Судове рішення #9566854

Справа № 22-ц-4845/2010 р.                                   Головуючий 1 ін. – ОСОБА_1.

Категорія: «із трудових»                                          Доповідач – Бородін М.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

27 травня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого – судді:  Бородіна М.М.,

суддів – Ларенка В.І., Гальянової І.Г.,

при секретарі –  Хороших М.Б.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою Харківського державного авіаційного виробничого підприємства на рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Харківського державного авіаційного виробничого підприємства про стягнення остаточного розрахунку і моральної шкоди, -  

В С Т А Н О В И Л А:

    У березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Державного авіаційного виробничого підприємства про стягнення остаточного розрахунку і моральної шкоди.

    В обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що з 17.02.1971 року він працював на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві.

    Зазначив, що наказом №90к від 01.02.2005 року був переведений на посаду інженера по нормуванню праці 1-ї категорії.

    Проте, у супереч ст. 115 КЗпП України відповідач не виплачував йому заробітну плату регулярно та в повному обсязі, чим порушив ст.ст. 3,41,43,48 Конституції України.

    З цього приводу він звернувся до відповідача із заявою про звільнення його з роботи на цій підставі.

    01.10.2008 року ОСОБА_2 було звільнено з роботи за наказом по підприємству №1042к від 30.9.2008 р. за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв’язку з порушенням умов трудового договору – невиплатою заробітної плати.

    ОСОБА_2 розцінює невиплату йому заробітної плати, як грубе порушення  права власності, оскільки гроші за працю є його  власністю, а заробітна плата – це єдина стаття його доходу.

    Вказав, що відповідач не виплачуючи зароблені ним гроші залишив його без засобів до існування, тому він не має можливості забезпечити себе достатній рівень життя, що включає в себе достатнє харчування, одяг, тощо.

    Також у нього не було грошей для придбання ліків для лікування себе, дружини та матері, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла.

    Крім того, внаслідок невиплати заробітної плати в березні 2009 року у ОСОБА_1. виникло загострення хронічних хвороб, анемія і він потрапив до лікарні, що завдало йому моральних страждань.

    В зв’язку з цим просив стягнути з відповідача заборгованість із остаточним розрахунком в розмірі 4323 грн. та маральної шкоди в розмірі 2000 грн.

    У судовому засіданні суду першої інстанції позивач підтримав позов.

    Представник відповідача позов визнав в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, проти стягнення моральної шкоди заперечував.

    Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2010 року – позов задоволено.

    Стягнуто з Державного авіаційного виробничого підприємства на користь ОСОБА_2 заборгованість із остаточного розрахунку в сумі 4323 грн., а також моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

    Стягнуто з Державного авіаційного виробничого підприємства на користь держави держмито в сумі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

    В апеляційній скарзі Харківське державне авіаційне виробниче підприємство просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2 частково, а саме: у частині стягнення остаточного розрахунку у розмірі 4323 грн, а у частині стягнення моральної шкоди відмовити посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

    Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

    Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що порушення порядку і строків розрахунку із позивачем на протязі більше як року призвели до змін і погіршення рівня життя позивача, в наслідок чого він потрапив до лікарні і повинен був вживати додаткових зусиль для відновлення стану здоров'я.

    Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає не правильним і зробленим у не відповідності із зібраними по справі доказами.

    При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався про порушення свого права, а у разі пропуску з поважних причин цього строку, згідно зі ст. 234 даного кодексу, районний суд може його поновити.

Статтею 237- 1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику, порядок відшкодування якої визначається законодавством.

Згідно роз’яснень, які містяться в п. 16 Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року « Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди» (зі змінами та доповненнями) – до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством,  - застосовується тримісячний строк.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в  п. 4 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” (з наступними змінами), у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, передбачених ст. 233 КЗпП України, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення моральної шкоди, положень цієї норми закону та керівних роз’яснень Пленумів Верховного Суду України не врахував та не з'ясував дотримання позивачем строку на звернення до суду із цими вимогами.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, наказом №1042к від 30.09.2008 р. ОСОБА_2 звільнено з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КзПП України, про що йому було  достовірно відомо.

Із вищезазначеним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду  у березні 2010 року, тобто через півтора року.

Будь-яких доказів поважності причин пропуску 3-х місячного строку, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України позивач суду не надав.

Проте відповідачем у спорі письмово заявлено про застосування сплину строку позовної давності, що було і є підставою для відмови у задоволені позову в цій частині.

    Зі змісту апеляційної скарги Харківського державного авіаційного виробничого підприємства  вбачається, що рішення суду в частині щодо стягнення з даного підприємства на користь ОСОБА_2 заборгованість із остаточного розрахунку в розмірі 4323 грн. не оскаржується.

    За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню та відмові в цій частині позову.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, п. 4 ч. 1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК  України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2010 року змінити: в частині стягнення моральної шкоди з Державного авіаційного виробничого підприємства на користь ОСОБА_2  у розмірі 2000 грн. скасувати, у позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

    Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.

 Головуючий – суддя:

 Судді:

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація