Справа № 2 – 897

2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

11 травня 2010 року                                           Енергодарський міський суд Запорізької області

в складі головуючого судді: Бульби О.М.,

при секретарі:                        Малихіній І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Енергодар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області про стягнення заборгованості з виплат державної соціальної допомоги дитиням війни, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеною позовною заявою, відповідно до уточнених вимог якої просить визнати протиправною бездіяльність УПФУ в м. Енергодар щодо нездійснення перерахунку та невиплати йому в повному обсязі надбавки до пенсії згідно Закону України „Про соціальний захист дітей війни” та зобов’язати УПФУ у м. Енергодар здійснити перерахунок та виплатити йому надбавку до пенсії згідно ст.6 вказаного Закону за 2007-2009 роки; стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар на його користь судовий збір в розмірі 51 грн. та 120 грн. витрат на оплату ІТЗ з розгляду цивільної справи.

При цьому позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни» він є дитиною війни (далі за текстом – Закон). Згідно ст.6 Закону з 01.01.2006 року йому повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках така допомога не виплачувалась, а протягом 2008-2009 років – не в повному обсязі – лише у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком.

В судове засідання позивач не з’явився, надавши заяву про слухання справи у його відсутність.

Представник відповідача – начальник Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області Гостєва Л.І. в судове засідання не з’явилась та надіслала заперечення (а.с.17-19) відповідно до яких позовні вимоги не визнає, просить суд розглянути справу без участі представника відповідача. Зазначає, що ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визначено джерело фінансування соціальних виплат, а саме – за рахунок коштів державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду. Пунктом 9 Положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого Постановою КМУ від 24.10.2007 року №1261 передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів ПФУ, які використовуються винятково за призначенням і вилученню не підлягають. Крім того вважає, що законодавством України не був визначений механізм розрахунку підвищення пенсій, передбачених ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, тобто відсутність законних підстав щодо нарахування та виплати  підвищення до пенсії в тому розмірі, в якому просить позивач. Просить суд в задоволенні  позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 що підтверджується даними його паспорта громадянина України (а.с.6), має пенсійне посвідчення з відповідною відміткою в ньому   (а.с.7),   у зв’язку з чим відноситься до категорії громадян, які мали право на отримання підвищення пенсії, яке передбачено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

У ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2009 років, було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цім Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ст.7 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни»).

13.11.2008 року (а.с.8) та 10.03.2010 року (а.с.11) позивач звертався до відповідача стосовно нарахування недосплаченої щомісячної надбавки до пенсії, у зв’язку тим, що має статус дитини війни, однак отримав письмові відповіді від 27.11.2008 року (а.с.9-10) та 23.03.2010 року (а.с.12-13), якими йому було відмовлено в нарахуванні та виплаті  зазначених ним сум.

Верховна Рада України Законом України №489-V від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п.12 ст.71 призупинила дію ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни».

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії) визнано такими, що не відповідають Конституції України ст.111 та п.12 ст.71  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп2008 року  визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення щодо обмежень соціальних виплат законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік».

У відповідності до ст.152 Конституції України,   Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно з ч. 2 ст. 19 та ч. 3 ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, зважаючи на викладене, невиплата позивачу в повному обсязі соціальної допомоги протягом 2007-2009 років, ніж це передбачено ст.6 Закону, є протиправною і такою, що суперечить Конституції України та законам України.

Розмір соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону становить 30% мінімальної пенсії за віком.

Мінімальна пенсія за віком відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн.

Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2008 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.

Відповідно до ст. 54  Закону   України «Про державний бюджет України на 2009 рік»   встановлений у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» встановлений прожитковий мінімум, в тому числі для осіб, які втратили працездатність: з 1 листопада 2009 року – 573 грн., з 1 січня 2010 року – 695 грн. В подальшому Законом України №1715 від 06.11.2009 року внесені зміни до ст.54  Закону   України «Про державний бюджет України на 2009 рік» і встановлені вищезазначені розміри прожиткового мінімуму.  

Будь-яких обмежень дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не приймалося.

Таким чином, за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року відповідачем сплачено позивачу тільки 10% щомісячної соціальної  допомоги, замість встановлених  ст. 6 Закону  30%  вищезазначеної допомоги. В цьому суд вбачає  незаконність бездіяльності  відповідача.

Вирішуючи питання про судові витрати суд виходить з того, що відповідно до п.5 ч.4 ст.81 ЦПК України не підлягають оплаті при зверненні до суду витрати на ІТЗ у справах про  відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. В зв’язку з цим вимоги позивача щодо стягнення з УПФУ в м. Енергодар витрати в сумі 120 грн., понесені позивачем на оплату ІТЗ не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до викладеного суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 51 грн. судового збору на користь позивача.

Керуючись ст.   19, 124, 152 Конституції України,   ст. ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,   ст. 61,69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішенням  Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп /2007року, ст.ст. 10, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні  вимоги  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у м. Енергодар Запорізької області щодо нездійснення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі надбавки до пенсії згідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у м. Енергодар Запорізької області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1, надбавку до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 9 липня по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по 31 грудня 2008 року та з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у м. Енергодар Запорізької області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 51 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на рішення  суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                        О.М. Бульба