Справа № 522/9432/21

Провадження № 2/522/6838/21

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

09 липня 2021 року  Суддя Приморського районного суду м. Одеси Свячена Ю.Б., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , звернувся до Приморського районного суду м. Одест з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди.

Ухвалою суду від 18 червняч 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залищено без руху.

06 липня 2021 ркоу від ОСОБА_1 , до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 07 липня 2021 року провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з виклкиом сторін з призначенням судового засідання на 03 листопада 2021 року.

Разом з позовною заявою до суду від позивача ОСОБА_1 , надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накалдення арешту та забороною відчудження 1/8 квартири АДРЕСА_1 .

Дослідивши матеріали справи, заяву суд приходить до висновку про необгрунтованість заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви, предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно до положень ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 ст. 149 ЦПК України, передбачає, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Ст. 150 ЦПК України передбачає, що позов може забезпечуватися, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із роз`яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд враховує, що саме лише посилання представника позивача у заяві на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі ст. 81 ЦПК, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії відповідачів спрямовані на відчуження нерухомого майна, тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому, суд враховує, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, чи майнових наслідків заборони відповідачу, іншим особам здійснювати певні дії.

Проте, заявником не доведено належним чином співмірність заявлених заходів забезпечення позову вартості майна, на яке останній просить накласти арешт.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивачів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, співмірності, обґрунтованості і адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, які заявники просили вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову справі не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня її проголошення чи протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали, постановленої без участі особи, яка її оскаржує.

Суддя:                                                                                Ю.Б. Свячена