Справа № 22-ц- 1016/ 2010 р. Головуючий 1 інст: Колодяжна І.М.
Категорія: з договорів кредиту Суддя - доповідач: Тичкова О.Ю.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2010 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Солодкова А.А.
суддів колегії - Тичкової О.Ю., Піддубного Р.М.
при секретарі - Соколовій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2009 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИЛА :
У грудні 2008 року публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернулося до суду з позовом в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 6258940 від 16 травня 2008 року в загальному розмірі 72 441,13 доларів США та заборгованість за кредитним договором
№ 6483178 від 12 червня 2008 року в загальному розмірі 111 751,54 доларів США шляхом звернення стягнення на майно відповідача, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, житловий будинок АДРЕСА_2
Свої вимоги позивач мотивував тим, що за умовами вищезазначених кредитних договорів ПАТ «Перший український міжнародний банк» ( надалі Банк) надав відповідачу кредит у розмірі 66370,00 доларів США для придбання квартири за першим договором та 9900,00 доларів США для придбання житлового будинку за другим договором, а відповідач зобов’язався використати кредитні кошти за цільовим призначенням, сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 13,99 % річних та повернути кредит частинами в розмірі та на умовах визначеними договорами в строк до 2025 року. На забезпечення виконання умов договорів квартира та будинок відповідача були передані в іпотеку. З 28 серпня 2008 року відповідач перестав виконувати умови договорів щодо повернення суми кредиту частинами та в строки, передбачені графіком повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Тому, згідно п. 3.5.7 кредитних договорів 20.10.2008 року Банк направив на адресу ОСОБА_3 письмову вимогу про повне повернення кредиту та плати за кредит. У встановлений п. 3.5.8 договорів строк відповідач зазначені кошти не повернув, у зв’язку з чим Банк змушений був звернутися до суду.
Відповідач позовні вимоги Банку визнав, просив справу розглянути у попередньому судовому засіданні. Позивач також просив розглянути справу у попередньому судовому засіданні.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2009 року позовні вимоги Банку задоволені. Стягнено з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість за кредитними договорами в сумі 1 436 702 гривень 80 копійок та судові витрати, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, стягненої даним рішенням звернено стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, житловий будинок № 17 з надвірними будівлями, розташований по вулиці Верстатна, у м. Харкові..
Не погодившись з рішенням суду, Банк подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції змінити в частини визначення валюти стягнення, стягнувши суму заборгованості в доларах США. При цьому посилається, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді та пояснення представника Банку, дослідивши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи між Банком та ОСОБА_3 було укладено два кредитні договори за № 6258940 від 16 травня 2008 року та № 6483178 від 12 червня 2008 року .
За кредитним договором № 6258940 від 16 травня 2008 року ( надалі Договір № 1) Банк надав відповідачу кредит у розмірі 66370,00 доларів США для придбання квартири квартиру АДРЕСА_1, а відповідач зобов’язався використати кредитні кошти за цільовим призначенням, сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 13,99 % річних та повернути кредит частинами в розмірі та на умовах визначеними договорами в строк до 16 квітня 2025 року.
На забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за Договором № 1 між сторонами було укладено договір іпотеки № 6258986 від 16.05.2008 року. Відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав у іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1
За кредитним договором № 6483178 від 12 червня 2008 року ( надалі Договір № 2) Банк надав відповідачу кредит у розмірі 99000,00 доларів США для придбання житлового будинку № 17 з надвірними будівлями, що розташований по вулиці Верстатна, у м. Харкові, а відповідач зобов’язався використати кредитні кошти за цільовим призначенням, сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 13,99 % річних та повернути кредит частинами в розмірі та на умовах визначеними договорами в строк до 12 березня 2025 року.
На забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_3 за Договором № 2 між сторонами було укладено договір іпотеки № 6483523 від 12.06.2008 року. Відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав у іпотеку Банку житловий будинок АДРЕСА_3
Відповідно до п. 3.5.7 кредитних Договорів № 1 та № 2 у випадку затримання відповідачем сплати частини кредиту та відсотків за користування кредитом на один календарний місяць Банк вправі вимагати від боржника повернути виданий кредит разом із розрахованими відсотками, а боржник зобов’язаний повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.
Задовольняючи позову, суд першої інстанції керувався нормами ЦК України обґрунтовано виходив з того, що відповідач в порушення передбачених п.,п.1.3.,3.1,3.1.2, 3.1.3. умов Договорів № та № 2 з 28 серпня 2008 року кредит в частинах та в строки визначені договорами та відсотки за користування кредитом не сплачував і тому, згідно з п. 3.5.7 повинен повернути Банку виданий кредит разом із розрахованими відсотками.
Судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_3 за простроченими кредитами складає 184 192,67 доларів США, що за курсом НБУ на 20.08.2009 року ( 784,80 грн. за 100 доларів США) складає 1 436,702 грн.
Судова колегія погоджується з висновком суду щодо стягнення суми боргу в національній валюті. За загальним правилом встановленим ч . 1 ст. 553 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом ( ч.2 ст. 553ЦК) .
Задовольняючи позов Банку та стягуючи з боржника суму боргу в гривнях за офіційним курсом відносно долару США на день ухвалення рішення, суд діяв відповідно до ст. 99 Конституції України, ст. 192 ЦК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» ( надалі Декрет) , ст.3 Закону України від 05 квітня 2001 року « Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ст.35 Закону України « Про національний Банк України», Указу Президента України від 25 серпня 1996 року « Про грошову реформу в Україні», згідно з якими грошовою одиницею і єдиним законним засобом платежу в Україні є гривня .
Згідно з правовою позицією викладеною у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року « Про судове рішення» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли з валютних операцій, у випадку і в порядку встановлених законом ( частина 2 друга статті 192 ЦК; частина третя ст. 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 16 – 93 « Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).
Згідно з ст. 5 Декрету здійснення валютних операцій , які підпадають під режим ліцензування згідно з цим нормативним актом можливе тільки на підставі індивідуальної та генеральної ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції . Індивідуальної ліцензії потребують такі операції, в тому числі як надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі ( п. в). Декрету) ; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави ( п. г). Декрету).
З матеріалів справи вбачається, що згідно ліцензії Національного Банку № 8 від 02.10.2006 року , ЗАТ « Перший Український Міжнародний банк » надано право здійснювати банківські операції визначені ч.1 та п.,п. 5 - 11 ч. 2 ст.47 Закону України « Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року , а згідно дозволу Національного Банку № 8 – 1 ЗАТ « Перший Український Міжнародний банк » має право на здійснення операцій передбачених п.,п.1 – 4 ч.2 та ч.4 ст. 47 зазначеного закону.
Позивач, в супереч вимог ст., ст. 10,60 ЦК України доказів наявності у Банку індивідуальної ліцензії на здійснення валютної операції з надання відповідачу кредиту у іноземній валюті суду першої та апеляційної інстанції не надав.
В якості аргументу щодо правомірності вимог про стягнення грошових коштів в доларах США, позивач посилався на п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483 ( надалі Положення), що дозволяє використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями);
Проте, за змістом п. 1.2. Положення ним регламентується порядок та умови видачі Національним банком України (далі - Національний банк) резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Надана особі ліцензія на використання іноземної валюти на території України надає отримувачу право на повне або часткове повернення ініціатору валютної операції коштів, сплачених останнім за цією ліцензією, у разі невиконання або неналежного виконання сторонами валютної операції своїх зобов'язань (повернення здійснюється в безготівковій формі на той рахунок, з якого кошти перераховувались отримувачу).
З позовної заяви вбачається, що Банком заявлено вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів готівкою у розмірі 72 441,13 доларів США за Договором № 1 та 111 751,54 доларів США за Договором № 2 та звернення стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин, судова колегія вважає, що законні підстави для стягнення з відповідача суми боргу у доларах США відсутні.
Рішення суду першої інстанції відповідає роз’ясненням пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року « Про судове рішення», згідно з якими п ри задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і
словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Судова колегія вважає, що суд повно з’ясував обставини, що мають значення для справи і ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» відхилити.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: