ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №: 630/697/18 Головуючий 1 інстанції: Шинкарчук Я.А.

Провадження №:11-кп/818/2193/21 Головуючий апеляційної інстанції: Курило О.М.

Категорія: ст.115 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді Курила О.М., суддів Кружиліної О.А. та Савченка І.Б., при секретареві Черкасові А.О., з участю прокурора Кузьменко І.Г., обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Дем`яненко О.О., без участі потерпілого ОСОБА_2 , належним чином повідомленого про розгляд справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційними скаргами обвинуваченого, його захисника та прокурора на вирок Харківського районного суду Харківської області від 07 04 2021 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскарженого судового рішення суду першої інстанції.

Вищевказаним вироком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Люботин Харківської області, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, непрацюючого, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі.

Визначено, що початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід обчислювати з моменту його фактичного затримання, тобто з 23 08 2018 року.

Запобіжний захід ОСОБА_3 у виді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Уточнений цивільний позов прокурора Харківської місцевої прокуратури №6 Харківської області Власенко О.В., заявлений в інтересах держави ? в особі Харківської міської ради про стягнення фактичних витрати на лікування потерпілого ? задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави ? в особі Харківської міської ради витрати на лікування потерпілого ОСОБА_2 у розмірі 4901 грн. 82 коп.

Уточнений цивільний позов ОСОБА_2 про відшкодування завданих матеріальних збитків та моральної шкоди – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 15008 грн. 46 коп. в рахунок відшкодування матеріальних збитків та 300 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 08 2018 року близько 11:00 год., ОСОБА_3 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , під час сумісного розпивання алкогольних напоїв з ОСОБА_2 , який знаходився в гостях у ОСОБА_3 , розпочав сварку на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин. Маючи умисел на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, ОСОБА_3 в приміщенні кімнати вказаного будинку взяв сокиру для рубання дров та, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесного ушкодження несумісного із життям, стоячи біля крісла, в якому сидів ОСОБА_2 , з висоти власного зросту зі значною силою наніс потерпілому ОСОБА_2 один удар обухом сокири в ліву лобно-скронево-тім`яну частину голови, від якого останній втратив свідомість, тим самим спричинив ОСОБА_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи №09-3088/2018 від 06 11 2018 року, відкриту черепно-мозкову травму у виді втиснутого перелому лобної кістки зліва, лівої скроневої і лівої тім`яної кісток, забою головного мозку важкого ступеню з вогнищевою контузією лівої лобної частки, епідуральної гематоми лобно-скроневої тім`яної ділянки ліворуч з зануренням уламків вказаних кісток у порожнину черепа та зміщенням серединних структур головного мозку праворуч, з наявністю забитої рани у лівій лобно-тімяній ділянці. Відкрита черепно-мозкова травма відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Після заподіяння вказаного тілесного ушкодження, з метою приховування своїх умисних протиправних дій, ОСОБА_3 витяг непритомного потерпілого ОСОБА_2 з приміщення будинку на захаращене подвір`я, сховав у кущах, де накрив останнього повністю з головою ковдрою, яку взяв в будинку, та закривши будинок на замок, з місця події втік, тим самим виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину, а саме умисного вбивства потерпілого ОСОБА_2 до кінця.

Однак, завдяки тому, що цього ж дня приблизно о 16:00 год. сусідка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , знайшла у кущах на подвір`ї вказаного домоволодіння потерпілого ОСОБА_2 без свідомості, з явними ушкодженнями голови, та викликала бригаду швидкої медичної допомоги, яка госпіталізувала ОСОБА_2 до ХМЛШНМД ім. Мещанінова, злочин направлений на протиправне позбавлення життя потерпілого не був закінчений ОСОБА_3 з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_2 було надано кваліфіковану невідкладну медичну допомогу.

Вказані дії ОСОБА_3 кваліфіковані судом за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України як закінчений замах на вбивство, тобто на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (т.3 а.с.176-188).

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуваний вирок скасувати та повернути справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

В обґрунтування таких вимог послався на те, суд першої інстанції проігнорував ту обставину, що потерпілий самовільно та незаконно проник до нього в помешкання, про що свідчить розбите скло в його будинку, та перший напав на нього, коли він хотів його розбудити, а тут він був вимушений захищати своє життя.

З огляду на зазначене, на думку обвинуваченого, судом невірно кваліфіковано його дії за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 ККТ України.

Крім того, обвинувачений висловив незгоду із призначеним покаранням, вважаючи його надмірно суворим (т.3 а.с.193-196).

Крім того, подала апеляційну скаргу захисник обвинуваченого, в якій просила оскаржуваний вирок змінити, перекваліфікувавши дії ОСОБА_3 з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України та призначити покарання не більше 5 років позбавлення волі. Також просила звільнити ОСОБА_3 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням та встановити іспитовий строк 3 роки.

Крім того просила цивільний позов потерпілого про стягнення з ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 300000,00 грн. задовольнити частково – в розмірі 30000,00 грн.

Такі вимоги захисник обґрунтувала тим, що встановлені в судовому засіданні обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 завдавав удар потерпілому в життєво-важливий орган обухом сокири, але при цьому обвинувачений діяв з неконкретизованим умислом, сосунки обвинуваченого з потерпілим, які передували злочину, його поведінка під час виконання злочину та причини припинення злочинних дій свідчать про відсутність у обвинуваченого прямого умислу на вбивство, тому його дії слід кваліфікувати за наслідками, які фактично настали. З огляду на наведене, на думку захисника, дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ч.1 ст.121 КК України.

Щодо призначеного виду та розміру призначеного покарання, захисник зазначила, що суд першої інстанції належним чином не врахував обставини, що характеризують ОСОБА_3 , а саме, що до кримінальної відповідальності він притягується вперше, за місцем проживання характеризується позитивно, з першого дня активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у вчиненому та неодноразово просив вибачення у потерпілого.

Щодо розміру моральної шкоди, то захисник зазначила, що судом необґрунтовано стягнено суму у розмірі 300000,00 грн, оскільки потерпілим не доведено розмір такої моральної шкоди.

Крім того, на вищевказаний вирок була також подана апеляційна скарга прокурором, від якої останній в подальшому відмовився, надавши до апеляційного суду відповідну заяву.

Позиції учасників судового апеляційного провадження.

Захисник просила задовольнити вимоги її апеляційної скарги у повному обсязі.

Обвинувачений підтримав позицію свого захисника, вказав, що умислу на завдання смерті потерпілому у нього не було.

Прокурор у повному обсязі заперечила проти задоволення вимог апеляційних скарги обвинуваченого та його захисника.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи апелянтів та їх думку щодо апеляційних вимог опонентів, з`ясувавши позицію потерпілої та її представника, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Як вбачається з матеріалів провадження, досудове розслідування, з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами, проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, таких порушень цього закону, які були б істотними і тягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, а висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, при зазначених у вироку обставинах, відповідає матеріалам провадження та ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах.

Обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав частково, розповів за яких обставин потерпілий опинився в його будинку, а також про обставини, які передували його протиправним діям. Зокрема, вказав, що прийшовши в будинок, побачив, що потерпілий ОСОБА_2 спить в кріслі, а з одного вікна в будинку витягнуте скло. Після чого, почав його будити, той не прокидався і очі не відкривав, щось почав бормотати. Обвинувачений продовжив його будити, і тоді потерпілий підірвався та щось закричав. Обвинувачений взяв з підлоги сокиру та вдарив потерпілого по голові обухом сокири один раз. Після удару потерпілий вже не намагався встати. Вказав, що не розуміє, чому він вдарив потерпілого. Кров на голові потерпілого обвинувачений бачив. Спочатку після удару потерпілий сидів в кріслі, а потім обвинувачений поклав його на ліжко, сокиру поклав під сервант. Потерпілий лежав на ліжку, але далі обвинувачений взяв його і виніс на вулицю, метрів за три-п`ять від будинку, де поклав потерпілого та вкрив його ковдрою, не пам`ятає, чому він був вкритий з головою. Коли обвинувачений вкрив потерпілого, він бурчав і подавав ознаки життя. Далі, обвинувачений закрив ключами двері та пішов додому. Швидку допомогу обвинувачений не намагався викликати. Знав, що розбив голову, але обвинувачений думав, що потерпілий проспиться і піде ввечері додому, не думав, що настільки сильно вдарив. Коли саме обвинувачений повернувся додому та що там робив, він конкретно не пам`ятає. З потерпілим в обвинуваченого були дружні відносини, конфліктів не було. Останнім часом часто спілкувались та часто разом пили спиртні напої. Потерпілий ніколи не бив обвинуваченого, між ними конфлікту напередодні не було.

Незалежно від такої позиції обвинуваченого, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, підтверджується даними як об`єктивних, так і суб`єктивних доказів, які в деталях узгоджуються між собою, є належними та допустимими.

Доводи обвинуваченого та його захисника, що містять твердження про припущення та помилковість висновків суду, зазначених у вироку, а також їх суперечність фактичним обставинам справи, мають суто суб`єктивний характер та спрямовані на ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з обраною лінією захисту. Такі твердження апелянтів повністю спростовуються об`єктивними відомостями дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні за участю сторін, внаслідок чого судом їм надано обґрунтовану оцінку в нарадчій кімнаті за наслідками проведення всього судового розгляду.

Зокрема, суд першої інстанції послався у вироку в обґрунтування винуватості ОСОБА_3 за пред`явленим йому обвинуваченням на низку доказів, які походять з різних джерел, що безпосередньо стосуються події злочину та його наслідків, тому є належними та допустимими доказами.

Так, під час судового розгляду, судом першої інстанції було допитано та надано об`єктивну оцінку показанням потерпілого ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

При цьому, суд дійшов висновку, що зазначені показання потерпілого та свідків об`єктивно підтверджуються та доповнюються ще й наступними доказами: витягом з ЄРДР за №12018220780000543 за первинною кваліфікацією ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України; змістом заяви ОСОБА_2 про залучення його до провадження в якості потерпілого від 07 09 2018 року; протоколом огляду місця події від 23 08 2018 року; переглянутим в ході судового розгляду DVD-диском з відеозаписом проведення огляду місця події 23 08 2018 року; заявою ОСОБА_3 від 23 08 2018 року про надання добровільної згоди на проведення огляду домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ; ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 24 08 2018 року; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23 08 2018 року; протоколом слідчого експерименту від 13 11 2018 року; переглянутим в ході судового розгляду DVD-диском з відеозаписом проведення слідчого експерименту від 13 11 2018 року; висновком судової дактилоскопічної експертизи ХНДІСЕ ім. Засл. професора М.С. Бокаріуса №22056 від 14 11 2018 року; висновком експерта Обласного бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації №09-3088/2018; висновком судово-психіатричного експерта №783 від 22 10 2018 року; ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області від 24 08 2018 року про накладення арешту предмети, визнані речовими доказами; постановою слідчого СВ Люботинського ВП Харківського ВП ГУНП в Харківській області від 24 08 2018 року про зміну кваліфікації складу кримінального правопорушення; оглянутими в ході судового розгляду речовини доказами у кримінальному провадженні №12018220780000543.

Наведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 01 1978 року та «Коробов проти України» від 21 10 2011року, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів, суд як правило застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази та дав їм у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів та наводити її вдруге вважає недоцільним.

При цьому, судом першої інстанції ретельно проаналізував заперечення захисту щодо незгоди з кваліфікацією обвинувачення, висунутого ОСОБА_3 та його недоведеності, і визнав ці заперечення необґрунтованими, належним чином мотивувавши своє рішення.

Апеляційні доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_10 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження і під час перегляду вироку апеляційним судом.

Як зазначено вище, визнаючи доведеним вчинення ОСОБА_10 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, судом в основу обвинувального вироку було покладено як покази самого обвинуваченого, який в ході судового розгляду не заперечував факту спричинення потерпілому встановлених тілесних ушкоджень за обставин, встановлених судом, так і покази потерпілого та свідків допитаних в судовому засіданні, ряд висновків експертиз, протоколами огляду місця події, слідчого експерименту тощо.

За змістом ст.24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були включені в ціль його діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.

При цьому якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч.2 ст.15 КК України як закінчений замах на умисне вбивство.

Злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою і суб`єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб здійснити ціль і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату. У цьому випадку вольовий акт уже закінчений, наслідки, які не настали, не змінюють його змісту; особа робить останній крок, за яким закінчується панування над обставинами і свобода вибору.

Посилання сторони захисту на те, що засуджений не мав наміру вбивати потерпілого та не думав, що завдав настільки сильного удару, а залишивши його непритомного із розбитою головою на вулиці та накривши з головою ковдрою, думав, що він проспиться та піде додому, спростовуються наведеними у вироку доказами.

З встановлених фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_3 зі значною силою наніс потерпілому ОСОБА_2 удар обухом сокири в ліву лобно-скронево-тім`яну частину голови, від якого останній втратив свідомість.

З висновку експерта Обласного бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації №09-3088/2018 від (т.3 а.с.37-39), судово-медичної експертизи гр. ОСОБА_2 , вбачається, що у потерпілого ОСОБА_2 мали місце наступні тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма у вигляді втиснутого перелому лобної кістки зліва, лівої скроневої і лівої тім`яної кісток, забою головного мозку важкого ступеню з вогнищевою контузією лівої лобної частки, епідуральної гематоми лобно-скронево-тім`яної ділянки ліворуч з зануренням уламків вказаних кісток у порожнину черепа та зміщенням серединних структур головного мозку праворуч, з наявністю забитої рани у лівій лобно-тім`яній ділянці.

Такий стан потерпілого, а також видимі ушкодження голови виключають можливість того, що ОСОБА_3 після завдання удару обухом сокири в життєву важливу частину – ліву лобно-скроневу-тім`яну частину голови, повністю виключають можливість того, що обвинувачений не міг передбачити наслідки у виді смерті потерпілого чи свідомо припустити можливість їх настання.

Разом з тим, виконавши всі дії для досягнення злочинного умислу, ОСОБА_3 не надав потерпілому жодної медичної допомоги, не викликав швидку допомогу та нікому не повідомив про скоєне, а лише перемістив непритомного потерпілого з будинку на захаращене подвір`я та сховав у кущах, де накрив його повністю з головою ковдрою, яку взяв у будинку, та, закривши будинок на замок, з місця події втік.

Зважаючи на наведене, існує сукупність необхідних обставин для встановлення наявності у ОСОБА_3 умислу на вбивство потерпілого: спосіб – завдання удару обухом сокири в життєво важливу частину тіла – голову, а саме в лобно-скронево-тім`яну частину голови; знаряддя злочину – сокира; кількість, характер і локалізація поранень – відкрита черепно-мозкова травма у вигляді втиснутого перелому лобної кістки зліва, лівої скроневої і лівої тім`яної кісток, забою головного мозку важкого ступеню з вогнищевою контузією лівої лобної частки, епідуральної гематоми лобно-скронево-тім`яної ділянки ліворуч з зануренням уламків вказаних кісток у порожнину черепа та зміщенням серединних структур головного мозку праворуч, з наявністю забитої рани у лівій лобно-тім`яній ділянці; причини припинення злочинних дій – впевненість в тому, що виконав усі дії, які необхідні для доведення кримінального правопорушення до кінця; поведінка винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки – раптово виниклі неприязні стосунки; посткримінальна поведінка обвинуваченого – після завданого удару по голові, втрати свідомості потерпілим та усвідомлення наявності на голові у потерпілого видимого ушкодження, з якого текла кров, не намагався надати потерпілому допомогу викликати швидку медичну допомогу або покликати на допомогу, а навпаки, перемістив непритомного потерпілого з будинку на захаращене подвір`я та сховав у кущах, де накрив його повністю з головою ковдрою, яку взяв у будинку, та, закривши будинок на замок, з місця події втік.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поведінка обвинуваченого ОСОБА_3 , який не звернувся до правоохоронних органів або інших осіб за допомогою, або ж з метою повідомити про можливість вчинення злочину, вказує на те, що його дії були направленні на намагання ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину та понесення за його вчинення покарання.

Враховуючи зазначене, суд вірно дійшов висновку, що характер дій ОСОБА_3 у сукупності свідчать про те, що він у цьому випадку діяв із прямим умислом на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_2 та вчинив для цього всі необхідні дії, які були для нього завідомо такими, що потягнуть смерть потерпілого, однак смертельний наслідок не настав лише через обставини, які не залежали від його волі, оскільки потерпілому ОСОБА_2 своєчасно надано медичну допомогу, яка прибула за викликом сторонніх осіб.

Отже, місцевий суд вірно встановив наявність у діях обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого, правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, а не за наслідками, що настали, як про це просять апелянти.

Посилання обвинуваченого на те, що потерпілий перший напав на нього і він вимушений був захищати своє життя – не приймаються колегією суддів з підстав їх недоведеності. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували таке твердження та свідчили, що з боку ОСОБА_2 представлялася загроза життю ОСОБА_3 , чи що останньому були спричинені хоча б якісь тілесні ушкодження.

Та обставина, що ОСОБА_3 виявив ОСОБА_2 сплячим в кріслі його будинку, в який він потрапив через вікно, сама по собі не свідчить про те, що з боку останнього була якась загроза здоров`ю чи життю ОСОБА_3 . Разом з тим, сам обвинувачений у судовому засіданні вказував, що дозволяв потерпілому переночувати в нього, оскільки той посварився з батьками.

В апеляційній скарзі захисник хоча і вірно посилається на положення кримінального кодексу, позиції Верховного Суду, проте невірно співставляє їх із фактичними обставинами справи, трактує на користь обвинуваченого, упускаючи важливі елементи, які в сукупності свідчать про наявність умислу у ОСОБА_3 на заподіяння саме смерті потерпілому.

Інші доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника щодо невірної кваліфікації дій ОСОБА_3 не можна визнати переконливими, оскільки вони є похідними від проаналізованих вище та не містять доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність судового рішення.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції щодо кваліфікації дій обвинуваченого повністю відповідають встановленим судом обставинам справи, ґрунтуються на ретельно досліджених та всебічно оцінених доказах у їх сукупності відповідно до вимог ст.94 КПК України. Вирок місцевого суду відповідає вимогам ст.ст.370, 374 цього Кодексу, є законним та обґрунтованим.

Доводи захисника про недоведеність потерпілим розміру моральної шкоди у сумі 300000 грн., є необґрунтованими, з огляду на те, що на думку колегії суддів, такий розмір відшкодування завданої потерпілому моральної шкоди відповідає засадам справедливості та розумності, є адекватним ступеню моральних страждань потерпілого, вимушених змін у повсякденному житті та побуті.

Доводів, які би заслуговували на увагу про необхідність зміни цього розміру у бік зменшення стороною захисту у апеляційних скаргах не наведено та зводиться лише до незгоди із наданою судом оцінкою.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи обвинуваченого та його захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_3 покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок тяжкості.

Так, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як самим засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до норм ст.65 КК України та роз`яснень, наведених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 10 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Призначаючи ОСОБА_3 покарання відповідно до вимог ст.65 КК України, суд першої інстанції правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, ступінь здійснення злочинного наміру, характер та суспільну небезпеку вчиненого, конкретні обставини у справі, спосіб, обстановку скоєного злочину, обставину, що обтяжує покарання, відсутність обставин, що пом`якшують покарання.

Також судом враховано відомості щодо особи обвинуваченого, який раніше не судимий, офіційно не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем мешкання та навчання характеризується посередньо.

Так, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства.

Проте суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України саме у розмірі 8 років позбавлення волі, своє рішення належним чином не вмотивував та при цьому не врахував всі обставини кримінального провадження у їх сукупності, у тому числі дані про особу ОСОБА_3 , який згідно характеристики (т.3 а.с.63) за час проживання до адміністративної відповідальності не притягувався, громадський порядок не порушував, скарг від сусідів на нього не надходило. Крім того, згідно матеріалів справи, ОСОБА_3 і в ході досудового розслідування, і в ході судового розгляду не заперечував свою причетність до скоєння кримінального правопорушення та сприяв його розкриттю, заперечуючи лише наявність умислу на вбивство потерпілого.

Разом з тим, потерпілий з обвинуваченим товаришував та останній неодноразово просив у нього вибачення за скоєне.

За таких обставин у даному конкретному випадку судом першої інстанції допущено диспропорцію, яка свідчить про невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченого внаслідок суворості.

Отже, наведене дає підстави для пом`якшення призначеного обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк до 7 років. При цьому враховуються всі обставини даного конкретного кримінального провадження, дані про особу ОСОБА_3 , наслідки його протиправних дій у їх сукупності. Саме таке покарання колегія суддів вважає за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_3 і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50,65 КК.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування оскаржуваного вироку, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи зазначене, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника підлягають задоволенню частково, а оскаржуваний вирок суду – зміні, шляхом пом`якшення призначеного судом першої інстанції ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України до 7 років позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 404, 405, 407,409, 420, ч.3 ст.439 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 07 04 2021 року по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , - змінити.

Апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника, - задовольнити частково.

Пом`якшити призначене обвинуваченому ОСОБА_3 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України покарання, призначивши його у виді 7 (семи) років позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на дане судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженою особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

__________ ______________        _______________

Курило О.М. Кружиліна О.А.         Савченко І.Б.