Справа № 308/6055/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2021 року                                                                місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді – Лемак О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Сухан Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа відділ реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа відділ реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

У позовній заяві позивач зазначає, що з 2016 року вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак у вказаному будинку також зареєстрований відповідач ОСОБА_2 . Зазначає, що відповідач не є членом її сім`ї, не є ані близьким ані далеким родичем, а є сторонньою особою.

Враховуючи вищевикладене та існуючі обставини даної справи, вважає, що права позивача як власника нерухомого майна є порушеними відповідачем, а тому підлягають захисту.

На підставі вищенаведеного, просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та зняти його з реєстраційного обліку.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.07.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 липня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач – ОСОБА_1 не з`явилася, однак, її представник – адвокат Кич А.М. подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи без їх участі за наявними матеріалами справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в порядку передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відзиву на позовну заяву не подав, причини неявки суду не відомі.

У відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відтак, суд розглядає справу відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України заочно на підставі наявних у справі доказів, оскільки проти цього не заперечує позивач.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформованого 10.05.2016 року за № 58741050.

Судом встановлено, що відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується довідкою відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 2960/18-21 від 23.05.2019.

Як вбачається з Акту – про відсутність (не проживання) особи (осіб) за місцем реєстрації від 25.06.2021, виданої директором ТОВ «Управління житлом » ОСОБА_3 , громадянин ОСОБА_2 , зареєстрований, але не проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви, відповідач не є членом сім`ї позивача та співвласникком житлового будинку, а також правових підстав для користування даним житловим будинком не має, суд вважає, що відповідач підлягає визнанню такими, що втратив право користування житловим будинком.

Відповідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. ст. 13, 76, 80, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача у цій частині є підставними та підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку з вказаного житлового будинку, суд зазначає наступне.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» орган реєстрації здійснює реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Оскільки після визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , позивач не зверталася з вимогами до органу реєстрації про зняття його з реєстраційного обліку і їй не відмовлялося в цьому, то зазначену вимогу суд вважає передчасною.

Як зазначено у висновках постанови Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі № 6-57цс11, виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. А отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Враховуючи, що за змістом ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права користування житловим приміщенням, то ухвалене у даній справі рішення суду про втрату відповідачем права користування житловим приміщенням є підставою для зняття його з реєстрації.

З огляду на викладене, вимога позивача про зняття відповідача з реєстраційного обліку не підлягає до задоволення.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 768,40 грн. сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 317, 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 150, 156 ЖК УРСР, ст. ст. 4, 13, 76, 80, 81, 89, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа відділ реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом – задовольнити частково .

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 , 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту рішення – 15 липня 2021 року.

Головуюча                                                                                                                  О.В. Лемак