Ухвала

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 182/9209/18

провадження № 61-5032св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_3 та після її смерті залишилось спадкове майно до складу якого входить земельна ділянка, площею 6,7794 га, що розташована на території Олександропільської сільської ради, Солонянського району Дніпропетровської області, цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 122508500:09:019:0018.

За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Придніпровської сільської ради Л. Щербиною 14 жовтня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за №316, в якому заповіла земельну ділянку, розміром 6,7794 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Олександропільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, онучці ОСОБА_1

31 травня 2018 року позивач отримала дублікат заповіту, посвідчений виконуючим обов?язки старости на території селища Кам`янське сіл Придніпровського та Мусіївка.

У встановлений законом строк вона звернулась до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Максименко О. В. із заявою про заведення спадкової справи та заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину. Однак, отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що вчинити нотаріальну дію, а саме: видати на її ім`я свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказане майно неможливо через те, що нею не надано правовстановлюючого документу.

Позивач зазначила, що її бабуся за життя мала двох дітей: доньку ОСОБА_5 (її матір) та сина ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Оригінал правовстановлюючого документа, а саме державного акта на право приватної власності на землю І-ДП № 048243 на ім`я ОСОБА_4 знаходиться у ОСОБА_2 , який претендує на спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Позивач неодноразово зверталась до останнього із проханням надати їй державний акт, так як він необхідний їй для оформлення спадщини належним чином, однак, неодноразово отримувала від нього відмову.

Позивач просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку, кадастровим номером 122508500:03:019:0018, площею 6,7794 га, що розташована на території Олександропільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати в сумі 1 470,63 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2019 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач повинна була подати оригінал правовстановлюючого документу, а саме державний акт на право приватної власності на землю І-ДП № 048243 на ім`я ОСОБА_4 , оскільки такий документ є в наявності, відомості про його пошкодження чи втрату відсутні, вчинення нотаріусом нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом є неможливим, а подання позову про визнання права власності на земельну ділянку, є передчасним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, кадастровий номером 122508500:03:019:0018, площею 6,7794 га, що розташована на території Олександропільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанції в розмірі 3 676,58 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшло право на земельну ділянку, а позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті бабусі шляхом подачі до нотаріальної контори заяви про її прийняття, вимога останньої про визнання за нею права на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, зважаючи на відмову приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку з підстав ненадання правовстановлюючого документу на ім`я спадкодавця про її право на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм матеріального права, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_2 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме: статей 1, 46, 49, 50, 67 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 302/595/17, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 2-6322/04, постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 201/15152/16-ц.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновків Верховного Суду про те, що у разі відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальної дії відповідачем у справі є нотаріус, а не інша особа; за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають; у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження;

відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти;

нотаріус може бути відповідачем лише у разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення.

Заяви та клопотання

У касаційній скарзі викладено клопотання про повідомлення відповідача про час та дату розгляду касаційної скарги.

Крім того, оскільки згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, потреби у отриманні пояснень немає та відсутні підстави для розгляду справи у судовому засіданні за участю учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де також зареєстрована позивач у справі ОСОБА_1 (а.с.75), яка є її онукою.

За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Придніпровської сільської ради Л. Щербиною 14 жовтня 2010 року, зареєстрований в реєстрі за № 316, в якому заповіла земельну ділянку, розміром 6,7794 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Олександропільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, онучці ОСОБА_1 .

26 листопада 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину до приватного нотаріуса Максименко О. В. у порядку заміщення приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Рачкової О. А. приватним нотаріусом Максименко О. В. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 6, 7794 га, кадастровим номером земельної ділянки 1225080500:03:019:0018. Відмову нотаріус мотивувала тим, що згідно з пунктом 4.15 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, що не було зроблено спадкоємицею.

ОСОБА_1 в своїй позовній заяві та у судовому засіданні підтвердила, що, дійсно нею не подано оригіналу правовстановлюючого документу, оскільки в неї його немає, а знаходиться він у ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктом першим частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У цій справі касаційна скарга подана та касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених положенням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме: статей 1, 46, 49, 50, 67 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 302/595/17, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 2-6322/04, постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 201/15152/16-ц.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги відповідача, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Предметом позову в цій справі є визнання права власності в порядку спадкування за заповітом у зв`язку з відомою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки спадкоємцем не надано документу, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно.

Так, у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 302/595/17, зазначеної заявником, як приклад, предметом спору було визнання права власності в порядку спадкування та за результатами розгляду справи суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спадкове майно, будівля літньої кухні, є самочинно збудованим, правовстановлюючого документа на нього та правовстановлюючого документа на підтвердження права власності на земельну ділянку, спадкоємець не мала, доказів того, що інший спадкоємець зверталася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину немає. При цьому Верховний Суд зазначав про те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 2-6322/04 предметом спору було визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, та за результатами розгляду якої Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у позивача відсутні перешкоди для отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а відмова нотаріуса у видачі цього свідоцтва взагалі відсутня. При цьому, суд касаційної інстанції також виходив з того, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 201/15152/16-ц, предметом спору якої було визнання частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача - приватного нотаріуса, який видав свідоцтво про право на спадщину за законом та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що оспорюються позивачем, а заміна неналежного або залучення до участі у справі належного відповідача на стадії апеляційного перегляду процесуальним законом не передбачена. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - сторін нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Таким чином, нотаріус не є відповідачем у справах, що виникають із цивільних відносин, пов`язаних з нотаріальною дією.

Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб`єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір.

Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами, які наведені заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права.

Наведене свідчить про те, що у прикладах, наведених заявником, як вимоги, так і підстави позову не є аналогічними, а також мають різне матеріально-правове регулювання спірних відносин, що дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами № № 302/595/17, 2-6322/04, 201/15152/16-ц, які наведені заявником як приклад неоднакового застосування норм права судами.

Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування статей 1, 46, 49, 50, 67 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ не врахував апеляційний суд в цій справі.

Тому, враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення апеляційного суду. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, з урахуванням того, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України касаційне провадження щодо перегляду судового рішення за касаційною скаргою ОСОБА_2 підлягає закриттю.

Керуючись статтями 389, 396, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 182/9209/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська