Судове рішення 22-ц2880/2010 від 16.06.2010

Судове рішення #9566286

Справа № 22-ц-2880/2010 р.

Категорія: визнання права власності

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого – Малінської С.М.

суддів – Швецової Л.А.

Даниленка В.М.

при секретарі – Білицькій Ю.Є. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2010 року

за позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: ОСОБА_9 про визнання права власності на житловий будинок, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2007 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що житловий будинок в первісно побудованому вигляді по АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ОСОБА_3 є онуком вказаних осіб, оскільки його мати ОСОБА_4 є донькою та спадкоємицею власників будинку. Вказаний будинок був збудований ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у 1912 році, але у 2002 році був демонтований та з 2002 по 2007 рік був перебудований та добудований. Оскільки сім”я ОСОБА_3 складається з 6 осіб, ні хто не заперечує проти визнання за ним права власності на збудований будинок за позивачем, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на житловий будинок літ. А-1, А1-1, Ам, а1, а4, а5, площею 207,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В наступному позивач уточнив свої позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на житловий будинок. А-1, А1-1, Ам, а1, а4, а5, площею 170,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зазначивши, що первісно побудований житловий будинок був збудований самовільно, без виділення земельної ділянки, проте, згідно рішення виконкому Жихорської селищної ради від 12.07.1949 року право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 ( нині АДРЕСА_1) було визнано за ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в рівних частках.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2010 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок. А-1, А1-1, Ам, а1, а4, а5, площею 170,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 22 лютого 2010 року та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вказане рішення було постановлено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, посилався на те, що судом не обгрнутовано було винесено ухвалу про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, не було взято до уваги той факт, що відповідно до ст. 331 та 332 ЦК України сторонами шляхом переобладнання була створена нова річ, право власності на яке виникає з моменту завершення будівництва, однак суд вказані норми закону не застосував.

Судова колегія, вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з”явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що позивачем не було доведено той факт, що він у передбаченому законом порядку прийняв спадщину та позивач не отримав дозволу на будівництво, порушив порядок, встановлений законом щодо введення самочинного будівництва в експлуатацію.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всеобічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, що 1\2 частина житлового АДРЕСА_1 належить ОСОБА_10 на підставі рішення виконкому Жихорської селищної ради депутатів трудящих від 12 липня 1949 року та інша 1\2 частина вказаного житлового будинку належить ОСОБА_10 на підставі рішення виконкому Жихорської селищної ради депутатів трудящих від 12 липня 1949 року.

ОСОБА_3 на час розгляду справи районним судом та судом апеляційної інстанції не є власником житлового будинку по АДРЕСА_1, оскільки право власності на цей будинок у передбаченому законом порядку не оформив. Доказів, стосовно того, що у позивача виникло право користування або право власності на земельну ділянку, в судове засідання надано не було.

Згідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно ( житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва ( створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації. Право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм чи правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно ( ч. 3 ст. 376 ЦК); за особою власником ( користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб ( ч. 5 ст. 376 ЦК ).

Ч. 2 ст. 377 ЦК України передбачено, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до ст. 301 Закону України від 20 квітня 2000 року „ Про планування і забудову територій”, ст. 18 Закону України від 16 листопада 19992 року „ Про основи містобудування” будівництво об”єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об”єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об”єктів нового будівництва, зокрема, як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та спору, їх інженерно-техничного оснащення відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Таким чином, встановивши, що житловий будинок. А-1, А1-1, Ам, а1, а4, а5, площею 170,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, до експлуатації не прийнятий, в установленому порядку не зареєстрований, земельна ділянка під забудоване нерухоме майно у встановленому порядку не надавалася, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

При встановлені зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Крім того, доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом судового розгляду, і їм дана належна оцінка у відповідності до ст. 212 ЦПК України, тобто з урахуванням належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємному зв”язку доказів у їх сукупності.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий –

Судді: