П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року м. Київ

Справа №761/40889/20

Провадження № 22-ц/824/9075/2021

Резолютивна частина постанови оголошена 21 липня 2021 року

Повний текст постанови складено 22 липня 2021 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Журавльова Д.Д.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Савченко Тетяною Вікторівною на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про скасування розпорядження та зобов`язання взяти особу на квартирний облік, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, в якому просив суд скасувати підпункт 2.2 п.2 розпорядження Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації №243 від 12.05.2020 р., зобов`язати Шевченківську районної у місті Києві державної адміністрації взяти на квартирний облік для отримання житлової площі з дати звернення.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що позивач проходив військову службу з 1997 р. по 2015 р. в Збройних силах України, з 2015 р. в Державній прикордонній службі України, з 2016 р. по 2019 р. в Управлінні Державної охорони України. Наказом №138-ОС від 15.02.2018 р. позивача звільнено з військової служби у запас за п. «г», 13.08.2018 р. виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Державної прикордонної служби України. Наказом №720-ос/дзк від 10.10.2019 р. звільнений з військової служби у відставку згідно п.п. б п.2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу. Позивач є учасником бойових дій, особою з інвалідністю другої групи.

З 22.09.2015 р. позивач зареєстрований за адресою військової частини по АДРЕСА_1 .

03.01.2020 р. між позивачем та Будинкоуправлінням №1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України укладено договір найму житлового приміщення - кімнати №14, площею 13,6 кв.м., по АДРЕСА_2 .

В лютому 2020 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 12.05.2020 р. №243 позивачу відмовлено у прийняття на квартирний облік, підстава: місце реєстрації при військовій частині.

Вказану відмову позивач вважає безпідставною, оскільки він є особою з інвалідністю другої групи внаслідок війни, власного житла немає, проживає за договором найму по АДРЕСА_2 .

Вказане стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про скасування розпорядження та зобов`язання взяти на квартирний облік для отримання житлової площі в місті Києві, - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокатом Савченко Т.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи.

В судовому засідання ОСОБА_1 та його представник адвокат Василевська К.М., підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник Шевченківської РДА в м. Києві Вождаєнко Н.М., проти додів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскільки позивач зареєстрований на території військової частини, а не у житловому приміщенні, відповідачем було правомірно відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті на квартирний облік.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить з такого.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , дійсне до 01.12.2021 р. (а.с. 12)

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 12.09.2019, виданої Управлінням Державної охорон України, підполковник ОСОБА_1 дійсно у період з 06 червня по 24 липня 2014 р. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у в районі проведення антитерористичної операції в Донецькій, Луганській областях. (а.с. 14)

Згідно паспорту громадянина України ОСОБА_1 з 22.09.2015 р. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.10)

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутня інформація щодо ОСОБА_1 (а.с. 21)

03.01.2020 р. між позивачем та Будинкоуправлінням №1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України укладено договір найму житлового приміщення - кімнати №14, площею 13,6 кв.м., по АДРЕСА_2 . (а.с. 22-24)

Згідно акту обстеження житлових умов заявника від 03.01.2020 р. ОСОБА_1 проживає в кімнаті, площею 13,6 кв.м, особовий рахунок відкритий на ОСОБА_1 (а.с. 25)

На засіданні громадської комісії з житлових питань Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, яке оформлене протоколом №5 від 12.03.2020 р., відмовлено у взятті на квартирний облік ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 . (а.с. 17)

З довідки на засіданні ж/к від 12.03.2020 р., яка долучена відповідачем до відзиву, вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований з 2016 р. при військовій частині по АДРЕСА_1 , фактично проживає по договору найму Київського квартирно-експлуатаційного управління Міноборони у гуртожитку на АДРЕСА_2 . Взяття на квартирний облік громадян, які зареєстровані при військових частинах, житловим законодавством не передбачено, питання зарахування їх на квартирний облік вирішується за місцем проходження служби.

Аналогічні роз`яснення містяться у відповіді начальника відділу Центру надання адміністративних послуг від 17.02.2020 р. (а.с. 18)

Враховуючи пропозиції громадської комісії з житлових питань Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (протокол №5 від 12.03.2020 р.) розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації №243 від 12.05.2020 р. в прийняття на квартирний облік відмовлено ОСОБА_1 , підстава - місце реєстрації при військовій частині. (а.с. 16)

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 15 Житлового кодексу України до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах Рад віднесено здійснення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Розпорядженням Виконавчого органу КМР (КМДА) від 31.01.2011 р. N 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» (Додаток № 4) здійснення обліку громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, доручено районним в місті Києві державним адміністраціям.

Відповідно до ст. 31 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно зі ст. 34 Житлового кодексу УРСР та пункту 13 Постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.

Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами;

2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. Перелік випадків, коли жилі будинки (жилі приміщення) вважаються такими, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, визначається Міністерством житлово-комунального господарства УРСР, Міністерством охорони здоров`я УРСР і Держбудом УРСР;

3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я УРСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок. Порядок видачі медичних висновків зазначеним хворим встановлюється Міністерством охорони здоров'я УРСР;

4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

6) які проживають у гуртожитках;

7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім`ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати);

8) внутрішньо переміщені особи з числа учасників бойових дій відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 та особи з інвалідністю внаслідок війни, визначені в пунктах 10-14 частини другої статті 7, та члени їх сімей, а також члени сімей загиблих, визначені абзацами четвертим - восьмим, чотирнадцятим, шістнадцятим - двадцять другим пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до п. 15 Правил на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті. Громадяни, які користуються правом першочергового і позачергового одержання жилих приміщень, беруться на квартирний облік при наявності передбачених Правилами підстав, незалежно від тривалості проживання у даному населеному пункті.

Статтею 39 Житлового кодексу УРСР передбачено, що громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті; за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу.

Рішення про взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

15.07.1985 виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів та президією Київської міської ради профспілок, на виконання постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470, прийнято постанову за № 582 «Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» (далі - Порядок ). Пунктом 2 Порядку (зі змінами від 30.04.1991 № 234) встановлено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які мають жилу площу до 7,5 кв. м включно на кожного члена родини.

Пунктом 7 Порядку дозволено виконкомам районних Рад народних депутатів, підприємствам, організаціям та установам, які мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво, або беруть пайову участь у житловому будівництві, зараховувати на квартирний облік громадян які проживають та прописані згідно договору піднайму не менше, ніж п`ять років після його укладення, а в будинках державного фонду або згідно договору найму в будинках житлово-будівельних кооперативах, а також у житлових приміщеннях, які належать громадянам на праві особистої власності.

Тобто, громадянин може бути визнаний таким, що потребує поліпшення житлових умов, якщо за місцем проживання йому належить житло меншої площі, ніж встановлено в даному населеному пункті і передбачено проживання і реєстрація в житловому приміщенні.

Позивач, як громадянин України, має право перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, як за місцем роботи (служби) так і за місцем проживання.

З відповіді Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.10.2020 р. вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку для поліпшення житлових умов в Адміністрації Державної прикордонної служби (м. Київ) у загальному порядку з 08.02.2016 р., першочерговому - з 26.03.2018 р. (а.с. 19-20)

Тобто, позивач скористався наданим йому правом і перебуває на квартирному обліку за місцем служби, як військовослужбовець.

Між тим, підставою для відмови Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією в прийнятті на облік за місцем проживання (реєстрації) позивача стало місце реєстрації при військовій частині.

Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Між тим, військова частина не входить до житлового фонду, який визначений статтею 4 Житлового кодексу України.

Згідно ст. 4 Житлового кодексу УРСР, житловий фонд утворюють жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України. При цьому не входять до житлового фонду нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР, житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

Ст. 6 ЖК УРСР передбачає, що жилі будинки й жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Для взяття на квартирний облік за місцем проживання, а саме в районній державній адміністрації, громадянин має надати довідку про зареєстроване місце проживання саме у житловому приміщенні, яке знаходиться на території конкретного району в якому громадянин бажає встати на квартирний облік.

Відповідно до п.19 Правил громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті перевіряють житлові умови громадян і про результати перевірки складають акт. Тобто громадська комісія перевіряє житлові умови громадянина саме за місцем реєстрації в адміністративно-територіальні й одиниці де громадянин бажає стати на квартирний облік.

В зв`язку з вищевикладеним, що позивач, як громадянин України, має право перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, як за місцем роботи( служби) так і за місцем проживання. Однак для постановки його на квартирний облік за місцем проживання, він має бути зареєстрованим у житловому приміщенні, на території адміністративно-територіальної одиниці, в якій він бажає встати на квартирний облік.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів критично оцінює аргументи заявника проте, що суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, оскільки під час вирішення спору, судом першої інстанції оцінка позовних вимог була здійснена у взаємному зв?язку із доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має правозалишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Савченко Тетяною Вікторівною - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна