Справа № 753/11293/16-ц Головуючий 1 інстанція- Колесник О.М.

Провадження № 22-ц/824/1891/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 липня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 05 червня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и в:

У червні 2016 року позивач ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» звернувся до суду із вказаним позовом, який надалі доповнив і мотивував тим, що 12 лютого2016 року між ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» та відповідачем ОСОБА_1 , який обіймав посаду начальника відділу земельних ресурсів товариства, було укладено безпроцентний договір позики, за яким товариство передало відповідачу грошові кошти в розмірі 250000 грн., які позичальник зобов`язався повернути у строк до 18 лютого 2017 року шляхом внесення 12-ти щомісячних рівномірних платежів.

Вказував, що з моменту укладання договору відповідач не сплатив жодного платежу на погашення позики, а 14 червня 2016 року звільнився з роботи. За умовами п.3.2. договору позики у випадку звільнення позичальинка з роботи останній має повернути усю суму позики не пізніше 3-х календарних днів з момента припинення трудових вдіносин, а тому вважає, що позичальник має повернути позичені кошти в повному обсязі. Після уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь основну заборгованість у розмірі 250000 грн., пеню за період із 19 лютого 2017 року по 19 серпня 2017 року в розмірі 32561,64 грн., інфляційні втрати за період із 19 лютого 2017 року по 10 жовтня 2018 року в розмірі 38420,87 грн., 3 % річних за період із 19 лютого 2017 року по 10 жовтня 2018 року в розмірі 12308,22 грн., а також судові витрати.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 05 червня 2020 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» 250000 грн. основного боргу за позикою, 32561,64 грн. пені за період із 19 лютого 2017 року по 19 серпня 2017 року, 38420,87 грн. інфляційних втрат за період із 19 лютого 2017 року по 10 жовтня 2018 року; 12308,22 грн. у якості 3 % річних за період із 19 лютого 2017 року по 10 жовтня 2018 року та 4363,67 грн. судового збору.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав

- 2 -

апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне встановлення судом істотних обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована тим, що справу розглянуто судом без належного повідомлення відповідача та його представника про час, дату та місце розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування окаржуваного рішення. Суд проігнорував його заяву про відкладення розгляду з огляду на запровадження карантинних заходів і обмежень на перехід з території тимчасово окупованих територій Луганської і Донецької областей України, позбавивши його права бути почутим до ухвалення рішення та порушивши принципи змагальності і рівності сторін, які є елементами права на справедливий суд, що не відповідає практиці ЄСПЛ (рішення у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»). Суд не звернув уваги, що позивач не надіслав відповідачу відповідь на відзив на позов від 21 березня 2019 року, а тому мав повернути його без розгляду і не брати до уваги додані з порушенням строків докази, в тому числі лист позивача від 06 червня 2016 року про зміну призначення платежу, розпорядження про створення робочої групи і проведення службового розслідування від 07 листопада 2018 року, акт службового розслідування від 12 листопада 2018 року та інші. Наведене унеможливило його ознайомлення із відповіддю на відзив і доданими доказами, порушило принцип змагальності і рівності сторін та прецедентну практику ЄСПЛ (рішення у справі «Мінак та інші проти України»,«Віктор Назаренко проти України», «Авотіньш проти Латвії», «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» «Беер проти Австрії», «Бендерський проти України» та «Кузнєцова проти Росії»). Суд всупереч процесуальному закону не розглянув його клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, що є предметом доказування у справі з огляду на заперечення з його боку щодо підписання договору позики. Він був позбавлений можливості надати суду висновок експерта з приводу підробки позивачем договору позики, оскільки отримав копію цього договору лише разом з позовної заявою і не мав доступу до оригіналу договору. Суд дав неналежну оцінку складеній ним на адресу позивача службовій записці від 26 січня 2016 року щодо необхідності відшкодування товариством понесених ним господарських витрат, як і помилково відкинув роль заступника директора з розвитку ТОВ «ПК «Зоря Поділля» Огородова P.O. при оцінці поданих ним заперечень на позов. Суд не врахував, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей, а з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів отримання ним коштів у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог. При цьому суд помилково врахував платіжну відомість № В3160-200-006 від 17 лютого 2016 року як доказ перерахування на його рахунок коштів у сумі 250000 грн., оскільки призначенням платежу є «господарські витрати», а тому перерахування даної суми на його зарплатний рахунок є відшкодуванням понесених ним при виконанні трудових обов`язків господарських витрат на підставі службової записки від 26 січня 2016 року, завізованої директором товариства Шелестюк А.В . Вважає, що позивач намагається сфальшувати докази шляхом зміни змісту платіжної відомості від 17 лютого 2016 року в частині призначення платежу, що є проявом зловживання та недобросовісної поведінки і порушує доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки). Також, просить апеляційний суд врахувати, що постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у справі № 753/12524/16-ц за його позовом до ТОВ «ПК «Зоря Поділля» щодо зміни підстав звільнення встановлений розмір його заробітку 7500 грн., що унеможливлює сплату ним на повернення позики щомісяця 20833 грн. Суд першої інстанції помилково не застосував позовної давності до позовних вимог у частині стягнення пені відповідно до поданої ним заяви. Заява позивача про збільшення позовних вимог йому не

- 3 -

надсилалась, на що суд уваги не звернув як і не перевірив вірності розрахунку інфляційних втрат.

Позивач ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив позов товариства, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Мельников Д.О. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Дарницького районного суду м.Києва як незаконне.

Представник позивача ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» адвокат Колісник Б.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом встановлено, що 12 лютого 2016 року між ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» і ОСОБА_1 було договір безпроцентної позики, за яким товариство передало позичальнику ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 250000 грн., які позичальник зобов`язався повернути у строк до 18 лютого 2017 року.

Згідно п.2.3. договору позики її повернення передбачене відповідно до графіку шляхом внесення дванадцяти щомісячних платежів кожний розміром 20833 грн. готівкою до каси товариства або безготівково на рахунок товариства.

Згідно п.3.2 договору позичальник зобов`язаний не пізніше трьох календарних днів повернути всю суму позики з моменту припинення між сторонами трудових відносин.

На виконання умов договору ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» перерахувала на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 250000 грн., що стверджується платіжною відомістю № В3160-200-006 від 17 лютого 2016 року.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 , який на момент укладання догвоору безпроцентної позики обіймав посаду начальника відділу земельних ресурсів ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля», 14 червня 2016 року звільнився з роботи за власним бажанням за п.1 ст.38 КЗпПУ.

Окрім того, встановлено, що ОСОБА_1 позику позивачу не повернув та не

- 4 -

вчинив жодного платежу на погашення отриманої позики.

Вирішуючи спір, суд прийшов до висновків, що у зв`язку із неповерненням позичених коштів відповідач як позичальник порушив права позивача як позикодавця, передбачені ст.ст.1046, 1049 ЦК України, які підлягають захисту, а тому із відповідача на користь позивача слід стягнути борг за договором позики з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних за час прострочення.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Спірні правовідносини регулюються ст.ст.1046, 1047 ЦК України, згідно яких за договором позики позикодавець передає позичальнику у власність гроші, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму. Договір позики укладається в письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник повинен повернути гроші в обумовлений догором позики термін.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми.

За таких обставин суд обгрунтовано захистив порушені права позивача та стягнув на його користь із відповідача борг за договором позики у розмірі 250000 грн. основного боргу, 38420,87 грн. інфляційних втрат за період із 19 лютого 2017 року по 10 жовтня 2018 року; та 12308,22 грн. у якості 3 % річних за період із 19 лютого 2017 року по 10 жовтня 2018 року.

Проте, колегія суддів не може погодитися із стягненням із відповідача на користь позивача пені за договором позики з огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Стягуючи пеню у розмірі 32561,64 грн., суд погодився із обрахунком пені за період із 19 лютого 2017 року по 19 серпня 2017 року, хоча строк дії договору закінчися 03 липня 2016 року, тобто через три дні після звільнення відповідача з роботи 30 червня 2016 року, що обумовили сторони у п.3.2 договору позики.

При цьому суд не врахував, що право банку нараховувати пеню припинилося зі спливом строку позики, а нарахування пені поза межами строку дії договору (строку позики) суперечить закону.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом ст.ст.546, 549, 550, 551 ЦК України неустойка за своєю правовою природою є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання, а відтак може нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

Відповідний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду міститься у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), де Велика Палата вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до

- 5 -

позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц.

Отже, суд невірно застосував положення ст.ст.546, 549, 550, 551 ЦК України.

При цьому, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо незаконності рішення в частині стягнення пені, проте, перевіряючи законність судового рішення за апеляційною скаргою, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до приписів ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, дана норма покладає на суд прямий обов`язок вирішити справу у відповідності із приписами норм матеріального права незалежно від доводів апеляційної скарги.

Враховуючи, що при вирішенні спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст 546, 549, 550, 551 ЦК України, колегія суддів згідно ч.4 ст.367 ЦПК України вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою дотримання вимог закону.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на відсутність підстав для стягнення пені за вказаний у позові період колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру боргу за договором позики, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та визначає борг за договором позики у розмірі 300729,09 грн., який включає суму позики 250000 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 38420,87 гривень та три проценти річних у розмірі 12308,22 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача адвоката Мельникова Д.О. про неможливість розгляду даної справи до вирішення питання про відкриття провадження та розгляд судом зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» про визнання недійсним договору позики та наявність підстав для зупинення провадження по справі як необгрунтовані з таких міркувань.

Фактично аргументи представника відповідача зводиться до необхідності направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження за зустрічним позовом, без розгляду апеляційним судом апеляційної скарги, що не передбачено процесуальним законом та поза всяким розумним сунівом суперечить меті апеляційного перегляду.

Окрім того, відповідно до положень п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим

- 6 -

рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у процесуальному законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

За змістом указаної норми під об`єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного суду самостійно встановити обставини справи і відповідні їм правовідносини та як наслідок неможливість сформувати правові висновки щодо шляхів вирішення спору, без вирішення іншої справи, де такі обставини встановлюються.

До таких же висновків прийшов Верховний Суд України у справі № 6-1957цс16 від 01 лютого 2017 року, де, скасовуючи ухвалу про зупинення провадження до вирішення судом іншого позову про визнання договору недійсним, вказав, що визначаючи наявність підстав для зупинення провадження, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 908/1908/19.

Як вбачається із матеріалів даної справи, предметом спору є захист прав позикодавця ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» на повернення грошових коштів, гарантованих йому ст.1048, 1049 ЦК України та статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки позичені кошти є майном позивача у розумінні ст.1 Протоколу № 1 Конвенції.

Відповідач подав зустрічний позов про визнання договору позики недійсним, провадження за яким ще не відкрите. Зустрічний позов (т.1 а.с.147) як і відзив на позов (т.1 а.с.208) мотивований тим, що відповідач насправді коштів за договором позики не отримував, а перераховані кошти є компенсацією понесених ним господарських витрат з боку товариства.

При цьому, сама по собі взаємопов`язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення за зустрічним позовом ОСОБА_1 , оскільки незалежно від результату розгляду зустрічного позову, суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті даної справи, оскільки оспорення відповідачем дійсності укладеного між сторонами договору позики, не свідчить про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст.204 ЦК України.

Такий же правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 910/2650/19, де Верховний Суд в тому числі вказав, що можливе подальше визнання недійсним правочину може бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

За таких обставин колегія суддів вважає, що подання відповідачем зустрічного позову щодо визнання правочину недійсним не впливає на вирішення спору в даній справі, поскільки в іншій справі не вирішуються питання, що стосуються підстав, заявлених у даній справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що окрім подання зустрічного позову про визнання договору позики недійсним в даній справі, відповідач подав до Гайсинського районного суду Вінницької області окремий позов про визнання договору позики недійсним, провадження за яким відкрите ухвалою судді від 23 червня 2020 року

- 7 -

(справа № 129/1368/20), який не розглянутий і провадження у якому зупинене.

Також, відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує приписи закону щодо дотримання розумних строків розгляду справи.

Згідно із ст.210 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, який при розгляді справи за правилами загального позовного провадження не має перевищувати 90 днів.

Розумність строків розгляду справи згідно ст.2 ЦПК України належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства і є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Необгрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування у стані невизначеності учасників процесу, а нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

Провадження у даній справі відкрите ухвалою судді 01 липня 2016 року.

Копія ухвали про відкриття провадження та копія позову з додатками отримані відповідачем ОСОБА_1 16 липня 2016 року (т.1 а.с.64).

Тобто дана справа не знаходить свого вирішення більше п`яти років, що не відповідає встановленим процесуальним законом строкам і свідчить про очевидне порушення розумних строків її розгляду, причиною чого в тому числі є неодноразові оскарження відповідачем ухвали суду про відкриття провадження з підстав недотримання правил підсудності, зокрема відповідач подавав апеляційні скарги 15 жовтня 2016 року, 18 квітня 2017 року, 12 лютого 2018 року (т.1. а.с.54,73,90). Наведене унеможливлювало розгляд справи, яка систематично направлялася до суду апеляційної інстанції, у зв`язку з чим ухвалою судді Дарницького районного суду м.Києва від 04 квітня 2018 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20 вересня 2018 року, до ОСОБА_1 застосовано заходи процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі одного прожиткового мінімуму.

При цьому колегія суддів враховує, що положення п.1 ст.6 Конвенції щодо гарантій справедливого судового розгляду упродовж розумного строку, поширюються на усіх учасників процесу, в тому числі на позивача ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля»,а зупинення провадження призведе до подальшого порушення строків розгляду та порушення прав позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що справу розглянуто судом без належного повідомлення відповідача та його представника про час, дату та місце розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування окаржуваного рішення надумані та безпідставні.

Під час розгляду справи 05 червня 2020 року у судовому засіданні приймав участь представник відповідача адвокат Мельников Д.О., який в повному обсязі реалізував свої повноваження та навів суду аргументи і заперечення проти позову, що стверджується протоколом судового засідання (т.2 а.с.175-177).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд проігнорував заяву відповідача про відкладення розгляду з огляду на запровадження карантинних заходів і обмежень на перехід з території тимчасово окупованих територій Луганської і Донецької областей України, позбавивши його права бути почутим до ухвалення рішення та порушивши принципи змагальності і рівності сторін, які є елементами права на справедливий суд, що не відповідає практиці ЄСПЛ (рішення у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»), колегія суддів

- 8 -

відхиляє як необгрунтванні з таких міркувань.

По-перше, як вище вказувалося інтереси відповідача в судовому засіданні представляв його представник адвокат Мельников Д.О., який із 2016 року приймав участь у справі на підставі доручення і який в повному обсязі реалізував свої повноваження представника, що спростовує доводи відповідача про порушення принципів змагальності і рівності сторін.

По-друге, посилання відповідача на те, що суд позбавив його права бути почутим до ухвалення рішення нещирі, оскільки відповідач жодного разу за чотири роки розгляду справи не з`явився в судове засідання, а посилаючись на те, що суд його не почув, не зазначив в апеляційній скарзі, які саме доводи чи аргументи він мав повідомити суду, проте не зміг, або не повідомив його представник. При цьому колегія суддів враховує, що заперечення відповідача проти позову викладені у відзиві та у числених письмових заявах, поясненнях та запереченнях.

По-третє, посилаючись на необхідність переходу з території тимчасово окупованих територій Луганської і Донецької областей України відповідач не надав доказів, що він там мешкає. З матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , що стверджується довідкою адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України у м.Києві, отриманою на запит суду при вирішенні питання про відкриття провадження (т.1 а.с.16). Це ж стверджується кількома виданими ним на ім`я представника ОСОБА_3 дорученнями, де нотаріус зазначив місце проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 (т.1 а.с.67, т.2 а.с.132). Це ж стверджується неодноразовим отриманням відповідачем судових повісток та документів за вказаною адресою (т.1 а.с.64,85,106,145).

По-четверте карантин, пов`язаний із коронавірусною хворобою (COVID-19), був запроваджений на території України із 12 березня 2020 року відповідно до постанови КМ України № 211 від 11 березня 2020 року. Водночас, як вище вказувалося дана справа розглядається із 01 липня 2016 року. Відповідач ОСОБА_1 отримав копію ухвали та копію позову з додатками 16 липня 2016 року, що стверджується рекомендованим повідомленням (т.1 а.с.64), а відтак до запровадження карантину протягом близько чотирьох років відповідач мав більш ніж достатньо часу для викладення перед судом своєї позиції по суті спору, наведення перед судом відповідних аргументів та доказів.

По-п`яте, встановлений постановою КМ України від 11 березня 2020 року карантин, у зв`язку із поширенням хвороби COVID-19, на час ухвалення судом рішення був адаптивним і не перешкоджав явці до суду учасника справи. Так постановою КМУ від 04 травня 2020 року № 343 дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів, а постановою КМУ від 20 травня 2020 року № 392 запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених п.3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м.Києві). Зокрема, дозволено із 22 травня 2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, а з 25 травня 2020 року - перевезення пасажирів метрополітенами.

Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.

По-шосте, відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних

- 9 -

засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Дана справа не знаходила свого вирішення близько чотирьох років, що свідчило про порушення розумних строків її розгляду, причиною чого в тому числі були неодноразові оскарження відповідачем ухвали суду про відкриття провадження та направлення справи до апеляційного суду.

За таких обставин суд першої інстанції вірно відхилив клоптання про відкладення.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що заява позивача про збільшення позовних вимог йому не надсилалась, на що суд уваги не звернув уваги, як і не перевірив вірності розрахунку інфляційних втрат, безпідставні.

Подаючи заяву про збільшення позовних вимог, яка і була предметом розгляду, позивач додав до заяви поштову квитанцію про направлення копії заяви на адресу відповідача (т.1 а.с.170).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги, що позивач не надіслав відповідачу відповідь на відзив на позов від 21 березня 2019 року, а тому мав повернути його без розгляду і не брати до уваги додані з порушенням строків докази, в тому числі лист позивача від 06 червня 2016 року про зміну призначення платежу, розпорядження про створення робочої групи і проведення службового розслідування від 07 листопада 2018 року, акт службового розслідування від 12 листопада 2018 року та інші, що унеможливило його ознайомлення із відповіддю на відзив і доданими доказами, порушило принцип змагальності і рівності сторін та прецедентну практику ЄСПЛ (рішення у справі «Мінак та інші проти України»,«Віктор Назаренко проти України», «Авотіньш проти Латвії», «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» «Беер проти Австрії», «Бендерський проти України» та «Кузнєцова проти Росії») не грунтуються на матеріалах справи та вимогах процесуального закону.

Згідно ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову, а його копія з доданими до нього документами має бути надіслана іншим учасникам справи одночасно з надісланням відзиву до суду. Відзив подається у строк, встановлений судом.

Встановлено, що ухвалою судді від 01 липня 2016 року відкрите провадження у даній справі, копія вказаної ухвали разом із позовом з додатками отримана відповідачем 16 липня 2016 року.

Відзив на позов надіслано відповідачем до суду 24 жовтня 2018 року.

Згідно ст.179 ЦПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення, а відповідь на відзив подається у строк, встановлений судом.

Оскільки суд не установлював строк подачі відповіді на відзив, то подача позивачем відповіді на відзив у судовому засіданні 21 березня 2019 року (т.2 а.с.19-20) не суперечить процесуальному закону.

Відхиляючи дані доводи колегія суддів враховує, що в матерілах справи відсутні відомості про направлення позивачем копії відповіді на відзив відповідачу ОСОБА_1 , однак таке не призвело до порушення принципу змагальності і рівності сторін, на що

- 10 -

останній посилається, оскільки рішення у справі ухвалене 05 червня 2020 року, тобто більш ніж через рік після подачі відповіді на відзив. За цей час представник відповідача адвокат Мельников Д.О. ознайомився 25 лютого 2020 року з матеріалами справи, що стверджується його заявою і підписом на зворотньому боці (т.2 а.с.68), а вже 03 березня 2020 року подав письмові заперечення, в яких навів аргументи на спростування відповіді на відзив, в тому числі зазначивши про неможливість їх прийняття як поданих з порушенням термінів.

Отже, приницип змагальності та рівності сторін щодо доведення перед судом переконливості своїх аргументів було дотримано.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей, а з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів отримання ним коштів за позикою у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Судом встановлено, що відповідно до платіжної відомості № В3160-200-006 від 17 лютого 2016 року на рахунок відповідача позивачем було перераховано 250000 грн. Факт перерахування коштів на рахунок відповідача підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем, зокрема останній не надав доказів, що вказані кошти не надходили на його рахунок.

При цьому фактично заперечення позивача полягають у тому, що дані кошти надійшли, однак не у якості позики, а як відшкодуванням понесених ним при виконанні трудових обов`язків господарських витрат на підставі службової записки від 26 січня 2016 року, завізованої директором товариства Шелестюк А.В.

Колегія суддів прийшла до висновку, що такі доводи не знайшли свого підтвердження, оскільки, посилаючись на вказані обставини, відповідач не надав до суду першої інстанції жодного доказу, що відповідно до умов укладеного між ним та позивачем трудового договору або окремої домовленості (договору), він мав за свої особисті кошти нести будь-які господарські витрати, а роботодавець зобов`язався їх компенсувати, як і взагалі не надав належних, достатніх та допустимих доказів про понесення ним якихось господарських витрат в інтересах позивача за власні кошти (чеки, квитанції, накладні або інші фінансові документи). Службова записка від 26 січня 2016 року не є таким доказом, бо не є фінансовим документом, окрім того взагалі не містить відомостей про понесення відповідачем якихось особистих витрат.

Такаж оцінка щодо неприйнятності службової записки у якості доказу понесення відповідачем господарських витрат дана судом першої інстанції у рішенні, з якою апеляційний суд погоджується.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач намагається сфальшувати докази шляхом зміни змісту платіжної відомості від 17 лютого 2016 року в частині призначення платежу, що є проявом зловживання та недобросовісної поведінки і порушує доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) безпідставні, оскільки у справі відсутні належні і допустимі докази щодо фальсифікації документів з боку позивача.

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

З огляду на відсутність вироку суду, який би набрав законної сили, у відношенні посадових осіб позивача по факту фальсифікації документів, такі аргументи безпідставні.

Колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд всупереч процесуальному закону не розглянув клопотання відповідача про призначення судової експертизи, а він був позбавлений можливості надати суду висновок експерта з приводу підробки позивачем договору позики, оскільки отримав копію цього договору лише

- 11 -

разом з позовної заявою і не мав доступу до оригіналу договору.

Проте відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.

Встановлено, що відзив на позов надіслано відповідачем до суду 24 жовтня 2018 року.

Як вбачається із відзиву заперечення відповідача проти позову полягають у тому, що відповідач насправді коштів за договором позики не отримував, а перераховані кошти є компенсацією понесених особисто ним господарських витрат з боку товариства. У відзиві не йдеться про те, що він договору позики не підписував, або що даний договір підроблений позивачем. В тому числі про це не йдеться у запереченнях відповідача на відповідь на відзив (т.2 а.с.85-90).

За таких обставин з урахуванням змісту відзиву відповідача, підстави для призначення почеркознавчої експертизи відсутні, оскільки не пов`язані із доводами та запереченнями сторін по суті спору.

Твердження відповідача про те, що постановою Київського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у справі № 753/12524/16-ц за його позовом до ТОВ «Продовольчої компанії «Зоря Поділля» щодо зміни підстав звільнення встановлений розмір його заробітку 7500 грн., що унеможливлює сплату ним на повернення позики щомісяця 20833 грн. носять характер припущень та не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення позики.

Доводи скарги про незастосування судом першої інстанції позовної давності до позовних вимог у частині стягнення пені відповідно до поданої відповідачем заяви не мають правового значення, оскільки суд відмовляє у задоволенні вимог в цій частині з огляду на їх необгрунтованість, що виключає застосування позовної давності.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для стягнення боргу за договором позики, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві зогляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України у зв`язку із зміною судового рішення суд

- 12 -

змінює розподіл судових витрат і покладає на відповідача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім того, відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на позивача витрати відповідача по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 05 червня 2020 року змінити, стягнувши із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» борг за договором позики у розмірі 300729 гривень 09 коп., який включає суму позики 250000 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 38420,87 гривень, три проценти річних у розмірі 12308,22 гривень, та стягнути судовий збір у розмірі 3927 гривень.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля»на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 655 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: