23.07.21

22-ц/812/1312/21

Провадження № 22-ц/812/1292/21         Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Провадження № 22-ц/812/1312/21                

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року                                            м. Миколаїв

                                                                                   справа № 483/2263/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

       головуючого Данилової О.О.,

       суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

       із секретарем Колосовою О.М.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави

до Куцурубської сільської ради об`єднаної територіальної громади,

ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання незаконними та скасування рішення, витребування земельної ділянки.

за апеляційними скаргами

представника ОСОБА_2 - адвоката Чебана Володимира Олександровича та Миколаївської обласної прокуратури

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 12 травня 2021 року суддею Куцаровим В.І. в приміщенні цього ж суду (повне судове рішення складено 17 травня 2021 року),

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся з позовом до Куцурубської сільської ради об`єднаної територіальної громади (далі – Куцурубська сільрада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, витребування земельної ділянки.

Позивач зазначав, що 19 березня 2018 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області громадянину ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області орієнтовною площею 2 га пасовищ із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства. 22 грудня 2018 року рішенням Куцурубської сільради за №52 затверджено проект землеустрою та земельну ділянку з кадастровим номером 4825182800:02:000:1320 надано у власність ОСОБА_1 . На підставі цього рішення державним реєстратором Куцурубської сільської ради зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 .

       Проте, рішення сільради прийняте з порушенням норм земельного законодавства, оскільки ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 17 червня 2017 року №14-8701/14-17-СГ вже отримував земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4821780600:03:000:0643 для ведення особистого селянського господарства у межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. Право власності на земельну ділянку було зареєстровано 29 червня 2017 року за №21229336.

3 квітня 2019 року ОСОБА_1 продав земельну ділянку з кадастровим номером 4825182800:02:000:1320 ОСОБА_2 . Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу, а право власності покупця зареєстроване у державному реєстрі.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 , отримуючи у власність спірну земельну ділянку, порушив вимоги статей 116, 118, 121 ЗК, повторно використавши своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки з одним і тим же цільовим призначенням, прокурор просив суд визнати незаконним та скасування рішення Куцурубської сільради № 52 від 22 грудня 2018 року та витребувати земельну ділянку у ОСОБА_2 у власність територіальної громади.

Відповідач ОСОБА_1 своєї позиції за позовом суду не повідомив. Участі у судових засіданнях не приймав.

Відповідачка ОСОБА_2 , діючи через свого представника, позов не визнала, посилаючись на те, що Куцурубська сільрада є представником інтересів територіальної громади, а тому, виконуючи свої функції, в тому числі і щодо передачі землі у власність ОСОБА_1 , діяла в межах повноважень та в інтересах громади. Тому позов, заявлений прокурором, до Куцурубської сільради в інтересах громади є безпідставним. Крім того, вона, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельної ділянки, що перешкоджає витребуванню землі. У додаткових письмових поясненнях представник ОСОБА_2 також зазначав, що прокурором порушені вимоги абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру"; позов підписано не уповноваженою на те особою (заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури), що є підставою для залишення позову без розгляду.

У відповіді на відзив прокурор, наголошуючи на праві звернення до суду та наявності підстав для витребування земельної ділянки, зазначав, що воля територіальної громади як власника землі може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам закону, інтересам власника та держави, тому дії сільради не відповідали волі територіальної громади.

У запереченнях на відповідь (пояснення) представник ОСОБА_2 додатково посилався на порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 травня 2021 року позов прокурора задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Куцурубської сільради від 22 грудня 2018 року № 52, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 4825182800:02:000:1320 для ведення особистого селянського господарства. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просив рішення скасувати та залишити позовну заяву без розгляду. Апелянт, не погодившись з оцінкою суду повноважень прокурора та підстав позову, посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, відсутність доказів на підтвердження необхідності звернення з позовною заявою в інтересах територіальної громади, не дотримання вимог абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру", невірно обраний спосіб захисту, а також підписання позовної заяви не уповноваженою на те особою.

В апеляційній скарзі прокурор просив рішення в частині відмови у витребуванні земельної ділянки скасувати та задовольнити вимоги до ОСОБА_2 . Апелянт зазначав, що суд безпідставно відмовив у задоволенні цих вимог та посилався на Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності ОСОБА_2 та підстав його виникнення, якій суд належну оцінку не дав.

У відзиві на апеляційну скаргу представника відповідача прокурор наголошував на дотриманні вимог процесуального законодавства, вчиненні дій у межах повноважень на представництво інтересів держави та належність способу захисту порушеного права.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та представник Куцурубської сільради не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Зворотне поштове повідомлення містить відмітку про відмову ОСОБА_1 від отримання поштової кореспонденції (а.с.68, 89,95). Справу розглянуто за участю прокурора та представника відповідачки ОСОБА_2 .

Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог  апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню за таких підстав.

Задовольняючи вимоги прокурора в частині визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 двічі скористався правом безоплатного отримання земельних ділянок, цільовим призначенням яких є ведення особистого селянського господарства, тобто отримав вказані земельні ділянки у власність безоплатно на підставі статей 116, 118, 121 ЗК, тоді як положенням земельного законодавства передбачено, що громадяни мають право на набуття права власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності шляхом їх безоплатної передачі лише один раз по кожному виду використання. При цьому, відмовляючи у задоволенні вимог про витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 , суд послався на те, що прокурором не надано до суду правовстановлюючого документу на спірну земельну ділянку на ім`я відповідачки (договору купівлі-продажу тощо).

Проте не з усіма висновками суду можна погодитись.

Так, відповідно до частини першої статті 14 Конституції України, частини 1 статті 1 ЗК земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом способів (частина 3 статті 152 ЗК).

Згідно з статтею 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності, в тому числі органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно із частинами 1-4 статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Судом встановлено, що 17 червня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області наказом № 14-8701/14-17-СГ ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:03:000:0643 площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано у Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. 7 серпня 2017 року право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку припинено на підставі договору купівлі-продажу (а.с.20, 22 том 1).

19 лютого 2018 року ОСОБА_1 , діючи через представника за довіреністю, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 (два) га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації. В заяві зазначав, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню не використав (а.с.13 том 1).

19 березня 2018 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 14-1457/14/18-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с.12 том 1).

22 грудня 2018 року рішенням №52 Куцурубської сільради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності не наданих у власність або користування загальною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 4825182800:02:000:1320 ( а.с.18 том 1).

Встановивши, що ОСОБА_1 , набуваючи у власність спірну земельну ділянку, повторно скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Куцурубська сільрада допустила порушення вимог земельного законодавства, неправомірно прийнявши рішення від 22 грудня 2018 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:02:000:1320, а тому це рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи на вимогам статей 116, 121 ЗК України, а тому підстав для скасування або зміни судового рішення в цій частині позову не встановлено.

Посилання представника ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що належним способом захисту порушеного права є «визнання протиправним рішення Куцурубської сільради та поворот його виконання з зазначенням відповідного способу виконання» не може вважатись ефективним способом усунення порушень, оскільки його невизначеність не вирішить спір по суті.

Обраний прокурором спосіб захисту порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності, відповідає правовій позиції Верховного Суду (постанова від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17).

З матеріалів також вбачається, що 3 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:02:000:1320, посвідчений приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу. Право власності ОСОБА_2 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі права власності на нерухоме майно (а.с.24 том 1).

На підтвердження факту переходу прав на спірну ділянку до відповідачки ОСОБА_2 прокурор надав Інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірної ділянки станом на 24 грудня 2019 року, тобто на час звернення до суду з позовом (а.с.21-25 том 1).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 2 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). За результатами державної реєстрації власник отримує Витяг з цього реєстру (пункт 7 частини 1 статті 18 цього Закону), який підтверджує право власності та видається власнику один раз. У подальшому на підтвердження права власності особа може брати Інформаційну довідку (стаття 32 Закону).

Отже, Інформація, надана суду прокурором, є офіційним документом, який, хоча і не є правовстановлюючим документом, але підтверджує виникнення у відповідачки ОСОБА_2 права власності на спірну ділянку, а також підстави виникнення цього права (договір купівлі-продажу від 3 квітня 2019 року).

За таких обставин апеляційний суд вважає, що відсутність правовстановлюючого документи при наявності Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно не може бути єдиною та достатньою підставою для відмови в позові.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на положення закону та надані прокурором докази, судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

При вирішенні позовних вимог щодо витребування спірної ділянки по суті, апеляційний суд враховує наступне.

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Нормами глави 29 ЦК передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК).

Згідно частини 1 статті 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого статтею 388 ЦК, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

Як зазначалось вище, звертаючись до органів Держгеокадастру за дозволом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_1 діяв неправомірно, неправдиво вказавши, що право на безоплатну приватизацію по вищезазначеному цільовому призначенню він не використав (а.с.13 том 1). В подальшому органи Держгеокадастру та орган місцевого самоврядування, приймаючи рішення щодо надання дозволу на розробку документації, її затвердження та передачу землі у власність, не перевірили обставин, необхідних для передачі землі у приватну власність громадян, та вчинили дії, які суперечать закону.

Таким чином, за дійсних (а не фіктивних, неправдивих) обставин спірна ділянка вибула з володіння власника – територіальної громади не з її волі.

Отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набув права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набула цього права і ОСОБА_2 , як покупець за договором від 3 квітня 2019 року.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає перешкод для витребування спірної ділянки у ОСОБА_2 як добросовісного набувача відповідно до частини 1 статті 388 ЦК.

Не можна погодитись і з твердження відповідачки ОСОБА_2 про те, що витребування у неї земельної ділянки є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого Протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Вирішуючи питання щодо належної компенсації за втручання у право власності, апеляційний суд виходить з того, що ОСОБА_2 виходячи з принципу диспозитивності розпорядилася своїми процесуальними правами та не заявила вимог про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкоди у зв`язку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки. За відсутності таких вимог суд не має жодних об`єктивних даних для оцінки розміру шкоди, заподіяної відповідачці (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» абз.77).

При цьому діюче законодавство надає відповідачці додаткові ефективні засоби юридичного захисту після ухвалення цього рішення. Вона не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , в якого придбала спірну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, від 29 травня 2019 року №367/2022/15ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц).

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у її право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовій природі спірних правовідносин та перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК не вбачається, позов про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 4825182800:02:000:1320 на користь власника – територіальної громади підлягає задоволенню.

Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_2 про те, що прокурором не доведені належні підстави представництва інтересів держави у цій справі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК (частина 4,5 статті 56 ЦПК).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності Куцурубської сільської об`єднаної територіальної громади.

Отже, первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада.

З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі відповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Порушення інтересів держави полягає також в тому, що внаслідок незаконного розпорядження землею порушуються і суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства, і положення законодавства України щодо обов`язків органів влади та місцевого самоврядування діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Недотримання такого порядку представляє загрозу належному виконанню державної програми забезпечення земельними ділянками учасників АТО та інших пільгових категорій населення, а також призводить до свавілля відповідних органів та знищення правового порядку у державі.

Подання позову прокурором за умови допущення порушень з боку органу місцевого самоврядування є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави та відновлення правопорядку.

У цьому випадку прокурор виступає не як альтернативний, а як єдиний можливий суб`єкт звернення до суду, забезпечуючи європейський принцип рівності сторін у процесі шляхом здійснення представництва інтересів держави у суді та усунення виниклої невигідності у становищі між сторонами правовідносин.

Таким чином, звертаючись до суду з цим позовом, оскаржуючи, крім іншого, рішення Куцурубської сільради, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо цієї земельної ділянки та згідно зі статтею 56 ЦПК набув статусу позивача.

Така позиція узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, (провадження 14-317цс19, постанові Верховного Суду (КЦС) від 26 травня 2021 року у справа № 330/1621/16-ц).

Не спростовує таких висновків суду і посилання представника відповідачки в апеляційній скарзі  на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18. У цій справі (на відміну від справи, що розглядається) прокурор здійснював захист інтересів держави внаслідок бездіяльності компетентного органу, який  мав здійснювати захист інтересів держави та який було зазначено як позивача у справі.  Така підстава представництва інтересів держави прокурором потребує і іншого обгрунтування.

Не можуть вважатись переконливими і посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позовна заява підписана, а позов поданий неповноважною особою – заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1.

Так, частиною 1 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 1 Закону «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Як зазначено вище, відповідно до статті 23 Закону «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК у таких випадках прокурор виконує функцію представництва інтересів держави, яка є його конституційним обов`язком.

Право подання процесуальних документів при реалізації конституційної функції представництва інтересів держави визначено статтею 24 Закону «Про прокуратуру». Право подання позовної заяви (заяв, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до статті 5 цього Закону функції прокуратури здійснюються виключно прокурорами, перелік посад яких вказано у статті 15 цього Закону.

При цьому прокурори мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (частина 2 статті 15 Закону «Про прокуратуру»).

Пунктом 6.1 наказу Генеральної прокуратури України №186 від 21 вересня 2018 року, який діяв на час звернення прокурора з позовом, визначено, що позови (заяви) слід надсилати до суду за підписом Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, керівників регіональних і місцевих прокуратур, їхніх перших заступників та заступників.

При цьому, слід розмежовувати прокуратуру в організаційних, господарських та інших відносинах з державними та іншими органами, як юридичну особу, яку представляє її керівник, а в разі його відсутності перший заступник, в разі його відсутності відповідний заступник (статті  9, 11 Закону «Про прокуратуру»), а також прокуратуру в ході виконання нею конституційних функцій, як органу, що здійснює представництво інтересів держави в суді (частина 3 статті 26 цього закону).

Оскільки даний позов спрямований на виконання конституційних функцій, як органу держави, його підписання керівником не є обов`язковим.

Отже, апеляційний суд не вбачає порушень прокурором вимог процесуального законодавства та законодавства, що регулює діяльність органів прокуратуру, при зверненні з позовом в інтересах держави, а тому відсутні і підстави для залишення позову без розгляду, як то вимагає представник відповідачки ОСОБА_2 в апеляційній скарзі.

На підставі вищевикладеного за наслідками розгляду апеляційних скарг прокурора та представника ОСОБА_2 апеляційний суд дійшов висновку про те, що судове рішення в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення органів місцевого самоврядування підлягає залишенню без змін, а в частині відмови у витребуванні земельної ділянки – скасуванню з постановленням нового рішення про задоволенні цих вимог та витребування спірної ділянки у відповідачки ОСОБА_2 на користь власника – Куцурубської сільської об`єднаної територіальної громади.

Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені прокурором при поданні позову та апеляційної скарги. Такі витрати мають бути розподілені на всіх відповідачів в рівних частках.

Керуючись статтями 374, 375, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Чебана Володимира Олександровича залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 травня 2021 року в частині відмови у позові про витребування майна з чужого незаконного володіння скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_2 у власність Куцурубської сільської об`єднаної територіальної громади Очаківського району Миколаївської області земельну ділянку з кадастровим номером 482582800:02:000:1320 загальною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Судове рішення в частині позову про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою - АДРЕСА_2 ), Куцурубської сільської об`єднаної територіальної громади Очаківського району Миколаївської області (вул. Очаківська 120, с. Куцуруб, Очаківський район, Миколаївська область ЄДРПОУ 40123381) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м.Києва, МФО 820172) по 1600, 83 судових витрат з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня  прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання  повного судового рішення.

Головуючий                                        О.О.Данилова

Судді:                                                В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

--------------------------------

Повну постанову складено 23 липня 2021 року.