КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Заставенко М.О.

Єдиний унікальний номер справи № 753/4498/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6007/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Савченка С.І., Верланова С.М.

секретар - Тютюнник О.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и в :

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася в Дарницький районний суд м. Києва із вказаною позовною заявою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 30 липня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року шлюб розірвано. Від шлюбу у сторін є неповнолітня дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час перебування сторонами у шлюбі, ведення спільного господарства було придбане нерухоме майно.

За договором купівлі-продажу від 17 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами заадресою: АДРЕСА_1 на території СТ «Берізка-2».

За договором купівлі-продажу від 17 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - 12/100 частин земельної ділянки 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 8 :000 000 000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Сторони не можуть дійти згоди щодо поділу вищевказаного майна, тому позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами за АДРЕСА_3 та 12/100 частин земельної ділянки від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Впорядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 6/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами за АДРЕСА_3 та на 6/100 частин земельної ділянки від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15травня 2019 року відкрито провадження за даною позовною заявою, справу призначено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем 18 червня 2019 року до суду подано відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_2 не визнає позовні вимоги в повному обсязі. Посилався на те, що вказане майно є особистою приватною власністю відповідача, а тому не підлягає поділу. В обґрунтування даної позиції зазначив наступне. Заявлене до поділу майно було придбане відповідачем за рахунок коштів (валютних цінностей), які належали йому на праві особистої приватної власності та у власних інтересах, не пов`язаних з інтересами ОСОБА_1 . Так, до реєстрації шлюбу, ОСОБА_2 16 серпня 2001 року придбав у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , в якій він був зареєстрований та постійно проживав до шлюбу. Після укладення шлюбу 30 липня 2005 року в зазначеній квартирі стала проживати і позивачка. Відповідач 30 липня 2007 року продав власну квартиру у м. Харків за 252 500 грн, вказані кошти він отримав авансом, що склало 50 000 доларів США

Крім того , 30червня 2005 року відповідач отримав грошову валютну позику у розмірі 55 000 доларів США, яка була повернута ним 03 квітня 2018 року , тобто після розірвання шлюбу. Таким чином від отримання дошлюбної позики та продажу квартири ОСОБА_2 виручив 105 000 доларів США, які в наступному 06червня 2007року та 09 липня 2007 року розмістив на накопичувальних рахунках у ПАТ «КБ «Надра». На вказаному рахунку кошти зберігалися до 29 лютого 2012 року , окрім періоду банківської кризи з 30 липня 2009 року до 25 лютого 2010 року та періоду починаючи з 28лютого 2011року, коли ОСОБА_5 активно підшукував нерухомість у Києві для придбання. В цей час вищевказана сума коштів зберігалась у ОСОБА_2 вдома. Власного житла подружжя в цей час не мало . Після переїзду у березні2007 року із м. Харкова до м. Києва, вони проживали в орендованій квартирі.

За рахунок вищевказаних 105 000,00 доларів США , відповідачем ОСОБА_2 03 листопада 2011 року було здійснено авансовий внесок у розмірі еквівалентному 7 000,00 доларів США за 12/100 частин будинку та 12/100 частин земельної ділянки. В подальшому, 17 березня 2012 року ,за рахунок вищевказаних 105 000,00 доларів США , було здійснено остаточний розрахунок за 12/100 частин будинку та 12/100 частин земельної ділянки у розмірі еквівалентному 85 000,00 доларів США.

Таким чином, купівля спірних 12/100 частин будинку та 12/100 частин земельної ділянки на загальну суму еквівалентну 92 000 доларів США була здійснена відповідачем за рахунок 105 000 доларів США особистих коштів, у своїх власних особистих інтересах, не пов`язаних із сімейними.

Доказів наявності достатніх , особистих джерел для придбання спірного майна позивачем не надано. Також відповідач вказав про те, що власником спірного майна може вважатися лише особа, права якої зареєстровані у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, яким і є ОСОБА_2 , оскільки саме він зазначений в реєстрі як власник. Крім того, зазначив, що спільна малолітня дитина проживає разом з ним, відповідно до нотаріального договору. Позивачка спілкується з дитиною по телефону.

Оскільки сторони мають спільну дитину, вони періодично зустрічаються , таке спілкування здійснюється з питань особистих інтересів малолітньої дитини З жовтня 2018 позивачка постійно проживає за кордоном, але періодично приїздить до м. Києва. До виїзду за кордон ОСОБА_1 самовільно користувалась спірним майном без його згоди, хоча він заперечував проти цього. Жодних пропозицій щодо поділу майна позивачка не висловлювала. Підкреслив, що він заперечує спільну сумісну власність заявленого до поділу майна, вважає що 12/100 частин будинку та 12/100 частин земельної ділянки є його особистою приватною власністю, а тому поділу не підлягають.

Позивачкою 10 липня 2019 року подано відповідь на відзив (т. 1 а. с. 212-215), У відповіді вказано, що сторони 12 червня 2016 року уклали договір про поділ спільного майна подружжя відповідно до якого визначено, що 50 % від 12/100 частин садового будинку переходить у власність позивача, однак цей договір не був нотаріально посвідчений, тому є нікчемним, проте при його підписанні відповідачем не оспорювався той факт, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу саме в порядку норм Сімейного Кодексу України, однак саме відповідач затягував з виконанням домовленостей, хоча договір і укладений не у формі, встановленій законом, водночас свідчить про волевиявлення сторін, оскільки був підписаний колишнім подружжям. Лише після того, як було подано позов до суду, відповідачем було надано розписку про отримання коштів від свого батька. Крім цього, за час перебування подружжя у шлюбі, позивачем та відповідачем були придбані транспорті засоби, які визнавалися відповідачем такими, що були придбані у шлюбі, як спільна сумісна власність подружжя, про поділ яких вказувалося у договорі про поділ майна від 12 червня 2016 року (який є нікчемним). Томупозивачка вважає спільним майно, яке набуте подружжям за час шлюбу.

ОСОБА_2 подав заперечення на відповідь на відзив (т. 1 а. с. 233-236) в яких вказав на те, що позивачка давати оцінку волевиявленню при підписанні нікчемного договору не має законних підстав.

ОСОБА_2 26 липня 2019 року подав заяву щодо обставин, які мають істотне значення для вирішення справи (т. 1 а. с. 229-230).У заяві вказав, що позивачем та відповідачем було укладено нотаріальний Договір про визначення місця проживання дитини та здійснення батьківський прав і виконання обов`язків від 10 квітня 2019 року , сплата аліментів на дитину вищевказаним договором не передбачена, позивачка аліменти на дитину не сплачує та ніколи не сплачувала. Витрати на утримання дитини ОСОБА_6 несе виключно батько - відповідач ОСОБА_2 .

Позивачка 04 грудня 2019 року подала додаткові пояснення (т. 1 а. с. 238-240) де зазначила , що сам факт існування договору про поділ спільного майна подружжя та його назва вказують на те, що відповідач визнав ту обставину, що наразі спірне майно є спільною власністю подружжя. За час перебування у шлюбі сторони не укладали договорів купівлі - продажу майна, що визначало б його статус як особиста приватна власність. Також, жодних шлюбних договорів сторонами не укладалось.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року у задоволенні вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове по суті позовних вимог. У скарзі зазначила, що рішення незаконне та необґрунтоване, суд не в повній мірі з`ясував обставини, що мають істотне значення для справи, не надав їм належної правової оцінки, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Суд не врахував, що саме сукупністю доказів підтверджується факт ,що кошти на придбання спірного нерухомого майна були особистою приватною власністю відповідача. На думку позивачки, у даній справі презумпція спільності права власності подружжя на придбане майно не спростована .

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 15 липня 2021 року за адресами, які зазначені в матеріалах справи.

Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилом статті 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 Сімейного Кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 Сімейного Кодексу України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 Сімейного Кодексу України кореспондує частині четвертій статті 65 Сімейного Кодексу України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 липня 2005 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 8).

В шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_6 , який на день розгляду справи є малолітнім - 13 років.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 01 березня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано за їх спільною заявою. Вказаним рішенням встановлено, що заявниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано відповідну спільну заяву від 27 січня 2016 року , до заяви було додано нотаріально посвідчений договір про утримання дитини від 17 лютого 2016 року , фактично стосунки припинені з серпня 2015 року, спільне господарство не ведеться, у кожного з подружжя окреме проживання (т. 1 а. с. 9).

З наданих копій паспортів сторін вбачається, що їх місце проживання не було зареєстроване у спірному садовому будинку, вони мали зареєстроване місце проживання в м. Харкові (т. 1, а. с. 86-87, 177-188).

На підставі договору купівлі-продажу від 16 серпня 2001 року ОСОБА_2 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_5 , (т. 1 а. с. 183).

ОСОБА_2 30 липня 2007 року продав належну йому квартиру АДРЕСА_6 . Відповідно до п. 3 Договору, продаж квартири здійснено за 252 500 грн, вся сума сплачена покупцем до підписання договору. (т. 1 а. с. 186).

ОСОБА_2 30 червня 2005 року отримав у позику від ОСОБА_8 валютні цінності в сумі 55 000 доларів США., які він зобов`язався повернути 30 червня 2020 року , або до 30 червня 2020 року (т. 1 а. с. 184). Відповідно до розписки, вказані кошти були повернуті 03 квітня 2018 року (т. 1 а. с. 185).

ОСОБА_2 06 червня 2007 року внесено в ПАТ «КБ «Надра» на накопичувальний рахунок 104 539,18 доларів США, а 09 липня 2007 року перевів з поточного на накопичувальний 544,18 доларів США. (т. 1 а. с. 187).

ОСОБА_2 29 травня 2009 року в ПАТ «КБ «Надра» було здійснено переказ з накопичувального на поточний, списання у розмірі 5 083,00 доларів США та 30 липня 2009 року було здійснено переказ з накопичувального на поточний, списання у розмірі 100 000, 36 доларів США, сума нарахованих відсотків за період - 19 550,29 доларів США. (т. 1, а. с. 87).

ОСОБА_2 25 лютого 2010 року було внесено 95 212,35 доларів США на депозит в ПАТ «КБ «Надра», а 25 лютого 2011 року було здійснено операцію «переказ суми депозиту на поточний рахунок», списання - 95 212,35 доларів США., нараховано відсотків - 8 378.67 доларів США. (т. 1 а. с. 189).

ОСОБА_2 28 лютого 2011 року було внесено 62 454 доларів США на депозит в ПАТ «КБ «Надра» (т. 1 а. с. 188).

ОСОБА_2 29 лютого 2012 року було здійснено в ПАТ «КБ «Надра» переказ суми депозиту на поточний рахунок, списання - 62 454,00 доларів США., нараховано відсотків - 5 680,80 дол.арів США (т. 1, а. с. 188).

Згідно наданого суду відповідачем поточного звіту від 21 березня 2019 року за операціями по накопичувальному рахунку ОСОБА_2 в період з 28 жовтня 2006 року по 21 березня 2019 року вбачається, що 06 червня 2007 року на накопичувальний рахунок відповідачем було внесено грошові кошти у сумі 104 539,18 доларів США, 09 липня 2007 року - 544,18 доларів США. 29 травня 2009 року з рахунку знято 5 083 доларів США, а 30 липня 2009 року - 100 000,36 доларів США (т. 1 а. с. 187). Крім того, вбачається, що відповідач мав у ПАТ «КБ «Надра» депозитний рахунок «Мій вибір», на якому у період з 25 лютого 2010 року по 25 лютого 2011 року були розміщені кошти у сумі 95 212,35 доларів США. та депозит «Депозит без поповнення», на якому з 28 лютого 2011 року по 29 лютого 2012 року знаходилися кошти у розмірі 62 454 доларів США. (т. 1 а. с. 189, 188).

ОСОБА_9 03 листопада 2011 року відповідно до нотаріально посвідченого попереднього договору щодо купівлі-продажу частини садового будинку та земельної ділянки, передав аванс у сумі 55 855 грн, що еквівалентно 7 000 доларів США по курсу НБУ станом на 03 листопада 2011 року , в рахунок придбання 12/100 частин садового будинку та 12/100 частин земельної ділянки у гривнях, що буде еквівалентно 92 000,00 доларів США за обмінним курсом НБУ на день укладання основних договорів, які ОСОБА_2 повинен сплатити при оформлені основних договорів. Відповідно до п. 2.4 - ціна за 12/100 частин земельної ділянки та 12/100 частин садового будинку визначається сторонами у гривнях, що буде еквівалентно 92 000 доларів США на день укладання основних договорів. Відповідно до п. 5 - сторони повинні виконати свої взаємні обов`язки за основними договорами (продавець - передати 12/100 частин садового будинку та 12/100 частин земельної ділянки, а продавець - сплатити відповідну грошову суму за таким графіком: 90 % ціни (за вирахування авансу) - під час укладання основних договорів, 10 % ціни (за вирахуванням авансу) - не пізніше 01 березня 2012 року . Відповідно до п. 8 - ОСОБА_1 надала письмову згоду, як дружина ОСОБА_2 щодо укладання цього договору та укладання основних договорів (т. 1 а. с. 190).

Між ОСОБА_9 , як покупцем, та ОСОБА_10 , як продавцем, 17 березня 2012 року був укладений договір купівлі-продажу 12/100 садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 974. Відповідно до п. 1 - продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти у власність 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_3 та передати за неї суму за попередньою домовленістю. Відповідно до п. 5 - продаж 12/100 частин садового будинку вчинено за 716 000 грн , які продавець отримав повністю від покупця при підписанні цього договору. П. 14 - право власності на 12/100 частин садового будинку з відповідними побутовими будівлями і спорудами виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору. П. 19 - укладання договору вчиняється за письмовою згодою дружини покупця - ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 191-192).

Також, 17 березня 2012 між ОСОБА_9 , як покупцем, та ОСОБА_10 , як подавцем, був укладений договір купівлі-продажу 12/100 частин земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рубановою І.Р. та зареєстрований в реєстрі № 977. Відповідно до п. 1 - продавець зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти у власність 12/100 частин від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 та передати за неї суму за попередньою домовленістю. Відповідно до п. 4 - продаж цієї частини ділянки вчинено - за 20000 грн, які продавець отримав повністю від покупця під час підписання цього договору, сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану частку земельної ділянки. П. 11 - укладання договору вчиняється за письмовою заявою дружини покупця - ОСОБА_1 14 - право власності на 12/100 частин земельної ділянки виникає у покупця з моменту її державної реєстрації. (т. 1 а. с. 193, 195, 199).

Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_2 підтвердив обставини викладені в письмових заявах по суті справи.

Відповідно до довідки від 16січня 2017року ТОВ «Комфорт-Таун», ОСОБА_2 мешкає разом із сином за адресою: АДРЕСА_7 (т. 1, а. с. 230б).

ОСОБА_2 01 лютого 2017 року звертався до Дарницького УП ГУ НП у м. Києві із заявою про злочин, в якій повідомив, що ОСОБА_1 та інші особи незаконно мешкають на його дачі (т. 1, а. с. 202). За результатами розгляду звернення відповідача повідомили, що перевіркою було встановлено, що між ОСОБА_2 та його колишньою дружиною виникли спірні питання в сфері цивільно-правових відносин, тому з врегулюванням радять звернутися до суду (т. 1 а. с. 201-202).

Відповідно до нотаріально посвідченого договору про визначення місця проживання дитини та здійснення батьківських прав і виконання обов`язків від 10 квітня 2019 року (т.1 а. с. 179-181) укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , п. 2.1 - місцем проживання спільної малолітньої дитини сторін: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дня укладання договору є місце проживання батька. У п. 7.1 визначено ,що той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право надавати посильну матеріальну допомогу дитині. П. 9.1 - всі спірні питання за цим договором, які можуть вникнути в ході його виконання, вирішується сторонами за цим договором шляхом переговорів, за наявності непереборних розбіжностей, сторони вправі звернутися до суду. Сторони, також підтверджують, що ця редакція договору, є останньою редакцією договору, яку вони обговорювали, усі положення цього договору відповідають їх домовленостей. П. 10.8 - всі інші договори та домовленості сторін, укладені ними стосовно дитини раніше, є розірваними, втратили свою силу, сторони не мають права в майбутньому посилатись на них. П.10.1 - договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і припиняє свою дію після досягнення дитиною 18 років, а якщо дитина продовжує навчання - то до закінчення дитиною навчання або до досягнення дитиною 23-х років - залежно від того, яка подія наступить раніше.

З відкритих джерел встановлено, що курс НБУ станом на 30червня 2005 року (день отримання позики відповідачем) становив - 100 доларів США = 505,5000 грн, станом на 06 червня 2007 року (день внесення вкладу відповідачем в банк) - 100 доларів США = 505,0000 грн, станом на 30 липня 2007 року (день підписання договору купівлі продажу квартири у м. Харків ) - 100 доларів США = 505,0000 грн.

За положеннями статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 1ст. 69 Сімейного Кодексу України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 Сімейного Кодексу України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Норми Сімейного Кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

За час перебування у шлюбі 17 березня 2012 відповідач набув у власність 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами за АДРЕСА_3 та 12/100 частин земельної ділянки від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:90:856:0131, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Судомпершої інстанції вірно встановлено, що джерелом придбання спірного майна є кошти, які належали особисто відповідачу від продажу квартири, яка була придбана ним до шлюбу, тобто була особистою приватною власністю чоловіка та від одержаної до шлюбу позики.

Доводи позивачки ,що договір про поділ майна подружжя від 12 червня 2016 року свідчить про визнання відповідачем майна спільною сумісною власністю суд не взяв до уваги і апеляційний суд погоджується з висновками суду .

Згідно з приписом абз. 2 ч. 2 ст. 69 Сімейного Кодексу України, договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Натомість з матеріалів справи видно , що договір про розподіл майна подружжя від 12 червня 2016 рку (т. 1 а. с. 67-69) був укладений в простій письмовій формі без дотримання передбаченої законом нотаріальної форми, а отже за правилами ч. 1 ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути обмежений в своїй власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав

Отже, відповідачем ОСОБА_2 , з огляду на ту обставину , що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, тобто саме на відповідача ,надав допустимі і належні докази , що 12/100 частин садового будинку з будівлями та спорудами за АДРЕСА_3 та 12/100 частин земельної ділянки від 0,0637 га земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 8 000 000 000:90:856:0131, переданої для ведення садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , є його особистою приватною власністю, а тому поділу не підлягає. Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам.

Позивачка ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надала доказів ,які б спростували твердження відповідача щодо належності йому спірного майна на праві особистої приватної власності, а відтак доводи апеляційної скарги є безпідставними .

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає ,що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 365, 367, 369,374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд ,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2021 року.

Головуючий

Судді