Номер провадження: 22-ц/813/3159/21

Номер справи місцевого суду: 501/495/16-ц

Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2021 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний Банк» в особі Уповноваженої Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28 березня 2019 року, постановленого під головуванням судді Петрюченко М.І., повний текст рішення складений 04 квітня 2019 року, у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний Банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк») до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в:

У березні 2016 року ПАТ «Всеукраїнський акціонерний Банк» (надалі ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої позовні вимоги обґрунтувало тим, що06 листопада 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №428/07ф, відповідно до якого банк надав останній грошові кошти у розмірі 145000,00 дол. США на споживчі потреби терміном користування до 03 листопада 2017 року. Також, 06 листопада 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №427/07ф, відповідно до якого банк надав останньому грошові кошти у розмірі 150 000,00 дол. США на споживчі потреби терміном користування до 03 листопада 2017 року.06 листопада 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір будинку та земельної ділянки, за умовами якого в якості забезпечення своєчасного повного виконання боржниками своїх зобов`язань за кредитними договорами №428/07ф від 06 листопада 2007 року та №427/07ф від 06 листопада 2007 року іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю все належне йому на праві власності майно:- житловий будинок під літерою «В» домоволодіння під АДРЕСА_1 , житловою площею 62,4 кв.м., загальною площею 198,3 кв.м.; - земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0368 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Банк свої зобов`язання за вищевказаними договорами виконав у повному обсязі, проте оскільки позичальники порушили умов кредитування, ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулося до суду за захистом своїх порушених прав.

16 листопада 2010 року Київським районним судом м.Одеси було ухвалено рішення у справі за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, яким позов задоволено та:

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором № 428/07ф від 6 листопада 2007 року в сумі 1135810 грн. 99 коп.

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ«ВіЕйБі Банк» загальну заборгованість за кредитом у сумі 1177 693 грн. 31 коп.

З урахуванням того, що рішення Київського районного суду м. Одеси не виконане, заборгованість позичальників перед банком не погашена позивач просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернути стягнення на належний ОСОБА_1 предмет іпотеки: житловий будинок під літерою «В», домоволодіння під АДРЕСА_1 , та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0368 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 28 березня 2019 року у задоволені позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Попач І.М. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню в межах позовної давності за кожним із платежів.

У своєму відзиві ОСОБА_2 зазначила, що судом першої інстанції було вірно встановлено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Отже, з моменту звернення банку з вимогою про дострокове погашення кредиту, за умов що боржник його не виконав ні в позасудовому порядку ні в судовому, у банка виникло право на судовий захист, яке обмежується строком позовної давності.

Судом до участі у справі в якості позивача ПАТ «ВіЕйБі Банк» було залучено його правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал».

В судове засідання 21 липня 2021 року ОСОБА_1 не з`явився про розгляд справи був сповіщений належним чином (а.с. 145 т. 3 ).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, з’явившихся осіб, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно  до ст.  375ЦПК України,  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 06 листопада 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №428/07ф, відповідно до якого банк надав останній грошові кошти у розмірі 145000,00 доларів США на споживчі потреби терміном користування до 03 листопада 2017 року (а.с.7-17 т.1).

Також, 06 листопада 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №427/07ф, відповідно до якого банк надав останньому грошові кошти у розмірі 150 000,00 доларів США на споживчі потреби терміном користування до 03 листопада 2017 року (а.с.84-91 т.1).

06 листопада 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір будинку та земельної ділянки, за умовами якого в якості забезпечення своєчасного повного виконання боржниками своїх зобов`язань за кредитним договором №428/07ф від 06 листопада 2007 року та №427/07ф від 06 листопада 2007 року іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю все належне йому на праві власності майно (а.с.18-23 т.1):

- житловий будинок під літерою «В» домоволодіння під АДРЕСА_1 , житловою площею 62,4 кв.м., загальною площею 198,3 кв.м., який належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. 06 листопада 2007 року за реєстровим номером Д-296, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 06 листопада 2007 року №2473416;

- земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0368 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко І.П. 06 листопада 2007 року за реєстровим номером Д-300, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів 06 листопада 2007 року №2473482.

Згідно з пунктом 1.3 іпотечного договору, загальна вартість предмету іпотеки складає – 2 213 385 грн. (а.с.18 т.1).

Сума заборгованості позичальника ОСОБА_2 за Кредитним договором №427/07ф від 06.11.2007 року станом на 13.05.2016 року складає 294 986,00 дол. США (а.с.92-93 т.1), з яких заборгованість за кредитом – 142 584,43 дол. США, відсотки за користування кредитом – 152 401,57 дол. США, комісія – 50 223,08 грн., неустойка – 194 235,94 грн.

Сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 за Кредитним договором №428/07ф від 06.11.2007 року станом на 13.05.2016 року складає 309 101,01 дол. США (а.с.94-95 т.1), з яких заборгованість за кредитом – 148 134,94 дол. США, відсотки за користування кредитом – 160 966,08 дол. США, комісія – 52 489,27 грн., неустойка – 202 954,39 грн.

16 листопада 2010 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у справі № 201793/10 за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, яким позов задоволено (а.с.24-24 т.1) та:

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором № 428/07ф від 6 листопада 2007 року в сумі 1135810 грн. 99 коп. - загальна заборгованість за кредитом, що складається з: 978807 грн. 83 коп. - заборгованість за кредитом, 134657 грн. 83 коп. - прострочена заборгованість за відсотками, 5033 грн. 36 коп. - прострочена заборгованість з комісії, 17311 грн.97 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, штраф за несвоєчасне повернення кредиту;

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» загальну заборгованість за кредитом у сумі 1177693 грн. 31 коп., що складається з: 1018755 грн. 53 коп. - заборгованість за кредитом, 135277 грн. - прострочена заборгованість за відсотками, 5741 грн.75 коп. - прострочена заборгованість з комісії, 17919 грн. 03 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту.

На виконання рішення Київського районного суду м. Одеси, 07.06.2011 року цим же судом видано виконавчі листи (а.с.28-27 т.1), які були звернуті позивачем до примусового виконання до державної виконавчої служби (а.с.28 т.1).

Відмовляючи у задоволені позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим, однак позивачем пропущений строк позовної давності про який заявлено стороною.

Згідно до ст.ст.256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частинами 1, 5 ст.261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст.575 ЦК України).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, ч.1 цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, як вказано вище, позичальником були порушені умови кредитного договору щодо своєчасної сплати необхідного платежу згідно з умовами договору.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

За таких обставин право вимоги про виконання зобов`язання щодо повернення кредиту та право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язання з повернення кредиту у встановлений договором строк (кінцевий строк повернення кредитів – 03 листопада 2017 року) .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2010 року у справі № 201793/10 задоволено позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, яким:

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором № 428/07ф від 6 листопада 2007 року в сумі 1135810 грн. 99 коп. - загальна заборгованість за кредитом, що складається з: 978807 грн. 83 коп. - заборгованість за кредитом, 134657 грн. 83 коп. - прострочена заборгованість за відсотками, 5033 грн. 36 коп. - прострочена заборгованість з комісії, 17311 грн.97 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, штраф за несвоєчасне повернення кредиту;

- стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» загальну заборгованість за кредитом у сумі 1177693 грн. 31 коп., що складається з: 1018755 грн. 53 коп. - заборгованість за кредитом, 135277 грн. - прострочена заборгованість за відсотками, 5741 грн.75 коп. - прострочена заборгованість з комісії, 17919 грн. 03 коп. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту. Рішення набрало законної сили 27.11.2010 (а.с.25 т.1).

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку його виконання.

Таким чином, звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду Київського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2010 року про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни.

Судом вірно встановлено, що строк позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, має бути обрахований з 27 листопада 2010 року (набрання рішенням законної сили), проте, позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами №427/07ф від 06.11.2007 року та №428/07ф від 06.11.2007 року пред`явлений лише 04 березня 2016 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Оскільки, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд на законних підставах застосував до позовної вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки строк позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови в позові.

Такий висновок суду також ґрунтується на правовій позиції, яку висловив Верховний Суд України 5 липня 2017 року у цивільній справі № 6-3116цс16: позовна давність розповсюджується на вимогу про стягнення предмету іпотеки також при наявності рішення суду про стягнення суми боргу за кредитом. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виниклої у кредитора у зв`язку з невиконанням боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду у справі № 299/689/17 від 25.09. 2019 року, у справі № 357/9126/17-ц від 10.10.2019 року.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення,колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи, встановленими обставинами та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Вказані доводи не є обґрунтованими, та не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France(Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний Банк» в особі Уповноваженої Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» – залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 28 березня 2019 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 23 липня 2021 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк

_______________________________________ Т.В. Цюра