КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8849/2021

справа № 756/15779/15-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 року Київський апеляційний суд в складі:

Судді - доповідача: Андрієнко А.М.

Суддів: Соколової В.В.

Поліщук Н.В.

При секретарі Дроздовій Ж.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року, постановлене суддею Андрейчуком Т.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ "Український лізинговий фонд" про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що з 01 лютого 2014 року він працював начальником відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку ТОВ "Український лізинговий фонд". 16 листопада 2015 року був звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Своє звільнення позивач вважав незаконним та зазначив, що роботодавцем не було враховано його переважне право на залишення на роботі, позаяк він має на утриманні малолітню дитину, а його дружина перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років. Також вказував, що він не був повідомлений про наступне вивільнення. У зв`язку з допущеними роботодавцем при звільненні позивача порушення трудового законодавства позивач просив суд поновити його на роботі, стягнути з відповідача на його користь невиплачену бонусну заробітну плату у сумі 40000 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований до дня ухвалення рішення у справі.

У жовтні 2018 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просив суд скасувати наказ ТОВ "Український лізинговий фонд" від 16 листопада 2015 року № 493-к/тр про звільнення з роботи ОСОБА_2 ; поновити його на посаді начальника відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку ТОВ "Український лізинговий фонд"; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньомісячної заробітної плати у розмірі 32042,51 грн.; стягнути з ТОВ "Український лізинговий фонд" компенсацію моральної шкоди у сумі 80000,00 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, 12.05.2021 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, мотивуючи тим, що оскаржуване рішення необґрунтоване, винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки воно прийнято без повного та всебічного дослідження доказів, які містяться в матеріалах справи, зокрема посилається на те, що роботодавцем не було запропоновано усіх вакантних посад позивачу, крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відмовляється від запропонованих посад на день звільнення.

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та його представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено позовні вимоги та вважав їх необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 01 лютого 2014 року ОСОБА_2 був призначений в порядку переведення на посаду начальника відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку ТОВ "Український лізинговий фонд" (т.1, а.с.10-12).

07 вересня 2015 року загальними зборами учасників ТОВ "Український лізинговий фонд" ухвалено рішення, оформлене протоколом № 15/09-07, про зміну організаційної структури товариства шляхом ліквідації відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку та скорочення посади начальника цього відділу (т.1, а.с.91).

На виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ "Український лізинговий фонд" від 07 вересня 2015 року № 15/09-07 директором товариства видано наказ від 10 вересня 2015 року № 446-к/тр "Про внесення змін до штатного розпису", яким скорочено посаду начальника відділу продаж м. Київ та область управління продаж і розвитку ТОВ "Український лізинговий фонд" (т.1, а.с.92).

У зв`язку з скороченням штату працівників ТОВ "Український лізинговий фонд" директором підприємства 10 вересня 2015 року було видано наказ № 447-к/тр "Про попередження про звільнення", яким наказано повідомити ОСОБА_2 про наступне вивільнення 16 листопада 2015 року, а також складено письмове повідомлення про вивільнення (т.1, а.с.93,98).

Цього ж дня посадові особи відповідача намагалися вручити ОСОБА_2 наказ ТОВ "Український лізинговий фонд" від 10 вересня 2015 року № 446-к/тр "Про внесення змін до штатного розпису", наказ від 10 вересня 2015 року № 447-к/тр" Про попередження про звільнення" та повідомлення про наступне вивільнення, проте позивач, ознайомившись з їх змістом, відмовився від їх отримання, про що було складено акти, підписані юрисконсультом управління правового контролінгу Куриляк Н.Г. , начальником служби внутрішнього аудиту і контролю Бабком О.В. , начальником управління по роботі з персоналом ОСОБА_4 та начальником управління продаж і розвитку ОСОБА_5 (т.1, а.с.94,96,97).

ТОВ "Український лізинговий фонд" було запропоновано ОСОБА_2 дві посади, які були вакантними у товаристві станом на 10 вересня 2015 року, а саме: посаду фахівця відділу супроводу договорів лізингу управління обслуговування клієнтів та посаду менеджера (управителя) з страхування відділу страхування управління обслуговування клієнтів (т.1, а.с.98,99).

Те, що ОСОБА_2 був ознайомлений з наявними на підприємстві вакантними посадами, але відмовився засвідчити це підписом, підтверджується актом від 10 вересня 2015 року, підписаним юрисконсультом управління правового контролінгу Куриляк Н.Г., начальником служби внутрішнього аудиту і контролю Бабком О.В., начальником управління по роботі з персоналом ОСОБА_4 та начальником управління продаж і розвитку ОСОБА_5 (т.1, а.с.95).

Інших вакантних посад, окрім запропонованих ОСОБА_2 , за період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року у ТОВ "Український лізинговий фонд" не з`явилось.

У довідці від 14 серпня 2020 року № 15, виданій ТОВ "Український лізинговий фонд", товариство вказало, що не приймало на роботу нових працівників у період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року.

За клопотанням представника позивача судом витребувано у Головному управлінні Державної податкової служби у м. Києві документи, які містять відомості щодо працевлаштування працівників у ТОВ "Український лізинговий фонд" у період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року (т.2, а.с.75-76). Згідно з інформацією, наданою Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві, у період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року працівники на роботу в ТОВ "Український лізинговий фонд" не приймались (т.2, а.с.105-117). 09 вересня 2015 року був прийнятий на роботу ОСОБА_6 , який став до роботи 10 вересня 2015 року (т.2, а.с.117).

Посади працівників ТОВ "Український лізинговий фонд", які були звільнені підприємством у період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року, не були запропоновані позивачеві, оскільки були скорочені роботодавцем (т.2, а.с.143-160).

Наказом ТОВ "Український лізинговий фонд" від 16 листопада 2015 року № 493-к/тр ОСОБА_2 було звільнено з роботи у зв`язку з скороченням штату працівників за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (т.1, а.с.15).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно статті 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі N 6-3048 цс 15.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі N 6-40цс15.

На думку апеляційного суду роботодавець діяв правомірно та дотримався вимог трудового законодавства при звільненні позивача, а отже, звільнення відбулось без порушень норм закону. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Сам позивач у суді апеляційної інстанції визнав, що йому були запропоновані дві вакантні посади, однак, заяву про переведення його на вільні посади він не подавав.

Доводи апелянта про те, що роботодавець не врахував його переважне право на залишення на роботі, колегія суддів не може прийняти, оскільки у відповідача не було підстав для врахування переважного права працівника, оскільки позивач був один працівник у відділі і тому при скороченні відділу у нього не існувало переважного права перед будь-ким.

Колегія суддів також не погоджується із доводами апелянта в тій частині, що вакантні посади йому було запропоновано лише при попередженні про майбутнє звільнення, а на час звільнення йому жодна посада не була запропонована, оскільки представник відповідача зазначив , що за весь період з 10 вересня 2015 року до 16 листопада 2015 року нові вакансії не з'явилися, а з заявами про переведення його на вільні посади позивач не звертався.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 20 липня 2021 року.

Суддя - доповідач:

Судді: