Справа № 22-ц-32 Головуючий 1 інст. – Аркатова К.В.
Категорія: трудові Доповідач – Кірсанова Л.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого – судді: Пилипчук Н.П.,
суддів: Кірсанової Л.І., Колтунової А.І.
при секретарі Козир Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління освіти та науки Харківської обласної державної адміністрації, треті особи – начальник Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_2, Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для розумово відсталих дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки про визнання наказу недійсним, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2008 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 1990 року працює вчителем української мови та літератури в Спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті для розумово відсталих дітей–сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. Наказом №130 – к від 12.03.2008 року вона була звільнена з роботи за ч.3 ст. 41КЗпП України за здійснення аморального проступку, несумісного з продовженням роботи. Підставою для винесення даного наказу було клопотання директора школи–інтернату, з якого убачається, що 30 січня 2008 року після проведення другого уроку вона, знаходячись у п’ятому класі, двічі вдарила учня ОСОБА_3, чим заподіяла останньому тілесні ушкодження. У результаті цього стан здоров’я учня погіршився і 01.02.2008 року він був терміново госпіталізований у лікарню, де проходив лікування до 20.02.2008 р. Щодо цього факту проводилася перевірка Куп’янським МРВ ГУ МВСУ в Харківській області і була встановлена причетність вчителя ОСОБА_1 у заподіянні тілесних ушкоджень учневі ОСОБА_3.
Факт вказаного проступку позивачка не визнає. Зазначає, що підставою для звільнення послужили наслідки зведення рахунків директора школи ОСОБА_4 з нею. Працюючи вчителем, вона сумлінно виконувала свої службові обов’язки з навчання та виховання дітей, з повагою відносилася до своєї роботи і вихованців, ніколи не дозволяла собі застосовувати до учнів мір фізичного або психічного тиску. З документами, які послужили підставою для звільнення, її не ознайомили. Розслідування проводилося поверхньо, без її участі й опитування вихованців, свідків побиття ОСОБА_3 іншою особою. Їй відомо, що ОСОБА_3 побив учень 10 класу ОСОБА_6. Просила визнати наказ про її звільнення недійсним, поновити її на роботі, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Представники відповідача та третьої особи позов не визнали. Вказували, що процедура звільнення ОСОБА_1 проведена законно, так як остання здійснила аморальний проступок, не сумісний з подальшим продовженням її роботи на посаді вчителя.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати і постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Зазначає, що не цей час немає ніякого законного рішення суду, яким би її було визнано винною у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_3. Постанову Куп’янського РВ, якою встановлена її причетність у заподіянні тілесних ушкоджень вказаному учню, вона оскаржила.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала безперечні докази про непричетність її заподіянні тілесних ушкоджень вихованцю ОСОБА_3 30 січня 2008 року. Позивачка звільнена за п. 3 ст. 41 КЗпП України на законних підставах, так як здійснила аморальний проступок, несумісний з продовженням роботи вчителя. Згідно висновку комісії з розслідування нещасного випадку ОСОБА_1 30 січня 2008 року двічі вдарила учня ОСОБА_3, чим заподіяла останньому тілесні ушкодження.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи , зібраним по справі доказам та вимогам закону.
Відповідно до ст. 41 п. 3 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Згідно ст. 50 Закону України „Про освіту” на цій підставі можуть бути звільнені учасники педагогічного процесу, а також інші особи, до складу трудових обов’язків яких входить виконання виховних функцій.
З матеріалів справи убачається, що наказом № 130-к від 12.03.2008 року начальника головного управління освіти та науки Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 позивачка була звільнена з посади вчителя української мови і читання спеціальної загальноосвітньої школи – інтернату для розумово відсталих дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки м. Куп”янська Харківської області за здійснення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи за ст. 41 п.3 КЗпП України( а. с. 19)
Підставою для винесення даного наказу було клопотання директора школи – інтернату ОСОБА_4, з якого вбачається, що 30 січня 2008 року ОСОБА_1, знаходячись у п’ятому класі, вдарила двічі учня ОСОБА_3, чим заподіяла останньому тілесні ушкодження, у результаті чого стан здоров”я учня погіршився. 01.02.2008 року він терміново був госпіталізований у лікарню, де проходив лікування до 20.02.2008 року. По цьому факту проводилася перевірка Куп”янським МРВ ГУ МВСУ в Харківській області, де зазначено про причетність вчителя ОСОБА_1 у заподіянні тілесних ушкоджень учневі ОСОБА_3( а. с. 38- 41).
Постановою оперуповноваженого ОКМДД Куп’янського МВ ГУМВСУ в Харківській області від 7 лютого 2008 р. (а.с. 40-41) відмовлено у порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України у відношенні ОСОБА_1. Директору школи-інтернату ОСОБА_4 рекомендовано звернутися до суду в порядку приватного обвинувачення ( а. с. 40, 41).
Вказана постанова набрала законної сили та не оскаржена. При цьому твердження позивачки про оскарження нею зазначеної постанови не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах, оскільки фактично, за словами позивачки, нею було подано адміністративний позов, а не скаргу на постанову оперуповноваженого в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.
Відповідно до ст. 99-1 КПК України, постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.
Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.
Як пояснили в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник вказана постанова на цей час в установленому законом порядку не оскаржена .
В той же час, ОСОБА_1 не надано як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду належних доказів незастосування фізичного насильства відносно учня ОСОБА_3
Посилання ОСОБА_1., що ОСОБА_3 побив учень старшого класу ОСОБА_6 безпідставне та спростовується постановою оперуповноваженого ОКМДД Куп’янського МВ ГУМВ СУ в Харківській області від 7 лютого 2008 р. (а.с. 40-41).
Відповідно до п. 5.3 Посадової інструкції вчителя ОСОБА_1, затвердженої 30.08.2006 року за застосування, в тому числі одноразове, методів виховання пов’язаних з фізичним чи психічним насиллям над особистістю учня, а також скоєння іншого аморального вчинку вчитель може бути звільнений з посади у відповідності з трудовим законодавством і Законом України „Про освіту” Звільнення за цей вчинок не є мірою дисциплінарної відповідальності.
Вказане, на думку судової колегії, суд обґрунтовано визнав як підставу для вірного застосування відповідачем у відношенні позивачки ч. 3 ст. 41 КЗпП України, тобто розірвання трудового договору у зв’язку зі здійсненням працівником, що виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.
Інші доводи апеляційної скарги фактично повторюють доводи, викладені позивачкою в судовому засіданні суду першої інстанції та не спростовують висновків рішення суду, яке ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для зміни або скасування судового рішення судова колегія не вбачає.
Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія –
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України в 2-місячний термін з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді