Справа №2-2991/2009р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2010 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Остапенко Н.Г.
при секретарі Шевцовій М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, ?
ВСТАНОВИВ :
Позивачка ОСОБА_1 18 березня 2009 року звернулась до Ленінського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 26 грудня 2007 року між ними з відповідачем був укладений договір позики, згідно якого вона надала в борг ОСОБА_2 суму в розмірі 5 000,00 доларів США. Дана сума була надана строком до 01 січня 2009 року, про що відповідач склав розписку із зобов’язанням повернути гроші у визначений термін.
Однак, у вказаний строк ОСОБА_2 належним чином свої зобов’язання не виконав, у зв’язку з чим, вона неодноразово зверталася до нього з вимогою повернути суму боргу. Але зазначені кошти до теперішнього часу ним не повернуті.
Таким чином, вона змушена була звернутися до суду та просить стягнути з відповідача в судовому порядку суму боргу в сумі, що еквівалентна 5 000,00 доларам США, та судові витрати по справі в розмірі 408,50 грн.
В свою чергу відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що в грудні 2007 року ним, під впливом насильства з боку ОСОБА_1 та членів її сім'ї, була складена розписка, згідно якої він начебто отримав в борг у позивачки суму в розмірі 5 000,00 доларів США. Однак, фактично дану суму коштів він не отримував та не мав наміру укладати з позивачкою будь-якого договору позики. Тож, внаслідок того, що його волевиявлення, як учасника правочину, не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, вважає зазначений правочин недійсним.
З огляду на викладене, просить суд визнати договір позики, укладений 26 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_1, недійсним з підстав ст.203 ЦК України.
В судовому засіданні позивачка за первісним позовом та відповідачка за зустрічним – ОСОБА_1, власні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити їх в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_2 не визнала, просила суд в його задоволенні відмовити.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_3, позовні вимоги своєї довірительки підтримав та просив суд їх задовольнити. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити.
В судовому засіданні відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним – ОСОБА_2, первісні позовні вимоги ОСОБА_2 не визнав, просив суд в їх задоволенні відмовити. Власні позовним вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Суд, вислухавши пояснення позивачки, її представника, відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 належить відмовити з наступних підстав.
Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
В свою чергу, в ході судового розгляду встановлено, що 26 грудня 2007 року між сторонами був укладений договір, згідно якого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 5 000,00 доларів США, зі строком виплати боргу 01 січня 2009 року, про що останній склав розписку (а.с.20). Дана розписка була складена відповідачем в присутності свідків – ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Однак, у вказаний строк ОСОБА_2 належним чином свої зобов’язання не виконав, у зв’язку з чим, позивачка зверталась до нього з вимогою повернути суму боргу. Але зазначені кошти ним і до теперішнього часу не повернуті.
Водночас слід зазначити, що посилання відповідача ОСОБА_2 стосовно того, що вищевказаний договір позики фактично був укладений з його боку під впливом насильства та на час укладення договору його волевиявлення не являлось вільним і не відповідало його внутрішній волі, суд вважає неспроможними та недоведеними, оскільки під час судового розгляду справи з боку відповідача, на підтвердження своїх доводів, взагалі не надано суду жодних доказів, що в свою чергу є порушенням положень статті 60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі та доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, суд виходить з того, що згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.
Згідно частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Тож, у зв’язку з тим, що з боку ОСОБА_2 не надано доказів щодо повернення позивачці суми боргу в повному обсязі, і відповідно маються підстави вважати, що ним зобов’язання за договором позики не виконані, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки суми боргу в сумі, еквівалентній 5 000,00 доларам США, підлягають задоволенню.
Згідно офіційного курсу валют, встановленого НБУ, станом на 25 січня 2010 року курс долара США по відношенню до української гривні становить 8,15 гривень за 1 долар США («Урядовий кур’єр» №14 (4165) від 26 січня 2010 року). Тобто, сумі 5 000,00 доларів США еквівалентна сума 40 750,00 гривень, тож відповідно саме цю суму слід стягнути з відповідача на користь позивачки в судовому порядку.
Крім того, згідно статті 88 ЦПК України, оскільки позивачкою при подачі позову були оплачені судовий збір в сумі 400,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 8,50 грн., та її вимоги задоволені, з відповідача належить стягнути на користь позивачки понесені судові витрати в розмірі 408,50 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 203, 526, 610-611, 625-626, 1046-1049 ЦК України, ст.ст.10, 15, 57-60, 66, 88, 213-215 ЦПК України, суд, –
ВИРІШИВ :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу – задовольнити .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 40 750,00 гривень (сорок тисяч сімсот п’ятдесят гривень 00 копійок) та судові витрати в розмірі 408,50 гривень (чотириста вісім гривень 50 копійок).
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним – відмовити .
Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н.Г.Остапенко