Справа 22- ц -4831 /2009 року Головуючий 1-ї інст. – Музиченко В.О.
Категорія : з договорів дарування Суддя-доповідач – Тичкова О.Ю.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2009 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Солодкова А.А.
суддів колегії - Тичкової О.Ю., Піддубного Р.М.
при секретарі - Соколовій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа сьома Харківська державна нотаріальна контора, КП « Харківське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору дарування недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення без надання іншого житлового приміщення -
ВСТАНОВИЛА :
У липні 2007 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом, після уточнення якого, остаточно просили визнати недійсним договір дарування 31/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Визнати за Кравченко Н. І право власності на зазначену частину будинку та визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_3 право власності за кожним на 31/200 частину спірного будинку.
В обґрунтування позову позивачі зазначили, що з 1992 року їхній матері та бабусі ОСОБА_9 належала 31/100 частин зазначеного житлового будинку. Остання зловживала спиртними напоями і тому постійно потребувала стороннього догляду, який вони їй надавали. В 2004 році до спірної частини будинку вселилися онуки ОСОБА_3 – ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які допомагали бабусі. В серпні 2005 року ОСОБА_9 померла, позивачі поховали її та прийняли у спадщину належне їй майно, що залишилося після її смерті. З метою оформлення спадщини у листопаді 2005 року вони звернулися до нотаріальної контори з відповідною заявою та в січні 2005 року замовили реєстраційні документи на будинок. Проте оформити спадщину вони не змогли, так як в березні 2006 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на спірну частину будинку за собою. Підставою для реєстрації права власності був договір дарування укладений між ним та ОСОБА_9 29 липня 1995 року. Позивачі вважають, що даний договір є недійсним, так як покійна була введена в оману щодо наслідків укладення договору.
Відповідач проти задоволення позову заперечував та звернувся до суду з позовом в якому просив усунути перешкоди в користуванні належної йому на праві власності частини будинку та виселити з спірної частини будинку ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 В обґрунтування позову посилався на те, що з 1995 року є власником спірної частини будинку на підставі договору дарування, що був укладений між ним та ОСОБА_9 Він у встановленому порядку прийняв дар та управляв ним, проте в силу своєї правової необізнаності у встановленому законом порядку право власності на спірну частину будинку на своє ім’я не зареєстрував. Після смерті ОСОБА_3 в листопаді 2005 року він дозволив відповідачам проживати в спірній частині будинку до весни 2006 року. В обумовлений строк відповідачі з належної йому частини будинку не виселилися та добровільно виселятися відмовляються.
Представники третіх осіб у судове засідання не з’явились, просили розглянути справу за їх відсутності.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено, усунено перешкоди у користуванні належною йому частиною будинку та виселено відповідачів без надання іншого жилого приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким позов ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити. В якості доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального справа.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_5 суд першої інстанції виходив з того, що 19 липня 2005 року між ним та ОСОБА_9 був укладений договір дарування 31/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір відповідає вимогам діючого на той час законодавства, відповідно до вимог якого ОСОБА_5 набув право власності на спірне майно з моменту нотаріального посвідчення договору.
Судова колегія з зазначеним висновком суду погодитися не може.
Згідно частин 1,2 ст. 243 ЦК України в редакції 1963 року за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Матеріали справи доказів прийняття ОСОБА_5 у дар спірної частини будинку не містять.
Відповідно до наданих суду апеляційної інстанції пояснень ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про існування договору дарування від 29 липня 1995 року вони дізналися у міському бюро технічної в березні 2006 року, коли прийшли забирати реєстраційні документи на спірну частину будинку. За життя їхньої бабусі – ОСОБА_9 вони про існування договору не знали. ОСОБА_5 ключів від спірної частини будинку не мав, до будинку не навідувався, не утримував його та не проводив в ньому ніякого ремонту. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вселилися до спірної частини будинку у 2004 році з дозволу бабусі ОСОБА_9, спільно з нею утримували житло та здійснювали його поточний ремонт. В серпні 2005 року ОСОБА_9 померла, після смерті бабусі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишилися проживати в будинку, жодних вимог про виселення ОСОБА_5 до них не пред’являв, доки вони не звернулися до суду з дійсним позовом.
Пояснення зазначених осіб підтверджуються показаннями допитаних в судовому засіданні в суді першої та апеляційної інстанції свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які за життя ОСОБА_9 спілкувалися з нею та часто навідувалися до належної їй частини будинку. Про те, що з 1995 року власником цієї частини будинку став ОСОБА_5 їм відомо не було. Останній ключів від будинку не мав та його не утримував, будь – яких дій, що свідчили б про належність йому спірної частини будинку не здійснював. З 2004 року в спірному будинку разом з ОСОБА_9 проживали її онуки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які спільно утримували будинок і робили в ньому поточний ремонт. Після смерті бабусі вони залишилися проживати в ньому. Зараз в будинку мешкають ОСОБА_12 з дружиною ОСОБА_8
З дублікату договору дарування від 29 липня 1995 року вбачається, що зазначений договір було зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21 березня 2006 року, тобто майже через одинадцять років після його підписання.
В супереч ст., ст. 10,60 ЦПК України ОСОБА_5 доказів того, що він фактично прийняв від ОСОБА_9 у дар 31/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 суду першої та апеляційної інстанції не надав.
За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 був укладений договір дарування спірної частини будинку та у ОСОБА_5 виникло право власності на зазначену частину будинку.
Оскільки договір дарування від 29 липня 1995 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 не був укладений, не можуть бути задоволені і вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання цього договору недійсним. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у задоволенні позову, проте не може погодитися з мотивами якими він обґрунтовував свій висновок. Враховуючи те, що наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено, судова колегія
не може погодитися з висновком суду щодо дійсності договору дарування від 29 липня 1995 року та відповідності його вимогам закону.
Відповідно до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України суд апеляційної інстанції ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у разі невідповідності висновків суду обставинам справи та як слідство неправильного застосування матеріального закону, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування і вони стосуються окремих його частин.
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні зі скасуванням рішення в частині задоволення позову ОСОБА_5 та ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, а також виключенням з мотивувальної частини рішення посилання на дійсність договору дарування від 29 липня 1995 року та відповідність зазначеного договору вимогам закону
Відповідно до ст. 243 ЦК України в редакції 1963 року , керуючись ст.ст. 303, 304, п., п. 3, 4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 02 червня 2009 року змінити.
В частині задоволення позову ОСОБА_5 рішення суду скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відмовити.
Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на дійсність договору дарування від 29 липня 1995 року та відповідність зазначеного договору вимогам закону.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий суддя :
Судді :