ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 760/14414/15-ц

провадження № 61-21762св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» ,

відповідачі за первісним позовом та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_1 , Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору),

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гук Олексій Олегович, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 29 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Оксюти Т. Г., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом та позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «Укргазвидобування» звернулося із позовом до ОСОБА_1 , ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору поруки.

В обґрунтування позову вказувало, що 30 вересня 2013 року

ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1, предметом якого є грошові кошти, що надавалися окремими частинами (траншами) в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 150 000 000 грн, зі сплатою 24% річних за користування кредитом та кінцевим терміном погашення не пізніше 29 вересня 2014 року.

До договору кредитної лінії цими ж сторонами укладено додаткові договори № 1 від 17 жовтня 2013 року, № 2 від 31 жовтня 2014 року, № 3 від 20 листопада

2014 року, № 4 від 28 листопада 2014 року, № 5 від 1 грудня 2014 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії

28 листопада 2014 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов`язався відповідати за виконання позичальником зобов`язань в межах суми 50 500 000 грн.

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором,

19 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» здійснило списання з депозитного рахунку ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 50 500 000 грн.

Позивач вважає недійсним договір поруки з підстав того, що якщо в основному зобов`язанні передбачено лише такий вид забезпечення як застава, тому зазначене зобов`язання може бути забезпечено виключно заставою та не може бути забезпечене іншим видом забезпечення без внесення змін в основне зобов`язання відповідно до статті 546 ЦК України та частини першої

статті 548 ЦК України.

На думку позивача, умовами договору кредитної лінії не передбачено забезпечення зобов`язань порукою, тому оспорюваний договір суперечить частині першій статті 548 ЦК України та в силу частини першої статті 203 і частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

За таких обставин ПАТ «Укргазвидобування» просило визнати недійсним договір поруки № П30019775-9 від 28 листопада 2014 року.

У березні 2017 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся з позовом до ОСОБА_1 і ПАТ «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ПАТ «Укргазвидобування», про визнання недійсним договору поруки.

Позовні вимоги НБУ мотивовані тим, що відповідно до пункту 3 статті 7, пункту 3 статті 25 Закону України «Про Національний банк України» НБУ та

ПАТ «Дельта Банк» укладено кредитні договори від 22 жовтня 2008 року № 51,

від 5 листопада 2008 року № 64, від 11 листопада 2008 року

№ 86/11-08/СТ, від 11 вересня 2008 року № 39/09-08/СТ, від 29 грудня 2008 року № 144, від 29 грудня 2008 року № 144/1, від 30 грудня 2008 року № 144/2,

від 31 грудня 2008 року № 144/3, від 5 січня 2009 року № 144/4, від 12 січня 2009 року № 144/5, від 29 січня 2009 року № 144/6, від 6 лютого 2009 року № 144/7, від 11 лютого 2009 року № 144/8, від 13 лютого 2009 року № 144/9,

від 16 лютого 2009 року № 144/10, від 27 лютого 2009 року № 144/11,

від 4 березня 2009 року № 144/12, від 5 березня 2009 року № 144/13,

від 13 березня 2009 року № 144/14, від 20 березня 2009 року № 144/15,

від 6 квітня 2009 року № 144/16, від 15 квітня 2009 року № 144/17, від 17 квітня 2009 року № 144/18, від 30 квітня 2009 року № 144/19, від 3 червня 2009 року № 144/20.

За умовами цих кредитних договорів НБУ надав ПАТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності, а останнє зобов`язалось повернути кредит у порядку та у строки, передбачені умовами договорів, а також сплатити проценти за його користування.

Забезпеченням за цими кредитними договорами виступають майнові права за укладеними ПАТ «Дельта Банк» кредитними договорами з юридичними та фізичними особами. Оформлення забезпечення відбувається шляхом укладення окремого договору застави майнових прав.

З метою забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» зобов`язань за кредитними договорами НБУ та ПАТ «Дельта Банк» 1 листопада 2013 року уклали договір застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-9, відповідно до умов якого

ПАТ «Дельта Банк» передало у заставу НБУ майнові права, у тому числі, за кредитним договором, укладеним з ПАТ «Укргазвидобування», а також усіма забезпечувальними зобов`язаннями до нього.

У зв`язку з укладенням та на підставі договору застави майнових прав у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна 5 листопада 2013 року за № 13994180 Державним підприємством «Інформаційний центр» зареєстровано приватне обтяження (застава рухомого майна) за об`єктом: майнові права за кредитним договором, укладеним ПАТ «Дельта Банк» та

ПАТ «Укргазвидобування», і оголошено заборону відчуження предмету обтяження. Обтяжувачем рухомого майна визначено НБУ, а боржником

ПАТ «Дельта Банк».

Цей договір поруки було оприбутковано ПАТ «Дельта Банк» на відповідному позабалансовому рахунку обліку наданих застав 19 лютого 2015 року.

19 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» на підставі пункту 1.3 договору поруки здійснило договірне списання коштів з депозитного рахунку ОСОБА_1 у сумі 50 500 000 грн в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язання ПАТ «Укргазвидобування».

За таких обставин НБУ вважало, що договір поруки № П30019775-9

від 28 листопада 2014 року, укладений ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним, оскільки у порушення пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав, статей 1, 3, 50 Закону України «Про заставу» та

статей 576, 587 ЦК України, майнові права ПАТ «Дельта Банк» за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1, які перебували у заставі НБУ, фактично були відчужені без його згоди третій особі.

Крім того, укладенням спірного договору поруки без погодження з НБУ як заставодержателем фактично було внесено зміни до договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390, умовами якого (пункт 1.3) визначено вичерпний перелік забезпечувальних зобов`язань, до яких оспорюваний договір поруки не входив.

Оспорюваний договір укладений значно пізніше договору застави майнових прав з НБУ, чим фактично порушено умову договору застави майнових прав (пункт 3.4.5) щодо встановлення заборони відносно внесення змін до договору кредитної лінії від 30 вересня 2013 року № ВКЛ-2022390/1 та договорів, що забезпечують його виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Оскільки ПАТ «Дельта Банк» не мав права укладати договір поруки без погодження з куратором банку, такий договір вважається укладеним з порушенням господарської компетенції ПАТ «Дельта Банк», що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.

На думку третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору за первісним позовом, договір поруки укладено після визнання ПАТ «Дельта Банк» проблемним банком, погашення заборгованості відбулось з рахунку відповідача ОСОБА_1 у проблемному банку, на момент погашення якої очевидною була обмеженість у використанні відповідачем коштів на його рахунку та неможливість банку виконувати свої зобов`язання перед кредиторами. Тому, на його думку, є підстави вважати, що оспорюваний договір поруки не мав на меті досягнення визначеного чинним законодавством результату для поруки - забезпечення виконання активами ПАТ «Дельта Банк» (майновими правами за кредитним договором, переданими в порядку регресу) грошових вимог до

ПАТ «Укргазвидобування».

Враховуючи викладене, НБУ просило визнати недійсним укладений

28 листопада 2014 року ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 договір

поруки № П30019775-9.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада

2017 року позови ПАТ «Укргазвидобування» та НБУ задоволено.

Визнано недійсним договір поруки № П30019775-9 від 28 листопада 2014 року, укладений ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк».

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позови, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи ПАТ «Дельта Банк» діючи через представників, уклали спірний договір поруки від 28 листопада 2014 року з порушенням обмежень, встановлених нормативно-правовими актами НБУ, тому зазначений правочин виходить за межі дієздатності юридичної особи - ПАТ «Дельта Банк», вчинений із перевищенням повноважень, отже, є підстави для визнання його недійсним відповідно до частини другої статті 203, статті 215 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Гуком О. О., залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував фактичні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази і ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовів.

Апеляційний суд врахував, що постановою Правління НБУ

від 11 вересня 2014 року № 560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Дельта Банк» шляхом призначення куратора

до AT «Дельта Банк» було застосовано особливий режим контролю, призначено куратора банку, тому відчуження майна (шляхом припинення права на кредит та заставу за ним) без отримання погодження з куратором банку є наслідком порушення режиму контролю за діяльністю банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У квітні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гук О. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовів відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір поруки укладено на законних підставах і сторони кредитного договору не могли у договорі передбачити укладення у майбутньому договору поруки з ОСОБА_1 , який не є стороною кредитного договору. Крім того, попередження боржника щодо укладення оспорюваного договору поруки не було обов`язковою умовою.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на обставини, які встановлені Вищим адміністративним судом України у справі № К/800/7723/16 про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» про визнання нікчемними ряду договорів поруки, укладених ПАТ «Дельта Банк» на забезпечення вимог до ПАТ «Укргазвидобування». У своїй ухвалі касаційний суд зазначив, що договори поруки укладені з дотриманням передбачених законом вимог на їх укладення, укладені за взаємною згодою сторін та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод.

Позиція інших учасників справи

У червні 2018 року представник ПАТ «Укргазвидобування» - адвокат Собко О. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

25 червня 2018 року представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) Грицик А. С. надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 та заяву про поновлення строку на подання відзиву.

Пропуск строку на подання відзиву представник Фонду обґрунтувала тим, що ухвала Верховного Суду від 7 травня 2018 року, якою встановлено строк для подання відзиву до 7 червня 2018 року, Фонд отримав 21 травня 2018 року, однак у зв`язку із великим навантаженням на працівників юридичного департаменту Фонду і перебування працівників у відпустках була відсутня фізична можливість вчасно підготувати відзив на касаційну скаргу.

3 серпня 2018 року представник НБУ - Софін О. В. надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , який містить клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

Клопотання представника НБУ містить посилання на норми ЦПК України, практику Європейського суду з прав людини та вимогу про поновлення строку на подання відзиву, однак причини пропуску такого строку у клопотанні не зазначено.

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Строк для надання відзивів на касаційну скаргу, який просять поновити представники Фонду і НБУ, встановлений судом, тому, з урахуванням змісту частини першої статті 127 ЦПК України, такий строк не може бути поновлений.

Разом з тим, частиною другою статті 127 ЦПК України визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Касаційний суд не вбачає підстав для продовження Фонду і НБУ строку для подання відзивів, оскільки представник Фонду не надала доказів на підтвердження причин поважності пропуску строку, а представник НБУ взагалі таких причин не зазначив.

Враховуючи, що Фонд і НБУ втратили право на подання відзивів у зв`язку із закінченням строку, встановленого для їх подання, та відсутність підстав для поновлення або продовження такого строку, відповідні відзиви не підлягають врахуванню судом касаційної інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 уклали договір поруки № П30019775-9 від 28 листопада

2014 року.

Вказаний договір поруки оприбутковано ПАТ «Дельта Банк» на відповідному позабалансовому рахунку обліку наданих застав 19 лютого 2015 року.

19 лютого 2015 року ПАТ «Дельта Банк» на підставі пункту 1.3 договору поруки здійснило договірне списання коштів з депозитного рахунку ОСОБА_1

у сумі 50 500 000 грн у рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язання ПАТ «Укргазвидобування».

7 травня 2015 року за № 1654 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» надіслала ПАТ «Укргазвидобування» повідомлення про нікчемність договору поруки № П30019775-9 від 28 листопада 2014 року.

Суди встановили, що ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом про стягнення з ПАТ «Укргазвидобування» на свою користь грошових коштів у сумі 50 500 000 грн та процентів, нарахованих за користування грошовими коштами у сумі 3 934 849,32 грн, на тій підставі, що

19 лютого 2015 року банком на виконання пункту 1.3 договору поруки здійснено списання грошових коштів у сумі, яка є еквівалентом 50 500 000 грн.

Договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року визначено, що його виконання забезпечується лише одним видом забезпечення - заставою, а, відтак, забезпечення виконання кредитного договору іншим видом забезпечення, ніж застава, не допускається в силу закону. У випадку, якщо в основному зобов`язанні передбачений лише такий вид забезпечення як застава, зазначене зобов`язання може бути забезпечене виключно заставою та не може бути забезпечене іншим видом забезпечення без внесення змін в основне зобов`язання.

14 травня 2015 року на виконання статті 216 ЦК України ПАТ «Дельта Банк» застосував наслідки нікчемності правочинів (договору поруки від 28 листопада 2014 року), а саме повернув кошти, списані з його рахунку, в рахунок погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» перед ПАТ «Дельта Банк».

Також суди встановили, що НБУ та ПАТ «Дельта Банк» укладені кредитні договори № 51 від 22 жовтня 2008 року, № 64 від 5 листопада 2008 року, № 86/11-08/СТ від 11 листопада 2008 року, № 39/09-08/СТ від 11 вересня

2008 року, № 144 від 29 грудня 2008 року, № 144/1 від 29 грудня 2008 року, № 144/2 від 30 грудня 2008 року, № 144/3 від 31 грудня 2008 року, № 144/4

від 5 січня 2009 року, № 144/5 від 12 січня 2009 року, № 144/6 від 29 січня

2009 року, № 144/7 від 6 лютого 2009 року, № 144/8 від 11 лютого 2009 року, № 144/9 від 13 лютого 2009 року, № 144/10 від 16 лютого 2009 року, № 144/11

від 27 лютого 2009 року, №144/12 від 4 березня 2009 року, № 144/13

від 5 березня 2009 року, № 144/14 від 13 березня 2009 року, № 144/15

від 20 березня 2009 року, № 144/16 від 6 квітня 2016 року, № 144/17

від 15 квітня 2009 року, № 144/18 від 17 квітня 2009 року, № 144/19

від 30 квітня 2009 року, № 144/20 від 3 червня 2009 року.

Відповідно до умов вказаних договорів НБУ надав ПАТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності, а ПАТ «Дельта Банк» зобов`язався повернути кредит у порядку та строки, передбачені умовами договорів, а також сплатити проценти за його користування.

Згідно з кредитним договором, забезпеченням за ним виступають майнові права за укладеними АТ «Дельта Банк» кредитними договорами з юридичними та фізичними особами. Оформлення забезпечення відбувається шляхом укладення окремого договору застави майнових прав.

На забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» зобов`язань за вказаними кредитними договорами НБУ та ПАТ «Дельта Банк» 1 листопада 2013 року уклали договір застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-9.

Суди встановили, що на підставі договору застави майнових прав ПАТ «Дельта Банк» передало у заставу НБУ майнові права, в тому числі, за договором кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1 від 30 вересня 2013 року, укладеним з

ПАТ «Укргазвидобування», а також усіма забезпечувальними зобов`язаннями до нього.

Також суди встановили, що у зв`язку з укладенням та на підставі договору застави майнових прав у Єдиному державному реєстрі обтяжень рухомого майна 5 листопада 2013 року за № 13994180 ДП «Інформаційний центр» зареєстровано приватне обтяження (застава рухомого майна) за об`єктом: майнові права за договором кредитної лінії від 30 вересня 2013 року № ВКЛ-2022390/1, укладеним ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування», і оголошено заборону відчуження предмета обтяження. Обтяжувачем рухомого майна визначено Національний банк України, а боржником - ПАТ «Дельта Банк».

З підпункту 1.1 застави майнових прав суди встановили, що зобов`язання, які випливають з договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1, забезпечувались договором застави майнових прав від 30 вересня 2013 року № ВКЛ-2022390/S-1, укладеним АТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування».

За пунктом 3.4.2 договору застави майнових прав від 1 листопада 2013 року

ПАТ «Дельта Банк» (заставодавець) зобов`язувався не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя - НБУ.

Крім того, суди встановили, що відповідно до пунктів 3.4.5 договору застави

від 1 листопада 2013 року майнових прав ПАТ «Дельта Банк» зобов`язався не вносити надалі зміни до договору кредитної лінії від 30 вересня 2013 року

№ ВКЛ-2022390/1 та забезпечувальних договорів, що забезпечують його виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Статтями 215, 216 ЦК України визначено загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків.

За змістом статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Обов`язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.

Крім того, положеннями статті 548 ЦК України не передбачено, що забезпечувальне зобов`язання чи його види можуть визначатися виключно самим основним зобов`язанням, а учасники цивільних правовідносин позбавлені можливості укласти окремий договір, який визначатиме вид та порядок забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статей 553, 554, 626 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; порука створює права для кредитора та обов`язки для поручителя, безпосередньо на права та обов`язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов`язань не впливає, оскільки зобов`язання для боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Чинним законодавством не передбачено обов`язкового отримання попередньої згоди боржника в основному зобов`язанні на укладення кредитором із іншою особою договору поруки на забезпечення виконання його зобов`язань.

Зазначений висновок міститься у постанові Верховного Суду України

від 20 лютого 2012 року у справі № 6-51цс11, постановах Верховного Суду

від 13 червня 2018 року у справі № 761/22001/15-ц (провадження № 61-643св17), від 16 вересня 2020 року у справі № 373/726/14-ц (провадження № 61-40437св18) та від 2 грудня 2020 року у справі № 761/23379/15-ц (провадження

№ 61-3604св18).

Вказані норми не передбачають й обов`язкового визначення основним зобов`язанням видів забезпечення його виконання. Зазначення поруки як виду забезпечення у тексті основного зобов`язання є факультативною умовою, недотримання якої не тягне за собою визнання правочину недійсним.

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, зробленим з посиланням на статтю 548 ЦК України, про те, що відсутність в основному зобов`язанні такого виду забезпечення його виконання як поручительство може свідчити про недійсність договору поруки.

Крім того, рішення комісії ПАТ «Дельта Банк» від 29 квітня 2015 року, яким, зокрема, укладений 28 листопада 2014 року ПАТ «Дельта Банк» та

ОСОБА_1 договір поруки № П30019775-9 визнаний нікчемним, надалі скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва

від 30 грудня 2015 року, яка набрала законної сили.

За викладених обставин у справі немає підстав, передбачених статтями 203,

215 ЦК України, для визнання спірного договору недійсним, тому суди попередніх інстанцій необґрунтовано задовольнили позов

ПАТ «Укргазвидобування».

ПАТ «Укргазвидобування» оспорювало дійсність договору поруки

від 28 листопада 2014 року лише з підстав невідповідності цього договору

статті 548 ЦК України. Будь-яких інших підстав, з яких оспорюваний договір може визнаватися у судовому порядку недійсним, позивач у позові не визначив.

Крім того, помилковим є висновок судів про те, що спірний договір укладено з порушенням постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про заставу», якщо у випадку застави майнових прав боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов`язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов`язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, заставодавець зобов`язаний негайно повідомити заставодержателя.

Таким чином, отримані ПАТ «Дельта Банк» від ОСОБА_1 грошові кошти за договором поруки стали предметом застави майнових прав, про що

ПАТ «Дельта Банк» повинен був повідомити НБУ як заставодержателя.

У частині другій статті 52 Закону України «Про заставу» передбачено, що, одержавши грошові суми від свого боржника в рахунок виконання зобов`язання, заставодавець зобов`язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави.

Отже, укладення договору поруки та його виконання ОСОБА_1 не порушує законні права та інтереси НБУ як заставодержателя за зазначеним договором застави.

Відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів особи, яка не є його стороною, є підставою для відмови в позові про визнання його недійсним (стаття 215, 216 ЦК України).

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 761/22001/15-ц (провадження № 61-643св17).

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду

міста Києва від 14 лютого 2018 року і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовів ПАТ «Укргазвидобування» та НБУ.

Щодо клопотань Фонду та НБУ про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У липні 2018 року представник Фонду Грицик А. С. звернулась до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У серпні 2018 року НБУ звернувся до Верховного Суду із клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання Фонду та НБУ мотивовані аналогічними доводами, а саме, що справа № 760/14414/15-ц містить виключну правову проблему щодо неоднакового застосування судами різних інстанцій та юрисдикцій статті 546 та

частини першої статті 548 ЦК України. Вказує, що у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 761/22001/15-ц (провадження № 61-643св17), окремій думці судді Крата В. В. від 13 червня 2018 року у цій же справі та постанові Вищого господарського суду України від 19 листопада 2012 року у справі № 19/322пд(14/212пд) здійснено різне тлумачення норм матеріального права у подібних правовідносинах. На думку заявників, передача даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Заявлені клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявники фактично мотивують неправильним, на їх думку, застосуванням судами норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/ чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними.

Різне тлумачення норм законодавства судами першої чи апеляційної інстанцій не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Вказуючи на існування підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, заявники формулюють низку питань, які за суттю відтворюють доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права у цій справі.

Враховуючи, що Верховним Судом України у справі № 6-51цс11 та Верховним Судом у справі № 761/22001/15-ц (провадження № 61-643св17), від 16 вересня 2020 року у справі № 373/726/14-ц (провадження № 61-40437св18) та від 2 грудня 2020 року у справі № 761/23379/15-ц (провадження № 61-3604св18) вже сформована єдина правозастосовча практика у спірних правовідносинах і колегія суддів не вбачає підстав відступати від такої, відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано справу № 761/21994/15-ц в аналогічних правовідносинах, однак ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у зв`язку з відсутністю підстав для її перегляду справу повернено Касаційному цивільному суду у складі Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє доводи клопотань про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України висновки, наведені в окремій думці та постанові Вищого господарського суду України, не підлягають врахуванню судами.

За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для передачі справи № 760/14414/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому клопотання заявників не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції судовий збір

у сумі 3 687,20 грн підлягає стягненню з позивачів пропорційно заявленим вимогам по 1 843,6 грн з кожного.

Враховуючи те, що у задоволенні позовів відмовлено,

з ПАТ «Укргазвидобування» та НБУ на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції по 1 382,70 з кожного.

Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити представнику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Грицик Анні Сергіївні та Національному банку України у задоволенні клопотань про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гук Олексій Олегович, задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити Публічному акціонерному товариству «Укргазвидобування» та Національному банку України у задоволенні позовів до ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор», про визнання правочину недійсним.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та Національного банку України на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, по 3 226,3 грн з кожного.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук