РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2021 року

м. Рівне

Справа № 562/2001/13-ц

Провадження № 22-ц/4815/658/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

учасники справи:

позивач: заступник прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Державна казначейська служба України, третя особа ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України Цуман І.В. на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року, повний текст якого виготовлено 21 грудня 2020 року, ухвалене в складі судді Мичка І.М., у справі № 562/2001/13,

в с т а н о в и в :

У травні 2012 року заступник прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди заподіяної злочином.

Позов обґрунтований тим, що вироком Здолбунівського районного суду від 07 лютого 2013 року у справі № 1708/1051/12 ОСОБА_2 визнаний винним у скоєні злочину, передбаченому ч.1 ст.367 КК України, що будучи службовою особою начальником Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби, являючись представником влади, неналежно виконував свої службові обов`язки по контролю за діями підпорядкованого державного виконавця через несумлінне ставлення до них, що призвело до протиправного зняття заборони на відчуження належного ОСОБА_1 права власності будинковолодіння, розташованого в АДРЕСА_1 придбання його у відповідності до результатів прилюдних торгів іншою особою та переоформлення права власності. Внаслідок чого, ОСОБА_1 заподіяно істотної шкоди охоронюваним законом житловим правам та особистим інтересам, яка полягає в позбавленні її права власності на житло.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд стягнути на користь ОСОБА_1 кошти в рахунок відшкодування шкоди заподіяної злочином у розмірі 479400 грн.

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України та ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіної злочином в розмірі 707 629,00 грн. з яких: 496579 грн. вартість житлового будинку з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та 211 050 грн. вартість земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 також судових витрат на проведення експертизи у розмірі 8399,50 грн.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок умисних дій ОСОБА_2 вона втратила не лише домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а й земельну діялянку за цією же адресою, право власності на яку вона набула придбавши домоволодіння за договором купівлі-продажу, чим їй також завдано матеріальної шкоди в розмірі 211050 грн.

Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 31 липня 2020 року позов ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в сумі 707 629,00 грн. об`єднаний з провадженням за позовом заступника прокурора Здолбунівського району до ОСОБА_2 про стягнення 479 400 грн. шкоди, заподіяної злочином.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року позов прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Державного бюджету України, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 496579 грн. майнової шкоди.

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Державного бюджету України, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 211 050 грн. майнової шкоди, яка складається з ринкової вартості земельної ділянки та 8 399,50 грн. витрат на проведення будівельно – технічної експертизи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, що рішення суду є незаконним в частині стягнення коштів у сумі 211050 грн., як вартості земельної ділянки, оскільки позивач не є її власником. За договором купівлі-продажу від 04 травня 2004 року ОСОБА_1 придбала лише житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , який в подальшому третя особа ОСОБА_6 придбав з прилюдних торгів.

Посилаючись на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2013 у справі № 1708/1051/12 вказує, що ним встановлений факт видачі ОСОБА_6 08 червня 2005 року акту на придбання будинку з прилюдних торгів. В результаті реалізації органом державної виконавчої служби арештованого майна до ОСОБА_6 перейшло право власності лише на будинок, а не на земельну ділянку на якій він знаходиться.

Також скаржник заперечує достовірність висновку судової будівельної експертизи № 190611/1-30 від 11 травня 2020 року щодо вартості домоволодіння.

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Здолбунівська окружна прокуратура заперечують доводи останньої просять рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За умовами п. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення не відповідає.

Установлено, що 04.05.2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладеного договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала цілий дерев`яний житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями та спорудами (веранда, сарай, погріб, колонка, вбиральня, огорожа, ворота) - будинковолодіння, що знаходиться: в АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Гордійчук В.І. (реєстр. № 917).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3606127 від 18.05.2004 року на підставі договору купівлі-продажу від 04.05.2004 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №155548155 від 08.02.2019 р., на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №1674 від 11.07.2005 р. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на 1/1 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

21.05.2005 р. третій особі ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №090368.

Відповідно до вироку Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07 лютого 2013 року, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Рівненської області від 05 липня 2013 року, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Указаним вироком, який набрав законної сили 05 липня 2013 року та має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено, що ОСОБА_2 , як начальник Радивилівського РВ ДВС ГТУЮ, у травні 2005 року, шляхом неналежного виконання, як службовою особою, своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, грубо порушуючи статтю 8 Закону України «Про виконавче провадження», підписав та затвердив гербовою печаткою Радивилівського РВ ДВС ГТУЮ заявку на реалізацію майна від 16 травня 2005 року адресовану директору Спеціалізованого державного підприємства «Укрспец`юст» по передачі Радивилівським РВ ДВС ГТУЮ на реалізацію майна належного ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , яке на той час знаходилось під забороною відчуження та перебувало під іпотекою.

Шляхом неналежного виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, ОСОБА_2 допустив грубе порушення вимог частини другої статті 62-1 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до зняття заборони на відчуження спірного майна, подальшого переоформлення права власності на це майно новими набувачами, які придбали його у відповідності до результатів прилюдних торгів. У вказаному кримінальному провадженні позивачка ОСОБА_1 визнана потерпілою.

Частиною 6 статті 82 ЦПК України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У відповідності до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною першою статі 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає в особи, яка її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, – незалежно від наявності вини, що власне є підставою цивільно-правової відповідальності.

Частина друга статті 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У пункті 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз`яснено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна ману юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження», які були чинними на час виникнення спірних правовідносини

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

На підставі викладеного місцевий суд дійшов правильного висновку, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 як службової особи органу державної влади ОСОБА_1 була завдана майнова шкода.

Визначаючи розмір майнової шкоди, місцевий суд обґрунтовано виходив з висновку експерта №190611/1_30 від 11.05.2020 року відповідно до якого ринкова вартість домоволодіння в АДРЕСА_1 , на час проведення експертизи становить 496 579 грн. Також, вірним є висновок, щодо стягнення 8399,50 грн. витрат за проведення будівельно-технічної експертизи.

Разом з тим, місцевий суд дійшов до помилкового висновку щодо солідарного стягнення коштів та безпідставно застосував ст. 1190 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункти 44, 46).

Окрім того, неправильним є також висновок суду щодо стягнення 211050 грн. майнової шкоди, яка складається з ринкової вартості земельної ділянки.

Відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином законодавцем визначено принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, до особи, яка набула права власності на будівлю чи споруду, в силу імперативного законодавчого припису, переходить право на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідний правовий висновок щодо застосування норм права висловлено Верховним Судом у постановах № 910/18560/ 16 від 04 грудня 2018 року, № 907/68/18 від 16 квітня 2019 року.

Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Також у п.10 Постанови пленуму Верховного Суду України передбачено, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Рішенням №17 від 28.02.1997 р. Радивилівської міської ради Будняк С.М. передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських споруд в межах населеного пункту по АДРЕСА_1 0,6 га, залишено в постійному користуванні 0,3 га.

Разом з тим, вказане рішення не є реалізованим, ні ОСОБА_8 ні спадкоємцем ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку не виготовлялися.

Позивач у встановленому законом порядку право власності на вказану земельну ділянку також не оформила, а відтак право власності не набула. Отже, відсутні підстави для стягнення майнової шкоди у розмірі 211050 грн.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи скаржника щодо неправильного визначення експертом розміру домоволодіння не заслуговують на увагу, оскільки згідно вимог ч. 2 ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та його застосування уваги не звернув, у зв`язку з чим допустив порушення норм матеріального права, за наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, ст. ст. 1166, 1192, 1176 ЦК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України Цуман І.В. задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року скасувати.

Позов заступника прокурора Здолбунівського району в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України, третя особа ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином та позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 496 579 грн. майнової шкоди та 8399,50 грн. витрат за проведення будівельно-технічної експертизи.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення майнової шкоди у розмірі 211050 грн. (вартості земельної ділянки) відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22 липня 2021 року.

Головуючий :                                                        Гордійчук С.О.

Судді :                                                                        Боймиструк С.В.

                                                                               Ковальчук Н.М.