Справа № 167/236/21 Головуючий у 1 інстанції: Шептицька Н. В.

Провадження № 22-ц/802/1025/21 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 року                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 19 травня 2021 року, 

В С Т А Н О В И В :

У березні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 28.07.2011 між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, заборгованості не погашав, унаслідок чого станом на 28.02.2021 утворилася заборгованість у розмірі 18 926, 22 грн, з яких: 15 193, 98 грн – заборгованість за тілом (за простроченим тілом) кредиту; 3 732, 24 грн – заборгованість за простроченими відсотками.

Посилаючись на викладене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 19 травня 2021 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 2 804 гривні 53 копійки заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 28.07.2011 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 170 гривень 25 копійок судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову в даній справі (18 926,22 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття постанови у даній справі є 26.07.2021, тобто дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2011 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, в якій зазначено, що вона разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу позовних вимог, посилався на те, що в порушення умов договору від 28.07.2011 та положень статей 509, 526 ЦК України, відповідач свої зобов`язання за Договором не виконує у повному обсязі тому станом на 28.02.2021 утворилась заборгованість за договором у загальному розмірі 18 926, 22 грн. При цьому, на підтвердження погодження умов договору, АТ КБ «ПриватБанк» надав до матеріалів позовної заяви копію анкети-заяви відповідача, Витяг з Тарифів банку з обслуговування кредитних карт «Універсальна», Умови та Правила надання банківських послуг, розрахунок заборгованості та виписку з рахунку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк», на даний момент АТ КБ «ПриватБанк»).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір тіла кредиту, порядок нарахування процентів та штрафів посилався на копію анкети-заяви відповідача, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», розрахунок заборгованості та виписку з рахунку.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ця редакція договору, а не інша. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Звертаючись до суду з позовом, банк вказав, що підписанням заяви відповідач приєднався до Договору.

Проте, в анкеті-заяві від 28.07.2011 відсутні умови про розмір процентної ставки.(а.с. 12).

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (28.07.2011) до моменту звернення до суду з указаним позовом (березень 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28.07.2011 шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

За таких обставин, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на які АТ КБ «ПриватБанк» посилався як на підставу своїх вимог, на підставі статтей 12, 81, 263 ЦПК України, за змістом яких рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і має бути ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині безпідставності вимог банку про стягнення відсотків за користування кредитом.

Суд першої інстанції обгрунтовано застосував правову позицію викладену в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, правовідносини у якій є подібними до тих, що склалися між сторонам у даній справі.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина перша статті 83 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Колегія суддів звертає увагу, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача).

Однак, про наявність таких об`єктивних обставин позивач суду не повідомляв.

Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справ вбачається, що банк у позовній заяві не повідомляв суд про наявність підписаної довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», не долучив такої довідки до позовної заяви, обгрунтовуючи свої доводи лише посиланням на приєднання відповідача ОСОБА_1 до Тарифів, умов та правил.

При подачі апеляційної скарги банк долучив довідку про умови кредитування, однак не навів мотивів подання такої довідки з порушенням встановленого строку, не повідомив суд про існування об`єктивних обставин, які зробили неможливим її своєчасне подання, тому апеляційний суд вказану довідку відхиляє.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 756/671/19 (провадження № 61-12536св20), від 25.08.2020 у справі № 644/7190/19 (провадження № 61-8534 св 20).

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, апеляційний суд зазначає наступне.

На підтвердження укладеного з відповідачем договору банк надав суду анкету-заяву від 24.02.2011, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 04.02.2011 по 17.12.2020, довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням строку їх дії.

При цьому, банк стверджував, що згідно з випискою по карткових рахунках позичальник ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково виконувати свої зобов`язання щодо їх повернення.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

При цьому згідно з пунктом 3 вказаного Положення клієнтські рахунки це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу).

Таким чином наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, може підтверджувати заборгованість відповідача ОСОБА_1 за виданим кредитом.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц (провадження № 61-16362св18), від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц (провадження № 61-47353св18) та від 29 липня 2020 року у справі № 753/10779/16-ц (провадження № 61-39196св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18 (провадження № 61-6279св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 190/1419/19-ц (провадження № 61-10096св20).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що банк, визначаючи кредитну заборгованість, до тіла кредиту зарахував не тільки кошти, які фактично були отримані боржником, але і списані з ініціативи банку за рахунок кредитних коштів проценти за користування кредитом, пеню, штрафи, унаслідок чого банк необґрунтовано збільшив заборгованість за тілом кредиту. Наведене підтверджується виписками по рахунку за період з 23.02.2015 по 01.02.2021 (а.с. 47-48).

Належить відмітити, що автоматичне списання коштів на погашення процентів, пені, штрафів, у разі виникнення заборгованості, передбачене Умовами і Правилами надання банківських послуг, які відповідачем не підписані, тому не можуть застосовуватись.

Виписками по рахунку підтверджується, що відповідач користувався платіжною картою та використав кредитних коштів на суму 21148,47 грн, а вніс на картковий рахунок 18343,94 грн., отже, сума неповернутого тіла кредиту становить 2804,53 грн.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, на підставі вимог частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, апеляційний суд дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 756/671/19, провадження № 61-12536св20.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову банку та стягнув з ОСОБА_1 2804,53 грн. заборгованості за кредитним договором.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на невірність розрахунків суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки, як вбачається із зазначеного банком розрахунку сума витрачених клієнтом кредитних коштів за період з 01.06.2016 до 28.02.2021 становить 21118,47 грн (19320,03 грн. + 1798,44 грн.), а внесених коштів - 18313,94 грн. (4271,91 грн. +13942,03 грн.), тобто заборгованість ОСОБА_1 , згідно розрахунку наведеного самим банком у апеляційній скарзі, становить 2804,53 грн. (21118,47 грн - 18313,94 грн.).

Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 268,  367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 19 травня 2021 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий        

Судді: