуження 1\6 частини будинку НОМЕР_2 ОСОБА_9 втратив право користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. ОСОБА_9 володіє будинком НОМЕР_1, розташованим на земельній ділянці між будинками НОМЕР_3 та НОМЕР_2, яка знаходиться в його користуванні. Крім того, відповідач ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_9 пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом.
Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнав.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з;явилася, надіслала до суду клопотання про слухання справи у її відсутність, позов не визнала.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 02 вересня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання доручення незаконним, визнання незаконним договору дарування, визнання недійсною угоди, зобов’язання укласти угоду, зобов’язання вчинити нотаріальну дію, знесення гаражу, стягнення шкоди – відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 не є особою визнаною у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, тому підстави для визнання доручення та договору дарування недійсним відсутні. Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули право власності на будинок НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в м. Одесі та на земельну ділянку, на якій знаходиться даний будинок на законних підставах, тому підстав для зобов;язання їх укласти з ОСОБА_1 угоду про спільне користування земельною ділянкою, прилеглої до будинку НОМЕР_2 законом не передбачено.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і розглянув справу у відповідності до вимог ст.11 ЦПК України в межах позовних вимог та на підставі тих доказів що були надані ОСОБА_9
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Ленінського районного суду м. Одеси від 20 червня 1995року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1\6 частину , а за ОСОБА_10 на 5\6 частин будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1. Суд виділив ОСОБА_1 земельну ділянку площею 52 кв.м., ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 340кв.м. В спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_10 залишено 40 кв.м. ( а.с. 8-12).
07 лютого 2001року ОСОБА_5 через свого представника ОСОБА_2, діючий від імені ОСОБА_5 по довіреності, посвідченій Карповою Т.А. заступником голови адміністрації Антроповського сільського територіального округу Чеховського району Московської області 23.11.2000р. за реєстровим № 319 подарував належні йому 5\6 частин будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в м. Одесі, розташованих на земельній ділянці площею 407кв.м., своєму сину ОСОБА_4 Даний договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 ( а.с.13).
19 грудня 2001року ОСОБА_1 продав 1\6 частину будинку НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в м. Одесі, розташованих на земельній ділянці площею 407 кв.м., ОСОБА_2 Даний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 ( а.с. 15).
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 набули право власності на будинок НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в м. Одесі на законних підставах, є користувачами земельної ділянки, на якій знаходиться даний будинок і питання про користування даною земельною ділянкою можуть вирішуватись саме між ними. ОСОБА_1 втратив право користування даною земельною ділянкою після посвідчення договору купівлі- продажу від 19.12.2001р., який ОСОБА_1 не оскаржував.
Із уточненої позовної заяви ОСОБА_1 ( а.с. 233) вбачається, що ОСОБА_1 ставив питання про визнання доручення від 23.11.2000р. та договору дарування від 07.02.2001р. недійсним на підставі того, що ОСОБА_5 був недієздатною особою.
Суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що підстав для визнання недійсним доручення та договору дарування не вбачається, оскільки ОСОБА_1 не надав суду доказів про те, що ОСОБА_5 у встановленому законом порядку був визнаний недієздатним.
За змістом ст.ст.1166,1167 ЦК України ( в ред. 2003р.), на підставі яких ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ( а.с.233-236), єдиною підставою цивільно- правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її заподіяла, причинний зв;язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не надав суду доказів скоєння відповідачами правопорушення , а тому підстав для стягнення з відповідачів шкоди не вбачається.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказується на те, що ОСОБА_5 з 18.11.1998р. по 19.07.2001р. знаходився на примусовому лікуванні в закритій психіатричній лікарні № 5 Департаменту охорони здоров;я м .Москви у зв;язку з чим був особою недієздатною, а також не міг підписати доручення.
Колегія суддів не приймає до уваги дані доводи, оскільки із листа зав. відділенням психіатричної лікарні № 5, яка знаходиться в Московській області, Чеховський район, пв Троіцьке- Антропово, ( а.с.16 ) не вбачається, що дана лікарня є закритого типа, що ОСОБА_5 визнаний у встановленому порядку недієздатною особою. Крім того, доручення від 23.11.2000р. та договір дарування від 07.02.2001р. не зачіпають інтереси позивача, він не є піклувальником ОСОБА_5, а ОСОБА_5 не уповноважував позивача для звернення до суду з позовом в його інтересах.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Ленінського районного суду м. Одеси від 20.06.1995р. встановлено, що вихід з домоволодіння під НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в м. Одесі, здійснюється через спільний прохід, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Одеси від 20.06.1995р. встановлено користування земельною ділянкою тільки між співвласниками домоволодіння НОМЕР_2.
В апеляційній скарзі вказується, що судом першої інстанції не було визначено порядок користування спільним ходом власниками домоволодіння НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 в м. Одесі ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 власником домоволодіння НОМЕР_1, оскільки таких позовних вимог заявлено не було, а суд першої інстанції розглянув справу у відповідности до вимог ст.11 ЦПК України в межах заявлених вимог.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1п.1, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 02 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Л.І.Доценко
Судді К.П.Мартинова
О.Г.Журавльов