ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 р.Справа № 545/2369/20

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. ,  Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Севастьянової А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12.04.2021 (суддя Стрюк Л.І.; м. Полтава; повний текст рішення складений 16.04.2021)по справі № 545/2369/20

за позовом ОСОБА_1        

до Інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Заровного Олександра Костянтиновича, Департамент патрульної поліції Національної поліції України                      

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до інспектора роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Заровного Олександра Костянтиновича (надалі також - відповідач, інспектор УПП) в якому просив суд:

- скасувати постанову серії ДП18 № 334101 від 24.07.2020 винесену відповідачем про накладення на позивача за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП адміністративного стягнення у виді штрафу та справу закрити.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 18.09.2020 року залучено до участі у справі, як співвідповідача – Управління патрульної поліції в Полтавській області (ухвала від 22.10.2020 року).

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 10.02.2021 року замінено неналежного співвідповідача – Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції належним – Департамент патрульної поліції.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12 квітня 2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття при неповному з`ясуванні обставин, з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12.04.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не надав оцінку законності винесення поліцейським постанови про адміністративне правопорушення, оскільки за ч.2 ст.36 КУпАП допускається об`єднання правопорушень, а не розглянутих справ, по яких скасовані постанови. Рішення по справам, розглянутих на місці скоєння правопорушення, про їх закриття чи об`єднання станом на сьогодні не прийнято. Також позивач вказує, що судом були досліджені докази, які були зібрані відповідачем та надані суду після фіксації порушення.  

Крім того, позивач зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на порушення прав позивача у відповідності до ст.268 КУпАП, що є підставою для скасування постанови, зокрема, що відповідачем було проігноровано клопотання позивача про перенесення розгляду справи за місцем проживання (м. Харків, просп. Л.Свободи), про відкладення розгляду справи, про виклик свідків, що при новому розгляді справи відповідач відмовився долучити до справи поліс обов`язкового страхування цивільної відповідальності, не надано оцінки діям відповідача, який не склав протокол про адміністративне правопорушення і не провів розгляд справи згідно вимог Кодексу. Також суд не звернув уваги на порушення відповідачем ч. 1 ст. 277 КУпАП внаслідок розгляду справи зі спливом встановленого 15-денного строку. Крім зазначеного, позивач посилається на те, що під час вимірювання швидкості пристроєм TruCam інспектор утримував прилад в руці, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху керованого ним автомобіля.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не визнана судом обов`язковою, колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням т.в.о. начальника Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Яковенка Є.Є. від 13.07.2020 року, постанова про накладення адміністративного стягнення серії ДПО18 №957444 від 22.06.2020 року, винесена інспектором взводу №2 роти №2 батальйону УПП в Полтавській області лейтенантом поліції Заровним Олександром Костянтиновичем про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст.126 КУпАП та постанова серії ЕАМ №2722655 від 22.06.2020 року, винесена поліцейським роти №2 батальйону УПП в Полтавській області ДПП сержантом поліції Христичем Анатолієм Васильовичем, про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч.1 ст.122 КУпАП, - скасовані та справа направлена на новий розгляд о 09 год. 00 хв. 24.07.2020 року (а.с.52).

Постановою інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенанта поліції Заровного О.К. від 24.07.2020 року серії ДП 18 № 334101 ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП (об`єднано за ст.36 КУпАП) та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.

Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 близько 12 год. 00 хв. 22.06.2020 року, керуючи транспортним засобом ЗАЗ 110207 д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Полтава по вул. Маршала Бірюзова, 37 рухався зі швидкістю 79 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год. Швидкість руху вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості руху транспортних засобів TruCam LTI20/20ТС001013. Також не мав при собі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності учасників наземних транспортних засобів, чим порушив п.12.4 та п.2.1 ПДР України (а.с.9).

Рішенням начальника Управління патрульної поліції в Полтавській області майором поліції Мельничуком В.В. від 21.08.2020 року постанова про накладення адміністративного стягнення серії ДП18 №334101 від 24.07.2020 року, винесена за ч.1 ст.122, ч.1 ст.126, ч.2 ст.36 КУпАП щодо громадянина ОСОБА_1 залишена без змін, а скарга – без задоволення (а.с.7-8).

Позивач, не погоджуючись з постановою у справі про адміністративне правопорушення, оскаржив її в судовому порядку.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова серії ДП18 №334101 винесена 24.07.2020 року посадовою особою у межах повноважень, зміст постанови відповідає вимогам ст.ст.283-284 КУпАП, адміністративне стягнення накладено в межах санкції статті, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень підтверджується відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, фото TruCAM.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 цього Закону унормовано, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюється Правилами дорожнього руху, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, порушення яких є підставою для відповідальності згідно із законодавством (п.п. 1.1, 1.9 Правил).

Пунктом 1.3 ПДР України, передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У розділі 2 ПДР України закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів.

Так, відповідно до підпункту "ґ" пункту 2.1 Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат «зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі підтвердні документи (посвідчення).

За приписами пункту 2.4 ПДР України, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України "Про дорожній рух", а саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Також, відповідно до пункту 21.3 статті 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті (підрозділів Національної поліції), на їх вимогу.

Отже, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз вищенаведених норм свідчить, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.09.2019 року у справі №127/19283/17.

Крім того, відповідно до п. 12.1 Правил дорожнього руху від 10.10.2001 року № 1306 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Згідно з п. 12.4 Правил дорожнього руху від 10.10.2001 року № 1306 у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 "Фото-, відео фіксування порушень Правил дорожнього руху", інформує про можливість здійснення контролю за порушення Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

Згідно зі ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 визначено, що в разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. (далі Інструкція № 1395)

Згідно з п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції № 1395, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема частиною 1 статті 126 КУпАП.

Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступень його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Судом встановлено, що порушення визначеного п.12.4 ПДР обмеження швидкості руху, зафіксовано співвідповідачем за допомогою відповідного технічного засобу «TruCAM LTI 20/20» серії ТС №001013.

На фотознімку, виготовленому за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20» серії ТС №001013 зафіксований державний номерний знак транспортного засобу НОМЕР_1 , швидкість руху - 79 км/год, максимально допустима швидкість – 50 км/год, швидкість 73 км/год. – яка вважається порушенням швидкісного режиму та з якої починається адміністративна відповідальність, та координати місця вчинення правопорушення (географічна широта 49°35'59.29" N і географічна довгота 34°30'54.87" E), дата та час – 22.06.2020 року, 12:00:22 год (а.с.44).

З приводу посилання позивача на відсутність дорожнього знаку 5.70 «Фото-, відео фіксування порушень Правил дорожнього руху» суд зазначає, що згідно з повідомленням Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради від 19.03.2021 року, дорожній знак 5.70 «Фото-, відео фіксування порушень Правил дорожнього руху» на вулиці Маршала Бірюзова встановлений у 2019 році. Також наявність дорожнього знаку 5.70 «Фото-, відео фіксування порушень Правил дорожнього руху» по вул. Маршала Бірюзова, а саме зі сторони вул. Ковпака до вул. Соборності та в протилежному напрямку підтверджується фотознімками, які надані представником співвідповідача під час судового розгляду справи.

Щодо правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 варто зазначити, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.

Судом встановлено, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UА-МІ/1-2903-2012, у якому засвідчено, що на підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM», який було зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12 (а.с.46).

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 року № 1362 пристрій TruCAM був виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки.

Згідно з листом Мінекономрозвитку від 23.01.2019 року TruCAM, які введено в експлуатацію з 2012 року по 2015 роки, дозволяється використовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Міжповірочний інтервал для TruCAM визначений Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік.

Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016 року №193.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/17318, виданого ДП Укрметртестстандарт» від 18.11.2019 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTІ 20/20 № ТС001013 відповідає вимогам технічної документації, чим підтверджено його придатність до застосування. Діапазон вимірювань швидкості – від 2 км/год до 320 км/год; максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах: ±2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год; ±1% в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год (а.с.45).

Можливість використання виробу «TruCAM LTІ 20/20» виробництва Laser Technology Inc. (в тому числі серійний номер ТС 001013) також підтверджується наявністю виданого Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 11.06.2020 року № 04/03/02-1452, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES, визначений п.5.1 ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 (а.с.47).

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято посилання позивача на відсутність документів, що підтверджують повірку вимірювача швидкості TruCAM LT1 20/20 № ТС001013. При цьому відомості про технічні засоби, якими зафіксовано правопорушення, у відповідності до п.4 ч.2 ст.283 КУпАП внесені до оскаржуваної постанови.

Також не прийнятними є посилання позивача на ту обставину, що використання приладу TruCam здійснювалось інспектором в ручному режимі, оскільки лазерний вимірювач ТruСАМ відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, проте вимірювання швидкості транспортних засобів, цей прилад здійснює автоматично. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач ТruСАМ також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі.

З огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів вважає, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП, повністю підтверджується наданими відповідачем до матеріалів справи доказами.

Крім того, на підтвердження факту скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, відповідачем надано відеозапис з боді-камери ВІ-0056 за №20200622181909000097, з якого вбачається, що працівник поліції 22.06.2020 року о 12:18:15 звертався до ОСОБА_1 з вимогою про пред`явлення полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка водієм не була виконана.

За такого правового врегулювання, з огляду на відмову позивача надати поліцейському вищезазначені документи на транспортний засіб, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно накладено на позивача адміністративне стягнення за порушення останнім п. 2.4 ПДР України.

Колегія суддів акцентує увагу позивача, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, в постановах від 16 серпня 2019 року по справі № 524/126/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 537/2324/17, від 25 вересня 2019 року по справі № 127/19283/17, які суд в силу вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Посилання позивача на можливість долучення полісу під час нового розгляду справи, а також можливість поліцейського перевіряти наявність полісу шляхом самостійного пошуку його в електронному реєстрі, не спростовує вини ОСОБА_1 , з огляду на доведений в ході судового розгляду справи факт відмови позивача надати на вимогу поліцейського чинний страховий поліс.

Щодо посилань позивача на порушення ст. 276 КУпАП щодо місця розгляду справи та відхилення його клопотання про перенесення розгляду справи за місцем проживання позивача м.Харків, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом, встановленим ч.1 ст.276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Згідно з ч.2 ст.276 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 121-126 КУпАП (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Стосовно доводів позивача, що відповідачем не складено протокол у справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 258 КУпАП визначено випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.

Зокрема, протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено, зокрема, до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі ( ч.2 ст. 258 КУпАП).

Згідно ч. 4 ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Остання, наразі, містить вимоги до змісту постанови про правопорушення.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі (ч.5 ст. 258 КУпАП).

Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Таким чином, частиною 5 статті 258 КУпАП передбачено виняток, коли протокол не складається навіть у випадку оспорення особою допущеного порушення і адміністративного стягнення, в тому числі у разі притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, а тому інспектором патрульної поліції правомірно не складено протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року, будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Отже, водій при керуванні автомобілем зобов`язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України.

За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова серії ДП18 №334101 винесена 24.07.2020 року посадовою особою у межах повноважень, зміст постанови відповідає вимогам ст.ст.283-284 КУпАП, адміністративне стягнення накладено в межах санкції статті, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень підтверджується відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, фото TruCAM.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 12.04.2021 по справі № 545/2369/20  залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та відповідно до ч .3 ст. 272 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова  О.В. Присяжнюк